Сусідка бачила, що вона бігала кудись за село.
— Ну, знаєте! — здивувався Бігл.— Ви назбирали стільки різних пліток... як стара дама! А я хочу логічно вибудувати картину.
— Он як? А чи не краще було б, Карлічеку, щоб ви робили це мовчки?
— Ні, я хочу поміркувати вголос. Отже, той тюхтій Гордубал так довіряв Штефанові, що навіть заручив з ним малолітню Гафію. Погодьтеся, Гельнай: це ж справжнє середньовіччя — заручати дітей!
Гельнай знизав плечима.
— Але потім Гордубал, видно, якось здогадався, що жінка наставляє йому роги, і вигнав Штефана.
Гельнай невдоволено засопів.
— Що ви мені розказуєте, Бігл! Спершу Штефан пішов від Гордубалів, а вже потому газда заручив його з Гафією. Спитайте в перщої-ліпшої баби на селі.
Бігл збентежено почухав потилицю:
— То як же, по-вашому, все це пов'язати?
— Не знаю, Карлічеку. Я не складаю... як ви це називаєте? — логічної картини. Сталася родинна трагедія, і цей випадок для мене поки що не ясний. Та він і не може бути ясним. Ви неодружений, Бігл, у цьому й уся штука.
— Але ж тут усе ясно, Гельнай, як двічі по два: Полана хоче здихатися чоловіка; Штефан не від того, щоб пристати до неї й посісти її господарство. Вони змовляються — і по всьому. Вчора Полана збігала по Штефана...
Гельнай похитав головою.
— Знову не те. Мені Гафія сказала, що вчора посилав її сам Гордубал: "Іди приведи Штефана, я дозволяю йому повернутися". А зрештою, що мені до цього? Послухайте, Бігл: у небіжчика часом не було на шиї капшука з грішми?
Бігл здивувався:
— Якого капшука? Ні, наче не було.
— От бачите! — зрадів Гельнай.— А в тому капшуку, кажуть, лежало понад сімсот доларів. Пошукайте їх, Карлічеку.
— Ви думаєте... це вбивство з метою грабунку?
— Я нічого не думаю, але гроші щезли. Старий Манья якось бачив їх у Гордубала. А Маньйм треба грошей на нову стодолу...
Бігл тихо свиснув.
— Он як! Виходить, справжній мотив — гроші?
— Цілком можливо,— кивнув головою Гельнай.— Здебільшого так воно й буває. Або помста, Бігл. Це теж мотив поважний. Гордубал викинув Штефана через пліт у кропиву. За таке, Карлічеку, в селі квитаються ножем. Можете вибирати, який мотив вам більше до вподоби.
— Навіщо ви мені це говорите? — насупився Бігл.
— Ну, просто хочу допомогти вам вибудувати логічну картину,— невинно відповів Гельнай.— А ще можливо, що Манья вбив його через жеребця.
— Ну, це вже зовсім дурниця!
— Саме так. У родинних справах часто якраз і вбивають через звичайнісіньку дурницю, любий мій.
Бігл ображено мовчав.
— Не сердьтеся, Карлічеку,— промимрив Гельнай.— А я вам за те розкажу, чим убили Гордубала. Шилом, яким плетуть кошики.
— А ви звідки знаєте?
— Бо вчора в Маньї десь пропало шило. Шукайте його, Бігл.
— А як воно хоч виглядає?
— Не знаю. Думаю, звичайнісіньке шило, тільки велике. Це все, що мені відомо,— закінчив Гельнай і заходився ретельно вичищати свою люльку.— Хіба ще те, що Маньї збираються вивозити на поле гній. 5 най.— їм щкода викинути якусь річ, навіть якщо це й corpus delicti '. Вони думають собі, що колись це може ще знадобитися...— Гельнай сердито сплюнув.— Скнари!
— Гордубалова запевняла, що цей алмаз лежав там у них давно, ще до від'їзду чоловіка до Америки. Але скляр Фаркаш згадав, що Штефан купив його в нього з місяць тому.
Гельнай свиснув.
— З місяць тому? От бачите, Бігл, які дива: вони задумали це ще місяць тому. Вбити когось зопалу, мабуть, зміг би й я; але щоб отак продумано... А ті долари ви так і не знайшли?
