Хай йому біс!
Обернувшись на скрип дверей, Богерт кивнув Ланнінгу, що зайшов до кімнати. Похрускуючи пальцями, директор окинув поглядом розгардіяш у кімнаті і спохмурнів.
— Новий напрямок? — запитав він.
— Ні,— була задерикувата відповідь.—А чим кепський старий?
Ланнінг не потурбувався відповісти. Лише удостоїв побіжним поглядом останню сторінку з розрахунками, що лежала на столі.
— Келвін говорила вам про робота? — запитав він, прикурюючи сигару.— Це — математичний геній. Надзвичайно цікаво.
Богерт голосно пирхнув:
— Так, я чув про це. Але хай краще Келвін займається своєю роботопсихологією. Я перевірив Ербі в математиці. Він ледь справляється з обчисленням.
— Келвін так не вважає.
— Вона божевільна.
— Я так не вважаю.— Очі директора зловісно звузилися.
— Ви? — голос Богерта став твердим.— Про що ви говорите?
— Я перевіряв його цілий ранок. Він може такі фокуси виробляти, що вам і не снилося.
— Хіба?
— Не вірите! — Він вийняв з кишені аркуш паперу і розгорнув його.— Це не мій почерк, правда?
Богерт зупинив погляд на аркуші, всіяному великими, незграбними цифрами.
— Це Ербі писав?
— Так! Якщо ви помітили, він працював на швидкість над інтегруванням вашого двадцять другого рівняння. I він,— Ланнінг постукав жовтим нігтем по останньому рядку,— дійшов такого самого висновку, що й я, але в чотири рази швидше. Ви не мали права знехтувати ефектом Лінгера при позитронному бомбардуванні.
— Я не знехтував ним. Заради бога, Ланнінг, подумайте, це б виключило...
— О-о, звичайно, ви пояснили це. Ви застосували перехідне рівняння Мітчелла, еге ж? Так-от, його тут не можна застосовувати.
— Чому?
— Бо, по-перше, ви користуєтеся гіперуявними величинами.
— А до чого тут це?
— Рівняння Мітчелла не годиться, якщо...
— Ви при своєму розумі? Коли ви перечитаєте статтю самого Мітчелла в "Записках Фара"...
— Облиште. Я з самого початку казав, що його міркування мені не подобаються. I Ербі підтвердив мої передчуття.
— Ну тоді,— спалахнув Богерт,— хай цей механізм вирішує вам усю проблему! Навіщо возитися з недоумками?
— У тому-то й заковика, що Ербі не може вирішити проблеми. I коли він не може, то й ми самі не можемо. Це питання я передаю на розгляд в Національну Раду. Тут ми безсилі.
Богерт схопився на ноги так рвучко, що стілець відлетів убік. Обличчя його побагровіло:
— Ви цього не зробите! Ланнінг почервонів від обурення.
— Ви мені вказуєте, що я повинен робити, а що я!?
— Саме так,— скреготнув зубами Богерт.— Я розв'язую проблему, і ви не вихопите її у мене з рук, ясно? Думаєте, я не бачу вас наскрізь, ви, скам'яніла муміє. Ви швидше відріжете собі носа, ніж довірите мені вирішувати проблему телепатії робота.
— Ви телепень, Богерте, я вас звільню за непідкорення старшому...— губи Ланнінга аж тремтіли від гніву.
— Є одна обставина, що не дозволить вам цього зробити, Ланнінг. Коли поряд з нами робот, який читає думки, секретів бути не може. тож не забувайте, що я знаю про вашу відставку.
Попіл на сигарі Ланнінга затремтів і впав на підлогу. За ним полетіла і сама сигара.
— Що?.. Що?..
Богерт зловтішно посміхнувся:
— I я — новий директор, зрозуміло? Мені добре відомо про це, не думайте, що я нічого не знаю. Дідько вас забирай, Ланнінг. Видавати накази тут буду я, інакше ви втрапите в таку... таку халепу, яка вам і не снилась.
До Ланнінга повернувся дар мови, і він загорлав:
— Ви звільнені, чуєте? Я вас звільняю від усіх обов'язків! Вам кінець, зрозуміло?
