Цей потяг стає жагучим бажанням, а думка про задоволення потягу утримує його там, де він може отримати задоволення… на Землі. Він знаходить його, бігаючи слідом за курцями, і разом із ними насолоджується їхніми відчуттями. Коли ж ніщо схоже їх не прив'язує тяжкою кармою до іншого місця, вони почуваються цілком добре, дуже зрідка усвідомлюючи, що відбувають справжнє покарання. Лише той, хто оглядає все буття, розпізнає покарання в неминучій взаємодії, яке полягає в тому, що згадана особа не зможе піднятися вище, доки її прагнення до задоволення, яке повсякчас вібрує в ній, прив'язує її до "переживань" інших людей, котрі ще в плоті й крові живуть на Землі, за допомогою відчуттів яких вона тільки й спроможна отримати задоволення.
Так само це стосується й сексуального задоволення, й пияцтва, і навіть особливої пристрасти до споживання їжі. Також є чимало тих, хто через цю пристрасть ошивається по кухнях і льохах, аби потім під час поїдання їжі іншими відчути й собі хоча б часточку насолоди. Якщо до цього ставитися серйозно, то, звісно, це "покарання". Але настійне бажання "прив'язаних до Землі" не дає їм змоги відчути це – навпаки, глушить усе інше, і тому томління за шляхетним, високим не може настільки зміцнитися, щоб стати головним переживанням, що звільнило б їх від усього іншого та піднесло б угору. Що вони, власне, втрачають із цим, вони взагалі не усвідомлюють, доки це бажання задоволення, яке завжди може стати лише часточкою задоволення за посередництва інших, саме внаслідок повільного відвикання зменшиться й поблякне; і тоді інші, ще приспані в них, відчуття з менш потужною силою бажання поступово дорівняються до попередніх, а потім вийдуть на перше місце, внаслідок чого відразу стануть переживанням, а разом із тим здобудуть і силу дійсности. Рід життя здобутих відчуттів приведе її потім туди, де є спорідненість, вище або глибше, доки й вони, як і попередні, поступово звільняться через відвикання, а наступні проявляться повносило. Так із плином часу відбувається очищення від усіляких численних шлаків, які вона взяла з собою до іншого світу. Чи не залишиться вона тоді на місці зі своїм останнім відчуттям? Або ж взагалі чи не збідніє на силу відчуття? Ні! Бо якщо зрештою низькі відчуття поступово буде зжито або вже зжито, і вона піде вище, то пробудиться неспинне томління за вищим і чистішим, а це рухатиме її повсякчас угору. Таким є нормальний хід подій! Але трапляються тисячі випадків. Небезпека падіння чи застрягання значно більша, ніж у плоті й крові на Землі. Якщо ти вже перебуваєш вище і дозволяєш оволодіти тобою низькому відчуттю хоча б на мить, то це відчуття стає безпосереднім переживанням і, отже, дійсністю. Ти стаєш щільнішим та важчим і опускаєшся до споріднених реґіонів. Твій горизонт звужується при цьому і ти мусиш неквапно знову працювати, щоб досягти вищого, якщо не сталося так, що ти опускаєшся дедалі глибше й глибше. "Пильнуйте і моліться!" – тому не порожні слова. Наразі етерноречовинне в тобі ще захищене твоїм тілом, наче міцним якорем. Коли ж потім настане від'єднання в так званій смерті та розпад тіла, то залишишся ти без цього захисту і в етерноречовинному стані будеш нездоланно притягнений спорідненим: або вглиб, або вгору – ти не зможеш цього уникнути. Тільки велика рушійна сила спроможна тобі допомогти піднестися вгору, твоє потужне воління доброго, високого, яке стає томлінням і відчуттям, а також і переживанням та дійсністю, згідно із законами Етерноречовинного світу, який знає тільки відчуття. Отож озбройся, вже тепер розпочни діяти з цим волінням, аби під час відходу, який тебе може спіткати в будь-яку годину, його не заглушило занадто потужне земне бажання! Бережи себе, людино, і тримай пильність!
19. Статева стриманість необхідна чи її можна лише радити?
Якби люди позбулися омани про переваги статевої стриманости, нещастя було б значно менше. Примусова стриманість – це перегин, який може гірко помститися. Закони в усьому Творінні вказують, одначе, досить чітко шлях, хоч куди поглянь. Придушення є протиприродним. А все протиприродне – це протидія природним, тобто Божественним Законам, що, як у всіх справах, так і тут, не може принести жодних добрих наслідків. Саме в цьому пункті недопустимо робити виняток. Тільки не має права людина давати змогу статевій нестриманості панувати над нею, не має права робити себе рабом свого потягу, інакше вона виплекає його до жаги великої, через що природне, здорове стане хворобливою вадою.Людина повинна стояти над цим, що означає: не з примусу досягати стриманости, а, виходячи з внутрішньої чистої моралі, контролювати себе, аби цим ні собі, ні іншим не спричинити зла.
Коли якась людина за допомогою стриманости гадає піднятися духовно вище, то може легко статися так, що вона цим досягне якраз протилежного. Залежно від своєї схильности, з більшою чи меншою тривалістю, вона боротиметься з природним потягом. Ця боротьба забирає значну частину її духовних сил, тобто примусово стримує їх, тож вони не можуть бути спрямовані на щось інше. Отже, це перешкоджає вільному розкриттю духовних сил. Така людина страждає часом від тяжкої душевної пригнічености, що заважає її внутрішньому радісному злетові.
