Згадувала, як стрімко зростає плата за навчання дівчат, турботливо розпитувала, якої дієти дотримується Саманта, цікавилася в Майлза, чи він помічав, яка чудова фігура в Мері Фребразер. Саманта з посмішкою терпіла усі ці знущання, а потім зривала злість на Майлзі.
— Привіт, Мо! — вигукнув Майлз, заходячи до вітальні. — Я й не знав, що ти тут будеш!
— Вітаю, красунчику, — відповіла своїм низьким надтріснутим голосом Морін. — Дай-но мені цьомчика.
Бізнесова партнерка Говарда, вбрана в рожеву сукню, темні панчохи й лаковані шкіряні туфельки на шпильках, сиділа в кутку на дивані, тримаючи в руці маленьку чарочку хереса. Її чорне, як смола, волосся, було рясно вкрите лаком і зібране в начіс, обличчя мала бліде й мавпоподібне, зі щедро наквецяними крикливо-рожевою помадою вустами, що зібралися в складки, коли Майлз нахилився, щоб поцілувати її в щоку.
— Ми обговорювали бізнесові справи. Про нову кав'ярню. Вітаю, моя люба, — додала Морін, угледівши Саманту і поплескавши по дивану. — Ой, ти так гарно засмагла, це ще з того острова, з Ібиці? Ходи, присядь біля мене. І як це ти витримала усе те в гольф-клубі? Це, мабуть, було жахіття.
— Так, жахіття, — підтвердила Саманта.
І ось уперше вона почала розповідати комусь про смерть Баррі. Майлз крутився біля них, намагаючись докинути бодай слово. Говард подав їм великі келихи з вином "Піно Гріджио", уважно дослухаючись до Самантиної розповіді. Поступово ця явна зацікавленість Говарда й Морін, включно з алкоголем, що приємно розігрівав и зсередини, призвела до того, що напруження, яке не відпускало Саманту останні два дні, почало спадати і до неї поступово поверталося крихке почуття благополуччя.
У кімнаті було тепло й напрочуд чисто. Полички обабіч каміна були заставлені декоративною порцеляною, присвяченою здебільшого всіляким подіям з королівського життя або черговій річниці панування Єлизавети II. Невеличка книжкова шафа пишалася королівськими біографіями й куховарськими книгами у глянцевих палітурках, які не вмістилися на кухні. Стіни й полички прикрашали фотографії: Майлз і його молодша сестра Патриція сяяли посмішками в однакових шкільних формах, а доньки Майлза й Саманти, Лексі та Ліббі, красувалися на безлічі світлин, від немовлячого до підліткового віку. У цій родинній галереї Саманта фігурувала лише на одній, проте найбільшій і найпомітнішій фотографії. Це було її з Майлзом весільне фото, зроблене шістнадцять років тому. Майлз був молодий і вродливий, а його пронизливі сині очі мружилися до фотографа, тоді як Самантині були напівзаплющені — вона саме тоді кліпнула, її голова була відвернена вбік, а підборіддя здавалося подвійним, бо вона усміхалася в якийсь інший об'єктив. Її груди, що розбухли від ранньої вагітності, неприродно розтягували білу тканину весільної сукні, від чого вона здавалася надмірно товстою.
Морін тонкою кістлявою рукою бавилася з ланцюжком, що завжди огортав її шию, а на ньому висів хрестик з розп'яттям і весільна обручка її покійного чоловіка. Коли Саманта почала розповідати про те, як лікарка повідомила Мері, що вони вже нічим не можуть допомогти, Морін поклала свою вільну руку на Самантине коліно й міцно його стиснула.
— Усе готове! — гукнула їм Шерлі.
Хоч Саманта й не хотіла сюди приходити, але вперше за Два дні вона відчула себе краще. Морін із Говардом ставилися до неї як до героїні і разом з тим як до бідолахи. Обоє поплескали її легенько по спині, коли вона проходила повз них до їдальні.
