Проте важкою я її не назвав би.
— А що ви вважаєте справді важким?
— Квадратні рівняння,— не роздумуючи, відповів Сітрайт.— Ніяк не можу навчитися їх розв'язувати, хоч і брався мільйон разів. Ось це, сер, важко! А тепер до справи.
— Ви знаєте, куди перемістилася Земля? — запитав Кармоді.
— "Куди" — не проблема,— відповів Сітрайт.— "Куди" ви вже дісталися, правда, користі з того ніякої, бо "Коли" виявилось задалеко від шуканого. Але тепер, гадаю, ми потрапимо у ваше "Коли" без зайвого клопоту. "Котра" Земля — ось де заковика!
— І це може покласти край сподіванням?
— Аніскілечки! — запевнив Сітрайт.— Нам слід лиш пересортувати Землі і виявити ту, котра ваша. Справа не складна: все одно, що підстрелити рибу в бочці, як сказали б у вас.
— Ніколи не пробував,— сказав Кармоді.— Невже й справді так легко?
— Залежить від риби і від бочки,— пояснив Сітрайт.— Акулу в ванні ви підстрелите зразу, а ось уже мільку в цистерні — справа не з легких. Усе залежить від масштабу. Та все ж визнайте, що і в тому і в іншому випадках принцип нескладний і доступний.
— Мабуть, так,— погодився Кармоді.— Та мені здається, хоча пошук "Котрої" Землі в принципі нескладний, на нього може не вистачити часу через велику кількість варіантів.
— Не зовсім так, але підмічено влучно,— сяючи, сказав Сітрайт.— Складність, знаєте.-деколи йде на користь. Сприяє класифікації та ідентифікації.
— Так... Ї що тепер?
— Тепер до роботи! — вигукнув Сітрайт, завзято потираючи долоні.— Ми з колегами підібрали тут дещо із світів. В душі сподіваємося, що ваш світ має бути серед них. Та впізнати його, звичайно, можете тільки ви — клієнт.
— Отже, мені слід їх переглянути й оцінити?
— Щось схоже на те. Насправді вам доведеться в них уживатися. Як тільки визначите, давайте нам знати, чи це ваш імовірний світ, чи ні. Якщо світ ваш, то на тому й кінець. Якщо ж інший, ми перемістимо вас у наступний.
— Досить мудро,— сказав Кармоді.— А багато у вас цих імовірних світів?
— Величезна сила, як ви й раніше підозрювали. Та ми сподіваємося на швидкий успіх з самого початку. Хіба що...
— Що саме?
— Хіба що хижак згребе вас раніше.
— Мій хижак?
— Він і досі йде по сліду,— пояснив містер Сітрайт.— І, як ви тепер знаєте, досить спритно наставляє вам пастки. Матеріал для них добирає з ваших спогадів. Ці "земноформні сцени" — я так би їх назвав — повинні вас приспати й змусити безжурно йти просто до нього в пащу.
— І він з'являтиметься у всіх ваших світах?
— Безперечно! — відповів Сітрайт.— Адже сам пошук не дасть вам безпечного притулку. Ба більше: що ближче підійдемо до мети, то підступнішим буде хижак. Ви цікавилися різницею між сном і дійсністю. От вам і відповідь. Все добре діє відкрито, не криючись. Все лихе підступає нишком, прикриваючись ілюзіями, масками, мріями.
— Ви можете якось стримати хижака? — запитав Кармоді.
— Ніяк. Якби й міг, то не взявся б. Хижацтво — необхідний елемент існування. Зрештою, навіть Боги не уникають своєї Долі. Куди вже вам бути винятком із загального правила!
— Я знав, що ви так скажете. А хоч чим-небудь ви можете допомогти? Натякніть, принаймні, чим відрізнятимуться світи, в які ви мене посилаєте, від світів хижака?
— Відмінності для мене очевидні, та уявлення про світ у нас з вами різні. Ні ви моїми поглядами, ні я вашими, Кармоді, не зможемо скористатися. До речі, вам же досі вдавалося вислизати від хижака.
