Коли, піднявши віконце, я з куснем солодкого пирога сів до столу поснідати, в мою кімнату влетіло щось із двадцять ос, приваблених смачними пахощами. Вони дзижчали так гучно, неначе заграло враз два десятки козиць. Одні кинулись на пиріг і миттю рознесли його на шматочки, а інші з оглушливим шумом кружляли навколо моєї голови, наганяючи на мене невимовний жах своїми жалами. Проте в мене стало духу вихопити тесак і дати їм відсіч. Чотирьох я зарубав на льоту, решта вилетіла, і я зараз же зачинив вікно. Вбиті оси були з куріпок завбільшки; я повиймав їм жала, що були півтора дюйма завдовжки і гострі як голки. Всі чотири жала я дбайливо зберіг і потім разом з іншими дивами показував у багатьох містах Європи; повернувшись до Англії, я подарував троє з них Грешемському коледжеві,92 а четверте залишив собі.
Розділ IV
Опис країни. Пропозиція виправити сучасні карти. Королівський палац і кілька слів про столицю. Яким способом подорожував автор. Опис головного храму.
Тепер я хочу дати читачеві короткий опис цієї країни, принаймні тої частини, яку я бачив під час своїх подорожей, що сягали не далі як на дві тисячі миль в усі боки від їхньої столиці — Лорбрелгреда. Королева, яка завжди брала мене з собою, ніколи не їздила далі, супроводячи короля в його подорожах, і зупинялася в якому-небудь місті, поки його величність оглядав свої кордони. Володіння цього монарха тягнуться тисяч на шість миль уздовж і від трьох до п'яти тисяч миль ушир. Звідси я роблю висновок, що європейські географи дуже помиляються,93 гадаючи, ніби між Японією та Каліфорнією немає нічого, крім моря. Я особисто завжди думав, що там мусить бути якийсь суходіл, що врівноважував би великий материк Татарії. Отже, сучасні карти слід виправити, нанісши на них на північний захід від Америки цей чималий клапоть землі, в чому я охоче допоможу. Це королівство являє собою півострів, на північно-східному кордоні якого тягнеться пасмо непрохідних гір миль у тридцять висотою, з вулканами на вершинах. Навіть найвизначніші вчені не знають, які істоти живуть по той бік гір і чи є там взагалі життя. З трьох інших боків півострів оточений океаном. В усьому королівстві немає жодного морського порту, бо море коло гирл річок та й усе узбережжя так засіяні гострими скелями, що й найменші човни не насмілюються виходити в море; отже, цей народ не має ніяких зносин з рештою світу. Але по великих річках ходить багато кораблів і водиться чудова риба. Морської риби звичайно не ловлять, бо вона такого самого розміру, як у Європі, і тому не варта клопоту. Звідси видно, що природа, створивши тварин та рослини таких незвичайних розмірів, обмежила себе цим континентом, а причини такого явища хай уже визначають філософи. Проте там іноді ловлять китів, коли їх приб'є хвилями до прибережних скель, і простий люд охоче вживає китове м'ясо на їжу. Мені траплялось бачити таких здоровенних китів, що рибалка ледве міг нести одного на плечах; іноді їх, як дивовижу, приносять у кошиках і до Лорбрелгреда. Одного з них я бачив на тарелі на королівському столі. Його вважали за дивину, але я не помітив, щоб він сподобався королю. Мені навіть здалося, що йому була гидка така велика тварина, хоч колись у Гренландії я бачив і трохи більшого кита.
Країна заселена дуже густо: в ній п'ятдесят одне місто, щось із сто містечок, обнесених мурами, і дуже багато сіл. Щоб задовольнити цікавого читача, досить буде описати Лорбрелгред. Місто лежить над річкою, що ділить його на дві майже рівні частини. В ньому понад вісімдесят тисяч будинків і близько шестисот тисяч жителів. Завдовжки воно три гломглани (щось із п'ятдесят чотири англійські милі), а завширшки два з половиною гломглани. Всі розрахунки я зробив з допомогою карти, зробленої з наказу короля; її навмисне для мене розгорнули на землі, де вона простелилася на сто футів. Я, роззувшись, кілька разів пройшов по її обводу та діаметру, а тоді, користуючись масштабом, точно встановив розміри столиці.
Королівський палац являє собою не звичайну споруду, а купу будівель сім миль у обводі. Парадні кімнати мають здебільшого двісті сорок футів заввишки при відповідній довжині та ширині. Для мене та Гламделкліч було надано окрему карету, в якій моя нянечка часто їздила зі своєю вихователькою, щоб подивитись на місто чи побувати в крамницях, і я завжди супроводив їх у своїй скриньці. Щоправда, коли я хотів того, дівчинка часто виймала мене й тримала на долоні, щоб я міг краще бачити вулиці, якими ми проїздили, будинки та перехожих. Думаю, карета наша була площею із зал Вестмінстерського абатства,94 хоч і не така висока; а втім, сказати точно я не можу. Одного дня вихователька звеліла нашому кучерові спинитися коло крамниці. Жебраки, скориставшися з нагоди, юрбою оточили карету, і переді мною постало найжахливіше видовище, будь-коли бачене європейцем. Там була жінка з раковою виразкою на грудях; вони потворно розпухли, на них зяяли такі діри, що в дві чи три з них я вільно міг би сховатися з головою. Був там один жебрак із волом на шиї, завбільшки у п'ять пак вовни, а другий — з парою дерев'яних ніг, двадцять футів заввишки кожна. Але найогидніше було дивитися на воші, що лазили по їхньому одязі. Неозброєним оком я бачив лапи цих паразитів виразніше, ніж лапки європейської воші в мікроскоп, а так само їхні рила, якими вони длубались, неначе свині. Таких тварин я побачив уперше, і, хоч вигляд їх викликав у мене нудоту, я з охотою зробив би розтин одної з них, коли б мав відповідний інструмент (який, на жаль, залишився на кораблі).
