Несподівана вакансія

Джоан Роулінґ

Сторінка 18 з 91

Саманта підозрювала, що саме через це фіглярство Вікрам тепер майже не заходив у крамничку.)

Вона вже не стежила за розмовою, та це й не мало великого значення, бо вони й далі обговорювали те, що написав Баррі Фербразер у місцеву газетку.

— …збирався поговорити з ним про це, — гугнявив Говард. — Такі речі не робляться тишком-нишком. Ну, але хто старе згадає, тому око геть.

— Нам тепер треба подумати, хто замінить Фербразера. Не варто недооцінювати Безнадійдер-Банду, хоч вона й засмучена зараз. Це була б велика помилка. Вона вже, мабуть, підшуковує когось на його місце, тому ми самі мусимо подбати про пристойну заміну. І що раніше, то краще. Просто й надійно.

— І що це по-суті означає? — запитав Майлз. — Вибори?

— Можливо, — відказав з усезнаючим виглядом Говард, хоч я в цьому й сумніваюся. Це ж просто несподівана вакансія. Якщо ніхто не буде надто зацікавлений у виборах… хоч, як я вже казав, нам не варто недооцінювати Безнадійдер-Банду… але якщо їй не вдасться знайти дев'ятьох осіб для внесення пропозиції про загальне голосування, то залишиться тільки простий варіант кооптації нового члена ради. У цьому разі ми мусимо заручитися голосами дев'ятьох прибічників для затвердження рішення про кооптацію. Для кворуму достатньо дев'яти осіб. Фербразерові ще залишалося бути на посаді три роки. Гра варта свічок. Якщо місце Фербразера посяде хтось із наших, усе може кардинально змінитися.

Говард почав барабанити своїми товстими пальцями по келиху з вином, дивлячись на сина, що сидів навпроти. Шерлі й Морін теж спостерігали за Майлзом, а Майлз, як здавалося Саманті, дивився на батька, наче великий жирний лабрадор, що аж тремтить, очікуючи частування.

Трохи запізно, ніж якби вона була твереза, Саманта збагнула, про що йдеться і чому за цим столом панувала така на диво святкова атмосфера. Під впливом алкоголю почувалася розкутою, проте завелика кількість випитого стримувала її, бо не була певна, що язик слухатиметься її після пляшки вина. Тож замість того, щоб сказати вголос, вона промовила це подумки:

"Тільки спробуй, Майлзе, не сказати їм, що спершу мусиш обговорити це зі мною".

VII

Тесса Вол не збиралася затримуватися в Мері — їй ніколи не подобалося залишати свого чоловіка вдома наодинці з Жирком, — але якось так сталося, що її візит розтягся на кілька годин. У будинку Фербразерів було повно розкладачок і спальних мішків. Їхня велика родина зібралася разом, щоб заповнити своєю присутністю ту зяючу порожнечу, утворену смертю, але ніяка метушня й галас не могли затулити безодню, у якій зник Баррі.

Повертаючись у темряві Соборним провулком, Тесса чи не вперше, відколи помер її приятель, залишилася наодинці зі своїми думками. Її проймав біль у ногах і холод, від якого не міг захистити її благенький кардиґан. Тишу порушувало тільки поклацування дерев'яних намистин на її шиї та приглушені звуки телевізорів, що долинали з будинків, повз які вона проходила.

Зненацька Тесса подумала: "Цікаво, чи Баррі знав".

Їй ніколи раніше не спадало на думку, що її чоловік міг розкрити Баррі велику таємницю її життя, цю огидну річ, поховану глибоко під покровом їхнього шлюбу. Вона навіть ніколи не говорила про це з Коліном (хоч запах гнилі просякав не одну з їхніх розмов, особливо останнім часом…).

