Мауглі

Редьярд Кіплінг

Сторінка 18 з 33

І хоч хлопчик сердився на весь людський рід та його звичаї, все ж він відчув, як щось здавило горло, і насилу перевів подих, вгледівши сільські покрівлі. Мауглі впало в очі, що всі жителі села повернулися з поля раніше, ніж звичайно, і не збиралися вечеряти, а галасували, скупчившись під сільською смоквою.

— Люди завжди чомусь ставлять пастки на людей, ніби інакше не можуть, — промовив Мауглі. — Дві ночі тому вони ловили Мауглі. Хоч мені здається, що відтоді пройшло багато дощів. А сьогодні ловлять Мессуа та її чоловіка. Завтра чи ще там через кілька ночей знов настане черга Мауглі.

Попід стіною він прокрався до хатини Мессуа. Заглянув у вікно. Мессуа лежала долі, рот у неї був заткнутий, руки й ноги скручені ременями; жінка важко дихала і стогнала. Чоловіка її прив'язали до яскраво розмальованого ліжка.

Двері хатини, що виходили на вулицю, були міцно замкнені, знадвору їх підпирали спинами три чи чотири чоловіки.

Мауглі дуже добре знав вдачу і звичаї селян. Хлопчик розумів, що поки зони їстимуть, сперечатимуться і палитимуть, то більш нічого не будуть робити, а як тільки наїдяться — стануть небезпечні. Незабаром прийде Бульдео, і якщо його супутники виконали свій обов'язок, старий мисливець розповідатиме дуже цікаві історії. Тому-то Мауглі вліз у вікно, нахилившись, поперерізав ремені, якими були зв'язані чоловік і жінка, витяг із рота Мессуа ганчір'я; потім пошукав, чи немає в хатині молока.

Мессуа майже збожеволіла від болю і страху (з самого ранку її били і шпурляли в неї камінням), і Мауглі ледве встиг своєчасно затулити рукою їй рот, щоб не закричала. Збентежений і розлютований чоловік Мессуа сів і почав вибирати землю та різне сміття із своєї закуйовдженої бороди.

— Я знала, я знала, що він прийде, — заридала нарешті Мессуа. — Тепер я певна — він мій син, — і вона пригорнула Мауглі до серця.

Досі Мауглі тримався спокійно, але тепер весь затремтів, і це здивувало його самого.

— Навіщо ці ремені? Чому вони тебе зв'язали? — запитав хлопчик, помовчавши.

— Щоб убити за те, що ми прийняли тебе як сина, за що ж іще, — сказав чоловік похмуро. — Подивись, я весь у крові.

Мессуа не сказала нічого, але Мауглі глянув на її рани, і чоловік та жінка почули, як хлопчик заскреготав зубами.

— Хто це зробив? — спитав він.— їм треба відплатити.

— Це діло всього села. Я був дуже заможний, мав багато скотини. От ми й стали чаклунами, давши притулок тобі.

— Я не розумію, хай розкаже Мессуа.

— Я давала тобі молоко, Нату, пам'ятаєш? — боязко сказала Мессуа. — Бо ти мій син, якого схопив тигр, і тому я дуже любила тебе. Селяни сказали, що я твоя мати, мати перевертня, і через те заслуговую смерті.

— А що таке перевертень? — запитав Мауглі. — Смерть я бачив.

Чоловік похмуро дивився, насупивши брови, а Мессуа засміялася.

— Бачиш, — сказала вона чоловікові,— я знала, я казала, що хлопчик — не чаклун. Він мій син, мій син!

— Син чи чаклуй — яка нам з цього користь, — відповів чоловік. — Ми вже приречені.

— Он там дорога в Джунглі,— Мауглі показав на вікно. — Ваші руки й ноги вільні. Тікайте.

— Ми не знаємо Джунглів, мій сину, так, як ти їх знаєш, — почала Мессуа. — Навряд чи зможу я втекти далеко.

— А чоловіки й жінки наздоженуть нас і притягнуть назад, — додав чоловік.

