Хто про них говорить, той виявляє обмеженість, він повинен триматися осторонь цього і не висловлювати жодної думки, тому що не може мати жодного судження. Так само як і кожен, кому важко дається навчання, повинен забути про університет. Медіум, отже, просто є мостом, або засобом для досягнення мети.
2. Що при цьому, одначе, відвідувачі відіграють велику роль! Мається на увазі не їхня зовнішність чи суспільний стан, а їхнє внутрішнє життя! Внутрішнє життя, як знають навіть найбільші насмішники, є світ у собі. Зрозуміло, що воно не може бути ніяким "ніщо" зі своїми відчуттями, зі своїми думками, що породжують і підживлюють багато чого, навпаки, згідно логіки, мають бути етерноречовинні тіла або обставини, які внаслідок тиску чи впливу пробуджують відчуття, бо інакше нічого такого не могло б виникнути. Так само не можна було б споглядати в дусі картини, якби там нічого не було. Саме таке сприйняття означало б адже величезну діру в законах точних наук. Отже, мусить там щось бути, і воно є там, тому що запліднювальна думка в Етерноречовинному, тобто Потойбічному світі відразу створює відповідні форми, щільність і життєздатність яких залежить від сили відчуттів тієї думки, яка їх створила. Так виникає, отже, разом із тим, що назване "внутрішнім життям" людини, також і відповідне етерноречовинне оточення зі схожими формами довкола неї.
І це оточення є тим, що мусить зачепити медіума, сильніше за інших налаштованого на Етерноречовинний світ, впливаючи благотворно чи неприємно, і навіть інколи болісно. Внаслідок цього може статися так, що справжню звістку з Етерноречовинного світу може бути передано не зовсім чисто, якщо медіум через присутність людей з етерноречовинно або духовно нечистим внутрішнім життям буде обмежений у діях, пригнічений чи збентежений. Але це рухається й далі. Така нечистота вибудовує мур для чистішої етерної речовинности, навіть якщо вона супроводжена особистим духом, а в Потойбіччі вільною волею, тож із цієї причини звістка ніяк не може надійти, або надходить лише від нечистого етерноречовинного спорідненого.
Якщо внутрішнє життя відвідувачів чисте, то природний зв'язок із відповідно чистим етерноречовинним оточенням можливий. Будь-яка відмінність, однак, утворює нездоланну прірву! Звідси – відмінності під час так званих сеансів, звідси почасту й повні провали чи цілковита заплутаність. Це все спирається на незмінні чисто фізичні закони, які в Потойбіччі діють точно так само, як і в Цьогобіччі.
Таким чином, несхвальні звіти "перевіряльників" постають у іншому світлі. І той, хто спроможний спостерігати етерноречовинні події, мусить усміхнутися, оскільки досить багато перевіряльників у своїх звітах самим собі виносять вирок, зрікаються власного внутрішнього життя, ганять лише свій стан душі.
Другий приклад: людина відвідує медіума. Буває так, що родич, який відійшов у інший світ, промовляє до неї через медіума. Вона запитує його поради з приводу, можливо, досить важливої земної справи. Переселенець в інший світ дає їй щодо цього якісь вказівки, котрі відвідувач сприймає як Євангелію, як одкровення з Потойбіччя; потім точно дотримується їх і через це… потрапляє в халепу, часто зазнаючи значної шкоди.
Наслідки? Відвідувач, передусім, засумнівається в медіумі, у своєму розчаруванні та роздратуванні від отриманої шкоди, можливо, діятиме проти медіума; в багатьох випадках навіть почуватиметься зобов'язаним відкрито вказати на небезпеку, щоб інших захистити від такої шкоди і невдачі. (Тут мушу я додатково надати пояснення про потойбічне життя, як така людина під впливом схожих потойбічних течій розкривається за допомогою притягання духовно спорідненого і як згодом вона, перетворившись на знаряддя таких протиборчих течій, може стати затятим прибічником із гордим усвідомленням, що боронить Істину і людству тим здійснює велике служіння, тоді як насправді стає рабом нечистоти та звалює на себе карму, розв'язання якої потребуватиме життя людини і навіть ще більше, і від якої потім виходять нові й нові нитки, тож сплітається сітка, в якій вона заплутується; насамкінець взагалі більше не бачить жодного виходу, і тоді у своїй ворожості стає ще лютішою та запеклішою).
Якщо ж розчарований відвідувач і не вважає медіума за шахрая, то принаймні, дуже засумнівавшись у всьому Потойбіччі, протистоятиме йому або ступить на звичний зручний шлях, яким ідуть тисячі, і скаже собі: "Що мені, зрештою, до того Потойбіччя? Нехай ним інші сушать собі голову. Я маю важливіші справи". А "важливішим" є те, щоб, здобуваючи гроші, служити лише тілу і таким чином ще більше віддалятися від етерноречовинного. І хто ж, власне кажучи, винен? Тільки знову ж таки він сам! Він створив собі хибну картину, сприймаючи промовлене як Євангелію. Це була цілковито його лише помилка, і ніхто інший у цьому не винен. Бо він вирішив, що переселенець до іншого світу завдяки етерній речовинності водночас стає частково обізнаним у всьому, або ж принаймні більш обізнаним. У цьому полягає помилка багатьох сотень тисяч. Усе, що цей переселенець додатково дізнався завдяки своїй переміні, – це те, що насправді він після так званої смерти не припинив свого існування.