Але сьогодні Тессі здалося, що вона перехопила дивний погляд Мері, коли згадала про Жирка…

"Ти втомилася й вигадуєш усілякі дурниці", рішуче сказала Тесса сама собі. Колінова звичка тримати все в секреті була так глибоко закорінена, що він цього нікому б не розповів, навіть Баррі, якого обожнював. Тессу нудило лише від думки про те, що Баррі міг знати… що його прихильність до Коліна великою мірою спричинив жаль за тим, що зробила вона, Тесса…

Коли вона увійшла до вітальні, її чоловік сидів в окулярах перед телевізором і дивився новини. На колінах у нього лежав стос паперу, в руці він тримав ручку. Тесса полегшено зітхнула, не побачивши поблизу Жирка.

— Як там вона? — запитав Колін.

— Ну, знаєш… не найкраще, — відповіла Тесса і втомлено опустилася в одне зі старих крісел. — Але брат Баррі був чудовий.

— У якому сенсі?

— Ну… знаєш… допомагав.

Вона заплющила очі й почала масувати пальцями перенісся.

— Мені він завжди здавався трохи ненадійним, — почула вона Колінів голос.

— Справді? — озвалася Тесса з глибин пітьми, в яку добровільно себе занурила.

— Так. Пам'ятаєш, як він обіцяв прийти й бути суддею тієї гри з "Пекстоном"? А тоді раптом відмовився за півгодини до початку, і Бейтмен мусив його замінити?

Тесса ледве стримала в собі бажання огризнутися. Колін мав звичку виносити огульні судження на основі першого враження. Він, здається, ніколи не міг збагнути безмірну мінливість людської натури, як не міг усвідомити того, що за будь-якою зовні непоказною зовнішністю можуть бути приховані унікальні й неприборкані внутрішні світи, як і в нього самого.

— Ну, але він дуже мило бавився з дітьми, — стримано відповіла Тесса. — Знаєш, я вже піду спати.

Але вона не зрушила з місця, а й далі сиділа, зосереджено вслухаючись у больові точки свого тіла.

— Я оце думав, Тессо.

— Гм?

Колінові очі за шкельцями окулярів здавалися маленькими, як у крота, ще більше підкреслюючи розміри його високого, лисо-грудкуватого чола.

— Усе, чого намагався досягти Баррі в місцевій раді. Усе, за що він боровся. Поля. Клініка для наркоманів. Я думав про це цілий день. — Він набрав повні груди повітря. — Я майже вирішив, що спробую його замінити.

Тессу охопили погані передчуття, причавивши її до крісла й відібравши на якийсь час дар мови. Вона з усіх сил намагалася зберегти безпристрасний вираз обличчя.

— Я впевнений, що саме цього хотів би Баррі, — сказав Колін. Він ніби виправдовувався, відчуваючи дивовижне збудження.

"Ніколи, — щиро й відверто подумала Тесса, — Баррі таке ніколи й у голову не прийшло б. Він знав би, що кому-кому, але тобі ніколи не вдасться цього зробити".

— Господи, — озвалася вона, — ну, я знаю, що Баррі був дуже… але ж це така величезна відповідальність, Коліне. Та й Парміндер нікуди не ділася. Вона й досі там і намагатиметься втілити в життя все, чого бажав Баррі.

"Мені треба було подзвонити Парміндер, — подумала Тесса, відчуваючи докори сумління. — О Боже, чому ж я не подзвонила Парміндер?"

— Але ж її треба буде підтримати. Вона не зможе сама чинити їм опір, — заперечив Колін. — І я даю голову, що Говард Моллісон уже підшуковує якусь слухняну маріонетку, щоб замінити Баррі. Можливо, навіть уже…

— Ой, Коліне…

— Даю гарантію! Ти ж його знаєш!

Папери, що неприкаяно лежали на Колінових колінах, гладеньким білим водоспадом заструменіли на підлогу.

— Я хочу це зробити заради Баррі. Продовжу його справу. Зроблю все, щоб його праця не пропала намарне. Я маю достатньо аргументів. Він завжди казав, що отримав такі можливості, яких інакше ніколи не мав би, і дивися, скільки він зробив для громади. Я точно на це піду. Завтра прикину, що треба для цього зробити.

