У ці хвилини він раптом відчув до Міньйони те, що вже раз відчував до неї. Як свою дитину, він прагнув пригорнути до свого серця оцю покинуту істоту, обійняти її і з батьківською любов'ю збудити в ній радість життя.
Танок закінчився. Вона помалу згорнула ногою докупи яйця, жодного не залишила, жодного не пошкодила і, знявши пов'язку з очей, стала і,' вклонившись, закінчила свій кунштюк.
Вільгельм подякував їй за те, що вона так славно, так несподівано виконала танець, який давно хотілося йому побачити, пестив її і жалкував, що вона втомилась. Він пообіцяв їй нове вбрання, а дівчина у відповідь з запалом скрикнула: "Твоїх кольорів!" Він і це їй пообіцяв, хоч і не втямив, що вона під тим розуміє. Вона зібрала яєчка, взяла килим під пахву, запитала, чи не буде ще яких наказів, і вислизнула у двері.
Від музиканта Вільгельм прознав, що дівчинка все наспівувала перед ним мелодію цього танцю, що була не що інше, як відоме фанданго, аж поки той не вивчив грати його. Дівчинка давала й гроші за труд, але він не взяв.
Розділ дев'ятий
Після неспокійної для нашого друга ночі, що її він пролежав майже без сну, в тривожних, важких мареннях, в яких бачив Маріану то у всій її красі, то в нужденному вигляді, з дитиною на руках і без дитини, яку їй зрабу-вали, ледве настав ранок, як Міньйона прийшла до нього з кравцем. Вона принесла сірого сукна і блакитної тафти і по-своєму з'ясувала, що хоче мати нові матроські штанці та куртку з блакитними вилогами та биндами, яку вона бачила на міських хлопчаках.
Вільгельм, відколи втратив Маріану, не носив яскравих кольорів. Він звик до сірого, тінястого вбрання і тільки небесно-блакитна підшивка або комірець трішечки оживляли його скромний одяг. Міньйона прагнула носити його кольори, підганяла кравця, який обіцяв не забаритися з роботою.
Години танців і шермування, які у нашого друга були сьогодні з Лаертом, йшли не найкраще. До того ж вони скоро були перервані прибуттям Меліни, котрий водно торочив, як тепер легко набрати невеличку трупу, з якою можна було б поставити чимало п'єс. Він знову запропонував Вільгельмові вкласти в цю справу повну суму грошей, але і на цей раз Вільгельм виявив нерішучість.
Скоро до кімнати влетіли з гомоном і сміхом Філіна і дівчата. Вони знову надумали прогулянку, бо переміна місця і обставин була їх найулюбленіша забава, до якої вони завжди прагнули, а щодня обідати в іншому місці — їх найвище бажання. Цього разу мала відбутися прогулянка на воді. Човна, в якому вони мали їхати по мальовничих закрутинах річки, педант уже замовив. Філіна підганяла, товариство не барилось, і всі скорб посідали в човен.
— Що ж ми тепер робитимемо?"— запитала філіна, коли всі вмостились на лавах.
— Найлегше буде,— мовив Лаерт,— поставити експромтом п'єсу. Хай кожний візьме якусь роль, що найбільше відповідає його характерові, і ми побачимо, як нам це вдасться.
— Чудово! — сказав Вільгельм.— Бо серед людей, які не прикидаються, які йдуть лише за своїми почуттями, спокій і згода не можуть довго тривати, а де завжди прикидаються, туди вони й зовсім не завітають. Отож буде непогано, коли ми почнемо одразу прикидатися і під маскою будемо щирі чи не щирі, як кому вподобиться.
— Еге ж,— промовив Лаерт,— тим-то і приємно так із жінками, що їх ніколи не побачиш у натуральному вигляді.
— З цього виходить,— мовила мадам Меліна,— що вони не такі пихаті, як мужчини, котрі уявляють себе досконалими в такому вигляді, як їх створила природа.
Вони пливли повз мальовничі зарослі та пагорки, між садами й виноградниками, і молоді жінки, особливо мадам Меліна, увесь час захоплювались красою природи. Остання почала навіть піднесено декламувати славненького вірша, де описувалась подібна картина. Однак Філіна зупинила . її і запропонувала видати закон, щоб ніхто не смів говорити про неживі речі, зате вельми наполягала на пропозиції поставити імпровізовану комедію. Гдир-ливий старий повинен був грати відставного офіцера, Лаерт — безробітного вчителя шермицерії, педант — єврея. Сама вона забажала грати тірольку, а решті дала на волю вибирати що хотя. Треба було явити собою людей байдужих до світу, що випадково зібралися на торговельному судні.
Вона тут же почала виконувати свою роль з євреєм і вмить розвеселила всіх.
Від'їхавши не дуже далеко, човняр зупинився, щоб з дозволу компанії взяти ще одного пасажира, який стояв на березі і кивав рукою.
— От якраз те, що нам потрібно,— скрикнула Філіна,-^ нам бракувало в подорожі безплатного пасажира.
На човен увійшов пристойний добродій, що його, як на вбрання та поважний вигляд, можна було вважати за духовну особу. Він привітався з товариством, а ті по-своєму подякували за привітання і негайно розповіли йому про свою витівку. Він узяв на себе роль сільського священика, яку, на загальний подив, виконав прекрасно. Він то давав напучення, то розповідав притчі, виявив деякі хиби і проте зумів для себе здобути повагу.
А тим часом кожний, хто хоч раз виходив зі своєї ролі, мусив давати фант. Філіна з великою пильністю збирала їх і особливо погрожувала пасторові, що він дістане безліч поцілунків при майбутній розигрі, хоч той ні разу не проштрафився. Зате Меліна був геть зрабований: запонки від сорочки, застіжки і що лиш було на ньому рухомого,— все забрала Філіна, бо він хотів грати мандрівного англійця і ніяк не міг увійти в свою роль.
