Вінчання було бідне, лише при двох свічках, і Настуся гірко плакала, а Шимек чомусь хмурився і гордо, з викликом, дивився на всіх та обводив очима порожній костьол.
Лише коли вони виходили, органіст заграв таку веселу мелодію, що ноги самі затанцювали й веселіше стало на серці.
Ягуся одразу ж після вінчання пішла до матері, але протягом дня кілька разів забігала подивитися, як гуляють на весіллі. Матеуш грав на флейті, Петрек на скрипці, і всі танцювали у тісній хаті, а дехто навіть біля хати, поміж столами, за якими сиділи гості. Пили, їли й розмовляли тихо, бо серед білого дня тверезим горлати було якось ніяково.
А Шимек усе ходив слідом за своєю молодою і, затягнувши її в куток, цілував так жагуче, що з нього вже глузували. Амброжій похмуро промовляв:
— Радій сьогодні, чоловіче, бо завтра заплющиш очі,— і блукав очима по столу, додивляючись повної чарки.
Ні в кого не було охоти до великої гульні, і багато гостей, закусивши і з чемності посидівши трохи, стали збиратися додому, тільки-но зайшло сонце. Один Матеуш розгулявся: грав, приспівував, тягнув дівчат танцювати, частував горілкою, а коли з'являлася Ягуся, не відходив від неї, зазирав їй у вічі і щось палко нашіптував, не звертаючи уваги на Терезку, що блискучими від сліз очима невідступно стежила за ним.
Ягуся не сторонилась його, слухала терпляче, але цілком байдуже і все поглядала, чи не йдуть Антек з дружиною, бо не хотіла з ними зустрітися. Вони, на щастя, не прийшли. Та й нікого з багатих господарів не було на весіллі, хоча запрошення всі прийняли і, як годилось за звичаєм, прислали подарунки. Коли хтось згадав про це, Ягустинка гукнула:
— Наготували б усяких страв та поставили б барильце горілки, то й палицею не розігнав би найперших господарів, вони не люблять дурно черевом трусити та сухими язиками молоти.
Вона була вже напідпитку і, побачивши Ясека Незграбу, який жалібно зітхав у кутку, шморгав носом й отетеріло дивився на Настусю, для сміху штовхнула його до неї:
— Потанцюй з нею та, якщо вже мати заборонила тобі женитися, попроси гарненько; може, вона з ласки своєї щось і тобі подарує, адже в неї чоловік уже є, то хіба не однаково, один чи більше.
І почала сипати такими масними жартами, що аж вуха пухли, а коли ще й Амброжій допався до чарки та розпустив язика — сміх уже не змовкав. Всі й не помітили, як минула ця коротка літня ніч. Нарешті з чужих залишився один Амброжій, який вихиляв усі недопиті пляшки. Молоді вирішили одразу ж перебратися до своєї нової хати. Матеуш умовляв їх пожити тут іще якийсь час, але Шимек затявся. Позичив у Клемба коня, поклав на воза скриню, постіль і всяке манаття, урочисто посадив Настусю. Потім, упавши тещі в ноги, розцілувавшись з Матеушем, низько вклонився всій рідні, перехрестився, шмагнув коня і вирушив до свого дому, а поруч ішли ті, що їх випроводжали.
Зійшло сонце, заіскрилися вкриті росою поля, заспівали птахи, захвилювало важке колосся. Весь світ святкував народження нового дня, кожне стебельце, кожна травинка дихали радістю, і радість ця, наче молитва, линула в ясне небо.
Ішли мовчки. Тільки за млином, коли високо над возом закружляли два лелеки, Настусина мати сказала, клацнувши пальцями:
— Тьху, тьху, коли б не зурочити! Добра прикмета — будуть у вас діти плодитися.
Настуся зашарілася, а Шимек, підпираючи плечем воза на вибоїнах, задерикувато свиснув і гордо повів очима.
Коли вони залишилися самі в хаті, Настуся, оглянувши своє нове господарство, гірко розплакалась, а Шимек гримнув:
— Не реви, дурна! Інші й цього не мають. Ще будуть тобі люди заздрити!
