Цей крик — гураган. Всі інші голоси — співи, мелодії, зойки, слова — виходять із гнізд, барлог, влучення, шлюбів, оселі; а цей от крик, гураган, виходить із Нічого, що є Все. Інші голоси висловлюють душу вселенної, а в цьому голосі звучить душа потвори. Воно безформене, що рикає. Це нерозчленоване говорить через безмежність. Річ патетична й жахлива. Ці шуми ведуть розмову понад і під людиною. Вони то підносяться, то знижуються, то міняються, то з гуркотом утворюють хвилі, чинять усякі дикі несподіванки для розуму, — то вдарять над самим вашим ухом з уїдливістю сурми, то ви почуєте хрипкий голос здалеку; запаморочливий гуркіт, що скидається на мову, та й справді — це мова: це силкування, що його робить світ, щоб заговорити, це недоречливість потвори. В цьому невиразному ревінні глухо звучить усе те, що терпить, зазнає, страждає, приймає й знову відкидає величезне темне тремтіння. Найчастіше це безумство, це подібне до нападу хронічної хороби, це скоріше розлита епілепсія ніж діюча сила; можна подумати, що ти присутній при нападі чорної немочі в безмежному. Іноді здається, що стихія ставить свої вимоги, чинить якийсь замах відновити хаос у творінні. Іноді це скарга, —простір ридає й виправдується; це щось подібне до того, наче світ позивається; можна подумати, що всесвіт — це єдиний судовий процес; слухають, стараються вловити подані резони, страшні докази за й проти; це стогнання темряви має невідпірність силогізму. Величезна тривога для думки. Тут наявні причини, що утворили мітологію й політеїзм. До жаху цього странного гаму приєднуються якісь надлюдські обриси, що зникають, як тільки з'являються, ледве ясні евменіди, груди фурій, що вимальовуються у хмарах, майже виразні п уутонівські химери. Ніякий жах не зрівняється з цим риданням, з цим реготом, з цією моторістю гуркоту, з цими питаннями та відповідями, що їх неможливо розшифрувати, з цими криками про допомогу, зверненими до невідомих спільників. Людина не знає, що робити серед таких жахливих чар. Вона схиляється під загадкою драконових співів. Що розуміти під ними? Що вони визначають? Кому вони загрожують? Кого вони благають? В них почувається якась шаленість. Крик безодні до безодні, повітря до води, вітру до хвилі, дощу до скелі, зеніта до надиру, зорь до піни; вир скидає з себе намордника, — от такий цей гармидер, що його ускладнено не знати якими таємничими суперечками з нечистим сумлінням.
Балакучість ночі так само похмура, як і її мовчання. В ній почувається гнів когось невідомого-
Ніч — це присутність. Чия присутність?
А в тім треба розрізняти між ніччю й присмерками. В ночі — безумовність, в присмерках--складність. Граматика, ця логіка, не припускає однини для слова "присмерки11. Ніч — єдина, присмерків багато. Таємничий нічний туман — це щось розкидане, минуще, разюче, загибельне. Не почувається землі, — почувається якась інша реальність.
Поети всіх часів називали це примхами хвиль.
Але примхів не існує.
Речі, що спантеличують нас і що ми звемо їх в природі примхами, а в житті — випадком, насправді передбачені уламки закону.
VIII
NIX ЕТ NOX [16]
Характерна особливість сніжної бурі та, що вона чорна. Звичайний вигляд природи підчас грози — земля або море темне, небо бліде — обернувся: небо — чорне, океан білий. Внизу — піна, вгорі — темрява. Обрій оповито млою, зеніт обтягнено крепом. Буря нагадує середину собору, що його задраповано трауром. Та в цьому соборі — ніякого освітлення. Немає мандрівних огнів на гребінях бурунів, ні іскорок, ні фосфзрів, — —нічого, крім незмірної темряви. Циклон полярний відрізняється від циклона тропічного тим, що останній засвічує всі огні, а перший навпаки — гасить їх усіх. Увесь світ несподівано робиться щелепами льоху. З цієї темряви починає падати порох блідих плям, що затримуються між небом і морем. Ці плями не що інше, як пластовні снігу; вони носяться в повітрі, кружляють, розпливаються. Це щось наче сльози савана, що ладний ожити й починає рухатися. До сніжної бурі примішується дужий північний вітер. Пітьма, покришена на білі крапки, скаженість у темряві, все сум'яття, на яке тільки здатна могила, гураган під катафалком — от що снігова буря.
