Тут моя свідомість могла робити які завгодно інтелектуальні переверти, кулею проноситися з одного кінця математичного всесвіту до іншого і все-таки залишатися емоційно поміркованою.
Райх зацікавився моїм випадком із секретаркою за сусіднім столиком/ бо й сам хотів провести деякі досліди в цьому напрямку. Він встановив, що близько п'ятдесяти відсотків жінок і тридцяти п'яти чоловіків у Англо-Індійській урановій компанії були "сексуально перезаряджені". Певною мірою це, звичайно, було пов'язане зі спекою та незадовільними побутовими умовами. При такій інтенсивності статевих емоцій важко було чекати, щоб рівень самогубств у Англо-Індійській урановій компанії був низький. Він і справді був винятково високий. Обговоривши ситуацію, ми з Райхом виявили причину цього явища. Статева напруженість і високий рівень самогубств були прямо пов'язані між собою і, звичайно ж, зумовлювалися діяльністю паразитів. Секс — це одне з найглибших джерел задоволення людини: статевий потяг і еволюційний потяг тісно пов'язані між собою. Якщо статевому потягу ставити перепони, він переллється через край і в пошуках виходу піде хибними шляхами. Один з них — безладні зносини — був дуже поширений у Англо-Індійській урановій компанії. Відбувається "фокусація" емоції. Чоловік гадає, що, наприклад, жінка, яка звернула на себе його увагу, зможе дати йому статеве задоволення, і пропонує їй стати його коханкою. Але втручаються паразити, і чоловік не може "сфокусувати" свою енергію під час статевого акту. Він спантеличений. Вона "віддалася" йому, відповідно до загальноприйнятого значення цього слова, а він залишився невдоволений. Це спантеличує людину не менше, ніж, наприклад, те. що вона з'їдає велику порцію їжі і лишається голодною. Тут можливі два наслідки: або чоловік вирішує, що причина в жінці, і починає шукати іншої жінки, або він вирішує, що звичайний статевий акт не може дати задоволення, і пробує зробити його цікавішим, тобто вдається до статевих збочень. Райх установив шляхом обережного опитування, що дуже багато неодружених працівників Англо-Індійської уранової компанії зажили слави людей з "специфічними" сексуальними нахилами.
Через тиждень після того, як ми почали обговорювати статеві проблеми, Райх зайшов якось уночі до мене з книжкою і кинув її на мій стіл.
— Я знайшов людину, якій ми можемо довіряти.
— Хто це? — я схопив книжку й поглянув на назву. "Теорія статевого потягу" Зиґмунда Флейшмана, професора Берлінського університету. Райх уголос читав мені уривки з книжки, а я уважно слухав. Безперечно, Флейшман був людиною виняткового розуму, і його збивали з пантелику аномалії статевого потягу. Але знову й знову він уживав виразів, які звучали так, ніби він знав про існування паразитів свідомості. Він твердив, що статеві збочення — це наслідок забруднення витоків статевої енергії людини і що в цьому є елемент безглуздості.
Це все одно що пити віскі для того, аби угамувати спрагу. Але чому, питав він, статеве задоволення таке рідкісне в сучасному світі? Щоправда, людина схильна до статевої надмірної стимуляції за допомогою книжок, журналів, фільмів. Але потяг до розмноження такий сильний, що це не повинно було б мати аж надто великого значення. Навіть жінок, інстинктивним бажанням яких споконвіку було одружитися й вирощувати дітей, підхопив приплив статевої аномалії, і число розлучень, у яких чоловік звинувачує дружину в зраді, катастрофічне зростає... Як можна пояснити це послаблення еволюційного потягу в обох статях? Чи, може, тут діє якийсь невідомий і, отже, неврахований нами чинник, фізичний або психологічний.
Райх казав, ніби в книзі є місце, де автор гудить бога за те, що той щось наплутав, створивши статевий потяг людини і поставивши його в залежність від розчарування.
Так, було очевидно, що Флейшман — наша людина і що в цій специфічній галузі можна знайти й інших людей, зацікавлених аномаліями статевого потягу. Складність полягала в тому, як встановити контакт з різними можливими союзниками — у нас не було часу роз'їжджати по світу в пошуках таких людей. Проте з Флейшманом усе вийшло дуже легко. Я написав йому листа, торкнувшись кількох моментів у його книжці і висловивши своє зацікавлення всією темою. У листі я натякнув Флейшманові, що незабаром поїду до Берліна і сподіваюсь, що матиму змогу побачитися з ним. Через тиждень я одержав довгого листа, в якому Флейшман, між іншим, писав: "Так само, як і всі, я стежив за вашими розкопками, затамувавши подих. Чи не вважатимете ви за нетактовність, якщо я приїду до вас?"
Я відповів, що ми будемо раді бачити його в будь-який час, і запропонував приїхати наприкінці того ж таки тижня.
( Через три дні ми з Райхом зустріли Флейшмана на аеродромі в Анкарі й привезли його в Діярбакир у ракеті фірми.
Нам сподобалося в ньому все. Це був жвавий, розумний чоловік років п'ятдесяти п'яти з пречудовим почуттям гумору і типово німецькою широчінню культурних інтересів. Він міг блискуче говорити і про музику, і про первісне мистецтво, і про археологію. Він вразив мене як один з небагатьох людей, що мають природний опір паразитам свідомості.
