Війна і мир

Лев Толстой

Сторінка 181 з 289

Цьому є доказом, по-перше, те, що не тільки 25-го не було на цьому місці укріплень, але що, початі 25 числа, вони не були закінчені і 26-го; по-друге, доказом є положення Шевардінського редуту: Шевардінський редут, перед тією позицією, на якій прийнято бій, не становить ніякої вигоди. Для чого був міцніше за всі інші пункти укріплений цей редут? І для чого, захищаючи його 24 числа до пізньої ночі, було вичерпано всі зусилля і втрачено шість тисяч чоловік? Для спостереження за ворогом досить було козачого роз'їзду. По-третє, доказом того, що позиції, на якій відбувся бій, не було передбачено і що Шевардінський редут не був передовим пунктом цієї позиції, є те, що Барклай де-Толлі і Багратіон до 25 числа були переконані, що Шевардінський редут є лівим флангом позиції і що сам Кутузов у донесенні своєму, писаному зопалу після бою, називає Шевардінський редут лівим флангом позиції. Уже значно пізніше, коли писались по свободі донесення про Бородінський бій, було (певне, для виправдання помилок головнокомандуючого, який має бути непогрішним) видумано те неправдиве і чудне твердження, начебто Шевардінський редут правив за передовий пост (тимчасом, як це був лише укріплений пункт лівого флангу) і начебто Бородінський бій ми прийняли на укріпленій і заздалегідь обраній позиції, тимчасом, як він відбувся на зовсім непередбаченому і майже неукріпленому місці.

А справа, очевидно, була так: позицію було обрано по річці Колочі, яка перетинає зеликий шлях не під прямим, а під гострим кутом, так що лівий фланг був у Шевардіні, правий біля селища Нового і центр у Бородіні, коло злиття річок Колочі і Войни. Позиція ця, під прикриттям річки Колочі, для армії, що має за мету зупинення ворога, який просувається Смоленським шляхом до Москви, очевидна для кожного, хто подивиться на Бородінське поле, забувши про те, як стався бій.

Наполеон, виїхавши 24-го до Валуєва, не побачив (як говориться в історіях) позиції росіян від Утиці до Бородіна (він не міг побачити цієї позиції, бо її не було) і не побачив передового поста російської армії, а натрапив, переслідуючи російський ар'єргард, на лівий фланг позиції росіян, на Шевардінський редут і несподівано для росіян перевів війська через Колочу. І росіяни, не встигнувши вступити в генеральний бій, відступили своїм лівим крилом з позиції, яку вони мали намір зайняти, і зайняли нову позицію, яку було не передбачено і не укріплено. Перейшовши на лівий бік Колочі, ліворуч від шляху, Наполеон пересунув усю майбутню битву вліво (з боку росіян) і переніс її в поле між Утицею, Семеновським та Бородіном (у це поле, яке не має в собі нічого більш вигідного для позиції, ніж усяке інше поле в Росії), і на цьому полі відбулася вся битва 26 числа. У грубій формі план гаданого бою і того бою, що відбувся, буде такий:

Якби Наполеон не виїхав-увечері 24 числа йа Колочу і не звелів зараз же увечері атакувати редут, а почав би атаку другого дня вранці, то ніхто не мав би сумніву в тому, що Шевардін-ський редут був лівим флангом нашої позиції; і битва відбулася б так, як ми того чекали. В такому разі ми, певне, ще упертіше захищали б Шевардінський редут, наш лівий флднг; атакували б Наполеона в центрі або з правого боку, і 24-го відбувся б генеральний бій на тій позиції, яку було укріплено і передбачено. Але через те, що атаку на наш лівий фланг було зроблено увечері, слідом за відступом нашого ар'єргарду, тобто безпосередньо після бою під Грідневою, і через те, що російські воєначальники не хотіли чи не встигли почати тоді ж 24-го увечері генерального бою, то перша і головна дія Бородінського бою була програна ще 24 числа і, очевидно, вела до програшу > того, що його було дано 26 числа.

Після втрати Шевардінського редуту на ранок 25 числа ми залишились без позиції на лівому фланзі і були вимушені відігнути наше ліве крило й поспішно укріплювати його де попало.

Та мало того, що 26 серпня російські війська стояли тільки під захистом слабких, незакінчених укріплень.— невигода цього положення збільшилася ще тим, що російські воєначальники, не визнавши факту, що остаточно стався (втрати позиції на лівому фланзі і перенесення всього майбутнього поля бою вліво), залишались на своїй розтягнутій позиції від села Нового до Утиці і внаслідок того мусили пересувати свої війська під час бою з правого боку на лівий. Таким чином за весь ч*ас бою росіяни мали проти всієї французької армії, спрямованої на наше ліве крило, вдвічі слабші сили. (Дії Понятовського проти Утиці і Уварова на правому фланзі' французів становили окремі від розвитку битви дії.)

Отже, Бородінський бій стався зовсім не так, як (намагаючись приховати помилки наших воєначальників і внаслідок того применшуючи славу російського війська і народу) описують його. Бородінський бій не відбувся на обраній і укріпленій позиції при трохи лише слабших силах на боці росіян; Бородінський бій росіяни приймали внаслідок втрати Шевардінського редуту на відкритій, майже неукріпленій місцевості з силами вдвічі слабшими проти французів, тобто в таких умовах, у яких не тільки немислимо було битися десять годин і зробити бій невиразним, але й немислимо було вдержати протягом трьох годин армію від цілковитого розгрому і втечі.