Тіло – це довірене Творцем добро, про яке людина зобов'язана піклуватися. Так само вона не може безкарно утриматися від потреб тіла в їжі, питві, спокої та сні, випорожненні сечового міхура та кишечника, як і нестача свіжого повітря та малорухомість незабаром матимуть неприємні наслідки, тож вона також не може штучно обійтися без здорової потреби зрілого тіла у статевих зносинах, не заподіявши собі цим якоїсь шкоди.
Вдоволення природної потреби тіла може тільки сприяти, а жодним чином не перешкоджати внутрішньому єству людини, тобто розвитку духовного, – інакше Творець не наділив би нею. Проте, як усюди, тут шкодить також кожне перебільшення. Потрібно строго слідкувати за тим, щоб ця потреба не була лише наслідком штучно збудженої фантазії через читання або з іншої причини, ослабленого тіла чи розладнаних нервів. Мусить насправді йтися лише про вимогу здорового тіла, яка проявляється не так уже й часто в людині.
Це буває лише тоді, коли між обома статями вже встановилася повна духовна гармонія, яка насамкінець іноді прагне також тілесного єднання.
Всі інші причини для обох сторін є ганебні та нечисті, аморальні, навіть у шлюбі. Там, де немає духовної гармонії, подовження шлюбу стає безумовною аморальністю.
Якщо суспільний устрій не знайшов тут іще правильного шляху, то це упущення не спроможне нічого змінити в Законах природи, які ніколи не будуть керуватися людськими встановленнями та хибно сформованими поняттями. Людям же, навпаки, не залишиться тоді нічого іншого, крім як свої державні та громадські установи підпорядкувати нарешті Законам природи, тобто Божественним Законам, якщо вони справді хочуть мати внутрішній мир і бути здоровими.
Статева стриманість із цнотливістю не має також нічого спільного. Стриманість щонайбільше можна віднести до поняття "пристойности", похідного від дисципліни, виховання або самодисципліни.
Під істинною цнотливістю треба розуміти чистоту думок – але в усіх справах, аж до думок професійних стосунків. Цнотливість є чисто духовна властивість, а ніяк не тілесна. І при вдоволенні статевого потягу можна цілковито зберегти цнотливість завдяки обопільній чистоті думок.
Крім цього, одначе, тілесне єднання має за мету не лише зачаття – повинна відбуватися не менш цінна і необхідна подія глибокого злиття й обопільного обміну потоками енергій для вищого розкриття сили.
20. Страшний Суд
Всесвіт! Коли людина вживає це слово, вона часто промовляє його бездумно, не маючи уявлення, яким цей названий нею Всесвіт, власне, є. А багато тих, хто намагається собі уявити при цьому щось визначене, бачить у дуcі незліченні небесні тіла найрізноманітнішої будови та величини, розташовані в сонячних системах, що впорядковано рухаються своїми орбітами у Всесвіті. Вони знають, що можна спостерігати все більше й більше нових небесних тіл, створивши точніші та далекозоріші інструменти. Пересічна людина задовольняється тоді словом "нескінченний", при цьому вводячи себе в оману хибним уявленням.Всесвіт не є нескінченний. Він є Творінням, тобто Діянням Творця. Це Діяння, як і кожне діяння, перебуває поруч із Творцем і як таке є обмеженим.
Так звані прогресивні часто пишаються тим, що досягли пізнання, що Бог присутній в усьому Творінні, в кожній квітці, в кожному камені, що рушійні сили природи є Бог, тобто все непізнаване, що можна відчути, але насправді неможливо осягнути. Постійно діюча Прасила, Джерело Сили, яке вічно самооновлюється в розвитку, безсутнісне Прасвітло. Вони вважають себе надзвичайно просунутими в усвідомленні того, що Бога можна знайти всюди, зустріти Його всюди як всепроникну рушійну Силу, спрямовану завжди до однієї мети – подальшого руху до вдосконалення.
Це, одначе, лише в певному розумінні правильно. Ми зустрічаємо в усьому Творінні тільки Його Волю, а з нею Його Дух, Його Силу. Він Сам пробуває далеко над Творінням. Це Творіння як Його Діяння, як вираження Його Воління вже з моменту виникнення було прив'язане до незмінних Законів становлення і розпаду, бо те, що ми називаємо Законами природи, є Творча Воля Божа, яка внаслідок свого впливу повсякчас формує і розкладає світи. Ця Творча Воля єдина в усьому Творінні, до якого належать Етерноречовинний і Груборечовинний світи як одне ціле. І це сукупне Творіння, як Діяння, не лише обмежене, як і кожне діяння, але також і минуще! Безумовна та непохитна єдність Празаконів, тобто Праволі, забезпечує те, що в найдрібніших епізодах груборечовинної Землі завжди все відбувається точно так, як мусить відбуватися в будь-якому явищі, отже, також у найвеличніших подіях усього Творіння, як і в самому Створенні.
Строга форма Праволі безпосередня й проста. Однораз пізнавши, ми легко знайдемо її в усьому. Заплутаність та незбагненність досить багатьох подій полягає лише в багаторазових переплетіннях обхідних і бокових шляхів, створених різноманітним волінням людей.
Діяння Бога, Всесвіт, отже, як Творіння, в усьому підпорядковується незмінним і досконалим Божественним Законам, виникло з них і тому є обмеженим.
Художник, наприклад, також присутній у своєму творі, розкривається в ньому, та однак як особа перебуває поруч із ним.