Його одяг був обірваний, немов на жебракові. Усе його ніжне тіло було вкрите ранами. Але очі його сяяли і випромінювали невимовну радість.
Вони почали розпитувати його про все, що з ним трапилось. Він розповів, що загубився в темному лісі і багато днів і ночей блукав по ньому. Весь у ранах, стікаючи кров'ю, він уже був готовий померти.
А потім, коли здавалося, що смерть уже зовсім поряд, із темних непрохідних заростей раптом з'явилася величава жінка. Вона взяла його за руку і повела якимись звивистими стежками, невідомими жодній людині. Вона вела його, доки темрява лісу не розступилася перед сяючим світлом. У порівнянні з ним світло дня було все одно, що світло ліхтаря при сонці. І в цьому прекрасному світлі наш утомлений лицар, немов уві сні, побачив образ. Він видався йому таким величним і таким чистим, що він забув про свої криваві рани і стояв, охоплений глибокою, наче море, радістю. Описати глибину тієї радості не в змозі жодна людина.
Образ розвіявся, і наш лицар, впавши на коліна, подякував добрій святій, котра у тому похмурому лісі вказала йому дорогу, і він зміг побачити образ, що таївся в ньому.
Ліс цей називався Смутком, а що ж до образу, який тоді побачив наш лицар, то про нього ми ні говорити, ні розповідати не в праві.
РОЗДІЛ XI
Як Джордж колись прокинувся зранку. Джордж, Гарріс і Монморенсі не зносять навіть вигляду холодної води. Героїзм та рішучість Джея. Джордж і його сорочка: історія з мораллю. Гарріс куховарить. Історичний огляд, який включено спеціально для школярів.
Наступного ранку я прокинувся о шостій і побачив, що Джордж також уже не спить. Ми обидва перевернулися на інший бік і спробували заснути знову, але нічого не вийшло. Якби у нас була якась інша особлива причина, яка не дозволяла б нам спати далі і змусила нас піднятися і вдягтися, щойно ми поглянули на годинники, ми одразу ж залізли б назад у ліжко і проспали до десятої. А зараз, коли на всій землі не було жодної необхідності вставати протягом щонайменше двох найближчих годин, і прокидатися в цей час було повним безглуздям, доводилось поступатися невблаганності природи, і ми відчули, що полежати ще хвилин зо п'ять — для нас рівнозначно смерті.
Джордж розповів, що таке саме, навіть гірше, трапилося з ним приблизно півтора року тому, коли він винаймав житло у якоїсь місіс Ґіппінґс. Одного вечора його годинник почав неправильно показувати час і зупинився.
О чверть на дев'яту. Тоді він того не знав, тому що з якихось причин забув його накрутити, перед тим як лягати спати (річ для нього незвичайна). Він просто повісив його над подушкою, навіть не поглянувши на нього.
Було це взимку, десь перед найкоротшим днем. Упродовж цілого передсвяткового тижня стояв туман.
І те, що було досить темно, коли Джордж уранці прокинувся, аж ніяк не могло зорієнтувати його в часі. Він простяг руку і зняв годинника. Той показував чверть на дев'яту.
— Ангели святі, заступники небесні, рятуйте! — вигукнув Джордж. — Я ж на дев'яту повинен бути в Сіті. Чому мене ніхто не розбудив? Неподобство!
Він відкинув годинник і зістрибнув із ліжка. Прийняв холодний душ, умився, убрався, поголився з холодною водою, бо на гарячу було ніколи чекати, і перед тим як виходити, знову поглянув на годинник.
Чи то через те, що годинник трусонуло, після того як його жбурнули на ліжко, чи з якихось інших причин, Джордж сказати не міг, — але він пішов. Було чітко зрозуміло: від чверть на дев'яту він почав іти і зараз показував за двадцять хвилин дев'яту.
Джордж схопив його і рушив униз сходами. У вітальні було темно і тихо: не горів камін, ніхто не подавав ніякого сніданку. Джордж подумав, що це було надзвичайним неподобством з боку місіс Ґіппінґс, і вирішив після повернення ввечері додому сказати їй усе, що він про неї думає. Надягнувши пальто і капелюха і схопивши парасольку, він рушив до вхідних дверей. Двері ніхто навіть не відмикав. Джордж вилаяв місіс Ґіппінґс, обізвавши її старою ледаркою, і здивувався, що хтось не може піднятися у належний добропорядним людям час. Він відщепнув двері, відчинив їх і вибіг на вулицю.
Він щодуху пробіг чверть милі, і тут йому почало здаватися дивним і незрозумілим, чому довкола так мало людей і чому зачинені всі крамниці. Ранок був справді досить темним і туманним, але було б дивно, якби через це все довкола зупинилося. От йому потрібно йти на роботу: чому ж тоді інші люди повинні залишатися в ліжку лише тому, що надворі темно і туманно?
Нарешті він дістався до Холборна. Всі віконниці зачинені! Довкола жодного омнібуса! Він побачив лише трьох чоловіків, серед яких один був поліцейським, базарного візка з капустою та якийсь старий напіврозвалений екіпаж. Джордж дістав годинника і поглянув на нього: було за п'ять дев'ята! Він стояв і рахував свій пульс. Нахилився і помацав себе за ноги. Потім, тримаючи годинника в руках, він підійшов до поліцейського і запитав його, чи не знає той, котра година.
— Котра година? — перепитав поліцейський, підозріло оглядаючи Джорджа з ніг до голови. — Послухайте, зараз буде бити.
Джордж прислухався, і найближчий годинник виконав свій обов'язок.
