Він ні на мить не міг залишити бар — офіціанти одразу починали робити все не так. Якщо за всім не стежити самому, то за якийсь час можна піти з торбами по світу. Насіб відімкнув касу. Сьогодні слід чекати чималої кількості відвідувачів, а значить, буде безліч різних розмов. Через від'їзд Філомени він зазнав не лише матеріальної шкоди і зморився, але й втратив душевний спокій, не зміг реагувати на велику кількість новин та належно в них розібратися, аби потім наодинці з друзями все проаналізувати. Новин безліч, а на думку Насіба, немає нічого приємнішого (хіба що окрім їжі та жінок), аніж обговорювати новини чи обмірковувати їх. Пліткарство — найвище мистецтво і найбільша насолода мешканців Ільєуса. Мистецтво, якому старі діви надали неймовірної довершеності. "Ось він, клубок отруйних гадюк",— казав Жоан Фулженсіо, побачивши їх біля церкви в годину благословення. Але хіба ж не в "Папеларіа Модело" Жоана Фулженсіо, де він чаклував серед книжок, зошитів, олівців і ручок, збиралися місцеві "таланти" з не менш гострими, аніж у старих дів, язиками? Тут, як і в портових барах, як і під час гри в покер, розпускали плітки і гомоніли про всяку всячину. Якось Ньо-Гало передали, що точаться розмови про його пригоди в будинках розпусти. Він відповів своїм гугнявим голосом:
— Братику, я не звертаю на це уваги. Я знаю, що говорять про мене і що говорять про інших. Але я зразковий патріот і намагаюсь постачати їх темами для подібних розмов.
Плітки були основною розвагою міста. Оскільки ж не всі були власниками ангельського характеру Ньо-Гало, то інколи в барах виникали бійки, ображені вимагали сатисфакції, вихоплювали із-за ременів револьвери. Таким чином, мистецтво плітки не було безпечним, бо загрожувало розплатою.
Того дня чимало тем підлягало обговоренню. Та на першому плані стояла проблема мілини — складна і важлива проблема, пов'язана з найрізноманітнішими подіями: з тим, що пароплав "Іта" сів на мілину, з тим, що незабаром прибуде інженер, з тим, яких заходів вживав Мундіньйо Фалкан ("Чого він хоче?" — обурювався полковник Мануел дас Онсас), і, нарешті, з тим, що полковник Раміро Бастос був дуже роздратований. Вже одного цього питання вистачало цілком, аби захопити всіх. А як забути подружжя акторів — красуню блондиночку і жалюгідного принца з обличчям голодного пацюка? Делікатна і чарівна тема, яка дасть матеріал для кепкування Капітанові і Жоану Фулженсіо, для саркастичних зауважень Ньо-Гало і викличе громовитий регіт. Тоніко Бастос, звичайно, почне упадати за балериною, але цього разу його випередив Мундіньйо Фалкан. Зрозуміло, що не через любов до танців привіз її експортер, притягнувши ще й дивакуватого чоловіка; він, мабуть, і проїзд їхній оплатив. Знову ж таки, завтрашній бенкет автобусної компанії. От би довідатись, чому запросили такого-то і не запросили такого-то! А свіжі жіночки в кабаре, ніч з Різолетою...
Ньо-Гало зайшов до бару мимохідь. О такій порі він, як водиться, сидів у податковому бюро.
— Я наробив дурниць, коли, повернувшись додому після прибуття "Іти", ліг спати і проспав до цього часу. Налийте-но чого-небудь, пора йти на роботу.
Насіб, як завжди, подав йому суміш вермуту з кашасою.
— Ну, як кривляко, га? — Ньо-Гало усміхнувся.— Ви були вчора чудовим, арабе, просто чудовим.— Потім він констатував: — Вибір жінок у нас помітно кращає, в цьому немає жодного сумніву.
— Я ще не зустрічав такої вправної молодички...— Насіб пошепки розповів подробиці.
— Не може бути!
