Слово його до Ітієла, Ітісла і Ухала: "Працював я, Боже, працював я, Боже, і змучився!
2 Бо думаю, що немудріший за кожного я, і не маю я людського розуму,
3 і не навчився я мудрості, і не маю знань святих...
4 Хто на небо ввійшов і зійшов? Хто у жмені свої зібрав вітер? Хто води вдягнув своєю накидкою? Хто поставив усі кінці землі? Яке ймення його, і яке ймення сина його, коли знаєш?
5 Кожне Боже слово очищене, щит він для тих, хто в ньому прихисток має.
6 До слів його не додавай, щоб тебе не картав він, і щоб брехуном не став ти.
7 Двох речей я від тебе просив, не відмов мені, поки помру:
8 віддали від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним,
9 щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: "Хто Господь?" І щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив ім'я мого Бога".
10 Раба не обмовляй перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.
11 Оце покоління, що батька свого проклинає, і неньки своєї не благословляє,
12 покоління, що чисте в очах своїх, та від бруду свого не обмите,
13 покоління, що очі гордовиті має, і поглядає зверхньо!
14 Покоління, що зуби його — мечі, а його щелепи — гострі ножі, щоб пожерти убогих із краю і з землі нужденних!
15 Дві дочки кровопивці кричать: "Дай, дай!" Оці три не наситяться, чотири не скажуть: "Досить!"
16 Шеол та утроба неплідна — водою земля ненасичена, і не скаже досить вогонь!
17 Око, що з батька сміється і зневажає матір, хай видзьобають його круки річкові, і хай пташенята орлів його пожеруть!
18 Три речі оці дивовижні для мене, і чотири, яких я не знаю:
19 шлях орлиний у небі, шлях зміїний на скелі, в морі шлях для кораблів, і шлях чоловіка до дівчини!...
20 Такий ось шлях розпусної жінки. Наїлася, витерла вуста свої й сказала: "Не вчинила я лихого нічого!"...
21 Трясеться земля під трьома, і під чотирма, яких знести не може вона:
22 під рабом, коли він зацарює, під нерозумним, що має хліба в достатку,
23 під некоханою, що взята за жінку, і невільницею, коли вижене пані свою!...
24 Оці ось чотири малі на землі, та вони вельми мудрі:
25 мурашки, несильний народ, та поживу свою заготовляють літом,
26 борсуки, люд несильний, та в скелі своє помешкання вони будують,
27 нема царя в сарани, але вся вона в бойовому порядку виходить,
28 павук тільки лапками пнеться, та він і в палатах царських!
29 Добре ступають ці троє, і добре ходять чотири:
30 лев, найсильніший поміж звіриною, який не відступає ні перед ким,
31 осідланий кінь, цап та той цар, що з ним військо!
32 Якщо ти здуру звеличив себе, та обміркував свій намір лихий, то поклади руку на вуста свої!
33 Бо збивання молока дає масло, і дає кров удар по носі, вибух же гніву породжує сварку".
Приповiстi 31
1 Слова Лемуїла, царя Масси, що ними ненька навчала його:
2 "Що, сину мій, що, сину утроби моєї, що, сину обітниць моїх?
3 Не давай жінкам сили своєї, ні шляхів своїх для тих, що царів нищать!
4 Не царям, Лемуїле, вино, не царям, і напій той п'янкий не князям,
5 щоб не впився він та не забув про Закон, і щоб не змінив для всіх гноблених права!
6 Дайте напою п'янкого тому, хто гине, а вина — в кого гірко на душі:
7 він вип'є й забуде за бідність свою, і муки своєї вже не пам'ятатиме!
8 Відкривай свої вуста за німого і за всіх нещасних.
9 Відкривай свої вуста й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного.
10 Хто жінку чеснотну знайде? Вона коштовніша за перли.
11 Покладає серце своє її чоловік на неї, і йому не забракне прибутку!
12 Вона робить для нього добре, а не лихе, по всі дні свого життя.
13 Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками.
14 Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека доставляє хліб свій.
15 І встане вона вдосвіта та видасть поживу для всіх, а належне служницям своїм.
16 Поле вона нагледіла і купила його, і з плоду рук своїх засадила вона виноградника.
17 Вона підперізує силою стегна свої та зміцнює руки свої.
18 Вона розуміє, що праця її добра, і світильник її не погасне вночі.
19 Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають.
20 Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
21 Холоду в оселі своїй не боїться вона, бо подвійно одягнуті в неї всі.
22 Килими поробила собі, з віссону й кармазину її вбрання.
23 Чоловік її знаний при брамах, як сидить зі старшинами краю.
24 Тонку туніку робить вона й продає, купцеві дає пояси.
