За нами їхав тільки один хлопець-наймит, що віз наш багаж.
Мій хазяїн мав намір відвідати по дорозі всі міста, а подекуди й збочувати на п'ятдесят або сто миль від шляху до великого села або маєтку якогось вельможі, де він сподівався мати зиск. Ми їхали повільно, роблячи на день сто сорок — сто шістдесят миль, бо Гламделкліч жаліла мене й просила батька не поспішати, кажучи, що труська їзда верхи стомлює її. Часто, на моє бажання, вона виймала мене із скриньки, щоб я міг дихнути свіжим повітрям і оглянути околиці, але завжди міцно тримала мене за шлейки. Ми переїхали п'ять чи шість річок, куди глибших і ширших, ніж Ганг або Ніл, і не бачили майже жодного струмка, вужчого за Темзу під Лондонським мостом. Так ми подорожували десять тижнів, і мене показували у вісімнадцяти великих містах, не рахуючи багатьох сіл та окремих осель.
26 жовтня ми прибули до столиці, що звалася Лорбрулгруд, або по-нашому Окраса Світу. Хазяїн зупинився в заїзді на головній вулиці, недалеко від королівського палацу, і своїм звичаєм негайно виставив об'яви з докладним описом моєї особи та моїх якостей. Він найняв велику кімнату з триста або й чотириста футів завширшки. У ній він поставив стіл футів шістдесят у діаметрі, на якому я мусив виробляти свої вправи. Стіл цей був обнесений загородкою на три фути від краю і такої ж висоти, щоб я не впав додолу. Показували мене щодня по десять разів, на загальний подив та втіху. Тепер уже я непогано розмовляв їхньою мовою і розумів усе, що мені казали. Крім того, я вивчив їхній алфавіт і міг сяк-так прочитати деякі фрази, бо Гламделкліч і дома, і в дорозі кожної вільної хвилинки вчила мене. При ній була кишенькова книжечка, трохи більша за Сансонів атлас,84 що містила в собі короткий катехізис для дівчаток. З неї вона й учила мене читати та пояснювала слова.
Розділ III
Автора викликають до двору. Королева купує його у фермера і представляв королю. Автор дискутує з найбільшими вченими його величності. Для автора влаштовують приміщення в палаці. Королева виявляє до нього велику ласку. Він боронить честь своєї батьківщини. Його сварки з карликом королеви.
Безнастанна щоденна праця — протягом кількох тижнів — помітно відбилася на моєму здоров'ї. Що більше заробляв мій хазяїн, то зажерливішим він ставав, а я тим часом утратив апетит і перевівся на справжній скелет. Побачивши це, фермер подумав, що я скоро помру, і вирішив, поки я ще живий, використати мене. Коли він саме міркував, як зробити це найкраще, до нього з'явився слардрел, або королівський ад'ютант, з наказом негайно приставити мене до двору на розвагу королеві та її фрейлінам. Декотрі з них уже бачили мене і переказували дивні речі про мою красу, вишукану поведінку та розум. Мої манери зачарували й королеву з усім її почтом. Я впав на коліна і просив ласкаво дозволити мені поцілувати ногу її величності. Але великодушна королева85 простягла мені свій мізинець, і я, стоячи на столі, обхопив його обома руками і шанобливо притулився вустами до його кінчика. Королева поставила мені кілька загальних запитань про мою батьківщину та мандри; я відповів на них якомога стисліше й змістовніше. Далі королева запитала, чи хотілося б мені жити при дворі. Я схилився аж до стільниці й смиренно відповів, що я — раб свого хазяїна, але, якби це залежало від мене, з гордістю присвятив би своє життя служінню її величності. Тоді вона спитала мого хазяїна, чи згодний він продати мене за добру ціну. Той, боячись, що я не проживу й місяця, зрадів нагоді позбутися мене і заправив тисячу золотих, які йому зразу й видали. Кожен золотий був такий завбільшки, як вісімсот моїдорів,86 але, якщо взяти до уваги співвідношення між усіма речами в тій країні та в Європі і високу ціну на золото у них, ця сума навряд чи перевищить тисячу англійських гіней. Далі я сказав королеві, що, ставши смиренним слугою і васалом її величності, я наважуюсь попросити ласки, щоб Гламделкліч, яка досі з такою добротою і так уміло доглядала мене, взяли до двору і залишили й надалі моєю нянькою та вчителькою. Її величність задовольнила моє прохання і легко дістала на це згоду фермера, якому приємно було бачити свою доньку придворною дамою, а бідна дівчинка не могла приховати своєї радості. Мій колишній хазяїн попрощався зі мною, сказавши, що залишає мене на гарній службі, але я не відповів йому на те ні слова й ледве кивнув головою. Королева помітила мою холодність і, коли фермер вийшов з кімнати, запитала про її причину. Я насмілився відповісти її величності, що вдячний своєму колишньому хазяїну тільки за те, що він не розтрощив голови бідному, безневинному створінню, випадково знайденому на полі; проте гадаю, що цілком розплатився з ним тими грішми, які він заробив, показавши мене половині королівства і потім продавши її величності за велику суму. Я також розповів, що робота, яку він примушував мене виконувати, могла б доконати вдесятеро витривалішу істоту, що я зовсім занапастив здоров'я, день у день ранку до вечора розважаючи всякий набрід, і що якби мій хазяїн не побоювався за моє життя, то її величність навряд чи придбала б мене так дешево. Але тепер під охороною такої великої й доброї владарки — окраси природи, улюблениці всього світу, втіхи своїх підданців і фенікса87 творіння — я не страшуся нічого й сподіваюся, що побоювання мого хазяїна виявляться безпідставними, бо сама її найясніша присутність відновлює мої сили.
