Двоє вручну помпували воду, а третій спрямовував із брандспойта струмінь. Струмінь піднімався високо і, розсипаючись на краплини, падав згори дощем.
Скоро грядки з огірками та помідорами скінчились і почалися грядки з місячними полуницями. Кілька коротульок повзали серед грядок і збирали спілі полуниці, складаючи їх у круглі плетені корзини. Один коротулька побачив Фікса з Незнайком і закричав:
— Гей, Фікс, ти знов грабіжника спіймав?
— Знов, а то як же, — самовдоволено усміхаючись, відповів Фікс.
— До пана Клопса ведеш?
— До пана Клопса, а то до кого ж!
— Знову собак нацькуєте? — спитав другий коротулька, відриваючись від роботи.
— Ну, це вже пан Клопс самі знають, кого цькувати. Що накажуть, те й зробимо.
— Звірюки! — пробурчав хтось із коротульок.
— Що?
— Звірюки ви, кажу, з вашим паном Клопсом!
— Ось я тобі дам звірюк! — ошкірився Фікс. — Ось піду доповім панові Клопсу, що ви тут язики розпускаєте, замість того щоб працювати, — вмить на вулиці опинитесь!
Коротульки мовчки взялися до роботи. Фікс штовхнув Незнайка в спину мітлою, і вони пішли далі. Вибравшись на пагорб, Незнайко побачив гарний двоповерховий будинок з великою відкритою верандою. Навколо будинку були розбиті клумби з квітами. Тут були й місячні маргаритки, й братки, і настурції, й місячна резеда, й айстри. Під вікнами росли кущі місячного бузку. Всі ці квіти були такі ж, як і у нас на Землі, тільки в багато разів дрібніші. А втім, Незнайко вже почав звикати до того, що на Місяці рослини маленькі, і це вже не дивувало його.
На веранді сидів пан Клопс. Це був товстенький червонощокий коротулька з великою рожевою лисиною на голові. Оченята у нього були вузенькі, як щілинки, а брів майже зовсім не було, тому обличчя його здавалося дуже веселим і добрим. Одягнутий він був у простору шовкову піжаму темно-коричневого кольору з білими смужками, на ногах — капці.
Він сидів за столом і робив одразу чотири справи: 1) їв білий хліб з маслом; 2) пив чай з варенням; 3) читав газету; 4) безперервно відмахувався і відпльовувався від мух, які роєм кружляли над ним, щомиті сідаючи йому на лисину і попадаючи в чай.
Усі ці чотири справи пан Клопс робив з такою старанністю, що піт буквально лився з нього, стікаючи струмочками з лисини по щоках і потилиці за комір. Це, очевидно, не давало особливого задоволення панові Клопсу, бо ж він раз у раз хапав рушника, що висів на спинці крісла, й одним махом витирав мокру лисину, намагаючись захопити при цьому й шию, після чого вішав рушника на місце, спочатку помахавши ним над головою, щоб розігнати мух.
Побачивши Фікса з Незнайком, які наближалися до будинку, пан Клопс відставив чашку з недопитим чаєм і зацікавлено ждав, що буде далі.
— От, пане Клопс, грабіжника спіймав, — сказав Фікс, зупиняючись із Незнайком на чималій відстані.
Пан Клопс підвівся з-за столу, підійшов до сходинок, що вели з веранди вниз, і, склавши на животі свої пухлі ручки, почав розглядати Незнайка з голови до ніг.
— Напевно, в капкан попався? — спитав нарешті він.
— Так точно, пане Клопс. Жер малину й попався в капкан.
— Так, так, — промимрив Клопс. — Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! Так нащо ти малину жер, кажи?
— І не жер зовсім, а їв, — поправив його Незнайко.
— Ох ти, який уразливий! — посміхнувся пан Клопс. — І слова сказати не можна. Ну гаразд! Так нащо ти їв малину?
— Ну, нащо…. Захотів їсти.
— Ах бідолашний! — з удаваним співчуттям вигукнув Клопс. — Захотів їсти! Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! А вона твоя, малина? Відповідай!