25 Сила та краса — одяг її, вона усміхається прийдешньому дню.
26 Свої вуста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці.
27 Дає вона лад в оселі своїй, і хліба в лінощах не їсть.
28 Встають діти та хвалять її і чоловік її хвалить також.
29 Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевершила!
30 Краса — омана і врода — марнота, жінка ж богобоязна заслуговує на похвалу!
31 Дайте їй з плоду рук її, і хай її вчинки вихваляють її при брамах!"
ПРОПОВІДНИК
Проповідник 1
1 Книга проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Наймарнотніша марнота, сказав проповідник, наймарнотніша марнота, все марнота!
3 Яка користь людині від усієї праці її під сонцем?
4 Покоління відходить, й покоління приходить, а земля перебуває вічно!
5 І сонце сходить, і сонце заходить, і квапиться до місця свого, де сходить воно.
6 Віє вітер на південь, і на північ повертає, крутить він, крутить по колу, і до початків своїх повертається ...
7 Всі потоки до моря течуть, але море вони не наповнюють. До місця, звідки течуть, ті водні потоки повертаються, щоб знову текти!
8 Все це втомлює людину, вона сказати всього не втрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням вухо...
9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитися воно, і нема нічого нового під сонцем!...
10 Буває таке, що про нього кажуть: "Дивися, це нове!" — Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12 Я, проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилося під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб клопоталися нею.
14 Я бачив усе, що робилося під сонцем, і ось усе це марнота та гонитва за вітром!...
15 Викривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16 Казав я був серцю своєму: "Ось я велику мудрість набув, найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 І поклав я на серце своє, щоб збагнути мудрість, і збагнути безглуздя та дурість, і зрозумів я, що й це все, то гонитва за вітром!...
18 Бо з набуванням мудрості зростає й клопіт, хто ж розуміння збільшує, той збільшує й страждання!"...
Проповідник 2
1 Сказав я в серці своєму: "Дай-но випробую себе веселощами, щоб насолодитися всяким добром", та зрозумів, що й воно марнота...
2 Про сміх я сказав: "Він безглуздий", — а про радість: "Яка з неї користь?"
3 Задумав я збагнути в серці своєму, що таке дурість, і став оживляти вином своє тіло, але з розумом, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4 Зробив я великі справи: поставив для себе будинки, задля себе садив виноградники,
5 насадив для себе садів та гаїв, з усілякими деревами плодовими.
6 Наробив я для себе ставів, щоб поливати з них ті дерева, що виростали.
7 Набував я для себе слуг та служниць, були в мене й слуги, що виросли при мені. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж в усіх, що в Єрусалимі до мене були!
8 Зібрав я собі також срібла та золота, і скарбів від царів із провінцій, завів я собі співаків та співачок, жінку і втіху людських синів — наложниць.
9 І звеличувався я все більше і більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість також була при мені.
10 І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовляв: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилося серце моє від усього, що я зробив, і це була частка моя від усякої праці моєї!
11 Та коли я поглянув на всі плоди своїх рук, і ось усе це марнота та гонитва за вітром, і нема під сонцем нічого корисного!...
12 І звернув я увагу свою на мудрість, безглуздя і дурість. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13 І я побачив, що є перевага в мудрості над дурістю, як є перевага у світла над темрявою:
14 у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить. Та я зрозумів, що доля одна всіх їх спіткає!
15 І промовив я в серці своєму: "Коли доля одна для дурня й для мене, то нащо тоді я мудрішим ставав?" І я сказав був у серці своєму, що марнота й оце...
16 Не лишається пам'яті про мудрого, як і про дурного, на вічні віки, у днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий помирає так само, як і людина без розуму...
17 І життя я зненавидів, бо стало огидним мені все, що діється під сонцем, бо все це марнота та гонитва за вітром!...
18 І зненавидів я все, що зробив був під сонцем, бо його залишу людині, що буде вона по мені,
19 а хто знає, чи мудрий той буде чи дурень, хто запанує над усім, що я з мудрістю зробив був під сонцем? Це марнота також...
20 І коли я поглянув у відчаї на те, що я робив під сонцем, то серце моє прийшло в розпач ...
21 Бо буває людина, що працює з мудрістю, знанням та з хистом, та все полишає на долю людині, яка не працювала над тим. Марнота й оце і лихо велике!
22 Та й що має людина з усієї своєї праці та з клопоту серця свого, коли працює вона під сонцем?
23 Бо всі дні її — муки, а смуток — робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24 Нема кращого людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре з праці своєї. Та я бачив, що й це все з руки Бога!
25 Бо хто буде їсти, і хто споживати зможе без нього?
26 Бо людині, що перед обличчям його добра, дає він мудрість, знання і радість, а грішникові він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим обличчям.