Така була суть моєї промови, виголошеної з чималими труднощами й багатьма незграбними висловами. Остання частина її відповідала манері висловлюватись, заведеній у тій країні, й складалася переважно з фраз, яких навчила мене Гламделкліч по дорозі до палацу.
Королева поблажливо поставилася до моєї невправності у мові, зате була вельми здивована, виявивши стільки розуму та здорового глузду в такій маленькій істоті. Взявши мене в руку, вона понесла мене до короля, що сидів тоді у себе в кабінеті. Його величність, дуже поважний і суворий на вигляд монарх, спершу не розгледів мене як слід і холодно спитав у королеви, відколи це стала вона кохатись у сплекнаках (я лежав ниць на правій долоні її величності, і він, очевидно, вважав мене за звірятко). Тоді королева, жінка напрочуд розумна й дотепна, поставила мене на письмовий стіл і звеліла розповісти свою історію. В небагатьох словах я розказав усе, а Гламделкліч, яка стояла коло дверей кабінету, не бажаючи й на хвилину спускати мене з ока, підтвердила, коли її пустили в кімнату, все, що сталося зі мною від часу мого прибуття до них.
Король був чи не найосвіченішою людиною88 у своїх володіннях і досконально вивчив філософію, а надто математику; проте, придивившись уважно до мого вигляду та рівної постави й ходи, спершу, доки я не заговорив, він подумав, що перед ним механічна лялька, зроблена спритним годинникарем (такі речі у їхній країні роблять надзвичайно майстерно). Почувши мою розумну й доладну мову, він не міг приховати свого подиву. Але оповідання про мій приїзд до його королівства його не задовольнило, і він вирішив, що все це вигадали Гламделкліч та її батько і що вони навчили мене так говорити, аби продати дорожче. З цих міркувань його величність почав розпитувати мене ще про деякі речі, але незмінно діставав цілком доладні відповіді, тільки висловлені не зовсім правильною мовою та з чужоземним акцентом; крім того, я іноді вживав засвоєних у домі фермера селянських зворотів, що аж ніяк не пасували до вишуканого придворного стилю.
Король послав по трьох видатних вчених, які, за тамтешнім звичаєм, відбували на той час тижневе чергування при дворі. Ці пани, уважно вивчивши мій зовнішній вигляд, прийшли до трьох різних висновків. Вони погоджувалися тільки на тому, що мене створено поза нормальними законами природи, бо я не здатний захищати своє життя, ні прудко бігаючи, ні лазячи по деревах, ні копаючи нори в землі. Пильне обстеження моїх зубів довело їм, що я належу до м'ясоїдних тварин, але вони не могли уявити собі, чим я годуюся, якщо не їм слимаків та інших комах (це припущення вони з допомогою численних наукових аргументів відхиляли), бо майже всі чотириногі далеко сильніші за мене, а польова миша та інші дрібні тварини для мене занадто прудкі. Один з цих мудріїв висловив навіть гадку, що я ембріон або недоносок. Проте інші два відкинули таку думку, зауваживши, що всі частини мого тіла цілком розвинені і що я прожив уже багато років,— про це, мовляв, свідчить моя борода, волоски якої вони виразно розгледіли крізь лупу. Мій малий зріст, який ні з чим не можна було порівняти, не дозволяв їм визнати мене й за карлика, бо улюбленець королеви, найменший відомий карлик у тій країні, був усе ж таки щось із тридцять футів заввишки. По довгих суперечках вони одностайно вирішили, що я являю собою релплам скалкат, або, перекладаючи буквально, lusus naturae;89 таке визначення цілком відповідає і сучасній європейській філософії, професори якої, зневажливо відкинувши застаріле посилання на приховані причини, з допомогою якого послідовники Арістотеля марно намагаються прикрити своє неуцтво, винайшли цей дивовижний спосіб розв'язання всіх труднощів, надзвичайно збагативши людські знання.
Після того як вони зробили цей остаточний висновок, я попросив вислухати і мене. Звернувшись до його величності, я запевнив його, що приїхав з країни, де живуть мільйони істот обох статей такого зросту, як я, і де всі тварини, рослини й будівлі мають відповідні розміри; отже, там я так само здатний захищати своє життя і здобувати їжу, як робить це тут перший-ліпший із підданих його величності; отака була моя відповідь на всі аргументи вчених. На це вони, зневажливо посміхаючись, відказали, що я добре засвоїв науку, яку дав мені фермер. Король виявив себе куди розумнішим за цих мудріїв і, відпустивши їх, послав по фермера, який, на щастя, не встиг ще виїхати з міста. Розпитавши спершу його самого, а потім влаштувавши йому очну ставку зі мною та дочкою, король став схилятися до думки, що наші розповіді, можливо, недалекі від істини. Він попросив королеву оточити мене особливим піклуванням і дозволив Гламделкліч залишитися коло мене, бо бачив, як міцно ми подружилися.