Дуже втомлений і трохи захмелілий, він як повалився в кутку на солому, так одразу й захропів, а Настуся ще довго сиділа на призьбі й плакала, дивлячись на ліпецькі хати, які біліли з-поміж дерев.
Ще не раз після цієї ночі тужила вона, що вони такі бідні, але плакала чимраз рідше, бо на селі наче змовилися допомагати їм. Перша прийшла Клембова з куркою під пахвою і цілим виводком курчат у кошику, а з її легкої руки мало не щодня стали заходити інші господині — і не з порожніми руками.
— Людоньки добрі, чим же я вам віддячу,— шепотіла зворушена Настуся.
— А хоч би й добрим словом,— відповіла Сікора, подаючи їй цілий сувій полотна.
— Розживешся — віддаси тим, хто бідніший від тебе,— додала, сопучи, товста Плошкова, дістаючи з-під фартуха чималий шматок сала.
Вони нанесли їй стільки, що цього могло вистачити надовго, а якось смерком Ясек Незграба привів свого пса Кручека і, прив'язавши його біля ґанку, втік, мов опечений.
Настуся й Шимек весело сміялися, розповідаючи про це Ягустинці, яка йшла повз їхню хату з лісу. Стара, поблажливо скривившись, сказала:
— Він сьогодні вранці збирав для тебе ягоди, Настусю, але мати їх у нього забрала.
VII
Ягустинка йшла до Борин, щоб віднести набрані в лісі ягоди хворій Юзьці. Біля хати Ганка доїла корову. Ягустинка присіла поруч на призьбі й стала докладно розповідати, скільки подарунків одержала Настуся.
— Це жінки на злість Домініковій їй дарують,— сказала вона наприкінці.
— Ну, Настці це однаково! Але треба було б і мені щось їй віднести,— пробурмотіла Ганка.
— Зберіть, то я віднесу,— залюбки запропонувала Ягустинка. З вікна долинув кволенький Юзчин голосок:
— Ганусь, віддайте їй моє порося! Я, напевне, помру, то Настуся за мене молитву прокаже.
Ганка пристала на це й одразу ж наказала Вітеку відвести порося до Настусі — йти сама вона чогось не зважувалась.
— Вітеку, тільки ти скажи їй, що порося від мене! І нехай вона прийде швидше, бо я вже не встану! — жалібно мовила Юзя. Бідолаха от уже цілий тиждень хворіла на віспу і лежала на другій половині хати в гарячці, вся розпухла і вкрита болячками. Спочатку, поступаючись її благанням, виносили її на цілий день у сад, під дерева, та їй так погіршало, що Ягустинка заборонила виносити її на повітря.
— Тобі треба лежати в темряві, бо на сонці весь сип на нутрощі кинеться!
І Юзя лежала сама у затемненій кімнаті, стогнала й тихенько скаржилась на те, що до неї не пускають ні дітей, ні подруг,— Ягустинка, яка доглядала її, палицею гнала геть кожного.
Наговорившись з Ганкою, стара віднесла хворій ягоди й почала замішувати мазь із чистого гречаного борошна, щедро заправленого свіжим, несоленим маслом та яєчними жовтками. Вона добре намастила нею обличчя й шию Юзі, а зверху приклала мокрим ганчір'ям. Дівчинка терпляче зносила все і тільки з тривогою допитувалась:
— А що, не буде ряботиння на обличчі?
— Не здряпуй, тоді слідів не буде,— от як у Настусі.
— Коли ж так свербить, господи! Краще ви мені зв'яжіть руки, бо не витримаю,— із сльозами просила Юзя. Ягустинка пробурмотіла над нею якусь молитву, окурила її сухим молодилом і, зв'язавши їй руки, пішла до роботи.
Юзька лежала нерухомо, слухаючи дзижчання мух і той дивовижний шум, який завжди тепер гудів у неї в голові. Чула, мов крізь сон, що до неї час від часу заглядав хто-небуть і мовчки виходив.