— А чому не моя? — відповів Незнайко. — Я ж ні в кого не відняв. Сам зірвав на кущі.
Від злості Клопс мало не підскочив на своїх коротеньких ніжках.
— Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! — закричав він. — Ти хіба не бачив, що тут приватна власність?
— Яка ще приватна власність?
— Ти що, може, не визнаєш приватної власності? — спитав підозріливо Клопс.
— Чому ж не визнаю? — зніяковів Незнайко. — Я визнаю, тільки я не знаю, яка це власність! У нас нема ніякої приватної власності. Ми все сіємо разом, і дерева садимо разом, а потім кожен бере, що йому потрібно. У нас всього багато.
— Де це у вас? У кого це в вас? Чого у вас багато? Та за таку мову тебе треба прямо в поліцію! Там тобі покажуть! Там ти затанцюєш! — вигукував Клопс, розмахуючи руками й не даючи Незнайкові сказати й слова.
Нарешті він ляснув у долоні й закричав:
— Фекс!
На крик з дверей вискочив коротулька в такому ж одязі, як і Фікс, тільки без кепки. Побачивши його, Клопс клацнув пальцями й показав рукою на підлогу біля себе. Фекс одразу зрозумів, що треба було зробити, і, схопивши крісло, що стояло біля стола, поставив його позаду Клопса. Клопс не поспішаючи опустився в крісло.
— Ану ж бо, приведи сюди цього… — сказав він. — М-м-м… Мілордика приведи сюди, от.
Фекс щодуху кинувся виконувати наказ.
— Щастя твоє, що я добрий коротулька, — мовив Клопс Незнайкові. — Я тебе в поліцію не відішлю. З поліцією, братику, ліпше не зв'язуватись. Від поліції ніякої вигоди — ні мені, ні тобі, хай їй чорт!
У цей час з'явився Фекс з великим кудлатим собакою на ланцюгу.
— Ну що ж, я тебе відпущу, — вів далі Клопс, звертаючись до Незнайка. — Тільки ти тікай, голубчику, швиденько, а то як би собачка тебе трошки не покусав… Розв'яжи-бо його! — звелів він Фіксу.
Фікс розв'язав Незнайкові руки.
— Ну тепер тікай, чого ж ти стоїш? — сказав Клопс. — Чи, може, хочеш, щоб на тебе собаку спустили? Ану, Фекс, спусти на нього собаку.
Побачивши, що діло складається зовсім кепсько, Незнайко щодуху побіг геть. У цей же час Фекс відв'язав ланцюг, і кудлатий пес кинувся за Незнайком.
— Кусі його, Мілордик, кусі! — радісно вищав Клопс і плескав у долоні.
Відчувши, що пес доганяє його, Незнайко круто повернув убік. Пес за інерцією промчав далі. Цей прийом Незнайко повторював щоразу, коли Мілордик підбігав близько, і псові ні разу не вдалося вкусити його. Вони бігали навколо будинку по клумбах із квітами. Вирвані з коренем маргаритки, ромашки, братки, тюльпани так і летіли з-під ніг у різні боки.
— Мілордик, кусі його! — надривався Клопс. — Чого ж ти валандаєшся? Не можеш з одним злодюжкою справитись? Бери його! Ах ти, кляча! Ось я тобі покажу, ти в мене затанцюєш!.. Гей, Фекс!
— Що накажете, хазяїне? — Фекс шанобливо нахилився до Клопса.
— Негайно приведи сюди цього… М-м-м… Приведи сюди Цезаріно.
— Слухаю! — пробурмотів Фекс і кинувся вбік.
За хвилину він привів безхвостого худорлявого пса з довгими кощавими лапами й короткою коричневою шерстю.
— Спускай його! — заверещав Клопс. — Ану кусі його, Цезаріно!
Побачивши, що Мілордикові прибуло підкріплення, Незнайко кинувся з пагорба вниз і застрибав по грядках з полуницями. Обидва пси ганялись за ним, не розбираючи дороги, й безжалісно толочили полуниці.