— Ні. Але там, у коморі, крім того алмаза, я знайшов ще електричного ліхтарика. Тепер з'ясовую, де й коли Штефан його купив. Теж речовий доказ, га? По-моєму, доказів уже цілком достатньо, щоб начальство видало ордер на арешт і тієї жінки. Однак воно вимагає, щоб ми пошукали ще якісь солідні докази...
Гельнай засовався на стільці.
— Знаєте, Карлічеку... я теж дещо вивідав. Штефа-нів швагер, якийсь Янош, розповідав, буцімто десь із тиждень тому Штефан прийшов до нього в поле й сказав: "Послухай, Яноше, ти міг би добре заробити, якби захотів, ну, приміром, пару волів. Ти сам міг би вибрати їх собі на торговиці, але за це тобі треба порішити Юрая Гордубала".
— Здорово! — вражено вигукнув Бігл.— А Янош що йому на те?
— "Іди ти знаєш куди! — начебто обурився той.— Звідки в тебе такі гроші, Штефане?" — "У мене їх нема, зате вони є в моєї газдині, ми домовилися з нею побратись, як тільки здихаємось Гордубала".
— Ну, нарешті! — глибоко зітхнув Бігл.— Виходить, вони обоє в цьому замішані.
Гельнай кивнув головою.
І в цю хвилину вийшов лікар. Він нарешті закінчив розтин трупа й дріботить своїми коротенькими ніжками, роздивляючись на всі боки короткозорими очима.
— Пане докторе! — гукає його Гельнай.— Чи не бу— 6 дете такі ласкаві й не зупинитесь біля нас на хвилинку?
— А! — коротко озивається лікар.— Чого ж, можна. Налийте мені сливовиці. Він, бідолаха, вже трохи тхнув. Робота не з приємних. Ох-хо-хо,— зітхає він і, вихиливши чарку, ставить її на стіл. А ви знаєте, панове, що його вбили вже мертвого?
Бігл витріщив очі:
— Тобто як?
— Ну, майже мертвого. Він уже доходив. Коматозний стан. Запалення легенів у найгострішій формі. Права легеня вся набрякла гноєм і жовта, як печінка../ Він не дотяг би й до ранку.
— Отже, вбивство було надаремне? — повільно запитав Гельнай.
— Так. А, крім того, на аорті розширення завбільшки з кулак. Навіть якби не було запалення легенів, то вистачило б невеликого хвилювання — і кінець. Сердешний!
Обидва жандарми пригнічено мовчать. Нарешті Бігл, відкашлявшись, питає:
— І яка ж усе-таки причина смерті, пане докторе?
— Вбивство, звичайно. Прокол лівого шлуночка серця. Та оскільки наставала вже агонія, то крові витекло зовсім мало.
— А чим, по-вашому...
— Не знаю. Цвяхом, шилом, голкою, якою шиють мішки — одне слово, якимсь тонким шпичастим металевим предметом завдовжки близько десяти сантиметрів, круглого перерізу... З вас вистачить?
Гельнай розгублено крутить склянку в товстих пальцях.
— А скажіть, пане докторе... чи не можна було б визнати, що... що Гордубал помер на запалення легенів? Бачите, якщо вже він однаково мусив умерти... то чи варто здіймати такий гармидер?..
— Е ні, так не піде, Гельнай! — обурюється Бігл.— Хоч як там було, а це все ж таки вбивство!
Лікар блиснув окулярами.
— Мені було б дуже шкода, панове. Вельми цікавий випадок. Рідко доводиться бачити вбивство голкою або чимось подібним. Серце вбитого я заспиртую й відішлю,— він весь аж просяяв,— одному відомому експертові. Ви одержите авторитетний висновок, панове. Нічого не вдієш — це вбивство, так каже закон. Але яке воно безглузде, боже мій!
— Ну що ж,— промимрив Гельнай.— Ач один осел вважає, що тут усе цілком ясно!..
1
В а р о ш — місто (угор.).
2
Палах — очерет (угор).
3
Flue — грип (англ.).
4
— Юрая4 Гордувала вбили!
