Він спокійний, приймає усе, а потім зривається і…
— Я не такий, як батько.
— Може, я й помиляюся. От Бонзо — твій колишній командир. Він — справжній приклад іспанської пихи. Ніколи не дозволяє собі слабкості. Бути кращим за нього — образа, бути сильнішим — наче відрізати йому яйця. А ненавидить він тебе тому, що, коли намагався покарати, ти не страждав. Через це він тебе ненавидить, і, правда, хоче вбити. Він божевільний, як і решта.
— А ти — ні?
— Я теж збожеволію, хлопче. Та, принаймні, коли стану найбожевільнішим, пливтиму сам-один у космосі, й божевілля моє випливатиме з мене, всотуватиметься у стіни і не вийде, доки будуть битви й малі хлопці не гупатимуть у стіни й не розплющать божевілля.
Ендер усміхнувся.
— Ти теж збожеволієш, — сказав Дінк. — Ходімо вже їсти.
— Може, ти, ставши командиром, зможеш зберегти ясний розум? Можливо, знати про божевілля — означає самому не піддаватися йому?
— Ендере, я не дозволю цим негідникам керувати мною. Вони штучно підтримують тебе і не збираються бути добрими з тобою. Дивись, що вже з тобою зробили.
— Нічого, окрім того, що підвищили.
— І спростили твоє життя, еге ж?
Ендер засміявся й покрутив головою.
— Може, ти й правду кажеш.
— Думають, перетворили тебе на лід. Не дозволяй їм цього.
— Я ж тут заради цього, — сказав Ендер. — Щоби стати зброєю. Аби врятувати світ.
— Не може бути, що ти досі в це віриш.
— У що?
— У загрозу від жучар. Урятувати світ. Ендере, якби жучари збиралися повернутися, вони вже давно були б тут. Вони більше не захоплюють нас. Ми їх побили, й вони зникли.
— Але відео…
— Відео з Першого й Другого вторгнень. Коли Мазер Ракхем випер їх, твої бабусі й дідусі ще навіть не народилися. А ти дивишся! То підробка. Війни немає, і вони просто нами крутять.
— Навіщо?
— Поки люди бояться жучар, Міжнародний флот утримує владу. А поки він утримує владу, певні країни залишаються гегемонами. Продовжуй дивитися відео. Скоро люди полюблять цю гру, й розпочнеться громадянська війна, яка закінчить усі війни. Оце і є справжня загроза, Ендере, а не жучари. І коли розпочнеться війна, ми з тобою не зможемо більше залишатися друзями. Бо ти — американець, як і наші любі вчителі. А я — ні.
Вони пішли до їдальні. Їли й розмовляли про інше. Та слова Дінка не йшли Ендеру з голови. Бійцівська школа була настільки закритою, а сама гра в розумінні дітей — настільки важливою, що Ендер зовсім забув про існування світу поза її межами. Іспанська пиха. Громадянська війна. Політика. Бійцівська школа була зовсім крихітною, чи не так?
Проте Ендер не погодився з висновками Дінка. Жучари були реальними, загроза від них — також. Міжнародний флот контролював багато речей, але під його владу не підпадали відео й мережі. Принаймні, не там, де виріс Ендер. У Нідерландах, звідки Дінк, три покоління виросли за панування Росії, контролюватись могло все. Ендер знав, що в Америці брехня довго не живе. Він вірив.
Вірив, однак насіння сумніву поселилось у ньому, час від часу пускаючи непевні пагони. Насіння проростало, й тепер це змінило ситуацію. Воно змусило Ендера уважно прислухатися не до того, що казали люди, а того, що вони мали на увазі. Він помудрішав.
На вечірньому занятті не було й половини хлопців.
— Де Бернар? — запитав Ендер.
Алай вишкірився. Шен заплющив очі й виглядав так, ніби медитує.
— Ти не чув? — запитав інший хлопець, з молодшої групи. — Ходять чутки, ніби той, хто ходить на твої вечірні тренування, ніколи нічого не досягне в жодній армії. Кажуть, жоден командир не бажає солдата, зіпсованого твоїми тренуваннями.
Ендер кивнув.
— Я тут зметикував, — мовив новачок, — що буду найкращим солдатом, і кожен вартий чогось командир мене візьме. Чи як?
— Еге, — відказав Ендер на завершення.
Вони продовжили заняття. Пропрацювали з півгодини, практикуючи уникнення зіткнення із замороженими солдатами, коли в кімнату зайшло декілька командирів у різних уніформах. Вони записували імена присутніх.
— Гей, ви, — вигукнув Алай, — хоч правильно моє ім'я запишіть.
Наступного вечора хлопців прийшло ще менше. Тепер Ендер чув історії, що малих лупцювали в душових або підстерігали в їдальні та ігрових кімнатах. Старші хлопці знищували файли на їхніх столах, зламавши примітивну систему захисту.
— Заняття сьогодні не буде, — мовив Ендер.
— Дідька лисого, — заперечив Алай.
— Відкладемо заняття на декілька днів. Я не хочу, щоби малі постраждали.
— Якщо ти хоч раз зупинишся, вони знатимуть, що такий метод діє. Так само, як ти заступався за Бернара, коли він був свинею.
— До того ж, — сказав Шен, — ми не боїмося, і нам байдуже. Мусиш продовжувати. Нам потрібні тренування, і тобі також.
Ендеру пригадалися слова Дінка. Ясно, що гра порівнювалася з цілим світом. Навіщо віддавати кожен свій вечір цій дурній грі?
— Так ми багато не досягнемо, — підсумував Ендер, збираючись іти.
Алай зупинив його.
— Вони й тебе налякали? Тебе били в душовій? Чи пхали головою в унітаз?
— Ні, — відповів Ендер.
