Природжені Наводчики, як я. От що я маю на увазі, коли кажу, що він для цього створений.
– Створений бути Мисливцем?
– Навіть більше, Терезо. Я більше ніж певен, що Гарольд – природжений вбивця.
– Хіба ж не всі Мисливці є вбивцями? – здивувалася Тереза.
– Всі вони вбивають, це так. Однак від того не стають убивцями Справжніми. Більшість із них граються, наче діти, навіть якщо в них і справжні кулі. Пах-пах, ти мертвий. А от Гарольд... Ні, він не грає. Він цілком серйозний молодий убивця, і далеко піде. І то не лише моя думка. Чанг спостерігав, як він стріляє. І побачив у ньому потенціал, якого ще ніхто, крім нас із ним, не помітив.
– Ну що ж, рада чути, що він має хоч якийсь шанс, ти – його Наводчик, отже...
– Усі, крім нас із Чангом, вважають його просто блазнем.
– Можу собі уявити, – погодилася Тереза.
– Букмекери проти нього ставлять двадцять до одного. Ти коли про що подібне чула?
Тереза стривожилася. Вона відчула, що зараз станеться щось лихе.
– Тут такий шанс! Я поставив на Гарольда, тим більше, що й Чанг зі мною згоден.
Тереза підвелася, впустивши плетіння додолу:
– Поставив? Але ж, Майку, в нас немає грошей. Тільки не кажи, що букмекери почали давати в кредит!
На обличчі Альбані відбилося збентеження:
– Та, зрозуміло ж, ні. Я заставив будинок.
– Не може бути цього. Майку! То ж усе, що ми маємо.
– Слухай, що я за Наводчик, коли не можу поставити на власного клієнта? Я б однаково не міг виконати "Зобов'язання про азартні ігри", без ризику порушити "Акт фінансової нерозважливості".
– Майку, не слід було заставляти будинок. Якщо Гарольд програє, це означатиме рабство для нас обох. Ти знаєш, спати на вулицях не дозволяється урядом.
– Але ж Гарольд переможе. Я певен. Я зроду ні за що так не ручився. Отож через те І спалив усі мости. Так би мовити.
– Майку, краще б ти порадився перше зі мною.
Альбані тяжко зітхнув:
– Річ у тім, Терезо, що я побився об заклад ще на десять тисяч доларів із букмекером Товстим Фредді, заставивши як рухоме майно тебе. Хоч ти йому, звісно, ніколи не дістанешся. Бо Гарольд...
– Я правильно почула? – так само продовжуючи стояти, запитали Тереза. – Ти й справді підписав Товстому Фредді закладну на мене, аби піти на парі заради цього одоробла – твого клієнта?
– Авжеж, саме так я і вчинив. Якщо Гарольд не переможе, на мене чекав рабство і, можливо, праця на свинарні. А ти залишишся в Товстого Фредді, що не так уже й погано, якщо розважити. Отож не кажи, що я про тебе не піклуюсь
– О, Альбані, – простогнала Тереза.
– Не хвилюйся, він виграє.
Тереза оволоділа собою. її раптом осяяло, що робити. Якщо Гарольд програє, вона вб'є свого чоловіка, звільнивши таким чином від недостойної його брудної роботи на свинарні. Як на неї, Товстий Фредді був не такий уже й потворний, якщо не зважати на вираз його обличчя. Крім того, казали, що він дуже добре забезпечує своїх утриманок.
– Гаразд, – сказала вона. – Тобі краще знати. Сподіваюся, все вийде по-твоєму.
І пішла на кухню по вечерю.