— Щастило.
— От бачите! Мені от майстерності не позичати, а хоч би раз пощастило. Хто скаже, що вам найбільше придасться в майбутніх випробуваннях? Не я, сер, і, звісно, не ви! Тому кріпіть свій дух, містере Кармоді. Слабкодухі планет не здобувають! Правда? Вивчайте світи, в які я вас посилаю, остерігайтеся хижакових ілюзій, вислизайте, виходьте сухим із води і не проґавте з переляку свого справжнього і належного вам світу.
— А якщо я проґавлю його ненароком?
— Тоді пошук триватиме вічно. Тільки ви зможете впізнати свій світ. Якщо так чи інакше ви не відшукаєте свій світ серед найімовірніших, тоді нам доведеться шукати серед просто ймовірних, відтак серед менш імовірних і нарешті серед найнеймовірніших. Кількість можливих світів не безконечна, одначе у вас просто життя не вистачить переглянути їх усі й розпочати знову.
— Гаразд,— непевним голосом сказав Кармоді.— Мабуть, іншого способу немає.
— Так, іншого способу допомогти вам не існує, і сумніваюся, щоб можна було обійтися без вашої активної співучасті. Якщо бажаєте, можу зробити запит про інші методі галактичного пошуку координат. Це забере трохи...
— Боюсь, що цього "трохи" в мене обмаль,— сказав Кармоді.— Та й хижак, гадаю, вже десь неподалік. Містере Сітрайт, відсилайте мене, будь ласка, в імовірні світи, і прийміть мою щиру подяку за вашу турботу й терпеливість.
— Дякую,— відповів Сітрайт з видимим задоволенням.— Будемо сподіватися, що найперший світ виявиться тим, котрий ви шукаєте.
Сітрайт натис кнопку в себе на конторці. Нічого не сталося, поки Кармоді не захотілося кліпнути. Потім усе відбулося з неймовірною швидкістю, бо поки очі розплющилися, він відчув, як підошви злегка вдарились об Землю. Або ж об щось, дуже подібне до неї.
Частина четверта
КОТРА?
РОЗДІЛ 22
Кармоді стояв на охайно впорядкованій рівнині, під синім небом, над головою сяяло золоте сонечко. Він неквапно оглянув усе навкруги. За півмилі перед собою побачив невеличке місто, яке не скидалося на звичні американські міста з бензиновими заправками на підступах, із щупальцями сарделькових яток, мотельною облямівкою і панцирем брухтових звалищ. Скоріше воно мало вигляд італійського передгірного містечка або ж швейцарського села. Несподівано починалось і різко обривалось, без матеріального вступу чи пояснень — місто показувало себе зразу, не вдаючись до жодних прикрас.
Незважаючи на іноземний вигляд міста, Кармоді був певен, що воно американське. Тому повільно й насторожено рушив до нього, готовий дременути, коли щось виявиться негаразд. Та все було ніби в порядку. Місто на вигляд було привітне й відкрите, вулиці прокладені з розмахом, а широкі вітрини крамниць світилися відвертістю. Кармоді заглибився у квартали й побачив інші принади, бо одразу ж вийшов на середмістя, ну чисто майдан у Римі, лише трохи менший; посеред майдану стояв водограй, в ньому мармуровий хлопчик з дельфіном, а з дельфінової пащі лився струмінь кришталево чистої води.
— Сподіваюся, що вам подобається,— почувся голос з-за лівого плеча Кармоді.
Кармоді не підскочив з переляку. Він навіть не крутнувся назад. До голосів з-за спини він уже звик. Часом йому спадало на думку, що багато чого в Галактиці любить наближатися до нього саме так.
— Дуже мило,— відповів Кармоді.
— Я сам будував його і розмістив саме тут,— сказав голос.— Мені здається, що попри свою античність, водограй естетично повноцінний. А за модель для середмістя з лавками й тінистими каштанами правила площа в Болоньї. Тобто я HP боявся здаватися старомодним. Дотримуюся думки, що справжній художник використовує все, що вважає потрібним,— байдуже, чи воно існує вже тисячу років, чи щойно створене.