На обличчі Богерта розпливлася широка посмішка:
— А яка з цього користь? Ви нічого не доб'єтеся. У мене є козирі. Я знаю, що ви подали у відставку. Мені сказав Ербі, а він це знає безпосередньо від вас.
Ланнінг намагався говорити спокійно: він мав вигляд старої-старої людини з утомленими очима й обличчям, з якого вже давно зійшов рум'янець, поступившись старечій жовтизні:
— Я хочу поговорити з Ербі. Він не міг такого сказати. Ви граєте в небезпечну гру. Але я розкрию ваші карти. Ходімо зі мною.
Богерт стенув плечима.
— До Ербі? Чудово, чорт забирай!
Рівно опівдні Мілтон Еш підвів голову від свого незграбного малюнка і сказав:
— Ви вловили саму ідею? У мене вийшло не зовсім вдало, але вигляд він матиме приблизно такий. Чарівний будиночок, і дістанеться він мені майже задарма.
Сьюзен Келвін подивилася на нього очима, сповненими ніжності.
— Він і справді гарний,— зітхнула вона.— Я часто думала, щоб і собі...— її голос затих.
— Атож,— захоплено вів далі Еш, відклавши олівець,— я мушу дочекатися відпустки. Залишилося якихось два тижні, але через цього Ербі все зависло у повітрі.— Він опустив очі
й почав роздивлятися свої нігті. Тут ще є одне... Але це таємниця.
— Тоді не кажіть.
— А-а, все одно. Мене аж розпирає від бажання розповісти кому-небудь і найкраще довіритися... гм... саме вам,— він ніяково всміхнувся.
У Сьюзен Келвін закалатало серце, але вона не промовила й слова.
— Щиро кажучи,— Еш підсунувся до неї ближче і перейшов на довірливий шепіт,— будиночок не тільки для мене. Я одружуюсь!
I раптом він схопився з місця:
— Що з вами?
— Нічого! — Страшне відчуття запаморочення минуло, але їй важко було говорити.— Одружуєтесь? Ви хочете сказати...
— Авжеж, звичайно! Пора вже, правда? Ви ж пам'ятаєте ту дівчину, що була тут минулого літа. Так це вона і є! Але вам погано. Ви...
— Голова розболілася,— Сьюзен Келвін кволо відмахнулась від нього.— У мене... у мене це буває останнім часом. Я хочу... я хочу, звичайно, привітати вас. Я дуже рада...
Невміло накладені рум'яна виступили двома непривабливими плямами на її зблідлому обличчі. Світ довкола поплив перед очима.
— Вибачте мені, будь ласка,— тихо проказала вона. Спотикаючись, немов сліпа, вона вийшла за двері. Катастрофа сталася раптово, як уві сні, і, як уві сні, була неймовірно жахливою.
Як же це могло статися? Адже Ербі говорив...
А Ербі знав! Він умів читати думки! Запаморочення минулося тільки тоді, коли
вона, зовсім без сил прихилившись до дверей, побачила перед собою металеве обличчя Ербі. Вона й не пам'ятала, як піднялася сходами на два поверхи вище — цю відстань вона подолала в одну мить, як уві сні.
Як уві сні!
Ербі втупився в неї немиготливим поглядом своїх червоних очей, а їй здавалося, що то дві тьмяні страхітливі кулі.
Він щось говорив, і вона відчула, як до її губів притиснули край холодної склянки. Вона зробила ковток і, здригнувшись, стала приходити до тями.
Ербі говорив схвильовано — в його голосі вчувалися біль, благання й страх. До неї почав доходити зміст його слів.
— Це сон,— казав він,— і ви не повинні йому вірити. Ви незабаром прокинетесь і в реальному світі сміятиметесь із себе. Він кохав вас, це я вам кажу. Кохає, кохає! Але не тут! Не зараз! Все це навколо — ілюзія!
Сьюзен Келвін закивала головою і прошепотіла:
— Так, так.
Вона вчепилася за руку Ербі і притиснулася до неї, повторюючи знову й знову:
— Це ж неправда, Ербі? Неправда?
Сьюзен Келвін не пам'ятала, як до неї знову повернулася свідомість,— ніби з туманного, нереального світу вона потрапила в яскраве сонячне світло. Вона відштовхнула його від себе, відштовхнула важку сталеву руку і широко розплющила очі.