З ящиком для чищення взуття з'явилось негреня Туїска; сестри Дос Рейс передали ним, що все в порядку, Насіб може бути спокійним. Надвечір вони пришлють таці з солодощами і закусками.
— До речі, про закуски,— дайте мені щось перекусити.
— Хіба ви не бачите, що в мене нічого немає? Буде лише ввечері. Від мене пішла куховарка.
Ньо-Гало саркастично зауважив:
— Чому б вам не найняти Машадіньйо або міс Піранжі?
Він натякав на двох відомих у місті гомосексуалістів. Перший був мулат Машадіньйо, пральник за фахом, винятково охайна, акуратна людина. Його ніжним рукам сімейні люди доручали полотняні і парусинові костюми, тонкі сорочки, крохмальні комірці. Другий — страшний негр, працював в пансіоні Кастано, вечорами ж його можна було зустріти на узбережжі моря, де він блукав у пошуках розпусних насолод. Хлопчаки швиргали на нього каміння і дражнили: "Міс Піранжі! Міс Піранжі!"
Після такої знущальницької поради Насіб розсердився:
— Пішли б ви... під купу гною!
— Туди я і йду. Буду вдавати, що працюю. Десь згодом я повернуся, і якби ви розповіли про вчорашню ніч — все до найменших дрібниць...
Бар поступово заповнювався людьми. Насіб побачив, як з боку набережної з'явились Капітан і Доктор. Вони йшли обабіч Мундіньйо Фалкана і про щось жваво розмовляли. Капітан жестикулював, а Доктор час від часу перебивав його. Мундіньйо слухав, схвально кивав головою. "Вони щось задумали...— вирішив Насіб.— Що, чорт забирай, робив експортер дома (адже він ішов саме звідти) в такий час в товаристві цих двох приятелів? Приїхавши сьогодні, після майже місячної відсутності, Мундіньйо мав би сидіти у своїй конторі, приймати полковників, обговорювати справи, скуповувати какао". Та вчинки Мундіньйо Фалкана не піддавались логіці, він все робив не так, як інші. Ось він крокує з незалежним виглядом і жваво сперечається про щось з двома товаришами, немовби на нього й не чекають серйозні справи, до мають бути негайно розв'язані, не чекають клієнти, у котрих обмаль вільного часу. Насіб залишив касу на Біко Фіно і вийшов на вулицю.
— Ну як, знайшов куховарку? — запитав Капітан, сідаючи за стіл.
— Обійшов увесь Ільєус. Хоч би на якусь натрапив...
— Коньяку, Насібе. До того ж справжнього! — гукнув Мундіньйо.
— І пиріжків з тріскою...
— Будуть лише увечері...
— Еге, арабе, що тут діється?
— Так можна розгубити клієнтуру. Ми поміняємо бар...— розсміявся Капітан.
— До вечора все буде. Я замовив у сестер Дос Рейс.
— Добре хоч так...
— Добре? Так вони ж три шкури деруть... Я зазнаю суцільних збитків.
Мундіньйо Фалкан порадив:
— Вам, Насібе, слід модернізувати свій бар. Дістати холодильник, щоб у вас завжди був під руками лід, сучасне обладнання теж не зашкодило б.
— Зараз мені потрібна куховарка...
— Випишіть із Сержіпе.
— А що робити, доки вона прибуде?
Стежачи за друзями, що мали змовницький вигляд, Насіб помітив задоволену посмішку Капітана, а також те, як раптово всі замовкли при його наближенні.
Підійшов Шіко Молеза з пляшкою вина на таці. Насіб сів за столик до друзів.
— Сеньйоре Мундіньйо, чим ви насолили полковнику Раміро Бастосу?
— Полковнику? Аж нічим. А хіба що?
Насіб стримано відповів:
— Та нічого, просто так...
Капітана зацікавили слова Насіба, і він поплескав його по спині:
— Розколюйся, арабе. В чому справа?
