Та Джелія на жодне запитання не змогла відповісти і зрештою так засмутилася, що розридалася, чим здивувала Глінду.
— Оце так обман! — обурилася чарівниця, і її очі гнівно зблиснули. — Це ніяка не Момбі, нас вирішили обдурити! Зізнайся, як тебе звати насправді, — звернулася вона до засмученої дівчини.
Та Джелія не посміла зізнатися, бо відьма сказала, що тоді її чекає смерть. Добре, що ніжна й прекрасна Глінда тямила в чарах більше, ніж будь-хто інший у Країні Оз. Вона промовила кілька чарівних слів та зробила рукою магічний знак, і — диво! — дівчина набула свого справжнього вигляду.
Тієї ж миті Момбі в палаці Джинджер знову стала старою горбатою бабою.
— О, то це Джелія Джемм! — вигукнув Страшило, впізнавши свою знайому.
— Це наша тлумачка, — підтвердив Гарбузова Голова, радісно киваючи.
Тепер Джелія розповіла все про вибрики Момбі, а тоді попрохала Глінду про захист, і, зрозуміло, їй не відмовили. Однак тепер чарівниця була розлючена не на жарт і послала до Джинджер гінця зі звісткою про те, що підступні хитрощі розгадані. Глінда вимагала не зволікаючи видати їй справжню Момбі, а інакше буде непереливки.
Для Джинджер ця звістка не була новиною: відьма, щойно набула справжнього вигляду, здогадалася про те, що її обман розкрито, і встигла вигадати нову пастку, вмовивши Королеву скористатися нею. Тому посланцю Глінди Джинджер відповіла таке:
— Скажи своїй господині, що Момбі зникла, я не можу ніде її знайти. Та якщо Глінда дуже хоче, вона може взяти на допомогу своїх друзів і обшукати мій палац. Втім, якщо до заходу сонця вони не знайдуть Момбі, нехай пообіцяють іти собі з миром і більше ніколи не нападати.
Глінда погодилася на ці умови, бо чудово розуміла, що Момбі заховалася десь у стінах Міста. Отже, Джинджер звеліла відчинити ворота, досередини увійшла Глінда із загоном своїх солдатів, за нею — Страшило й Залізний Лісоруб, далі їхав Гарбузова Голова верхи на Коні, а останнім чеберяв, зберігаючи при цьому гідність та поважність, Дуже Освічений і Вельми Збільшений Шкеребертник. Тіп крокував поруч із Гліндою — вони вже стали друзями.
Зрозуміло, Момбі менше за все хотілося бути знайденою, тому, доки її вороги маршували вулицями Міста, чаклунка перетворилася на червону троянду, що квітнула на видноті у палацовому саду. Це була дуже вдала вигадка — Глінда з друзями витратили цілісінький день, розшукуючи відьму, але знайти її так і не змогли.
Сонце вже сідало, і чарівниці довелося визнати свою поразку: відьмі вдалося її перехитрувати. Військо отримало наказ облишити Місто й відпочивати в наметах.
Страшило з товариством саме обшукували сад. Хоча й знехотя, але вони були змушені скоритися наказу Глінди. На прощання Залізний Лісоруб, чуле серце якого було небайдуже до квітів, зірвав із куща велику троянду, щоб вставити її у залізну петлицю на своїх нікельованих грудях.
При цьому троянда тихо застогнала, та Лісоруб не звернув на це уваги — подумав, що здалося. Так Момбі опинилася за міською стіною у таборі Глінди. Пошуки були успішними, хоча про це ніхто не знав.
22. Перетворення бабці Момбі
Коли відьма опинилася в полоні, то спочатку злякалася, але незабаром вирішила, що залізна петлиця на грудях Лісоруба — прихисток не менш надійний, ніж кущ троянд. До того ж тепер, коли вона опинилася за воротами Міста, втекти було значно легше.
"Мені нема куди поспішати, — міркувала Момбі, — я цілком можу затриматися, щоб насолодитися своєю перемогою".