– Інакше й бути не може, – промовив Альбані, вже вкотре подумки вітаючи себе з тим, що зміг таки вибрати розумну дружину. Будь-яка інша лаяла б його на чім світ стоїть, що він прозакладав її заради якогось невідомого і невипробуваного Мисливця. Тільки не Тереза.На кухні Тереза накладала вечерю – біфойди під гострим псевдотоматним соусом, улюблена страва Альбані. Як дивно, міркувала вона, що незабаром їй, можливо, доведеться готувати для Товстого Фредді. За словами однієї з приятельок, Товстий Фредді ненавидів біфойди у будь-якому вигляді. Він полюбляв відбивні з штучної телятини або свинини. Якщо Гарольд не переможе, вона, може, ніколи вже не готуватиме біфойди. Дивна річ життя.
31
Нора, з ногами всівшись на підвіконня, дивилася на вулицю. Зараз вона була надзвичайно гарна: світло підкреслювало красу її правильних рис і поблискувало на світлому кучерявому волоссі.
– Гарольде, – промовила вона через якийсь час, – як звалася та комуна?
– Яка?
– Та, що ти мені про неї розповідав. До неї ще збирався Малюк з Кетскіла.
– А-а. Здається, він казав Ла Іспанідад. Біля озера Окіхобі.
– Там добре? Як він розповідав?
– За його словами, непогано. А чого ти питаєш?
– Як ти гадаєш, а ми могли б жити в такому місці?
Гарольд засміявся;
– Комуна – то лише назва для ферми. З мене такої праці досить.
– Але ж там все буде інакше. Всі там працюють разом, діляться всім.
– І співають іспанські пісні? Чорт забирай, Норо, з якого боку не глянеш, то однаково сільгоспроботи.
– А ти з ними покінчив назавжди?
– Мені подобається тут. До міського життя не так уже й важко звикнути. Ти що, Норо, зібралася до іспанської комуни у Флориді?
Вона похитала головою і піднялася з підвіконня:
– Я просто трохи пофантазувала. Мені на Есмеральді теж подобається. Особливо тепер, після твого приїзду.
– Приємно це від тебе чути, Норо, – сказав Гарольд.
32
Джекінс із дядьком Езрою обідали в окремому кабінеті Мисливського Клубу. Вони їли натуральні, а не штучні продукти, які по всьому світі вироблялися фабриками харчових концентратів. Джекінс не те щоб любила натуральну їжу – в університеті вона жила на самих зербургерах, позбавлених будь-яких калорій та вуглеводів. Проте вона знала, що натуральні продукти – дорогі, тому й вирішила примусити себе до них звикнути. В університеті її вчили, що смак до дорогих речей можна виховати, варто лиш постаратись як слід.
Вони сиділи на даху найвищого в Есмеральді двадцятиодноповерхового будинку, звідки відкривалася чудова панорама всього острова.
На стіні перед їхніми очима був велетенський екран, транслювали "Мисливське Шоу". В кадрі з'явилося залите кров'ю перехрестя, на якому з'юрмився натовп цікавих, що розглядали безформне тіло; воно лежало долі в калюжі крові, яка час від часу ставала на екрані яскраво-зеленою, бо на якість відтворення монітором кольорів впливали атмосферні перешкоди. Звучав голос за кадром: "Привіт, говорить Гордон Філакіс, я зроблю огляд основних мисливських подій дня. Сьогодні вранці Лютеру Фабіусу Кінгу з Берліна, Західна Німеччина, було зараховане чисте Вбивство Біффа Едмонсона з Калгарі, Канада. Якщо мене слухає хтось із Біффових родичів чи знайомих, повідомляю: він помер блискавично, як того й прагнув. Ал Мак-Тагтарт з Бойза, штат Айдахо, що має на своєму рахунку три Вбивства, переміг Ернана Ібаньєса, колишнього п'ятикратного переможця з Буенос-Айреса. Крім того, Ал Сміт з Лансінга, штат Мічіган, щойно підстрелив Едварда Гріга з Оага, Гавайї, але був оштрафований на десять очок, бо його автомат, зіпсувавшись, поранив кількох перехожих. Якщо, Еде, так піде і далі, тобі ніколи не стати Мисливцем року...