— Гм… — буркнув Мауглі, кінчиком ножа лоскочучи долоню. — Поки що я не хочу завдавати шкоди мешканцям села. Але навряд чи вони переслідуватимуть вас. Незабаром їм доведеться подумати про інше. Ага! — і хлопчик підвів голову, прислухаючись до тупотіння і криків, що долинали знадвору, — нарешті вони відпустили Бульдео додому.

— Сьогодні вранці його послали убити тебе, — скрикнула Мессуа. — Ти зустрів його?

— Так, ми… я зустрів його. Бульдео розповість там дещо, а тим часом можна зробити багато. Тільки спершу я довідаюся, що в них на думці. Подумайте, куди б ви хотіли йти, і скажіть мені, коли я повернуся.

Мауглі вискочив у вікно й побіг уздовж сільського тину туди, звідки міг чути всі розмови біля дерева. Бульдео лежав на землі, кашляв і кректав, а всі інші його розпитували. Волосся старого мисливця розпатлалося, на руках і ногах відбилися подряпини, що їх дістав нещасний, видираючись на дерево. Він ледве здужав говорити і все ж відчував важливість свого становища. Час від часу мисливець бурмотів щось про чортів, про голосистих бісів, про перевертнів-чаклунів і цим ще більше збуджував цікавість юрби. Потім він зажадав води.

— Ба! — промовив Мауглі. — Балаканина, балаканина!

Говоріть, говоріть! Люди — кревні брати Бандар-Логам. Він полоскатиме рот водою, потім пускатиме дим, а після всього цього знов розповідатиме свої історії. Що й казати, страшенно мудре плем'я — ці люди. Вони не залишать жодного сторожа біля Мессуа, всі захочуть натоптати собі вуха казка ми Бульдео. Але що ж це — я теж стаю таким ледачим, як і вони!

Мауглі струснувся і шмигнув знову до хатини; наблизившись до вікна, він відчув, як хтось лизнув йому ногу.

— Мати, — озвався хлопчик (адже йому був добре знайомий цей язик), — що ти робиш тут?

— У лісі я чула пісні моїх дітей і пішла за тим, кого люблю найдужче. Жабенятку, я хочу побачити жінку, котра давала тобі молоко, — сказала Мати Вовчиця, вся мокра од роси.

— Вони зв'язали її і хочуть убити. Я перерізав вузли, і вона з своїм чоловіком піде Джунглями.

— Я проводжатиму їх. Я стара, але ще не беззуба. — Мати Вовчиця стала на задні лапи й заглянула у вікно темної хатини.

За хвилину вона безшумно скотилася, промовивши:

— Я дала тобі перше молоко, але Багіра каже правду: Людина кінець кінцем повертається до Людини.

— Можливо, — сказав невдоволений Мауглі,— але сьогодні мені цей слід не в думці. Зачекай тут, тільки не показуйся жінці.

— Ти ніколи не боявся мене, Жабенятку, — промовила Мати Вовчиця і заховалась у густій траві, а ховатися вона вміла добре.

— Ну, — сказав весело Мауглі, вскочивши у хатину, — вони всі сидять кругом Бульдео, і старий розповідає те, чого не було. Коли він скінчить свою балаканину, жителі села неодмінно прийдуть сюди з Червоною… з вогнем і спалять вас обох. Що ж ви надумали?

— Я розмовляла з чоловіком, — сказала Мессуа. — До Канхівари тридцять миль звідси, там ми зможемо піти до англійців…

— А вони якої Зграї? — спитав Мауглі.

— Не знаю. Англійці — білі, і, кажуть, правлять усією країною, і нікому не дозволяють спалювати людей або бити безневинного. Доберемося за ніч туди — врятуємось. Інакше ми умремо.

— Так живіть же! Жодна Людина не вийде вночі за ворота. Але що він робить? — Чоловік Мессуа стояв рачки в куточку хатини і копав землю.

— Тут у нього трохи грошей, — відповіла Мессуа. — Ми більше нічого не зможемо взяти з собою.

— Ах так… Гроші… речі, які переходять з рук у руки і ніколи не теплішають. Невже ці штучки потрібні і в інших місцях? — спитав Мауглі.

Чоловік Мессуа сердито глянув на хлопчика.

— Це просто дурень, а ніякий не перевертень, — буркнув він. — На гроші я зможу купити коня. Ми так побиті, що далеко не втечемо, а за годину за нами кинеться все село.