Шерлі приглушила світло й запалила довгі рожеві свічки, які пасували до шпалер та святкових серветок. Через пару, що піднімалася від тарілок із супом, навіть широке й розчервоніле обличчя Говарда здавалося у напівтемряві якимось потойбічним. Майже осушивши чималий келих з вином, Саманта уявила, як кумедно було б, якби Говард оголосив, що вони зараз проведуть спіритичний сеанс, щоб попросити Баррі викласти свою версію подій у гольф-клубі.
— Ну, — пробасував своїм гучним голосом Говард, — гадаю, ми мусимо пом'янути Баррі Фербразера.
Саманта швиденько нахилила до себе келих, щоб Шерлі не помітила, що він уже практично порожній.
— Це майже стовідсотково була аневризма, — повідомив Майлз, коли всі келихи знову опинилися на скатертині. Він приховав цю інформацію навіть від Саманти, і був дуже задоволений, адже вона могла все розпатякати, коли розмовляла з Морін і Говардом. — Ґевін подзвонив Мері, щоб висловити співчуття від їхньої контори й обговорити заповіт, і Мері підтвердила діагноз — одна з артерій у його голові набрякла й розірвалася. — (Він прочитав про це в офісі зразу по розмові з Ґевіном, коли шукав в інтернеті, як пишеться цей термін). — Це могло статися у будь-який час. Якась нібито вроджена недуга.
— Жахіття, — зітхнув Говард, але, побачивши порожній келих Саманти, підвівся, щоб знову його наповнити. Шерлі якийсь час мовчки куштувала суп, вигнувши брови мало не до середини чола. Саманта виклично хильнула ще.
— А знаєте що? — сказала вона й відчула, що язик у неї почав заплітатися, — мені здалося, що я його бачила, коли ми їхали сюди. У темряві. Баррі.
— Мабуть, це був один з його братів, — зневажливо пхикнула Шерлі. — Вони всі подібні.
Але хрипкоголоса Морін не дала їй договорити.
— Мені здалося, що я бачила Кена на другий вечір після його смерті. Він був як живий, стояв у саду й дивився на мене крізь кухонне вікно. Посеред своїх троянд.
Ніхто не озвався, вони вже чули цю історію раніше.
Запала хвилинна пауза, під час якої було чути тільки тихенькі посьорбування, а тоді своїм каркаючим голосом знову озвалася Морін.
— Ґевін у досить дружніх стосунках з Фербразерами, правда, Майлзе? Він, здається, грає з Баррі у сквош? Тобто, я хотіла сказати, він грав у сквош?
— Так, Баррі щотижня розбивав його вщент. Ґевін, мабуть, паршивий гравець. Баррі займався цим десять років.
На освітлених сяйвом свічок обличчях усіх трьох жінок з'явився майже однаковісінький вираз самовдоволеної втіхи. Вони мали небагато спільного, але тут їх об'єднала небайдужість до молодого й худорлявого бізнес-компаньйона Майлза. Для Морін це був звичайний вияв її ненаситного апетиту до всіляких пеґфордських пліток, а походеньки молодого холостяка були чи не найжиттєдайнішим джерелом цих пліток. Шерлі отримувала особливе задоволення від чуток про Ґевінові комплекси і слабкохарактерність, адже це так разюче контрастувало з успіхами і впевненістю в собі двох божественних осіб її життя — Говарда й Майлза. А от щодо Саманти, то Ґевінова пасивність і обережність пробуджували в ній майже тваринну жорстокість. Вона мала нездоланне бажання побачити, як йому дає ляпаса, ставить на місце або якимось іншим чином знущається з нього якась свавільнюща стерва. Вона й сама любила його помучити, коли вони перетиналися, і отримувала неабияку втіху від того, що він її побоювався і не знав, як поводитись.
— Ну, а як там у нього справи, — поцікавилася Морін, — з тією подружкою з Лондона?
— Вона вже не в Лондоні, Мо. Переїхала на вулицю Надії, — відповів Майлз. — І він, на мою думку, вже кусає лікті, що з нею зв'язався. Ти ж знаєш Ґевіна. Переляканий від народження.