То їй ввижалося, наче гілки яблуні, обважнілі від рум'яних яблук, низько нависли над нею, а вона даремно тягнеться і не може до них дотягнутись; то вчувалося їй, наче навколо тиснуться вівці й жалібно мекають. Та коли до кімнати тихо зайшов Вітек, вона одразу вгадала, хто це.
— Ну, відвів порося? Що Настуся сказала?
— Так зраділа, що мало в хвіст його не поцілувала!
— Бачили ви його, буде ще з Настусі сміятися!
— Правду кажу! Сказала, що завтра до тебе прибіжить. Раптом Юзька стала кидатись на ліжку і злякано закричала:
— Віджени овець, бо вони мене затопчуть! Бась! Бась!
Потім затихла й начебто заснула. Вітек пішов, але заглядав до неї щохвилини. Раз вона занепокоєно спитала:
— Що, вже полудень?
— Скоро вже, мабуть, північ, усі сплять.
— Правда, темно. Забери горобців з-під стріхи, розкричалися, мов навіжені.
Вітек почав розповідати їй щось про гнізда, але вона скрикнула, силкуючись підвестись:
— А де Сивуля? Вітеку, не пускай її в шкоду, бо тебе тато битимуть!
Трохи згодом вона наказала йому сісти ближче й стала пошепки розповідати:
— Ганка мене не пускає на весілля до Настусі, а я, на злість їй, піду! Одягну блакитну корсетку і ту спідницю, яку надівала на храмове свято. Всі мною милуватимуться, ось побачиш!.. Вітеку, нарви мені яблук, тільки гляди, щоб Ганка не побачила!.. Танцюватиму тільки з парубками!
Вона замовкла й несподівано заснула.
Вітек тепер цілими годинами сидів біля її ліжка, відганяв гілкою мух, напував її, стеріг, мов квочка курча. Ганка залишала його вдома для того, щоб він доглядав хвору, а худобу, разом із своєю, пас за нього Мацюсь Клемб.
Хлопчик нудився за лісом і волею, але йому так шкода було хворої Юзьки, що він ладен був для неї зорі з неба знімати, і все вигадував, чим би її розважити й розсмішити.
Раз він приніс їй цілий виводок молодих куріпок.
— Юзю, погладь їх, то вони запищать. Погладь!
— Чим же я їх погладжу? — застогнала Юзька, підіймаючи голову з подушки.
Вітек розв'язав їй руки, вона взяла тремтячих пташок у свої за терплі долоні й стала тулити до обличчя й очей.
— Як у них серденька стукотять! Бояться, бідненькі! Випусти їх.
— Я їх вистежив і спіймав, а тепер випускати? — не згоджувався Вітек, але все-таки випустив.
Іншим разом він приніс їй молоде зайчатко і, тримаючи його за вуха, посадив до неї на постіль.
— Заїнько, любий заїнько, від матері тебе забрали, сирітку, від матері! — пошепки приказувала Юзя, тулячи його до грудей, мов дитину, і ніжно пестячи. Але заєць скрикнув, наче його різали, видерся в неї з рук, скочив у сіни, влучив у цілий табун курей, які розлетілися з кудкудаканням, з сіней стрибнув на ґанок і через Лапу, який дрімав там,— метнувся просто в сад. Лапа погнався за ним, за Лапою — із страшенним криком Вітек, і знявся такий гармидер, що аж Ганка прибігла знадвору, а Юзя реготала до сліз.
— А може, собака його спіймав, га? — стурбовано запитувала вона потім у Вітека.
— Як же! Він тільки хвостик його бачив! Заєць пірнув у жито, мов камінь у воду. Здорово бігає! Не журися, Юзю, я тобі ще щось принесу.
І він тягав їй, що тільки міг: перепілок, наче оббризканих золотом, їжака, приручену білку, яка дуже кумедно стрибала по кімнаті, ластовенят, які так жалібно пищали, що їхні батьки з криком влітали до кімнати, і Юзька наказала Вітеку віддати їм пташенят, і ще всяку всячину, не кажучи вже про груші і яблука — їх він приносив стільки, скільки вони удвох з Юзькою могли з'їсти потай від старших.