зняти на тебе кіносатиру, тобто вистрілити по тобі з кінорушниці.
— А що це за кіносатира? — суворо спитав я.
— Такий собі невеличкий сюжет з твого минулого життя і майбутнього під назвою: "Дзвоник на перерву, або Що було б, якби Юрія Іванова призначили старостою класу".
— Покажи текст,— наказав я.
Кутирьов з готовністю простягнув мені аркуші паперу.
Товариші нащадки, щоб уникнути фальсифікації всього того, що я прочитав, додаю до моїх спогадів текст, написаний Борисом Кутирьовим, а потім поведу далі свої спогади.
ДЗВОНИК НА ПЕРЕРВУ, АБО ЩО БУЛО Б, ЯКБИ ЮРІЯ ІВАНОВА ПРИЗНАЧИЛИ СТАРОСТОЮ КЛАСУ.
Фальшиво наспівуючи "Коли я иа пошті служив ямщиком...", Юрій Іванов підмітає сцену перед завісою. Вбігає Мишко Холін.
Мишко. Іванов, годі тобі мести, першого уроку не буде.
Ю р і й. А що буде?
Мишко. Перевибори старости!
Юрі й. Мишко, мені твоя зачіска подобається... Може, мені зробити таку зачіску...
Юрій і Мишко йдуть за завісу. Із репродуктора, що висить на авансцені, доноситься галас Голос: "Пропоную обрати старостою класу Юрія Іванова. Він добре вчиться, дисципліна у нього теж задовільна, скромний, діловитий, загалом, гарний хлопець... Хто "за"? Прошу підняти руки! Одноголосно! Приймай справи, Іванові Поздоровляємо!.. Знову галас. Завіса відкривається.
Мишко. Всі вільні!
Микола. Крім учасників концерту. Треба уточнити програму... і дещо гадрепетирувати...
Маша. Я гадаю, з приводу програми треба з Івановим порадитись, він тепер староста, це його теж стосується...
Зоя. Правильно!
Микола. Згоден. Юрку Іванов, іди сюди! Ю р і й. Я тут, у чому справа?
Микола. Юрку, сьогодні ввечері виступає наш гурток самодіяльності. Юрій. Ну то й що?
Мишко. Кожен учасник концерту склав програму, а яка з них краща, ми не знаємо і вирішили з тобою порадитись. Як ти гадаєш, з чого краще починати концерт? Маша пропонує з художнього читання, а Зоя — з вокалу.
Юрій. Ну який я вам порадник. Концерт мене не стосується...
Микола. Як це — не стосується? Ти староста. Керівник. Тепер тебе все стосується. То з читання, чи з вокалу починати?
Юрій. Консерваторії я не закінчував, на співах не розуміюся. Мені ведмідь у дитинстві на вухо наступив, так що... І взагалі... я звичайний учень.
Микола. Ну, не зовсім так, ти, Юрку, був звичайний учень, а тепер ти наш староста і в тебе вже є стаж , керівництва нашим класом...
Юрій. Ну хіба це стаж... Я староста лише п'ять хвилин...
Сергій. Лише п'ять хвилин!.. Ти хочеш сказати: цілих п'ять хвилин стажу!
М а ш а. У нас, наприклад, жодної хвилини.
Сергій. Уловлюєш?.. Тому тебе поважають у класі і вже цінують твою думку.
Юрій. Уже цінують, кажеш?
Сергій. Дуже цінують.
Ю р і й. І мене все стосується?
Мишко. Старости все повинно стосуватися.
Микола. З тобою вже рахуються. Більше того, твоєю думкою вже дорожать.
Юрій (з достоїнством). Це ти, Колю, добре сказав... вдало... Зі мною вже рахуються. Моєю думкою вже дорожать.
Вадим. Кінець кінцем ти ж розумний у нас.
Юрій. Так, я розумний.
О л е н а. У тебе є смак, Юрку.
Юрій. Що є, то, здається, є... Хто хоче ще що сказати?
Микола. У тебе вірне око, легка рука. Тому в класі тебе вже п'ять хвилин цінують!
Юрій (дивиться на годинник). П'ять хвилин і сорок секунд... Прошу висловлюватись точніше.
Мишко. Скажу більше, тебе, Юрку, вже в нашому класі люблять! Так, так, люблять і навіть пишаються...
Юрій. Стривай! Повтори, що ти сказав. Мене... що?