Тому цілісіньку ніч троянда спокійно спала на грудях Залізного Лісоруба, а зранку, коли Глінда зібрала своїх друзів на нараду в наметі з білого шовку то з'явилася там разом із ним.
— На превеликий жаль, — промовила чарівниця, — нам так і не вдалося знайти підступну Момбі. Експедиція наша закінчилася невдачею. Ще гірше, що без нашої допомоги ніхто ніколи не знайде юну Озму і принцеса не зможе посісти своє законне місце на троні в Смарагдовому Місті.
— Може, не варто так ось одразу опускати руки? — сказав Гарбузова Голова. — Спробуємо ще щось зробити!
— Справді, здаватися не треба, — з посмішкою відповіла Глінда. — Але мені спокою не дає те, що мене перехитрувала якась відьма, — адже вона у чарах тямить значно менше, ніж я.
— А може, нам усе ж таки взяти приступом Смарагдове Місто? — запропонував Страшило. — Зрозуміло, заради принцеси Озми. А доки ми її шукатимемо, я готовий тимчасово правити, бо, чесне слово, знаюся на цьому краще, ніж Джинджер.
— Але я пообіцяла королеві, що ми не будемо з нею воювати, — заперечила Глінда.
— Тоді запрошую усіх до мого королівства, точніше, до моєї імперії, — голосно заявив Залізний Лісоруб, широким гостинним жестом обвівши присутніх. — Я буду щасливий бачити вас у себе в гостях. Місця в палаці багато — вистачить і ще залишиться. А якщо хтось побажає прикрасити себе блискучим нікелюванням, мій слуга зробить це абсолютно безкоштовно.
Доки Лісоруб виголошував цю промову Глінда уважно розглядала троянду в його петлиці — їй здалося, що великі червоні пелюстки ледь-ледь ворушаться. Підозра вмить перетворилась на впевненість — так, це ніяка не троянда, а замаскована Момбі. Та й відьма відразу збагнула, що її розкусили, і — в перетвореннях вона була великий майстер, нічого не скажеш — перекинулася тінню й ковзнула по стіні намету до виходу.
Проте Глінда була майстерніша, ніж бабця Момбі, й досвідченіша. Вона встигла випередити тінь і жестом руки перепинила їй шлях до відступу. Тепер Момбі не мала куди втікати.
Страшила та його друзів дії Глінди дуже здивували: ніхто з них не помітив тіні. Чарівниця розвіяла нерозуміння і пояснила:
— Прошу всіх залишатися на місцях і не рухатися. Відьма зараз серед нас, у цьому наметі. Я думаю, мені вдасться її зловити.
Ці слова настільки стривожили Момбі, що вона з тіні одразу перетворилася на чорну мураху, щоб заповзти в якусь ямку чи щілинку в землі й там заховатися.
На щастя, земляна підлога намету, встановленого просто навпроти міських воріт, була рівненька й добре втоптана. Глінда миттю помітила мураху на підлозі й кинулася ловити. Але тоді, коли її рука вже готова була опуститися й накрити комаху, відьма з переляку перекинулася ще раз — тепер на великого грифона, зірвалася напролом із намету, роздерши на шмаття білий шовк, і кинулася геть зі швидкістю урагану.
Глінда швидко помчала за нею. Скочила на Коня й закричала:
— Нумо, доведи, що тебе не дарма оживили! Мчи вперед що є сили!
І Кінь поскакав. Як блискавка, мчав він слідом за грифоном, аж його дерев'яних ніг не було видно — так швидко він ними перебирав. Наші друзі ще не встигли спам'ятатися, а грифон і Кінь уже зникли з поля зору.
— Вперед, за ними! — закричав Страшило. Вони побігли до Рогача і хутко розсілися хто куди.
— Лети! — схвильовано скомандував Тіп.
— Куди? — спокійно поцікавився Рогач.
— Не знаю, — сказав Тіп сердито, бо зволікання виводило його з терпіння, — але з висоти ми точно побачимо, куди прямує Глінда.
— Дуже добре, — так само незворушно відповів Рогач, розправив свої велетенські крила й піднявся високо в небо.
