Твір обмежений та минущий, майстерність же художника залишається незмінною. Художник, тобто автор твору, може знищити свій твір, у якому закладено його воління, але його самого це не зачепить. Він, попри це, завжди залишається художником. Ми впізнаємо і знаходимо художника в його творі, він стає близький для нас, потреби ж бачити його особисто в нас немає. Ми маємо його твори, в них міститься його воління, що впливає на нас; він у них постає перед нами, а жити, проте, може далеко від нас – сам по собі.
Художник, який творить самостійно, та його твір дають слабке відображення відносин між Творінням і Творцем.
Вічним і без кінця, тобто нескінченним, є тільки кругообіг Творіння в неспинному становленні, розпаді та новотворенні.
У цьому розвитку подій виконуються також усі Одкровення та Обітування. Врешті-решт у ньому для Землі здійсниться і "Страшний Суд"!
Страшний, тобто Останній, Суд, настане однораз для кожного небесного тіла, але це відбудеться не водночас у всьому Творінні.
Ця подія необхідна у тій частині Творіння, котра в своєму кругообігу досягає точки, в якій мусить розпочатися її розпад, щоб на дальшому шляху знову відродитися.
Цим вічним кругообігом є не обіг Землі та інших зірок навколо своїх сонць, а те велике, ґрандіозне коло, що його, знову ж таки, повинні обійти всі сонячні системи, які водночас здійснюють у собі окремо ще cвої власні рухи.
Точку, в якій має розпочатися розкладання кожного небесного тіла, точно встановлено знов-таки на основі логіки природних Законів. Це цілком визначене місце, в якому мусить проявитися процес розпаду незалежно від стану відповідного небесного тіла та його мешканців. Невтримно підганяє кругообіг кожне небесне тіло до неї, невідкладно настане година розпаду, що, як і для всього у Творінні, насправді означає лише зміну, можливість дальшого розвитку. Тоді настає година "або – або" для кожної людини. Або вона піднесеться до Світла, якщо прагне духовного, або залишиться прикутою до Речовинности, в якій застрягне, якщо за своїм переконанням вважає цінним лише матеріяльне. У такому разі в закономірному наслідку власного воління вона не зможе піднятися з Речовинности і буде потім втягнута з нею в розпад на останньому відрізку шляху. Тоді це – духовна смерть! Рівнозначна стиранню зі сторінок Книги Життя. Ця сама по собі цілком природна подія називається також вічним прокляттям, бо втягнута таким чином у розпад людина "мусить припинити своє буття" – вона розсіється і змішається в прасім'я разом із духовними силами, накопиченими нею ще до розкладання. Ніколи вона вже не зможе стати "особистістю". Це найстрашніше, що може спіткати людину. Її визнано "відкинутим каменем", який не годиться для духовної будівлі і тому мусить бути розмелений.
Це відділення духу від матерії, що відбувається на основі цілком природних подій та Законів, і є так званий "Страшний Суд", пов'язаний із великими переворотами та перетвореннями.
Те, що цей розпад відбудеться не за один земний день, напевне, для кожного є легко зрозумілим, оскільки у світових подіях тисяча років – як один день.
Але ми перебуваємо саме на початку цього відрізка часу. Земля тепер наближається до точки, в якій вона відхилиться від попереднього шляху, що також груборечовинно мусить бути дуже відчутно. Тоді розпочнеться серед усіх людей виразніший поділ, підготовлений уже останнім часом, який, однак, досі виявлявся лише "в думках та переконаннях".
Кожна година земного буття тепер є тому ціннішою, ніж будь-коли. Той, хто серйозно шукає та хоче вчитися, нехай, доклавши всіх зусиль, виривається від низьких думок, які змушують його бути прикутим до земного. Інакше він наразиться на небезпеку застрягнути в Речовинності та разом із нею бути затягнутим в остаточний розпад. До Світла спрямовані ж будуть поступово звільнятися від Речовинности і врешті-решт піднімуться до батьківщини всього духовного.
Тоді цілковито завершиться розрив між Світлом і темрявою та здійсниться Суд.
"Всесвіт", тобто все Творіння, при цьому не загине, але небесні тіла буде затягнуто в процес розпаду лише тоді, коли у своєму обігові вони досягнуть точки, в якій має розпочатися їхній розпад і також поділ, який йому передує. Цей початок для Землі вже приведено в дію, все незабаром рушить уперед гігантськими кроками.
Звершення прорветься внаслідок природного впливу Божественних Законів, які споконвіку закладені у Творінні, які спричинили виникнення самого Творіння, а також сьогодні несуть і в майбутньому непохитно нестимуть Волю Творця. У вічному кругообігу виникають невпинні створення, сіяння, дозрівання, жнива та розчинення, щоб у зміні поєднання зі свіжими силами знову набути інших форм, поспішаючи назустріч наступному кругообігу.
