Цим актам він завжди надавав такого вигляду, ніби причина їх полягає у власних нечесних намірах містера В., і начебто вони є наслідком власних безладних і несумлінних дій містера В., і водночас користувався ними, як засобами допікати йому і гнути його під свою владу.
– Це ви повинні будете довести, Копперфілде! – скрикнув Урія, загрозливо похитуючи головою. – Всьому свій час!
– Спитайте... Гіпа, містере Тредльс, – сказав містер Мікоубер, обриваючи читання, – хто жив у його будинку після нього? Будь ласка, спитайте.
– Цей самий блазень, він і тепер там мешкає, – зневажливо відказав Урія.
– Спитайте... Гіпа... чи мав він у цьому будинку записну книжку? – вів далі містер Мікоубер. – Будь ласка, спитайте.
Кощава лапа Урії раптом перестала скребти підборіддя.
– Або спитайте його, – додав містер Мікоубер, – чи спалював він там колись щось подібне? Якщо він скаже, що спалював, і спитає, де попіл, то вкажіть йому на Вілкінса Мікоубера, і він почує дещо не зовсім приємне!
Урочистий тріумф, з яким Мікоубер полегшив свою душу цими словами, неймовірно стривожив місіс Гіп. Вона схвильовано заверещала:
– Уріє, Уріє! Будь покірний і попроси поблажливості, мій любий!
– Мамо! – відповів він. – Чи ти замовкнеш? Ти злякалась і не тямиш, що верзеш. Будь покірний! – повторив він крізь зуби, позираючи на мене. – Я своєю покірністю давно вже зробив покірними багатьох з них.
Містер Мікоубер, елегантним рухом опустивши підборіддя в краватку, читав далі:
– "По-друге, у багатьох випадках Гіп, за моїми довідками та переконанням..."
– Ну, цим ви небагато доведете, – пробурмотів Урія, збадьорившись. – Мамо, мовчи!
– Ми подбаємо надати дещо, чим доведемо чимало і переконаємо навіть вас, сер, дуже скоро! – відповів містер Мікоубер.
"По-друге, у багатьох випадках Гіп, за моїми довідками та переконанням, при різних грошових надходженнях систематично підробляв підпис містера В. у книжках і документах; між іншим, вчинив таке фальшування, що його я можу підтвердити належними доказами. А саме таким нижчезазначеним чином, тобто..."
Містер Мікоубер знову тішився набором слів, звичайно, смішним і непотрібним, але властивим не лише йому. Я впродовж свого життя у багатьох помічав цю схильність до непотрібних слів. Це здається мені загальним правилом у всіх урочистих випадках, і на цьому заснований зміст усіх судових паперів, присяг і подібних речей. Читаючи або проголошуючи їх, люди начебто особливо тішаться, коли натраплять на ряд гучних слів, що відбивають одну і ту саму думку, як приміром – "хочу, вимагаю і бажаю", або: "залишаю, заповідаю і відказую" і так далі. Давні анафеми всі побудовані були на цьому принципі. Ми говоримо про тиранію слів, але ми самі, наче тирани, катуємо їх, ми радіємо, що в нас є запас зайвих слів, які можна вжити в урочистих випадках, і нам здається, що це надає більш вагомого значення, ще й звучить краще. Як значення лівреї нашого слуги мало турбує нас, аби лише вона блищала і впадала в очі, так і значення та потрібність слів у нас – здебільшого справа другорядна, аби ми могли вихвалятися ними; й існують люди, які від надмірного вихваляння лівреями заплутуються в борги; існують рабовласники, у яких збирається занадто багато рабів, і раби повстають. Так само, здається мені, я міг би назвати одну націю, яка накликає і ще накличе на себе безліч неприємностей єдино від того, що вживає занадто багато слів.
Містер Мікоубер читав далі, майже облизуючись:
– "…а саме таким нижчезазначеним чином, тобто: містер В. перебував у стані дуже розладнаного здоров'я, і виявлялося ймовірним та вірогідним, що смерть його може спричинитися до деяких викриттів і до скинення влади... Гіпа... над сім'єю В., – як я, Вілкінс Мікоубер, що підписуюсь нижче, гадаю (якщо тільки дочірня любов його спадкоємиці не буде таємно спонукувана не допустити законного розгляду конторських справ обох компаньйонів), зазначений... Гіп... визнав за потрібне мати в запасі боргове зобов'язання на вищезгадану суму в дванадцять тисяч шістсот чотирнадцять фунтів дев'ять шилінгів і шість пенсів з процентами, у якому сказано, ніби ця сума позичена… містерові В., щоб врятувати його від ганьби, хоч така сума насправді ніколи не існувала і не була ні позичена, ні отримана. Підпис на цьому акті, що його нібито склав містер В. і засвідчив Вілкінс Мікоубер, підроблений... Гіпом. У моєму розпорядженні записна книжка, де є багато зразків таких підробок підпису містера В. Ці зразки де-не-де пошкоджені вогнем, але їх ще можна прочитати. Документа такого я ніколи не засвідчував. А сам документ нині також у мене".
Урія схопився з місця, витяг з кишені зв'язку ключів, відімкнув у столі шухляду, але потім передумав, і, не зазирнувши в неї, знову обернувся до нас.
– Документ у мене, – повторив містер Мікоубер, урочисто оглянувши всіх нас, – тобто сьогодні вранці, коли все було написано, він був у мене, але потім я передав його містерові Тредльсу.
– Це абсолютна правда, – підтвердив Тредльс.
– Уріє, Уріє! – кричала матуся. – Будь смиренним і спробуй домовитися з ними! Я знаю, мій син буде смиренним, джентльмени, якщо тільки ви дасте йому час подумати! Містере Копперфілд, ви ж напевно знаєте, що він завжди був смиренним, сер!