Крім великої скриньки, в якій мене завжди возили, королева замовила ще й меншу, футів у дванадцять завдовжки та завширшки і футів у десять заввишки. Її зробили спеціально для подорожей, бо перша була завелика для колін Гламделкліч і забирала надто багато місця в кареті. Змайстрував її за моїми вказівками той самий умілець тесляр. Ця дорожня скринька була зовсім квадратна; з трьох боків вона мала по вікну, заґратованому залізним дротом — на випадок якоїсь несподіванки під час далеких подорожей,— а з четвертого — дві міцні клямри, крізь які, коли я хотів їхати конем, той, хто віз скриньку, просував шкіряний ремінь, підперізуючись ним потім, як поясом. Обов'язки носія завжди виконував один поважний, надійний слуга, на якого я цілком міг звіритися, коли Гламделкліч нездужала, а мені треба було супроводити короля з королевою у їхній подорожі, або хотілося оглянути сади, або ж відвідати якусь придворну даму чи міністра: адже скоро я здобув прихильність та повагу найвищих вельмож — більше, здається, завдяки ласці короля й королеви, ніж завдяки моїм власним заслугам. Коли подорож у кареті набридала мені, слуга, що їхав верхи, пристібав до себе мою скриньку, ставив її на подушку поперед себе, і тоді крізь вікна я бачив місцевість з трьох боків. У тій моїй комірчині висів на стелі гамак, стояло похідне ліжко, стіл та два стільці, пригвинчені до підлоги, щоб вони не падали під час руху карети або ходи коня. І хоч як іноді сильно мене трусило, та, звиклий до морських подорожей, я не дуже страждав від цього.
Коли я хотів подивитись на місто, Гламделкліч ставила мою похідну хатку собі на коліна й сідала у відкриті ноші, які, за звичаєм цієї країни, несли чотири чоловіки й супроводили два лакеї королеви. Народ, який багато чув про мене, зацікавлено обступав нас, і тоді Гламделкліч спиняла носіїв і ставила мене на руку, щоб людям зручніше було мене розглядати.
Мені дуже хотілося побачити головний храм столиці, а надто його вежу, яку вважають за найвищу в королівстві. І от одного дня моя нянька поїхала туди зі мною, але, сказати правду, повернувся я зовсім розчарований. Та вежа мала від землі до кінчика шпиля не більш як три тисячі футів, отож, зважаючи на різницю в зрості цих людей та європейців, дивуватися з неї не було чого, бо вона відповідно нижча (якщо мене не зраджує пам'ять) за дзвіницю в Солсбері.95 Проте, щоб не принижувати нації, якій я, поки житиму, буду вдячний, мушу сказати, що недостатня височина славетної вежі цілком компенсується її красою та міцністю. Стіни її, футів із сто завтовшки, складені з тесаного каменю — кожна брила має близько сорока футів у довжину й ширину — і прикрашені з усіх боків мармуровими статуями богів та королів, більшими за природний зріст і приміщеними в нішах. Я виміряв мізинець, що відломився від одної із статуй і лежав у пилюці: довжина його сягала чотирьох футів і одного дюйма. Гламделкліч загорнула його в хусточку, поклала в кишеню і взяла з собою, щоб удома приєднати його до інших дрібничок, що їх вона, як і всі діти її віку любила збирати.
Королівська кухня — справді велична будівля футів із шістсот заввишки, із склепінням угорі. Велика піч тільки на десять кроків вужча за купол собору святого Павла,96 який я навмисне виміряв, повернувшись до Лондона. А якби я став докладно описувати рашпери, величезні горщики та казани, туші, підсмажувані на рожнах, та інші дива, то читач навряд чи повірить моїм словам; суворий критик може навіть подумати, що я трохи перебільшую, як то часто буває з мандрівниками. Та боюся, що, прагнучи уникнути цих докорів, я вдався до інших крайнощів, і, коли мій трактат буде перекладено на бробдінгнезьку мову (Бробдінгнег — загальна назва того королівства) і він потрапить туди, король та його підданці можуть нарікати на мене за неправдиве й применшене зображення їхньої країни.
У стайнях його величності рідко буває більше як шістсот коней. На зріст вони звичайно від п'ятдесяти чотирьох до шістдесяти футів. Під час урочистих виїздів короля супроводять п'ятсот кінних гвардійців, і ніщо в світі не може зрівнятися з цим блискучим видовищем, як гадав я, доки не побачив частини його війська в повному бойовому обладунку, про що я розповім при іншій нагоді.
Розділ V
Деякі пригоди, що трапилися з автором. Страта злочинця. Автор показує свою вправність у мореплавстві.
Моє життя в цій країні можна було б назвати щасливим, якби не кумедні та прикрі випадки, що іноді траплялися зі мною через мій маленький зріст. Про деякі з них я дозволю собі тут розповісти. Гламделкліч часто виносила мене в меншій скриньці в королівський сад, і не раз, вийнявши із скриньки, тримала на руці, або пускала ходити по землі.