Знову Лотта вдягла переливчасту сукню і, сховавшись під плащем, вирушила до палацу. І знову Лакей провів її до маленької приймальні, де вона сіла в глибоке крісло, а він стояв перед нею. І знову Лотта запитала, як пройшов учорашній бал.
– Всі до одного танці король танцював зі срібною графинею і не зводив з неї очей, – відповідав Лакей, – здається мені, що леді Бланш Баланманж сподіватися нема на що.
– Це ще невідомо, – сказала Лотта.
Але вона відчувала таку втому, що навіть не спробувала зняти свій плащ і показати йому сукню. Тому Лакей сам допоміг їй зняти плаща і повісив його на стілець, а коли він побачив Лотту, сяючу, наче маленька веселка на тлі чорних хмар, він впав перед нею на коліна.
– О, леді, – тихо промовив він, – потанцюйте зі мною цей танець і всі інші до одного.
Але Лотта похитала головою, вона так втомилася. А коли вона спробувала усміхнутися, по її щоках покотилися великі сльози. Лакей навіть не запитав чому – настільки сльози пристали веселці, він обійняв її й поцілував. І поцілунок тривав, коли задзвенів дзвоник, і Лотті довелося витерти сльози і піти.
Леді Бланш Баланманж була в захваті від сукні, і після того, як Лотта крутилася і так, і сяк, показавши, як треба триматися, одягла сукню і побігла на бал.
Лотта чула вигук загального подиву, коли всі побачили таке дивовижне видовище. Сама ж вона повернулася у порожню приймальню, накинула старенький плащ і, кульгаючи, пішла назад. Вона думала, що ляже і буде спати і спати. Але в дверях на неї чекала Старша Кравчиня, і на обличчі її був розпач.
– Що б ти думала? – скрикнула вона. – Королева наказала пошити найкрасивішу весільну сукню, яка тільки може бути, для королівської нареченої. Весілля призначено на завтра опівдні. Подумай, Лотто, подумай! Якою має бути весільна сукня?
Лотта уявила собі сукню, білішу за сніг, і, вже заходилась кроїти, але раптом сказала:
– Але ж ми не знаємо, мадам, на кого вона?
– Роби її на себе, – сказала Старша Кравчиня, – адже ти одного розміру з цими трьома дамами.
– Як ви думаєте, хто з них буде нареченою? – запитала Лотта.
– Ніхто не знає. Кажуть, королю однаково сподобалися і Сонце, і Місяць, напевно йому так само сподобалася і Веселка.
– А який костюм був на балу в короля, мадам? – спитала Лотта, щоб не заснути.
– Дуже невдале вбрання як для короля, – сказала Старша Кравчиня. – Він вирядився у ліврею власного Лакея!
Після такої відповіді Лотта не ставила більше питань. Вона схилилася над білосніжною сукнею своєю втомленою голівкою і шила, шила, поки в неї не заболіли очі та пальці.
Минула ніч, настав ранок, і за годину до півдня сукня була готова.
– Карета прибула, – сказала Старша Кравчиня. – Вдягай сукню, Лотто, нареченій напевно захочеться подивитися, як вона у ній виглядатиме.
– А хто ж наречена? – запитала Лотта.
– Цього ніхто не знає, – сказала Старша Кравчиня. – Кажуть, король робить вибір у цю саму хвилину, і, тільки-но вирішить, як буде весілля.
Лотта вдягла весільну сукню і пішла до карети, а там, на свій подив, побачила того самого Лакея, який чекав, щоб її підсадити. Вона серйозно на нього подивилася і сказала: "Хіба ви не король?". А Лакей сказав: "Чому ви так думаєте?", потім зачинив дверцята, і вони помчали. Лотта відкинулася у куток карети і міцно заснула, і їй снилося, що вона їде на своє весілля.
Коли вона прокинулася, карета вже зупинилася біля дверей, але це були не двері палацу, а двері маленької сільської церкви.
Лакей зіскочив із зап'яток карети і допоміг Лотті вийти; це було наче продовження її сну, вона йшла по проходу поруч з ним у своїй білосніжній сукні і побачила, що біля вівтаря вже чекає священик. Дуже швидко їх повінчали, і Лотта із золотою обручкою на пальці повернулася в карету. Але цього разу Лакей сів поруч з нею. Коли карета рушила, вони закінчили той поцілунок, що розпочався напередодні. І Лотта заснула, поклавши голову йому на плече.
Прокинулася вона, лише коли вони в'їхали в місто, де жив молодий король, і зупинилися перед його палацом. І там, все ще в тумані, Лотта зрозуміла, що вона йде сходами за руку зі своїм чоловіком, під вітальні вигуки городян, а на верхній сходинці на них чекає із веселою усмішкою сам король.
Так – бачте, Лакей дійсно був лакеєм. Просто король, який зовсім не хотів одружуватися, відправив замість себе свого Лакея.
А оскільки у Лотту Лакей закохався з першого погляду, він все вирішив ще до усіх балів, і після цього ані в герцогині Зефірної, ні в графині Карамельської, ні у леді Бланш Баланманж не було жодного шансу.
Дійсно, вийшло дуже вдало. Адже якби Лакей вибрав і взяв за дружину одну з них, стара королева жахливо б розсердилась, виявивши, який жарт зіграв з нею племінник; і наречена, безсумнівно, розсердилася б не менше.
Коли до вух королеви дійшло, як все повернулося, вона написала королю на його день народження:
Мій любий Річарде!
Шлю тобі ніжний привіт (подарунок додається). Разом з тим хочу сказати, що вкрай тобою незадоволена і більше не маю інтересу до твоїх справ.
Твоя любляча тітка Жоржина, Королева.
На це молодий король відповів:
Дорога тітонько Жоржина!
Дуже тобі вдячний.
Твій люблячий племінник Дік.
P. S. І дякую тобі за пенал.