Віддалік серед полів вони побачили дві крихітні крапочки, які швидко пересувалися, — це були грифон і Кінь. Тіп показав їх Рогачу і звелів наздогнати.
Та хай як швидко летів Рогач, ті мчали ще швидше й за кілька хвилин зникли за обрієм.
— Уперед! Уперед! — не вгавав Страшило. — Країна Оз дуже маленька, їм рано чи пізно доведеться зупинитися.
Хитра Момбі, звісно, недарма перетворилася саме на грифона, адже за швидкістю та витривалістю він не має рівних. Та вона забула про те, що дерев'яному Коневі втома не відома, він міг бігти вдень і вночі без відпочинку. Тому після годинного переслідування грифон стомився, засапався і біг уже не так швидко, як раніше. До цього часу вони дісталися пустелі. Натомлені ноги грифона загрузли в піску, незабаром він упав і розпластався, зовсім знесилений, на голій безплідній землі.
За якийсь час його наздогнала Глінда на Коні, що як завжди був бадьорий і сповнений сил. Вона висмикнула з-за пояса золоту нитку й накинула її на голову захеканого, загнаного грифона, у такий спосіб позбавивши можливості ще на когось перекинутися.
У цю мить дивовижний звір здригнувся всім тілом і зник, а на його місці опинилася стара відьма. Злісно зблискуючи очима, вона стояла перед прекрасною, спокійною та усміхненою чарівницею.
23. Принцеса Озма із Країни Оз
— Ти моя полонянка, ти не зможеш мені більше опиратися, — промовила Глінда своїм ніжним мелодійним голосом. — Можеш полежати, відпочити трошки, а потім я відвезу тебе до свого табору.
— Чого тобі від мене треба? — прохрипіла Момбі. Вона й досі важко дихала. — Що я тобі зробила?
— Мені не зробила нічого, — відповіла прекрасна чарівниця, — але певні підозри в мене є. І коли я впевнюся, що ти використовувала чари зі злою метою, то я тебе суворо покараю.
— Тільки спробуй! — гаркнула стара відьма. — Насмілься тільки мене зачепити!
Якраз у цей час підлетів Рогач і приземлився поряд із Гліндою. Наші друзі з радістю пересвідчилися, що Момбі нарешті зловили. Після короткої наради товариство вирішило повертатися до табору на Рогачі. Коня закинули в Летючу Машину; Глінда й досі тримала свою полонянку за золоту нитку що обвивала шию Момбі. Чарівниця примусила відьму залізти на один із диванів. Потім місця зайняли всі решта, і Тіп наказав Рогачу вирушати у зворотну путь.
Цього разу мандрівка минула без пригод. Момбі сиділа похмура й набурмосена. Доки її шию обвивала золота нитка, стара відьма була геть безпорадна. Військо привітало появу Глінди дружним "слава", і незабаром друзі знову зібралися в королівському наметі, який за час їхньої відсутності встигли охайно залатати.
— А тепер, — звернулася чарівниця до Момбі, — я хотіла би знати, для чого до тебе тричі приходив Чарівник Смарагдового Міста і яким чином дівчинка Озма зникла раптом невідомо куди.
Відьма розлючено зиркнула на Глінду й не промовила ані словечка.
— Відповідай! — повторила чарівниця. Момбі й далі мовчала.
— Може, вона просто нічого не знає? — висловив здогад Джек.
— Дуже прошу, помовч, — попрохав Тіп. — Своєю пустоголовістю ти можеш усе зіпсувати.
— Добре, дорогий батеньку, — сумирно погодився Гарбузова Голова.
— Це просто щастя, що я Шкеребертник, — буркнув собі під носа Вельми Збільшений Жук, — і голова у мене — не гарбуз.
— Та все ж, — сказав Страшило, — як ми можемо примусити її говорити? Якщо вона не розповість нам те, що ми хочемо дізнатися, вийде, що ми дарма за нею ганялися.
— Може, спробуємо ласкою? — запропонував Залізний Лісоруб.