— Але ж пробило тільки три рази! — ображено промовив Джордж, коли годинник перестав бити.
— А скільки вам хотілося б, щоб він пробив? — запитав констебль.
— Дев'ять, — відповів Джордж, показуючи свого годинника.
— Ви знаєте, де ви живете? — суворо запитав охоронець громадського порядку.
Джордж подумав і назвав свою адресу.
— Он як! — сказав поліцейський. — От що я вам пораджу. Ідіть собі спокійно додому і заберіть із собою вашого годинника. І більше ніколи так не робіть.
Замислившись, Джордж знову пішов додому і увійшов до свого будинку.
Діставшись до своєї квартири, він спочатку вирішив роздягтися і знову лягти в ліжко. Та коли подумав про те, що знову потрібно буде вдягатися, вмиватися і приймати ванну, то вирішив, що не буде цього робити, а поспить, сидячи у кріслі.
Проте заснути він не зміг. Ще ніколи в житті у нього не було такого безсоння. Тож він засвітив лампу, дістав шахову дошку і вирішив зіграти в шахи з самим собою. Але і це його не підбадьорило. Це заняття видалось йому надто нудним. Він відклав шахи і спробував почитати. Нічого цікавого в читанні він також не знаходив. Врешті він знову вдягнув пальто і вийшов прогулятися.
Було надзвичайно безлюдно й похмуро. Усі поліцейські, яких він зустрічав, пильно вдивлялися в нього, не приховуючи своїх підозр. Вони спрямовували на нього свої ліхтарі і йшли слідом за ним. Зрештою, це так подіяло на нього, що в нього з'явилося відчуття, ніби він справді щось накоїв, і щойно він чув, як наближаються чиїсь розмірені кроки, одразу ж звертав на бокові вулички і ховався в темних підворіттях.
Звичайно, така поведінка ще більше підсилила підозру до нього. Поліцейські підійшли, обшукали його і запитали, що він там робить. Коли він відповів, що він просто вийшов прогулятися (була четверта година ранку), вони поглянули на нього так, що було зрозумілим, що вони йому не повірили. Двоє констеблів у штатському пішли слідом за ним додому, щоб пересвідчитися, чи справді він живе там, де сказав. Вони бачили, як він дістав свого ключа і зайшов усередину. Тоді вони зайняли позицію навпроти будинку і почали за ним спостерігати.
Зайшовши в будинок, він вирішив розпалити камін і приготувати собі щось на сніданок, просто так, аби згаяти час. Але хоч би до чого він узявся, чи то до відерця з вугіллям, чи до чайної ложки, все падало в нього з рук, або ж він об що-небудь перечіплявся. Він створював стільки шуму! І його охоплював смертельних страх від самої лише думки про те, що від цього може прокинутись місіс Ґіппінґс. Вона подумає, що це злодії, відчинить вікно і закричить: "Поліція!". І тоді тих двоє детективів увірвуться в будинок, закують його в кайдани і відвезуть у поліцейську дільницю.
У нього був хворобливо-нервозний стан. Він уявляв собі, як його допитують, як він намагається пояснити суду всі обставини, йому ніхто не вірить, і його засуджують до двадцяти років каторги, а його матуся помирає від серцевого нападу. Тому він облишив усі намагання приготувати собі сніданок, загорнувся в пальто і сидів так у кріслі, доки о пів на восьму не спустилася донизу місіс Ґіппінґс.
Джордж сказав, що від того часу він ніколи більше не вставав так рано: навчило його дуже добре.
Ми сиділи, закутавшись у покривала, і Джордж розповідав мені цю правдиву історію. Він закінчив, і я взявся будити Гарріса веслом. Вдалося мені це зробити лише після того, як я штурхнув його втретє. Він повернувся на інший бік і сказав, що він за хвилинку спуститься і що він хотів би отримати свої черевики на шнурівці. Ми нагадали йому, де він є, щоправда довелося застосувати багор. Гарріс аж підскочив, через що Монморенсі, котрий мирно спав у нього на грудях, полетів шкереберть через увесь човен.
Потім ми відгорнули парусину, і всі четверо висунули назовні голови. Подивилися на воду, і по спинах у нас побігли мурашки. Напередодні ввечері ми казали, що прокинемося зраночку, поскидаємо всі покривала, відкинемо парусину і, з радісними криками шубовснувши в річку, насолоджуватимемось купанням. Та чомусь зараз, коли настав ранок, ця затія виявилась не такою привабливою. Вода виглядала мокрою і холодною, а пронизливий вітер пробирав до кісток.
— Ну, хто перший? — нарешті сказав Гарріс. Першим бути не зголосився ніхто. Джордж, оскільки це стосувалось його особисто, вирішив це питання швидко: він тихенько всівся подалі у човні і почав натягувати шкарпетки. Монморенсі мимоволі заскавулів так, ніби сама лише думка про купання наганяла на нього жах. Гарріс сказав, що потім буде досить-таки важко знову забиратися в човен, і пішов складати свої штани.
Мені не хотілося відступати, хоча я також не був у захваті від купання. Я подумав, що у воді можуть бути різні корчі та водорості. Тому вирішив піти іншим шляхом — ставши скраєчку, побризкати на себе водою. Я взяв рушника, вибрався на берег і виліз на гілку, що звисла над річкою.
Було дуже холодно. Вітер пробирав наскрізь. Я таки вирішив не бризкати на себе водою, а повернутися до човна і вбратися. Я вже було розвернувся, щоб так і зробити, коли раптом клята гілляка переломилася, і я разом з рушником з оглушливим сплеском шубовснув у воду.