— Віддаю належне вашому смакові. Дозвольте відрекомендуватися: Томас Кармоді.
Він обернувся, подаючи руку й усміхаючись. Та ні за лівим, ні за правим плечем не було нікого. Ні душі на міському майдані, ні душі, куди оком кинь.
— Даруйте,— озвався голос.— Я не мав наміру вас збентежити. Я гадав, що ви знали.
— Що знав? — запитав Кармоді.
— Знали про мене.
— Не мав честі. Хто ви і звідки ви говорите?
— Я — голос міста,— сказав голос.— Тобто я і є місто, достеменне місто, і воно розмовляє з вами.
— А таке буває? — сардонічне поцікавився Кармоді.— Авжеж,— відповів він сам собі.— Гадаю, що буває. Отже, ви місто. Подумаєш!
Річ у тім, що Кармоді вже все остогидло. Надто багато реальностей непомірної величі й дивовижної сили траплялося на його шляху. Його кидало з одного кінця Галактики в інший. Сили, творіння та істоти безперестанку вигулькували перед ним і раз по раз вибивали з рівноваги. Як людина розважлива, Кармоді знав, що існує свій міжзоряний табель про ранги і людина посідає в ньому не дуже високе становище. Та Кармоді був не без гонору. Він вірив, що людина вже сама по собі чогось варта. Не може ж людина тільки витріщатись, охати, ахати і вигукувати "Боже милий!" перед усяким нелюдським дивом. Так робити — означає не мати гідності. А про гідність Кармоді дбав. Вона була тим, чого він ще й досі не втратив. Тому Кармоді обернувся спиною до водограю і закрокував через майдан, мов людина, яка щодня розмовляє з містами і якій все це вже трохи наскучило. Пройшовся вулицями, прогулявся бульварами. Кидав поглядом у вітрини крамниць, оцінював висоту будинків. Зупинявся перед скульптурами, але мимохідь.
— Ну і як? — трохи згодом запитало місто.
— Що — ну як? — одразу ж відповів Кармоді.
— Якої ви про мене думки?
— Ти в порядку.
— Лише так?
— Слухай,— сказав Кармоді,— місто — це місто. Побував у одному — вважай, що знаєш усі.
— Неправда! — вигукнуло ображене місто.— Я помітно відрізняюся від інших. Я унікальне.
— Справді? — глузливо запитав Кармоді.— Мені ти здаєшся конгломератом погано підібраних частин. Італійська площа, пара нібито грецьких скульптур, кілька будинків доби Тюдорів, нью-йоркські багатоквартирки віджилого стилю, каліфорнійська ятка з сардельками, зроблена під буксир, і бозна-що далі. Що тут унікального?
— Унікальна комбінація цих форм у значущу єдність,— сказало місто.— Я — різноманітність у рамках внутрішньої послідовності. Старожитні форми не анахронізм, розумієте? Вони представляють різні стилі життя і як такі вписуються в добре спланований механізм існування.
— Це ти такої думки,— сказав Кармоді.— До речі, у тебе є назва?
— Звісно,— відповіло місто.— Моя назва — Бельветтер. Маю статус повноправного міста штату Нью-Джерсі. Ви не бажаєте кави, а може, сендвіч чи свіжих фруктів?
— Кави було б непогано,— погодився Кармоді.
Він дозволив голосові Бельветтера провести себе за ріг у відкриту кав'ярню. Кав'ярня називалася "Козенятко" і нагадувала заїзд Веселих І дев'яностих років, де не забули ні райдужних ламп Тіффані, ні канделябрів зі скляними дармовисами, ні механічного піаніно. Як і все, побачене в місті, кав'ярня була бездоганно прибрана, проте безлюдна.
— Приємна атмосфера, не правда? — запитав Бельветтер.
— Балаган,— зморщив носа Кармоді.— Але якщо тобі до вподоби...— На стіл опустилася неіржавіюча таця з чашкою паркої міцнющої кави з молоком.— Обслуговують принаймні добре,— додав Кармоді.