А внизу двигтить океан, що таїть у собі страшні недізнані глибини.
При полярному вітрі, насиченому електрикою, пласговні снігу вмить леденіють, і повітря наповнюється неначе картеччю. Вода кипить од цього бомбардування.
Жадного удара грому. Блискавка північних бур безмовна. Про цю блискавку можна сказати те, що іноді кажуть про кішку: "вона сипле іскри". Тут загроджує розкрита паща, надиво невблагана. Сніжна буря — це буря сліпа й німа. Часто буває, що коли вона проходить, то кораблі стають сліпі, а матроси німі.
Вибратися з такої безодні тяжко.
А все ж помиляються, коли думають, що корабельна катастрофа абсолютно неминуча. Данські рибалки з Діска й Балезіна, ловці чорних китів, Гірн, що їздив до Берінґової протоки дослідити гирло Річки мідяних копалень, Гудзон, Мекензі, Ванкувер, Рос, Дюмон д'Юрвіль — всі вони зазнали на самому бігуні немилосердної сніжної бурі і врятувалися.
І в таку от бурю урка увійшла на всіх вітрилах і з тріюмфом. Безумство проти безумства. Коли Манґомері, тікаючи з Руана, кинув свою галеру на всіх веслах, щоб прорвати ланцюг, який відгорожував Сену від Бульї, він мав таку саму завзятість.
"Матутіна" неслася. Іноді вона так нахилялася під вітрилами, що утворювався страшний кут з морем у п'ятнадцять градусів; та її добрий випнутий кіль прилягав до хвиль наче приклеєний. Кіль твердо стояв проти поривів гурагану. Ліхтар трохи освітлював ніс судна. Туча, повна вітру, спускалася над самим океаном і щодалі то більше звужувала море навколо урки. Жодної чайки. Жодної берегової ластівки. Нічого, крім снігу. Простір хвиль був малий і страшний. Було видно три або чотири хвилі, проте, надмірних.
Час від часу блискавка червоно-мідяного кольору освітлювала ззаду темні нагромадження на обрії й в зеніті. І в цих сполохах блискавки хмари здавалися ще жахливішими. Різке освітлення в глибині, де на один момент вимальовувалися перші лави туч і далекі сліди небесного хаосу, давало можливість побачити безодню в перспективі. На цьому вогневому фоні пластовні снігу ставали чорними і, можна сказати, чорними метеликами, що літають у горні. Потім все знов згасало.
Перший вибух минув; буря, що не переставала далі гнати урку, почала гудіти хрипким басом. Це фаза гуркотання, грізне зменшення гримотіння. Не може бути нічого тривожнішого, як цей монолог бурі. Цей похмурий речитатив подібний до перерви, що її роблять таємничі ворожі сили, й показує, що в невідомому хтось стоїть насторожі.
Урка продовжувала без пам'яти свій курс. її два верхні вітрила особливо проявляли свою діяльність. Небо й море обернулися на атрамент з фонтанами піни, що підіймалися вище за щогли. Щохвилини потоки води переливалися через палубу, як повідь, і при кожному нахилянні від бокової качки заставки то з правого, то з лівого боку робилися наче пащами, що випльовували піну в море. Жінки заховалися в каюту, а чоловіки ще залишилися на чардаку. Сніг кружляв і засліплював очі. Бризки хвиль приєднувалися до нього. Все ская;еніло.