Староста Герич швидко натягує сорочку.
— Біжи, хлопче, до жандармів,— квапливо велить він.— Скажи, щоб ішли до Гордубалів.
Горду баловим подвір'ям, заламуючи руки, бігає Полана.
— Ой, боже ж мій, боже! — голосить вона.— Хто ж то таке міг зробити? Убили газду, вбили!
Перелякана Гафія забилася в куток; через тин у двір заглядають сусідки, кілька чоловіків юрмиться біля
5
Гельнай і Бігл сидять за склянкою вина й чекають, коли лікар закінчить розтин трупа.
— А де ви знайшли той алмаз для різання скла, Бігл?
— У коморі в Гордубалів. Ну, що ви на те скажете?
— Отакі вони всі, селюки,— обурено зітхає Гель-
6
Речовяй доказ злочину (латин.).
VI
Але слоїк з Гордубаловим серцем тріснув дорогою, весь спирт витік, і до лабораторії вченого мужа серце Юрая Горду бала прибуло в дуже поганому стані.
— Що це вони знов мені прислали? — розсердився експерт, сивоголовий пан.— Що написано в супроводі? Що виявлено колоту рану? Ох, ці мені сільські доктори! — Авторитет зітхнув, здалеку дивлячись на серце Юрая Гордубала.— Пишіть: "Колота рана виключається — отвір надто маленький... Серцевий м'яз прострелено з вогнепальної зброї малого калібру... найімовірніше, з монтекристо". І заберіть це вже геть!
— Нарешті прийшов висновок із Праги,— привітав Гельнай Бігла, який повернувся з Рибарів.— Щоб ви знали, Карлічеку: Гордубала не заколото — його застрелено з монтекристо. Отак!
У Бігла й руки опустилися, коли він почув це.
— А що на те каже наш пан доктор?
— А що йому казати? Лається. Хіба ж ви його не знаєте? І каже, що наполягає на своєму. Отже, монтекристо. Кулю хоч і не знайшли, та нічого не вдієш. Шукайте того, в кого є монтекристо.
Бігл пошпурив у куток свою каску.
— Я цього так не залишу, Гельнай,— погрозив він.— Я нікому не дозволю заплутувати цю справу. Святий боже, все було вже майже закінчено, все сходилося — і ось маєш! Хіба можна з цим іти до суду?.. Де ми, чоловіче, візьмемо монтекристо?
Гельнай знизує плечима.
— От бачите, а все це тому, що ви не дозволили сердешному Гордубалові спокійно померти на запалення легенів. Це на вашому сумлінні й на сумлінні доктора.
Розлючений Бігл сідає ца стілець.
— Цей висновок, Гельнай, зіпсував мені всю радість. Найбільшу радість, яку я будь-коли відчував у житті.
— А точніше?
— Я знайшов долари. Сім сотень з лишком. І з капшуком. Вони лежали за бантиною на горищі в Риба-рах.
Приголомшений Гельнай виймає з рота люльку.
— Ну, це вже щось, Карлічеку,— схвально каже він.
— Але довелося добряче попошукати.— Бігл переводить подих.— Знаєте, як довго я шукав у Рибарах? Я підрахував: щонайменше сорок шість годин! Жодне стебельце соломи не лишилося непереверненим. Тепер Штефана не врятує ніяке алібі. Як ви гадаєте, Гельнай: для присяжних цього вистачить? Гроші знайшлися, алмаз, якого купив Штефан,— теж непоганий доказ, а крім того, є суперечності в свідченнях. Отже, цей мотив прийнятний цілком.
— Чотири мотиви,— уточнює Гельнай.
Бігл махає рукою.
— Ну що ви, які там чотири! Це було звичайнісіньке, просте, мерзенне вбивство заради грошей. Я вам розповім, як усе сталося. Гордубал-знав, що Манья — коханець його жінки, й боявся його. Через те він носив свої долари на шиї, чере те заручив Манью з Гафією, через те врешті вигнав його, а сам зачинявся в хліві. Цілком ясний випадок, Гельнай.
Гельнай замислено кліпає Очима,
— А я весь час вертаюся думкою до коней. Штефан любив коней.