Навчаючись у школі, Майлз був у старшому за Ґевіна класі, і в тому, як він говорив про свого бізнес-компаньйона, завжди вчувалися зверхні нотки старости-старшокласника.
— Така чорнява? З коротеньким волоссям?
— Вона, — підтвердив Майлз. — Соціальна працівниця. Туфлі на пласкій підошві.
— То це вона була в нашій крамничці, правда, Гове? — схвильовано перепитала Морін. — Хоч я не сказала б, судячи з її вигляду, що вона вміє добре куховарити.
На друге було смажене свиняче філе. Саманта з легкої руки Говарда поступово наближалася до стану блаженного сп'яніння, хоч жалюгідний голосочок у глибині її нутра намагався чинити опір, як та людина, котру відносить хвилями в море. Саманта спробувала заглушити цей голос черговою порцією вина.
Запала тиша, мовби всі чекали, що стіл зараз накриють свіжою скатертиною. Було зрозуміло, що тепер Говардова черга починати розмову на нову тему. Якийсь час він спокійно собі їв, запиваючи великі кусні свинини вином, ніби не помічаючи, що всі погляди звернені на нього. Врешті, спорожнивши півтареля, він витер рота серветкою і заговорив.
— Так, цікаво, що тепер станеться з радою. — Він зробив вимушену паузу, щоб стримати потужну відрижку. Навіть здалося, що його зараз може знудити. Він гупнув себе в груди. — Вибачте. Так. Буде дуже цікаво. Тепер, коли Фербразера немає… — за звичкою він назвав тільки прізвище Баррі, — …я не бачу причин для публікації його статті в газеті. Хіба за це вхопиться та Безнадійдер-Банда, — додав він.
Говард прозвав Парміндер Джаванду "Безнадійдер-Бандою Бхутто" після того, як вона вперше стала членом місцевої ради. Це глузливе прізвисько зажило популярності серед антиполян.
— Ти б побачила її обличчя, — сказала Морін, звертаючись до Шерлі. — Побачила б, коли ми їй сказали. Ну, але… я завжди припускала… ну, ти ж розумієш…
Саманта нашорошила вуха, хоч те, на що натякала Морін, було просто сміховинне. Парміндер була одружена з найрозкішнішим чоловіком у Пеґфорді — Вікрамом, високим і елегантним, з орлиним носом, густими чорними віями й лінивою, всерозуміючою посмішкою. Саманта вже роками звабливо відкидала назад своє волосся й починала нестримно сміятися, коли спинялася на вулиці, щоб перекинутися кількома словами з Вікрамом, що нагадував своєю поставою Майлза перед тим, як той перестав грати в регбі й відростив собі черевце.
Невдовзі по тому, як вони стали сусідами, Саманта від когось почула, що Вікрам і Парміндер мали шлюб за домовленістю. Ідея такого шлюбу здалася їй невимовно еротичною. Уявити тільки, що тобі наказують одружитися з Вікрамом, що ти мусиш це зробити. Вона фантазувала, як її закривають покривалом і заводять, незайману й приречену долею, до кімнати… Уявляла, як вона зводить угору очі й бачить, що їй судилося отримати отаке… А що вже казати про додаткове збудження, викликане його надвідповідальною роботою — та навіть набагато потворніший чоловік завдяки цьому ставав би сексуально привабливий…
(Сім років тому Вікрам зробив Говарду операцію з чотириразового шунтування. Після того він не міг зайти в крамничку "Моллісон і Лоу", щоб не наразитися на зливу дотепів і жартів.
— Прошу Вас без черги, пане Джавандо! Жіночки, будь ласка, розступіться… ні, пане Джавандо, я наполягаю… цей чоловік урятував мені життя, залатав моє стареньке сердечко… що Вам потрібно, пане Джавандо?
Говард завжди наполягав, щоб Вікрам брав щось безплатно й додатково.