XX

25-го вранці П'єр виїжджав з Можайська. На крутому і кривулястому спуску з величезної гори, що вів з міста повз собор, який стояв на горі з правого боку і в якому правилося і дзвонили в усі дзвони, П'єр виліз з екіпажа і пішов пішки. За ним спускався по горі якийсь кінний полк зі співаками попереду. Назустріч йому піднімалася валка возів з пораненими в учорашньому бою. Возії-селяни кричали на коней і стьобали їх батогами, перебігаючи з одного боку на другий. Еози, на яких лежали і сиділи по три та по чотири поранених солдати, стрибали по накиданому камінні, що. правило за брук на крутому узвозі. Поранені, обв'язані ганчірками, бліді, з підібраними губами й насупленими бровами, тримаючись за полудрабки, підстрибували і штовхалися на возах. Усі майже з наївною дитячою цікавістю дивилися на П'єрів білий капелюх і зелений фрак.

П'єрів кучер сердито кричав на обоз поранених, щоб вони трималися одного боку. Кавалерійський полк з піснями, спускаючись з гори, насунувся на П'єрову дрожку і не давав місця проїхати. П'єр зупинився, притиснувшись до краю скопаної в горі дороги. З-за укосу гори сонце не сягало в заглибину дороги, тут було холодно, сиро; над головою у П'єра був яскравий серпневий ранок, і весело дзвонили в усі дзвони. Одна підвода з пораненими зупинилася край дороги* біля самого П'єра. Возій у личаках, задихавшись, підбіг до свого воза, поклав камінь під задні, без шин, колеса і став поправляти шлею на своїй конячині" яка зупинилася.

Один поранений старий солдат з підв'язаною рукою, ідучи за возом, узявся за нього здоровою рукою і оглянувся на П'єра.

— Що,, земляче, тут покладуть нас, чи як? А мо, до Москви?— спитав він.

П'єр так замислився, що не розібрав запитання. Він дивився то на кавалерійський полк, який зустрівся тепер з валкою поранених, то на той віз, біля якого він стояв і на якому сиділи двоє поранених і лежав один. Один з солдатів, що сиділи на возі, був, мабуть, поранений у щоку. Еся голова його була обв'язана ганчірками, і одну щоку роздуло завбільшки в дитячу голову. Рот і ніс йому скривило набік. Цей солдат дивився на собор і хрестився. Другий, молодий хлопчина, рекрут, білявий і білий, ніби зовсім без крові в тонкому обличчі, з застиглою доброю усмішкою дивився на П'єра; третій лежав ниць, і його обличчя не було видно. Кавалеристи-співаки проходили над самим возом.

— Ах, запропала... да ежова голова... Да на чужой стороне живучи...— виспівували вони танцювальну солдатську пісню. Ніби вторуючи їм, але в іншому характері веселощів, перебивались у вишині металічні звуки дзвонів. І, ще в іншому характері веселощів, обливало вершину протилежного укосу гаряче сонячне проміння. Але під укосом, біля воза з пораненими, коло захеканої конячини, біля якої стояв П'єр, було сиро, похмуро і сумно.

Солдат з розпухлою щокою сердито дивився на співаків-ка-валеристів.

— Ох, франтики! — промовив він докірливо.

— Нині не то що солдатів, а й дядьків бачив! Селян і тих гонять,— сказав, журно усміхаючись, солдат, що стояв за возом, звертаючись до П'єра.— Нині не розбирають... Усім народом навалитись хочуть; одно слово — Москва. Один* кінець зро-

•бити хочуть.— Хоч неясні були солдатові слова, П'єр зрозумів усе, що він хотів сказати, і схвально кивнув головою.

Дорога розчистилась, і П'єр зійшов з гори і поїхав далі.

П'єр їхав, оглядаючись на обидва боки дороги, відшукуючи знайомі обличчя і скрізь зустрічаючи лише незнайомі обличчя •військових різного роду військ, які однаково здивовано дивилися на його білий капелюх і зелений фрак.

Проїхавши версти —з чотири, він зустрів першого знайомого і радісно звернувся до нього. Знайомий цей був один з начальствуючих у армії лікарів. Він у бричці їхав назустріч П'єру, сидячи поруч з молодим лікарем, і, впізнавши П'єра, сказав своєму козакові, що сидів на козлах за кучера, зупинитися.

— Граф! Ваше сіятельство, ви як тут? — спитав лікар.

— Та от хотілось подивитися...

— Так, так, буде що подивитися.

П'єр зліз і, зупинившись, розговорився з лікарем, пояснюючи йому свій намір брати участь у бою.

Лікар порадив Безухову звернутись просто до ясновельможного.

— Чого ж вам бозна-де перебувати під час бою, у невідомості,— сказав він, переглянувшись із своїм молодим товаришем.— А ясновельможний усе ж знає вас і прийме ласкаво. Так, батечку, і зробіть,— сказав лікар.

Здавалось, лікар був утомлений і поспішав.

— То ви думаєте... А я ще хотів спитати вас, де ж сама по— * зиція? — сказав П'єр.

— Позиція?— перепитав лікар.— Це вже не мій фах. Проїдете Татаринову, там щось багато копають. Там на курган зійдете, звідти видно,— сказав лікар.

— І видно звідти?.. Якби ви...

Але лікар перебив його і поступився до брички.

— Я б вас провів, та, їй-богу,— от (лікар показав на горло),— мчу до корпусного командира. Таж у нас як?.. Ви знаєте, графе, завтра бій; на сто тисяч війська малим числом двадцять тисяч поранених рахувати треба; а в нас ні "ош, ні ліжок, ні фельдшерів, ні лікарів на шість тисяч нема.