— Ти досі мені друг? — вже спокійніше запитав Алай.
— Так.
— Тоді я досі друг тобі. Я залишуся й практикуватимуся з тобою.
Старші хлопці приходили знову, але мало хто з них був командиром. Більшість були членами армій. Ендер упізнав форми Армії Саламандр і навіть Армії Щурів. Імен вони більше не записували, натомість висміювали, кричали й знущалися з новачків, які намагалися опанувати складні вміння погано тренованими м'язами. Декому це набридало.
— Слухайте, що вони кричать, — повчав Ендер інших, — і запам'ятовуйте. Якщо захочете довести ворога, кричіть їм таке. Через ці слова вони робитимуть дурниці, божеволітимуть. Але ми не будемо.
Шен настільки перейнявся ідеєю, що після кожної насмішки з боку старших змушував групу з чотирьох новачків голосно повторювати ці слова по п'ять чи шість разів поспіль. Коли вони почали співати глузливі пісеньки, декілька старших хлопців вийшли з-за стіни й стали до бійки.
Комбінезони було сконструйовано для боїв, де воювали нешкідливим світлом. Захищали вони погано, зате суттєво обмежували рухи в кулачному бою в невагомості. Усе одно більшість хлопців були заморожені, тому битися не могли, однак жорсткість їхньої форми робила їх потенційно корисними. Ендер наказав своїм новачкам зібратися в одному кутку кімнати. Старші ще більше знущалися, та деякі, хто чекав біля стіни, пішли в атаку.
Ендер і Алай вирішили кинути замороженого солдата ворогові в обличчя, але трохи схибили. Заморожений спершу вдарив шоломом, а відтак почав крутитися. Хлопець схопив себе за груди, куди його вдарив шолом і закричав від болю.
Насмішки припинилися. Решта старших увійшли, щоби приєднатися до бою. Ендер не надто тішив себе надією, що хтось зі своїх вийде неушкодженим, проте ворог наступав безсистемно, не скоординовано. Вони ніколи не працювали разом, на відміну від Ендерової армії, з якої зараз була присутня лише мала частина, але вони добре знали один одного й уміли працювати разом.
— Нова! — вигукнув Ендер.
Інші хлопці засміялися. Вони розбилися на три групи: ноги докупи, сіли навпочіпки й узялися за руки, так сформувавши зірки навпроти задньої стінки.
— Оточимо їх і дістанемося дверей. Уперед!
За цим сигналом три зірки розлетілися, кожен хлопець полетів у своєму напрямку, але під таким кутом, щоби міг відскочити від стіни головою до дверей. Щойно вороги опинилися у центрі кімнати, де складно було змінити курс, маневр став незручним.
Ендер зайняв позицію, при якій він, щойно пуститься в дію, зможе зустрітися із замороженим солдатом, якого він використовував, як знаряддя. Зараз хлопець не був замороженим, тож дав Ендерові себе зловити, розкрутити й відкинути до дверей. На жаль, Ендер опинився в протилежному напрямку, з другого боку, та ще й рухався з меншою швидкістю. Окремо від усіх своїх солдатів, він досить повільно дрейфував до краю бійцівської кімнати, де зібралися старші хлопці. Ендер змінив положення, аби бачити, що його хлопці в безпеці й зібралися біля дальньої стіни.
Тим часом розлючений і дезорганізований ворог помітив Ендера. Він вирахував, як швидко той дістанеться стіни, щоби знову запуститись. Не надто швидко. Декілька ворогів уже відскочили в його бік. З подивом Ендер упізнав серед них Стілсона. Він здригнувся й зрозумів, що помилився. Та все ж ситуація була такою ж, і вони не сидітимуть склавши руки в очікуванні домовленості про двобій. Наскільки було відомо Ендеру, лідера в них не було, а хлопці набагато більші за нього.
Добре, що на уроках особистої боротьби він дізнався дещо про зміну маси й фізику рухомих об'єктів. Ігрові битви майже ніколи не доходили до рукопашного бою, ніхто ніколи не вдарявся у ворога, який не був замороженим. Тому за ті секунди, які в нього були, Ендер намагався прийняти позицію для зустрічі своїх гостей.
На щастя, про бійку в невагомості вони знали так само мало, як і він. А ті, хто намагався вдарити його, зрозуміли, що удар не буде ефективним, якщо тіло рухається назад так само швидко, як кулаки рухаються вперед. Ендер скоро збагнув, що деякі члени групи надумали ламати кістки. Сам він такого не планував.
Ендер зловив одного бійця за руку й щосили жбурнув його. Це відкинуло самого Ендера від решти, проте не наблизило його до дверей.
— Залишайтеся на місці! — кричав він друзям, які, вочевидь, гуртувалися, щоби допомогти йому. — Просто залишайтеся на місці!
Хтось ухопив Ендера за ногу. Такий міцний обхват дав йому певну опору, тож Ендер зміг міцно стати хлопцеві на вухо й плече. Той закричав і відпустив. Якби він відчепився, коли Ендер ударив його вниз, було б не так боляче, а Ендеру це дозволило б використати маневр для запуску. Натомість хлопець дуже добре повис. Вухо відірвалося, у повітрі була кров, а Ендер дрейфував ще повільніше.
"Я знову так роблю, — подумав Ендер. — Я знову калічу людей, аби врятувати себе. Чому вони не залишать мене в спокої, щоб я не чіпав їх?"
Три хлопці прямували до нього, цього разу вони діяли разом, їм потрібно було схопити його перш, ніж йому нашкодити. Ендер хутко прийняв таку позицію, щоби двоє схопили його за ноги, а руки лишалися вільними для третього.
Звісно, вони проковтнули наживку. Ендер схопив хлопця за сорочку й шарпнув його догори, вдаривши шоломом у лице.