Тоді я розповім щось, завдяки чому, з ласки Аллаха, настане наше визволення.
І ось вазір привів до царського палацу свою дочку Шагразаду. Побачивши його, цар зрадів.
— Маєш те, що мені потрібно? — спитався він у вазіра.
— Так,— відповів той.
І Шагріяр захотів відразу ж оволодіти Шагразадою, але вона почала плакати, і він спитав її:
— Що з тобою.
— О царю, в мене є менша сестра, і я хочу попрощатися з нею.
Тоді цар послав по Дуньязаду. Прийшовши до сестри, та привіталася, міцно обняла її й сіла біля ложа в ногах.
Коли Шагріяр взяв у Шагразади вінок і вони стали бесідувати, Дуньязада сказала:
— Ради Аллаха, прошу тебе, сестричко, розкажи нам що-небудь, аби швидше минула ніч.
— З великою охотою й радістю, якщо дозволить наш найясніший цар.
І Шагріяр, що мучився безсонням, охоче погодився послухати якусь оповідку.