— Ще раз кажу: вони не вирушать, поки я не дозволю. А відносно коня ти добре придумав, адже Мессуа стомлена.

Чоловік її підвівся, сховав останні рупії в кишеню. Мауглі допоміг Мессуа вилізти через вікно, і на свіжому нічному повітрі жінка пожвавішала. Але при зоряному світлі Джунглі здавалися їй дуже чорними і страшними.

— Знаєте дорогу на Канхівару? — прошепотів Мауглі. Вони ствердно кивнули.

— Добре. Пам'ятайте — вам нічого боятися. І не варто поспішати. Тільки… тільки в Джунглях попереду або позад вас трошки співатимуть.

— Невже ти гадаєш, що ми вирушили б уночі в Джунглі, якби не боялися вогню? Краще бути з'їденим звірами, аніж убитим людьми, — зауважив чоловік; Мессуа глянула на Мауглі і всміхнулася.

— Я запевняю вас, — повторив Мауглі так, як це робив Балу, сотий раз повторюючи Закон Джунглів якому-небудь неуважному дитинчаті,— запевняю, що жоден зуб у Джунглях не вишкіриться проти вас, жодна лапа не доторкнеться до вас. Ні Людина, ні звір не зупинить вас, поки ви не побачите Канхівари. Вас охоронятимуть. — Хлопчик квапливо обернувся до Мессуа і додав: — Він сумнівається, але ж ти віриш?

— О так, сину мій. Людина ти, дух чи вовк Із Джунглів, я вірю тобі.

— Він злякається, почувши пісні мого племені, але ти впізнаєш їх і зрозумієш. А зараз ідіть не поспішаючи: квапитися нікуди. Ворота замкнуті.

Мессуа заридала і впала Мауглі в ноги, але він, весь тремтячи, підвів її. Тоді жінка кинулась хлопчикові на шию, навиваючи його різними ласкавими Іменами, які тільки могла придумати. А чоловік з досадою дивився на свої поля ї говорив:

— Ось хай ми дійдемо до Канхівари і мене вислухають англійці, я подам такий позов на браміна, на старого Бульдео та інших, що пущу їх усіх з торбами. Вони вдвоє заплатять за мої нескошені поля і за моїх негодованих буйволів. Я доб'юся правосуддя. Мауглі засміявся:

— Я не знаю, що таке правосуддя, але повернись сюди після дощів, і ти побачиш, що тут залишиться. Мессуа з чоловіком вирушили в Джунглі. Мати Вовчиця вийшла із свого сховку.

— Іди за ними, — сказав Мауглі,— і сповісти всі Джунглі, що цих двох не можна чіпати. Поговори трохи, а я покличу Багіру.

Пролунало тихе протяжне виття — і зразу ж стихло. Мауглі побачив, як, здригнувшись, обернувся чоловік Мессуа, ніби збирався бігти назад у хатину.

— Іди, Іди, — крикнув весело Мауглі. — Я ж казав, що вони співатимуть. Такий спів супроводитиме вас до самої Канхівари. Це милість Джунглів.

Мессуа квапила чоловіка, і щойно вони разом з Матір'ю Вовчицею зникли в нічній темряві, біля самих ніг Мауглі, наче з-під землі, виросла Багіра. Вона вся тремтіла від насолоди, впившись ніччю Племені Джунглів.

— Мені соромно за твоїх братів, — муркнула пантера.

— А що? Хіба вони погано співали для Бульдео? — запитав Мауглі.

— Занадто добре! Занадто добре! Вони навіть мене змусили забути свою гордість, і,— присягаюся зламаним замком, що звільнив мене, — я бігала Джунглями і співала так, наче раділа весні. Хіба ти не чув моїх співів?

— Я був зайнятий іншим. Спитай Бульдео, чи сподобалась йому пісня. Але де ж четвірка? Я хочу, щоб жоден з Людської Зграї не вийшов сьогодні за ворота.

— То навіщо ж тобі четвірка? — спитала Багіра, переступаючи з лапи на лапу; очі пантери горіли, і вона муркотіла голосніше, ніж завжди. — Я можу затримати їх, Братику.

15 16 17 18 19 20 21