Це все, однак, триватиме доти, доки він не скористається нагодою просунутися далі в Етерноречовинному світі, усвідомівши, що й там залежить від власного вільного рішення. Отже, відповідаючи на запитання про земні справи він із доброю волею виконує бажання того, хто його запитує, висловлює свою думку, переконаний, що чинить якнайкраще; проте він сам зовсім не усвідомлює, що нездатний оцінювати земні речі й справи так чітко, як спроможна ще жива людина у плоті й крові, бо йому бракує грубої речовинности, якої він, безумовно, потребує для правильного судження. Його погляд на це мусить бути, отже, зовсім іншим. Однак він дає те, на що спроможний, і з найкращою волею пропонує також найкраще. Тож ні йому, ні медіуму дорікнути нічим. Він тому не є також духом-брехуном; загалом кажучи, ми повинні розрізняти обізнаних духів і необізнаних, бо щойно дух опускається, тобто стає нечистим і важчим, звужується водночас також, цілком природно, його точка зору. Він дає і робить завжди те, що сам відчуває і він живе тільки відчуттям, а не метким інтелектом, якого більше не має, бо він був прив'язаний до земного мозку, і таким чином до простору та часу. Щойно після земної смерти це відпадає, він не має більше жодної думки, жодного міркування, а тільки відчуття, безпосереднє безупинне переживання!
Помилки припускаються ті, хто хоче про земне, ще прив'язане до простору та часу, отримати пораду в тих, які звужености вже не мають і тому не можуть його осягнути.
Потойбічні, напевно, в змозі розпізнати, який напрям у тій чи іншій справі правильний, а який хибний, але потім людина зі своїм земним допоміжним засобом, тобто інтелектом і своїм досвідом, мусить обдумати, як вона може йти в правильному напрямі. Вона повинна узгодити це з усіма земними можливостями! Це її робота.
І якщо глибоко занепалому духові трапляється нагода на щось вплинути й заговорити, то ніхто не може сказати, що він бреше або намагається вести неправильно, проте знов-таки він пропонує те, чим живе, і намагається переконати інших у цьому. Він не може дати нічого іншого.
Такими є численні помилки у сприйнятті спіритистів.
"Спіритизм" зажив надто недоброї слави, однак причина не в ньому самому, а в великій кількості прихильників, котрі вже після незначних і часто дуже мізерних результатів захоплено уявляють, що зняли з себе полуду, і потім завзято хочуть ощасливити інших уявленням про етерноречовинне життя, яке вони самі для себе вигадали, яке витворила имна фантазія і яке, передусім, сповна приховує їхні власні бажання. Рідко коли, проте, бувають такі картини цілком узгоджені з Істиною!
18. Прив'язані до Землі
Ці слова часто вживають. Однак хто при цьому розуміє насправді, що він отим каже? "Прив'язані до Землі" звучить як страхітливе покарання. Більшість людей відчувають непевний жах, сахаючись тих, хто ще прив'язаний до Землі. Разом із тим значення цих слів не таке вже й погане. Безперечно, існує чимало похмурого, що змушує того чи іншого бути прив'язаним до Землі. Здебільшого це, однак, зовсім прості речі, які мусять призвести до зв'язування земним.Візьмемо, наприклад, такий випадок: гріхи батька помщаються аж до третього і четвертого покоління!
Дитина ставить у родині якесь запитання про Потойбіччя або про Бога, про що вона чула в школі чи церкві. Батько уникає відповіді, коротко зауваживши: "Ой, відчепися зі своїми дурницями! Коли помру – всьому кінець". Дитина збентежена, сумнівається. Зневажливі висловлювання батька чи матері повторюються, те саме вона чує також від інших, і зрештою приймає їхню точку зору.
Настає година, коли батько мусить відійти в інший світ. Він усвідомлює на свій жах, що його існування з цим не припинилося. У ньому прокидається палке бажання передати своїй дитині це усвідомлення. Це бажання прив'язує його до дитини. Але дитина його не чує і не відчуває його близькости, бо вона живе з переконанням, що батька більше немає, і це стоїть як твердий непроникний мур між нею і зусиллями її батька. Мука ж батька, змушеного спостерігати, що через його спонукання дитина йде хибним шляхом, який щораз далі відхиляє її від Істини, страх, що на цьому хибному шляху дитина не зможе уникнути небезпеки ще глибшого падіння, і передусім якій найбільше підлягає, є водночас для нього так званим покаранням за те, що спрямував дитину на цей шлях. Зрідка йому вдається передати їй це усвідомлення якимось чином. Він мусить дивитися, як хибна ідея від його дитини передається потім уже її дітям і так далі, як наслідок його особистої помилки. Він залишиться невільним, аж доки діти його дитини розпізнають правильний шлях, підуть ним, а також вплинуть на інших, завдяки чому він поступово звільниться і зможе подумати про своє сходження.
Інший випадок: затятий курець при переході до іншого світу бере з собою сильний потяг до паління, бо це вже відчуття, тобто духовне.