— Що вони роблять! Що вони роблять! — заволав Клопс, збігаючи вниз і хапаючись за лисину. — Вони знищать мої полуниці! Цезаріно, Мілордику, хапайте його, хай йому всячина! Оточуйте його! Забігайте з двох боків! Ах, йолопи, дурні, ідіоти безтямні! Два безтямних ідіоти не можуть з одним безтямним телепнем справитись! А ви чого роти пороззявляли? — закричав Клопс на коротульок, що працювали на грядках. — Ловіть його! Стоять і сміються, безтямні! Ось я вас!
Коротульки покинули роботу й почали бігати за собаками по грядках. Клопс одразу побачив, що з цього нічого доброго для полуниць не вийде.
— Назад! — загорлав він. — Ось я вам покажу, як толочити полуниці, ви в мене затанцюєте!
Коротульки зупинилися. Клопс сам кинувся доганяти Незнайка й попав ногою в капкан.
— Це ж що таке робиться? — заверещав він, скорчившись від болю. — Гей, Фікс, Фекс, ви що ж, роззяви, дивитесь? Я вам покажу, негідники, ви в мене затанцюєте! Понаставляли скрізь капканів! Звільніть мене, розбишаки, а то я не знаю, що буде!
Фікс і Фекс підбігли до нього й почали вивільняти його ногу з капкана. У цей час Незнайко, Мілордик і Цезаріно перебігли на грядки з огірками та помідорами. В одну мить перетоптали, вже важко було й розібрати, де росли огірки, а де помідори.
— Ай-ай-ай! Та що ж це вони там роблять! — закричав Клопс, наливаючись зі злості кров'ю. — Гей, Фікс, Фекс, що ви роти пороззявляли, йолопи! Скоріше несіть сюди рушницю, я уб'ю його, мов собаку, він у мене затанцює!
Фікс і Фекс миттю зникли й за хвилину повернулися з рушницею.
— Стріляйте в нього! — волав, бризкаючи слиною, Клопс. — Все одно мені за це нічого не буде!
Фікс, у руках якого була рушниця, прицілився і стрельнув. Куля просвистіла за два кроки від Незнайка.
— Ну хто так стріляє? Хто так стріляє? — репетував роздратовано Клопс. — Дайте-но мені рушницю. Я вам покажу, як треба стріляти!
Він вихопив у Фікса рушницю і вистрілив, проте влучив не в Незнайка, а в Цезаріно. Бідний пес дико завищав. Підскочивши вгору й зробивши в повітрі сальто, він упав на спину й уже не рухався, лежачи догори лапами.
— Ну от бачите, дурні! — репетував Клопс, хапаючись за голову. — Через вас собаку порішив!
Побачивши, що дійшло до стрілянини, Незнайко підбіг до паркана й, напруживши всі сили, з розгону перескочив через нього.
— Ах, ти так! — закричав, задихаючись від гніву, Клопс. — Ну, це тобі так не минеться! Я тобі ще покажу! Ти в мене затанцюєш!
Він люто помахав кулаком над своєю червоною від злості лисиною, потім плюнув з досади й пішов додому — підраховувати завдані Незнайком збитки.
Розділ дев'ятий
ЯК НЕЗНАЙКО ЗУСТРІВСЯ З ФІГЛЕМ І МІГЛЕМ
Врятувавшись від переслідування, Незнайко щодуху помчав по вулиці, огородженій з обох боків високими парканами. За парканами безперервно гавкали собаки, і Незнайкові здавалося, що люті пси все ще женуться за ним. Від страху він навіть не помічав, де біг, і почав потрошку заспокоюватись аж тоді, коли опинився на вулиці з пожвавленим рухом. Тут тільки він оглянувся й побачив, що позаду вже нема тих собак, які так налякали його. Скрізь по тротуарах ходили місячні коротульки: ніхто нікуди не біг, ніхто ні за ким не гнався, ніхто не чинив проти Незнайка ніяких ворожих дій. Тут уже не було глухих парканів. По обидва боки вулиці стояли високі будинки, на нижніх поверхах яких містилися різні магазини.
Непомітно настав вечір. Скрізь засвітилися ліхтарі.