Цікаво було бачити, як мати все ще трималася за стару вигадку, що її син давно вже відкинув, як непотрібну.
– Мамо! – сказав він, нетерпляче кусаючи хустинку, якою була загорнута його рука. – Краще б ти взяла заряджену рушницю і вистрелила в мене.
– Але ж я люблю тебе, Уріє! – скрикнула Айсіс Гіп.
І я не маю сумніву, що то була правда, і що Урія також любив свою матір, хоч яким дивним це здається; щоправда, обоє вони були варті одне одного.
– Я не можу знести, – вела вона далі, – що ти викликаєш цих джентльменів на боротьбу і лише більше піддаєш себе небезпеці. Я від самого початку сказала цьому джентльменові, коли він мені нагорі оголосив, що все викрито... я сказала йому, що поручуся за тебе, що ти будеш смиренним і даси обіцянку виправитись. О, гляньте, джентльмени, яка смиренна я, і не дивіться на нього!
– Досить, мамо! Ось Копперфілд, – сказав Урія, гнівно вказуючи кощавим пальцем на мене, як на головного винуватця, на якому зосереджувалась уся його злість, і який зовсім не намагався роз'яснити йому справжній стан речей. – Ось Копперфілд дав би тобі сто фунтів, щоб ти розплескала навіть менше того, що вже розплескала безкоштовно.
– Що ж робити, Уріє? – кричала його мати. – Я не можу бачити, як ти через свою гордість стрімголов кидаєшся в провалля. Краще будь смиренним, яким завжди був.
Урія якусь хвилину помовчав, кусаючи хустинку на руці, потім понуро глянув на мене і сказав:
– Ну, що там у вас іще? Якщо є щось – викладайте. Чого ви так дивитеся на мене?
Містер Мікоубер знову взявся за листа. Він був радий повернутися до процедури, яка давала йому стільки насолоди:
– "Третє, і останнє. Я тепер спроможний довести... Гіповими фальшивими книжками і... Гіповими справжніми нотатками, які починаються в його напівспаленій записній книжці, чого я, звичайно, ще не міг розуміти, коли її в день нашого переїзду до нинішньої квартири моя дружина місіс Мікоубер випадково знайшла в ящику з попелом... Я можу довести, що всі слабкості, хиби, чесноти, навіть батьківська любов і почуття честі бідолашного обдуреного і всіляко пограбованого містера В. кілька років поспіль скеровувалися лише на те, щоб сприяти фінансовому підвищенню зажерливого, користолюбного і підступного... Гіпа, що єдиною і виключною метою цього... Гіпа, крім грошолюбства, було – цілком захопити в свої руки містера В. і його дочку; я вже не кажу нічого про зазіхання його на міс А., що останній його вчинок, три місяці тому зроблений, полягав у доведенні містера В. до складання акту, за яким він поступається для… Гіпа половиною прав на контору і, крім того, віддає йому все рухоме майно в будинку під заставу певного щорічного утримання, яке... Гіп зобов'язувався акуратно сплачувати по третинах, – що всі ці витівки, разом з фальшивими повідомленнями про хід справ для залякування, розпочаті в такий час, коли містер В., вдавшись до деяких необміркованих спекуляцій, справді потребував грошей і не міг цілком бездоганно керувати капіталами, за які на ньому лежала законна і моральна відповідальність перед довірителями, що вони, ці витівки, були продовжувані фальшивими позиками під неймовірні відсотки, за посередництвом... Гіпа, який позичав містерові В. його ж власні гроші, що були по-шахрайському приховані і, під різними зловмисними приводами, витрачені не за призначенням. Отже, таким чином, різноманітними безсовісними хитрощами і крутійствами дедалі міцніше заплутувалася сітка, через яку бідолашний містер В. вже не бачив світу. Гадаючи, що за дверима його будинку стоять уже банкрутство, неплатоспроможність і позбавлення всякої надії та чесного імені, містер В. поклав усі свої сподівання на потвору в образі бридкої людини... (містер Мікоубер вимовив цей новий зворот з особливим ефектом), – на потвору, яка зуміла зробитися необхідною і через це підготувала загибель свого благодійника. Все це я беруся довести, і, мабуть, доведу ще значно більше".
Я пошепки сказав кілька слів Агнес, яка стояла біля мене, проливаючи сльози журби і радості... і слухачі заворушилися, неначе містер Мікоубер уже закінчив. Але він з глибокою самоповагою сказав: "Почтиво прошу пробачити", і з дивною сумішшю глибокого смутку та радісного захоплення читав далі:
– "Я закінчив. Мені лишається тільки підтвердити ці обвинувачення доказами і потім, разом з переслідуваною злим сузір'ям сім'єю, навіки покинути країну, де ми, очевидно, зайві. Це незабаром буде виконано. Не без підстав можна гадати, що нашому немовляті, як найніжнішому членові сім'ї, першому судилося віддати богові душу через брак харчування, і що за ним підуть близнята. Хай буде так! Щодо мене особисто, то моє паломництво до Кентербері вже завдало тяжкого удару моєму організмові; ув'язнення до боргової тюрми після цивільного процесу і голод завершать справу. Я вірю, що праця та ризик цих досліджень, – коли найменші висновки повільно складались у пазли під тиском важких обставин, при гнітючих побоюваннях позбавлення хліба, в будь-який час дня та ночі, під пильним невсипучим оком людини, яку слід було б називати демоном, – у час моїх злиднів доведених до кінця, проллє кілька життєдайних росинок на моє погребальне вогнище.