Час минав дуже приємно. Кожен якомога напружував свою фантазію і дотепність і вигадував для своєї ролі всілякі веселі й цікаві жартики.
Так і прибули вони до місця, де мали намір пробути цілий рень, Відьгельм з пастором — так ми будемо його далі звати за його роль і вигляд — пішов незабаром на погуляння і скоро зайшов з ним у цікаву розмову.
— Я вважаю,— сказав незнайомий,— що такі вправи для артистів, ба навіть і в товаристві дуже корисні. Це найкращий спосіб покинути себе самого, а потім стороною знову до себе вернутись. їх слід запровадити в кожній трупі, щоб артисти час від часу робили такі вправи. Публіка напевне тільки б виграла, якби кожен місяць ставили таку неписану п'єсу, до якої, звичайно, артисти мусили б підготуватись на кількох репетиціях.
— Не слід думати,— сказав Вільгельм,— що імпровізована п'єса мусить бути скомпонована експромтом. її план, дія, розподіл сцен даються заздалегідь і тільки виконання покладається на артистів.
— Цілком слушно! — мовив незнайомий.— І саме така п'єса щодо виконання надзвичайно виграє, як-но тільки артисти ввійдуть у роль. Не виконання в словах, бо цим, звичайно, повинен прикрасити свій твір кожний тямущий письменник, а виконання в жестах і мінах, в вигуках і у всьОіМу, що до цього належить, коротко, в німій, напівтихій —грі, яка у нас потроху, здається мені, зникає. 6 ще, звичайно, у нас, в Німеччині, артисти, які своєю постаттю висловлюють, що вони думають і почувають, які мовчанкою, стриманістю, жестом, ніжним граціозним рухом готують якусь промову, а паузи діалога вміють поєднати з цілим за допомогою приємної пантоміми, але вправа, яка прийшла б на поміч щасливим природним обдаруванням і навчила б артиста змагатися з письменником, не така часта річ, як бажалося б тим, що собі на втіху відвідують театр.
— Але невже,— сказав Вільгельм,— природне обдарування саме по собі, як перше і останнє, не могло б припровадити артиста сцени, як і кожного іншого митця, а може, і кожну людину, до високої мети?
—— Першим і останнім, початком і кінцем могло б воно бути, але всередині чогось бракувало б артистові, якщо лиш виховання не зробить із нього те, чим він повинен бути, і при тому раннє виховання; можливо, тому, кому приписують геніальність, гірше тут, ніж людині, яка має звичайні здібності, бо першого легше спантеличити і вій куди впертіше йде хибним шляхом, ніж другий.
— Але,— сказав Вільгельм,— хіба геній не зможе сам себе врятувати, не зможе сам загоїти заподіяних собі ран?
— Ніяким світом,— відповів другий,— або принаймні з великими труднощами, бо ніхто не може подолати перших вражень юності. Якщо він зростав у хвальній свободі, оточений прекрасними, благородними речами, в товаристві добрих людей, керівники навчили його, що він найперше мусить знати, щоб легше зрозуміти все інше, коли він вивчив те, чого ніколи забувати не можна, коли його перші вчинки так спрямовані, що в майбутньому він легко і спокійно чинитиме добро, не примушуючи себе одви-кати від чого-небудь,— така людина житиме чистіше, повніше, щасливіше, ніж той, хто змарнував свої перші юнацькі сили на сперечанні та помилках. Про виховання так багато говорять і пишуть, а проте я бачу лише небагато людей, які могли б збагнути і здійснити цю просту, але велику ідею, яка містить у собі всі інші.
— Мабуть, так воно і є,— сказав Вільгельм,— бо кожна людина досить обмежена і хоче виховати другого на свою подобу. Тому і щасливі ті, за котрих узялась доля, щоб виховати їх по-своєму.
— Доля! — мовив усміхаючись незнайомець.— Це добрий, але дорогий учитель. Я радніше поклався б на розум звичайного людського вчителя. Доля, до мудрості якої ставлюся я з великою шанобою, діє через випадок — вельми негнучкий орган. Випадок-бо рідко виконує точно і чисто те, що вона вирішує.
— Ви, здається, висловили вельми дивну думку,— мовив на те Вільгельм.
— Аж ніяк! Майже все, що трапляється в світі, підтверджує мою думку. Хіба мало подій наприпочатку мають глибокий сенс, а потім більшість із них виявляються нікчемними?
— Ви жартуєте!
— А хіба ж не так буває з тим,— вів він далі,— що може трапитися з окремою людиною? Припустімо, доля визначила комусь бути добрим артистом (та й чому б їй не забезпечувати нас хорошими артистами?), але випадок, на лихо, завів юнака у ляльковий театр, і він не міг своєчасно втриматись від участі в тому балагані, він вважає, що ту нісенітницю можна стерпіти, вона зацікавлює його, і ось він хибно сприймає ці молодечі враження, яких ніколи не згасити, до яких ми завжди матимемо певну схильність.
— А чому ви взяли лялькову комедію? — трохи вражено перебив його Вільгельм.
— Це був лише довільний приклад; якщо він вам не подобається, то можна взяти інший. Припустімо, доля визначила комусь бути великим маляром, а випадкові заманулося штовхнути його юність у брудну халупу, в хлів, сарай, то ви думаєте, що така людина підніметься коли до чистоти, до шляхетності, до душевної свободи? Що глибше він сприйняв бруд у своїй юності і на свій лад ушляхетнив його, то міцніше бруд цей помститься на ньому в житті.