Микола. Тебе люблять.
Юрій. Мною... що?
Микола. Тобою... пишаються!
Юрій. А чому?
Мишко. А тому, що в тебе є... ця... Ну, як її... Юрій (підказує). Яскраво виражена індивідуальність у мене є. І я староста сьомого класу "А", що?
Микола. І ти, як староста, просто... це саме... Юрій (підказує). Я-ви-ще! Мишко. Точно... Явище... Ю р і й. Я — особа!
Микола. Безумовно! Коли б ти не був особою, хіба б тебе обрали.
Ю р і й. Не заперечую...
Микола. Ось чому ми з товаришами і вирішили порадитись з тобою, тобто разом скласти програму концерту...
Юрій. Разом, значить? Ну, ну, давайте, давайте, попробуйте, попробуйте разом. Подивимось, як це у вас вийде... (Поважно ходить по сцені.) Ну, кажіть разом. Що у вас там?
Сергій. Привіт!.. Ми тобі вже двадцять хвилин розтлумачуємо. Ось дві програми, ми не знаємо, на якій з них зупинитися... ^
Юрій. Попрошу з повагою, з повагою попрошу... Ми ще на одній парті з тобою не сиділи... Так що на "ви" попрошу...
Сергій. Будь ласка... Юрій, але ми з тобою, тобто я з вами шість років, сидячи на одній парті...
Юрій. Сидів, а більше сидіти не будеш... Трифонов, Воробйов!
Голоси. Тут ми!
Юрій. Візьміть у завгоспа пилку і відпиляйте...
Голоси. Що відпиляти?
Юрій. Половину моєї парти... від його...
Голоси. Але ж...
Юрій. Виконуйте!
Трифонов і Воробйов вибігають. Юрій Іванов ставить стілець на стіл, вискакує на стіл і сідає на стілець. *
Юрій. Разом захотіли! Ніяких разом, зрозуміло? Я достатньо виріс на ваших очах, щоб вирішувати самостійно всі питання нашого класу. Як-не-як непересічне явище — староста, не який-небудь там звичайний учень... (Читає програми і реє їх.) Дурниці... Глупота... Примітив... Зараз я вам складу програму...
Микола. Добре, Юрку, складай, але тоді дозволь допомогти тобі порадою.
Ю р і й. Ти хто такий, щоб мені радити?
Микола. Я твій товариш по сьомому "А" класу.
Юрій. Правильно... Товариш по сьомому "А", а не по порадах! І взагалі ніяких порад! Зрозуміло?.. Самі казали, у мене смак, у мене розум...
Мишко. Я казав: один розум добре...
Юрій. Добре?.. І досить!
Мишко. Ти не дослухав, я казав: один розум добре, а два...
Юрій. У кого це два? Чи не в тебе часом? Теж мені мислитель знайшовся... Спіноза... І зачіска мені твоя не подобається. Що це за зачіска?
Мишко. Раніше вона тобі подобалась.
Юрій. Раніше вона мені могла подобатись, а тепер може не подобатись і може подобатись, а може не подобатись, а може...
М и ш к о. І взагалі зачіска тебе не стосується.
Юрій. Хвилиночку. Самі казали, що мене все сто* сується! Казали?
М и ш ко. Говорили, проте...
Юрій. Ніяких "проте"... Хто хоче щось сказати, хай підніме руку. (Всі піднімають руки.)
Юрій (поблажливо). Говори, Колю, говори...
Микола. Знаєш, це вже просто хамство. Зрештою, ми можемо обійтись і без твоїх порад. Ти староста класу, а не гуртка самодіяльності, консерваторії ти не кінчав... *
Юрій. Хто не кінчав консерваторії?.. Я не кінчав консерваторії?.. Ха-ха! Та ви знаєте, що я закінчив Московську консерваторію?!
М и ш к о. Це ж коли ти її закінчив?
Юрій. Коли я був вундеркіндом... Від двох до п'яти... по вокалу!
Микола. Слухай, Юрку, ти ж казав, що тобі ведмідь на вухо наступив ще в дитинстві.
Юрій. Мені ведмідь?.. Це я ведмедю наступив! На вухо! Зрозуміло?
Зоя. Що з ним таке скоїлось?.. Невже ми його так перехвалили?
М а ш а. А по-моєму, це дзвоник.
Зоя. Який дзвоник?