В цей момент ватажок банди, що стояв на кермі на транці, вхопившись однією рукою за ванти, а другою зірвавши з голови капелюха, махав ним при світлі ліхтаря; він гордо, задоволено, з зарозумілим лицем, з розпатланим волоссям, наче п'яний од усієї цієї темряви, закричав:
— Ми вільні!
— Вільні, вільні, вільні! — повторили за ним утікачі.
І вся банда випросталася на чардаку, вчепившися за снасті.
— Ура! — закричав ватажок.
І банда заревла серед бурі:
— Ура!
В той момент, коли цей крик замовк серед шквалу, з другого кінця судна залунав суворий і гучний голос і сказав:
— Мовчіть!
Всі голови повернулися в той бік.'х
Вони пізнали голос доктора. Темрява була непроглядна; доктор притулився до щогли, з якою зливалася його худорлява постать, — його не видно було.
Голос знову сказав:
— Слухайте!
Всі замовкли.
Тоді всі ясно почули в темряві дзвін.
IX
ПІКЛУВАННЯ, ЩО ЙОГО ПОКЛАДЕНО НА ШАЛЕНЕ МОРЕ
Хазяїн урки, що тримав керму, приснув від сміху.
— Дзвін. Це добре. Ми женемо бакбортом На що показує цей дзвін? А на те, що з правого боку у нас земля.
Твердий і повільний голос доктора відповів:
— У вас немає з правого боку землі.
— Є! — закричав хазяїн.
— Нема!
— Адже ж цей дзвін іде з землі.
— Цей дзвін, — сказав доктор, — іде з моря.
Трепет охопив цих відважних людей. Похмурі обличчя двох жінок з'явилися в квадратовій відтулині каюти, наче викликані два злі духи. Доктор зробив один крок уперед, і його довга чорна постать відокремилася від щогли. В нічній глибині було чути дзвін.
Доктор говорив далі:
— Серед моря, на півдорозі між Портлендом і Ля-Маншським архіпелагом, є буй, — його поставлено, щоб попереджати про небезпеку. Цього буя прикріплено ланцюгом до мілини, і він плаває на поверхні води. На буї збудовано залізну кобилицю, а на кобилицю повішено дзвона. Підчас непогоди море хвилюється, колихає буя, і дзвін дзвонить. От цей дзвін ви й чуєте.
Доктор переждав, поки перейшов вітер, що подув з подвійною міццю, і як тільки знову стало чути дзвін, сказав далі:
— Почути цього дзвона підчас бурі, коли дме північний вітер, значить — загинути. Чому? А ось чому. Коли ви чуєте дзвін,, це визначає, що вітер доносить його до вас. Тепер вітер несеться з заходу, а Оріньянські буруни знаходяться на сході. Ви можете чути дзвін лише тому, що ви тепер між буєм і бурунами. Якраз на буруни вітер і відносить вас. Ви на небезпечній стороні буя. Коли б ви були на сприятливій стороні, ви були б у відкритому, глибокому морі, на вірній дорозі, і ви б не чули дзвона. Вітер не доносив би до вас його звуки. Ви проминули б буя, навіть не знаючи, що він є тут. Ми заблудилися. Цей дзвін дзвонить на ґвалт, цебто на корабельну катастрофу. А тепер глядіть!
Ввесь час, поки доктор говорив, дзвін дзвонив повільно, удар за ударом, бо вітер трохи стих, і цей дзвін, перемежаючися, ніби стверджував слова старого, його можна було назвати похоронним дзвоном безодні.
Всі, затаївши дух, слухали то цей голос, то цей дзвін.
ВЕЛИКИЙ .ДИКУН — ЦЕ БУРЯ
Тим часом хазяїн схопив свій рупор.
— Cargate todo, hombres! (Хлопці, всі на місця) Відчіпіть шкоти, закрийте трюм, спустіть штенкелі й нижні вітрила! Повернімо на захід! Пошукаємо відкритого моря! Ніс на буй! Ніс на дзвін! Там повинен бути простір.