У Діярбакирі ми замовили гарний ленч, протягом якого розмова велася лише про розкопки і проблему, що виникла в зв'язку з ними. Пополудні ми полетіли ракетою на гору Каратепе (для Англо-Індійської уранової компанії наші відвідини були такою пречудовою рекламою, що нам надали привілеї, які були б немислимі, коли б Райх був усього-на-всього їхнім консультантом з геології).
Будівництво першого тунелю було майже закінчене. Ми показали Флейшманові ту його частину, яку можна було оглянути, а тоді перейшли до інших "експонатів"; уламка Абхотового блоку, фотоелектронних знімків написів на інших блоках тощо,
Флейшман був зачарований величчю проблеми — цивілізація, старша за пекінського пітекантропа! Його власна теорія була цікава й досить вірогідна. Флейшман вважав, що Земля раніше була місцем пробного поселення з іншої планети, можливо Юпітера або Сатурна. Він поділяв думку Шредера про те, що на всіх планетах раніше існувало життя, і, можливо (як ми це знаємо щодо Марса). розумне життя. Існування "гігантів" на Марсі він виключав через надто малі розміри планети (маса Марса становить усього одну десяту маси Землі) і малу силу тяжіння. Маса і сила тяжіння Юпітера й Сатурна були достатні для того, щоб на цих планетах могли виникнути "гіганти".
У Райха була своя теорія. Полягала вона в тому, що населення Землі неодноразово знищувалось унаслідок катастроф, включно з місячними, і що після кожного такого знищення людина мусила болісно, з муками еволюціонувати знову, починаючи з ранніх стадій. Якщо ті місячні катастрофи супроводжувалися величезними потопами (що майже не викликає сумнівів), то в такому разі ясно, чому давні цивілізації, що на мільйони років старші за голоценську людину, були поховані так глибоко.
День минув у широких дискусіях. Увечері ми дивилися оперу "Пірати з Пензанса"[22] в чудовому виконанні трупи Англо-Індійської уранової компанії, потім довгенько сиділи за вечерею в директорському ресторані, а тоді піднялися до покоїв Райха і зручно повсідалися в його вітальні. Ми все уникали розмови про паразитів свідомості, пам'ятаючи про небезпеку обговорювати цю тему пізно ввечері, але таки умовили Флейшмана розказати в подробицях про його теорію статевого потягу. Почавши близько опівночі, він блискуче виклав перед нами всю проблему. Іноді ми вдавали, що чогось не розуміємо, змушуючи його висловлюватися чіткіше й повніше. Наслідки перевершили наші сподівання. Флейшман з його широкою науковою ерудицією вичерпно висвітлив усю проблему. Він вважав, що статевий потяг людини в основі своїй романтичний так само, як і її поетичний потяг. Коли поет дивиться на гори і в нього виникає "відчуття безсмертя", він добре знає, що насправді гори не "боги у шапках з хмар". Він розуміє, що то його власна свідомість додає їм величі, а точніше кажучи, він сприймає їх, як символ прихованої величі своєї власної свідомості. Їхня велич та відчуженість нагадують йому про його власну велич та відчуженість. І коли в ньому прокидається до жінки романтичне кохання, то саме поет у ньому дивиться на неї, як на засіб еволюції. Сила статевого потягу — це сила божественного в людині, а статевий стимул здатен так піднести цю силу, як гора здатна піднести у людини її відчуття краси. Ми повинні, казав Флейшман, сприймати людину не як одне ціле, а як безупинну боротьбу між вищою і нижчою її сферами. Статеві збочення, так як показує їх де Сад. це наслідок взаємодії тих двох сфер, що зчепилися між собою в боротьбі — зчепилися так, що роз'єднати їх неможливо. Нижча сфера постійно використовує енергію вищої сфери для своїх власних цілей.
На цьому місці Райх перебив Флейшмана. Як можна пояснити, спитав він, різке збільшення статевих збочень у нашому столітті?
Флейшман сумно зітхнув. Нижча сфера людини, сказав він, одержує звідкись штучну підтримку. Може, наша цивілізація захиріла, перевтомилася, і її вищі потяги знесилились. І все-таки, ні, він у це не вірить. Він не вірить і в те, що теперішній високий рівень неврозу спричинений неспроможністю людини звикнути до свого становища цивілізованої тварини, точніше кажучи, індустріалізованої тварини. У людини було достатньо часу, щоб звикнути до великих міст. Ні, причина, безперечно, в чомусь іншому...
У цю мить я позіхнув і сказав, що, коли нема заперечень, розмову краще було б продовжити вранці, після сніданку. Ми мали намір провести з Флейшманом увесь наступний день... Райх погодився зі мною. Надто захоплива була тема. щоб обговорювати її в утомі. Отож ми побажали один одному добраніч і розійшлися.
Уранці, за сніданком, ми з приємністю відзначили, що у Флейшмана чудовий настрій. Видно було, що йому добре в нас, що ці відвідини піднесли його дух. Коли він запитав, які в нас плани на сьогодні, ми відповіли, що про це нам краще поговорити після сніданку.
Поснідавши, ми знову піднялися в Райховий номер, і Райх поновив учорашню розмову саме в тому місці, де вона перервалася, процитувавши Флейшманові слова:
— "Нижча сфера людини одержує звідкись штучну підтримку".
Райх замовк, а я розповів про історію з Карелом Вайсманом і про те, як ми виявили паразитів.
Ми говорили дві години, але знали з самого початку, що Флейшман це саме той чоловік, якого нам треба.