Маша. На першу переміну — бачите, як людина перемінилася... з першого дзвоника. Вибрали старостою, і от вам, будь ласка...
Юрій (пише і бурмоче). Жоден ваш номер у мене не пройде, а от мої номери...
Микола. А от твої номери у нас не пройдуть! Ану злазь! Десять хвилин, як став старостою і вже насмітив... Знімайте його, хлопці!.. А то він щось дуже високо злетів над землею...
Хлопці і дівчата знімають із столу стілець, на якому сидить
Юрій Іванов.
Мишко. Зробив м'яку посадку в районі свого зле-туї (Простягає Іванову мітлу.) Тримай!.. Заметеш сміття, приходь до класу на свої перевибори!
Юрій (тихо, ввічливо). Хлопці, а як же відносно порадитися? Ви ж, здається, хотіли зі мною щось обговорити, порадитись... разом, так би мовити...
Мишко. Красно дякуємо, Юрку, нам здається, що ми обійдемось і без твоїх порад.
Микола. Років до ста рости нам без старости, без такого як ти...
Юрій. Значить, кінець?
Хлопці і дівчата (в один голос). Кінець! (Зни* кають за завісою.)
Юрій (затримує Мишка). Гарна у тебе зачіска, я все думаю, чи не зробити й мені таку.
Микола. Думай, думай! До речі, Іванов, поздоровляю тебе з рекордом!
Ю р і й. З яким?
Мишко. Всесоюзним!.. Ти був старостою класу лише десять хвилин і вісім секунд.
Юрій (дивиться на годинник). Вибачте, десять хвилин і дев'ять секунд... Точніше треба рахувати...
Мишко. Все одно — рекорд! (Виходить.)
Залишившись один, Юрій Іванов розмахує мітлою і замітає підлогу, фальшиво наспівуючи: "Коли я на пошті служив ямщиком..."
Поки я вивчав твір, який ви тільки-но прочитали, Кутирьов, певне, про всяк випадок, стояв уже біля дверей.
— Хто мене гратиме? — спитав я грізно.
— Маслов,— відповів, затинаючись, Кутирьов.
— Не підходить,— відрубав я.
— Але краще від нього тебе ніхто не зіграє,
— Є такі, котрі й краще зіграють,— відповів я загадково і замислено похитав головою.
— Це, наприклад, хто ж такий?— здивувався Кутирьов.
— Наприклад... це я! Я можу зіграти самого себе і зіграти краще за будь-якого Маслова...
СПОГАД П'ЯТНАДЦЯТИЙ Іванов, до директора і'з щоденником!
Кутирьова так вразила моя пропозиція, що він довго мовчки просто стояв і просто не вірив у те, що я сказав, і тільки тоді, коли я ще раз підтвердив своє бажання, сказав здивовано:
— Слухай, Іванов, а ти можеш сам собі дозволити знятися у фільмі, де ти гратимеш самого себе?— спитав мене Кутирьов.
— Чому це не дозволю, собі я дозволю, іншим ніколи. Тільки я сам собі й можу дозволити, і більше ніхто,— відповів я. *•
— Тоді ось тобі роль. Вивчи.
Я взяв з рук Кутирьова текст кіносценарію. Хіба кіносценарію! Між нами кажучи, це була звичайнісінька фальшивка, нічого подібного ні на моє минуле життя, ні на майбутнє. Проте мене у всьому цьому зацікавило ось що: по-перше, відзнявши сам себе, я вможу потім відзняти з допомогою Кутирьова і сцену з татом, котру я нахвалявся йому відзняти на плівку; по-друге, мені було цікаво, як кажуть, порівняти два моїх життя.— істинне життя, котрим я жив, і життя, як уявляли його мої'співвітчизники. А текст?.. Що текст... Текст з часом можна переробити, я маю на увазі дикторський текст. Про це я розповів Кутирьову, який все ще дивився на мене ошелешено.
— Текст, звісно, треба буде замінити,— сказав я.
— Як замінити? — захвилювався Кутирьов. •
— Ні, не зараз,— заспокоїв я його,— а потім... Зрозумій же, із того, що ти нашкрябав, тільки два слова мають до мене, і то дуже далеке, відношення!
— Які два слова? — образився Кутирьов.— Чому тільки два? Тут до тебе мають відношення всі слова!
Я не шкрябав, а писав їх у хвилини натхнення...