— Що ж ти робиш? — її голос зірвався в різкий крик.— Що ж ти робиш?
Ербі відступив назад.
— Я хочу допомогти.
Доктор Келвін пильно подивилася на нього.
— Допомогти? Тішиш мене баєчками про сон і вважаєш, що це — допомога? Хочеш мене шизофренічкою зробити? — На неї напала істерика.— Це не сон! Якби ж це був сон!
Ураз вона схопилася.
— Зачекай! Чому... чому... А-а! Розумію! Господи, це ж так очевидно...
У голосі робота почувся страх.
— Я мусив...
— I я тобі повірила! Ніколи б не подумала.
Голоси за дверима змусили Сьюзен замовкнути. Вона відвернулася, судомно стиснувши кулаки, і, коли Богерт з Ланнінгом увійшли, вона вже була в глибині кімнати, біля вікна. Жоден з чоловіків не звернув на неї уваги.
Вони одночасно наблизилися до Ербі: Ланнінг — сердитий і нетерплячий, Богерт — холодний і незворушний. Першим заговорив директор:
— Слухай мене, Ербі!
Робот перевів погляд на підстаркуватого директора:
— Слухаю, докторе Ланнінг.
— Ви говорили про мене з доктором Богертом?
— Ні, сер! — повільно відповів робот, і посмішка на обличчі Богерта згасла.
— Що ти сказав? — Богерт гордовито підійшов ближче й зупинився перед роботом, широко розставивши ноги.— Повтори, що ти мені говорив учора?
— Я казав, що...— Ербі замовк. Десь в глибині його дисонансом тихо забриніла металева мембрана.
— Хіба ти не казав, що він подав у відставку? — заревів Богерт.— Відповідай!
Богерт люто замахнувся, але Ланнінг відштовхнув його вбік:
— Ви що, хочете силою підбити його на обман?
— Ви самі чули, Ланнінг. Він почав був говорити і зупинився. Відійдіть! Я хочу добитися від нього правди, зрозуміли?
— Я запитаю його! — Ланнінг повернувся до робота.— Гаразд, Ербі, заспокойся. Я подавав у відставку?
Ербі мовчки дивився на нього, і Ланнінг стривожено перепитав:
— Я подавав у відставку?
Робот заперечливо похитав головою. Вони почекали ще, але іншої відповіді так і не почули.
Двоє людей подивилися одне на одного ворожими поглядами.
— Якого біса! — гримнув Богерт.— Йому що, заціпило? Ти можеш говорити, ти, страховисько!
— Я можу говорити,— з готовністю відповів робот.
— Тоді відповідай. Ти казав мені, що Ланнінг подав у відставку? Він подав у відставку?
Знову запала тиша. Потім у глибині кімнати несподівано пролунав сміх Сьюзен Келвін — різкий, майже істеричний.
Обидва математики здригнулися, а в Богерта звузились очі.
— Ви тут? Чого вам так смішно?
— Нічого.— її голос звучав не зовсім природно.— Виходить, не тільки я одна впіймалася. Троє найбільших в світі фахівців з робототехніки впіймалися на один і той же елементарний гачок. Витівки долі, правда? — Вона приклала бліду руку до чола й додала зів'ялим голосом: — Хоч це зовсім не смішно.
Чоловіки здивовано перезирнулися між собою, звівши брови.
— Про який гачок ви говорите? — запитав Ланнінг з напругою в голосі.— Щось трапилося з Ербі?
— Ні! — Вона повільно наблизилася до них.— 3 ним усе гаразд. А от з нами...— Вона раптом повернулася до робота й закричала:
— Геть з моїх очей! Іди в другий кінець кімнати, щоб я не бачила тебе!
Ербі зіщулився під її сердитим поглядом і квапливо потупотів геть.
— Що це все означає, докторе Келвін? — неприязно спитав Ланнінг.
Вона повернулася до нього і глузливо мовила:
— Ви знаєте Перший закон робототехніки?
— Авжеж,— роздратовано сказав Богерт.— "Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди".
— Чудово звучить,— глузувала Келвін.— Але якої шкоди?
— Ну...