Біля цього кругообігу Творіння можна уявити собі величезну воронку або величезну безодню етерноречовинного походження, з якої невтримним потоком повсякчас виливається прасім'я, що в обертальних рухах прагне нового сполучення та розвитку. Точно так само, як це вже знає та правильно змальовує наука. Щільні туманності, стаючи груборечовинними, формуються внаслідок тертя та поєднання, а з них завдяки непорушним Законам у безумовній послідовності небесні тіла знову групуються в сонячні системи і, обертаючись у самих собі, повинні всі разом рухатися великим кругообігом, який є вічним. Як у рослинному, тваринному чи людському організмі з сім'я виникають видимі земному оку розвиток, формування, дозрівання й жнива або руйнація, після чого настає перетворення, розкладання для подальшого розвитку, точно так відбувається й у великих світових подіях. Груборечовинні видимі небесні тіла, що ведуть із собою значно більше етерноречовинне, тобто невидиме земному оку, оточення, підлягають у своєму вічному обігові тим самим подіям, оскільки в них діють ті самі Закони.
Наявність прасім'я не може заперечити навіть найфанатичніший скептик, і все-таки воно недоступне земному оку, тому що є іншоречовинним, "потойбічним". Назвемо його спокійно знову ж таки етерноречовинним.
Також неважко зрозуміти, що, природно, спочатку створений із нього світ так само етерноречовинний і земним очам недоступний. Лише потім, пізніше, звідти вже вивільняючи грубіший осад, поступово формується залежний від Етерноречовинного Груборечовинний світ зі своїми груборечовинними тілами, і це тільки відкривається від найменших початків земним очам та всім призначеним для цього груборечовинним допоміжним засобам. Чи йдеться про молекули, електрони, чи про щось інше, воно завжди належить до найгрубішого осаду Етерноречовинного світу, який значно раніше вже мав свої готові форми і своє життя.
Не інакше відбувається з оболонкою справжньої людини в її духовній природі – про неї саму я ще скажу далі. У мандрах через різноманітні світи вона мусить мати вбрання, покриття, шкаралупу, тіло чи інструмент – байдуже, як цю оболонку хочуть назвати – завжди зі спорідненої речовини відповідного оточення, до якого вона входить, аби користуватися нею як захистом і як необхідним допоміжним засобом, якщо вона хоче мати можливість бути дієвою безпосередньо в ньому. Оскільки Груборечовинний світ походить і залежить від Етерноречовинного світу, то звідси й витікають зворотні впливи всіх подій у Груборечовинному світі на Етерноречовинний світ.
Це велике етерноречовинне оточення, утворене з прасімені, рухається вічним кругообігом і буде зрештою зі зворотного боку всмоктане у згадану вже величезну воронку, де відбувається розкладання, щоб на іншому боці бути виверженим як прасім'я до нового кругообігу. Як відбувається діяльність серця й кровообігу, так само й воронка – це наче серце в кругообігу Творіння. Процес розкладання вражає, отже, сукупне Творіння, а також його етерноречовинну частину, оскільки все речовинне знову розпадається на прасім'я, щоб утворитися заново. Ніде не зустрінемо при цьому сваволі, навпаки – все розвивається за самозрозумілою послідовністю Празаконів, які не залишають іншого шляху. У визначеному пункті великого кругообігу настає тому для всього створеного грубо— чи етерноречовинного мить, коли процес розкладання самостійно готується всередині створеного і нарешті проривається назовні.
Цей Етерноречовинний світ нині є проміжним місцеперебуванням для тих, хто відійшов від земного, так званим Потойбіччям. Він тісно пов'язаний із Груборечовинним світом, який йому належить і з яким він є одним цілим. У мить відходу людина зі своїм етерноречовинним тілом, яке вона несе разом із груборечовинним, входить у споріднене з нею етерноречовинне оточення Груборечовинного світу, залишаючи в ньому груборечовинне тіло. Цей Етерноречовинний світ, Потойбіччя, належачи до Творіння, підвладний тим самим Законам неспинного розвитку і розкладання. З настанням розпаду знову ж таки цілком природним шляхом відбувається відділення духовного від речовинного. Залежно від духовного стану людини як у Груборечовинному, так і в Етерноречовинному світі духовна людина, її справжнє "Я", мусить або рухатися вгору, або залишатися прикутим до Речовинности. Серйозне прагнення до Істини та Світла зробить кожного, завдяки його пов'язаній із цим зміні, духовно чистішим і, отже, світлішим; тож ця обставина, природно, буде його все більше й більше від'єднувати від щільної речовинности і, відповідно до його чистоти і легкости, мусить спрямувати до Висот. Хто ж через свої переконання вірить лише в речовинність, той утримує себе прив'язаним до речовинности і залишається до неї прикутим, через що не може піднестися вгору. Як наслідок самостійного рішення кожної особи відбувається роз'єднання між спрямованими до Світла і зв'язаними темрявою, згідно із сущим природним Законом Духовного Тяжіння.
Це роз'єднання і є Страшний Суд!
Отже, зрозуміло, що для можливостей розвитку тих, хто відійшов від земного, в процесі очищення в так званому потойбічному світі однораз також настане справжній кінець. Останнє рішення! Люди в обох світах є або настільки шляхетними, що можуть піднестися до Обителі Світла, або залишаться зв'язаними своєю ницістю за власним волінням і через це зрештою будуть ввергнуті у "вічне прокляття", що означає, разом із речовинністю, від якої не зможуть звільнитися, їх тягтиме до розкладання, вони зазнають розкладання болючого – і з тим припинять своє існування як особистості.