А зараз не про такі значні події: Максвела Сантіні, офіціанта готелю "Надзвичайні подвиги", було вбито на порозі номера містера В.С.Міккльстона з Лондона, Англія; тримаючи в руках тацю з їжею, він відкрив двері і одержав ніж у груди. Міккльстон виправдовується тим, що Сантіні не постукав, перше ніж зайти, отож і став випадково мішенню його старого стилета. Профспілка членом якої був Сантіні, наполягала, що то було зроблено навмисне – сандвічі запізнилися майже на годину, – і передала справу в суд. Рішенням суду, який відбувся сьогодні ж, Мисливця було виправдано з таким формулюванням: "Чого варте життя якогось там офіціанта?".
Джекінс простягла руку й вимкнула телевізор, бо їй уже набридли світло й голосні звуки "Мисливського Шоу".
– Весь цей неперевершений гумор діє мені на нерви, – промовила вона. – І Лувейнові так само.
– Га? – сказав дядько Езра, користуючись тим беззмістовним вигуком, який так часто вживало літнє населення Есмеральди. – В нього все гаразд, чи не так?
– Мабуть, бо ще нічого не трапилося. Смішно, як то комп'ютер вибрав таку комбінацію. Те, що вони виступають один проти одного, випадковість, правда?
Езра всміхнувся й підморгнув.
– Дядьку, чи не ти приклав руку до того, щоб їх спарувати?
– Нічого я не робив, – відповів Езра. – Я тільки попросив Мисливський комп'ютер зробити мені невеличку послугу. А він уже знає, з якого боку живлення одержує, скажемо так.
– Я гадала, що з комп'ютером домовитися неможливо.
– Можна, якщо в нього введено нову спеціальну програму.
– Ти обдурив комп'ютер, аби Лувейновим супротивником став Гарольд! Ти старий злий дідуган!
Езра засяяв. Йому подобалося, коли гарні молоді дівчатка називали його злим старим дідуганом.
– Так, я зробив це на прохання Лувейна. Хлопцеві потрібно легке вбивство, аби знов повірити в свої сили. Він був дуже, дуже добрий Мисливець, Джекінс. Довгий час місто не бачило такого класного вбивці. І якщо йому трохи допомогти, він знову їм стане.
– Те, що ти вчинив – обман, – сказала Джекінс.
– Хіба заради сім'ї не варто піти на маленьку хитрість?
До Лувейнового помешкання Джекінс повернулася в глибоких роздумах до чого вона зовсім не звикла. Вона опинилася перед дилемою. Дівчина не була певна, що обман, навіть на користь сім'ї, був допустимий. Особливо коли його результатом мала стати смерть Гарольда, хлопця, який їй досить-таки подобався і якому вона вже вирішила призначити побачення, як тільки знайде шлях підштовхнути його до того, щоб він її про це попросив.
Що більше вона розмірковувала, то гіршим той обман здавався, хоча вона й не могла точно визначити, чому. Найголовнішим питанням було: що слід робити? Відповіді не було, і це її страшенно гнітило. Вона надумала була підкинути вгору монетку, а тоді вирішила відкласти питання й випила снодійного.
33
В своїй новій квартирі Гарольд саме збирався подрімати, коли залунав телефонний дзвінок. Дзвонив Альбані.
– Гарольде? Ти мені терміново потрібен.
– Що сталося?
– Дещо важливе. Швидше приїзди. Не забудь пістолет, – сказав Альбані і поклав слухавку.
Гарольд іще не роздягався. Отож йому лишалося тільки взутися й перевірити набої. Свого "Сміта і Вессона" він, на вимогу Альбані, вже косив до зброяра. Той замінив ствол, мушку, усі рухомі частини. Пострілявши для проби, Гарольд мусив визнати, що після цього пістолет став куди кращий. Та що найголовніше, відчувати його в руці було так само приємно, як і до того.
Коли він приїхав до Альбані, Тереза провела його до підвалу. Тут розташовувалася Майнова контора.