— Сьогодні я з ним бачився,— він сидів навпроти префектури, гріючись на сонці. Погомоніли про всяку всячину, я розповів йому, що сеньйор Мундіньйо приїхав сьогодні і що незабаром прибуде інженер... Старий прямо осатанів. Запитав, до чого тут сеньйор Мундіньйо, чого, мовляв, він пхає свого носа туди, де його ніхто не просить.
— Бачите? — перебив Капітан.— Мілина...
— Ні, не лише мілина. Потім до нас підійшов учитель Жозуе і сказав, що коледж має нарешті офіційний статус. Полковник аж підскочив. Очевидно, він сам входив з клопотанням до уряду, але не зумів досягти успіху. Розгнівавшись, він навіть стукав костуром об землю.
Насіба задовольняла мовчанка друзів і те враження, яке справила на них його оповідь. Він помстився їм за конспіративний вигляд, з яким вони сюди прибули.
Жартують, скоро він знатиме їхню таємницю! Капітан промовив байдужим голосом:
— Так ви кажете, він розгнівався? Ну, нічого, незабаром цей старий відьмак ще не тієї заспіває. Він думає, що він тут єдиний господар...
— Для нього Ільєус немов власна фазенда. А нас, ільєусців, він має за своїх наймитів...— зауважив Доктор.
Мундіньйо Фалкан мовчки посміхався. На порозі кінотеатру з'явились Діоженес і подружжя акторів. Вони побачили друзів за столиком у барі і попростували до них. Насіб сказав:
— Так воно і є. Сеньйор Мундіньйо для нього "зайда".
— Він так і сказав? — запитав експортер.
— Це його слова.
Мундіньйо доторкнувся до руки Капітана.
— Можете домовлятися, Капітане. Я згоден. Старий ще потанцює під нашу дудку.— Останні слова були адресовані Насібу.
Капітан підвівся, допив свою чарку, подружжя акторів було вже недалечко. "Що вони, чорт забирай, затівають?" — намагався збагнути Насіб. Капітан почав прощатись.
— Пробачте, мені час. Термінові справи.
Чоловіки встали з-за столу, почали переставляти стільці. Анабела, тримаючи розкриту парасольку, кокетливо усміхнулася. Принц, затиснувши довгий мундштук у зубах, простягав свою худу, нервову руку.
— Коли дебют? — запитав Доктор.
— Завтра... Ми домовляємось з сеньйором Діоженесом.
Господар кінотеатру, як завжди, неголений, пояснив своїм безбарвним і жалібним голосом псаломщика:
— Гадаю, успіх забезпечено. Дітям та й дорослим теж подобаються фокуси. Але вона...
— А чому ви за неї турбуєтесь? — запитав Мундіньйо, доки Насіб подавав аперитиви.
Діоженес почухав підборіддя.
— Всім відомо, що Ільєус — ще відстала провінція. На танці, які вона виконує майже роздягнена, сім'ї не підуть.
— У залі будуть самі лише чоловіки...— запевнив його Насіб.
Та в Діоженеса була ціла купа відмовок. Йому не хотілося зізнатися, що він сам, протестант і цнотлива людина, був шокований сміливими танцями Анабели.
— Це більше пасує до кабаре... Для естради при кінотеатрі такі танці не підходять.
Доктор дуже вишукано і ввічливо вибачився перед артисткою за своє місто:
— Сеньйора пробачить нам. Відсталий край, справжнього мистецтва тут не розуміють. Такі танці у нас вважають аморальними.
— Але ж це високе мистецтво,— промовив заупокійним голосом фокусник.
— Звичайно. Звичайно... Але все ж таки...
Мундіньйо Фалкан потішався:
— Проте, сеньйоре Діоженесе...
— В кабаре вона може більше заробити. В кінотеатрі ж — допомагатиме чоловікові, а вечорами танцюватиме в кабаре...
При згадці про більший заробіток очі принца заблищали. Анабела запитала Мундіньйо:
— А ви як гадаєте?
— По-моєму, це думка. Фокусниця в кінотеатрі і танцюристка в кабаре...