— Гаразд, — погодилася Тесса. Роки досвіду навчили її не опиратися Коліну, коли він щойно чимось запалився, бо інакше це тільки посилить його рішучість іти напролом. Але Колін за ці роки теж добре вивчив Тессу і знав, що вона часто лише вдає свою згоду, щоб пізніше висловити заперечення. Така їхня прихована гра завжди була просякнута обопільними мовчазними натяками на захоронену в глибині пам'яті таємницю.

— Я справді хочу це зробити, Тессо.

— Розумію, Коліне.

Вона ледве встала з крісла, не знаючи, чи вистачить їй сил піднятися вгору сходами.

— Ти йдеш спати?

— За хвилинку. Мушу тільки переглянути ось це.

Він почав збирати з підлоги розкидані папери. Його новий безрозсудний задум мовби додав йому якоїсь гарячкової енергії.

Тесса поволі роздяглася у спальні. Здавалося, що сила тяжіння причавлювала її до землі. Доводилося докладати надзусилля, щоб просто підняти руку чи розстебнути непокірну блискавку. Вона накинула халат і пішла у ванну, звідки було чутно, як нагорі ходить Жирко. Цими днями вона часто відчувала самотність і втому, курсуючи між чоло-віком і сином, які, здавалося, існують незалежно один від одного, абсолютно відчужено, мов домовласник і квартирант.

Тесса намірилася зняти з руки годинник, але згадала, що ще вчора десь його посіяла. "Така втомлена… постійно щось гублю… і як я могла забути подзвонити Парміндер?" Готова розридатися, стурбована й напружена, вона почовгала до ліжка.

Середа

I

У понеділок та вівторок після бридезної сутички з матір'ю Кристал Відон ночувала на підлозі в своєї подруги Ніккі. Усе почалося з того, що Кристал, вертаючись додому після тусовки з однолітками в центрі містечка, побачила на порозі дому Оббо, який шушукався про щось із Террі. Усі на Полях знали цього Оббо з його одутлою мордякою, щербатою посмішкою, товстолінзними окулярами й пошарпаною шкіряною курткою.

— Хай пару днів побудуть у тебе, Тер, ага? Ми забашляємо.

— Шо там таке? — поцікавилася Кристал.

Роббі проліз між ногами Террі й міцно вчепився за коліна Кристал. Роббі не любив чоловіків, які до них приходили. І це було не випадково.

— Нічо. Комп'ютери.

— Ні, — сказала Кристал, звертаючись до Террі.

Вона не хотіла, щоб у матері завелися зайві гроші. Хоч її анітрохи не здивувало б, якби Оббо замість грошей розрахувався з нею за послугу мішечком наркоти.

— Не бери їх.

Але Террі вже сказала "так". Скільки Кристал себе пам'ятала, мати завжди погоджувалася з усім і всіма: корилася, мирилася, підтакувала — ага, гаразд, давайте, сюди, без проблем.

Кристал пішла потусуватися з подругами біля гойдалок, над якими нависало вже сутінкове небо. Була напружена й роздратована, бо ніяк не могла змиритися зі смертю містера Фербразера, а ще їй постійно крутило в шлунку, від чого хотілося зірвати на комусь свою злість. До того ж її терзало сумління через крадіжку годинника в Тесси Вол. Але ж чого та дурнувата сучка поклала його прямо перед нею та ще й заплющила очі? На що вона сподівалася?

Але в товаристві дівчат їй не стало легше. Джемма підколювала її стосовно Жирка Вола. Врешті Кристал вибухнула й накинулася на неї з кулаками. Ніккі й Ліан ледве її втримали.

Кристал побігла додому, а там уже лежали Оббові комп'ютери. Роббі намагався видряпатися на стос коробок у вітальні, а Террі сиділа з осклілими очима в цілковитій нірвані.

15 16 17 18 19 20 21