Фрідріх. 1 Барбаросса, імператор священної Римської імперії, та інші королі й собі отримували послання від пресвітера Іоанна. Багато чого з цієї дипломатичної переписки зберігається в архівах Ватікану; більшість текстів ще ніколи не публікувалися.
27 вересня 1177 року папа Александр III послав з Венеції листа "видатному й великому царю Індій". Як слушно підкреслює Католицька енциклопедія, "судячи з подробиць у листі, видно, що адресат не був міфічним персонажем". Надсилаючи своє апостольське благословення "знаменитому і високому царю індійців", папа пише, що "чув про нього від багатьох і читав доповідні, зокрема магістра Філіппа, нашого друга й лікаря, що розмовляв з великими і достойними мужами Вашого царства".
Доктор Філіпп повіз того листа в Азію. На жаль, невідомо, чим скінчилася місія цього папського легата. Можливо, він загинув під час своєї подорожі або ж залишився у царстві пресвітера Іоанна.
У цій далекій країні було багато див. Загадковий цар правив своїм царством за допомогою смарагдового скіпетра. Перед його палацом стояло магічне дзеркало, в якому цар міг бачити все, що відбувалося не лише в його володіннях, а й у сусідніх країнах. Літаючі дракони швидко переносили людей на великі відстані. "Еліксир правди" очищав кожного, хто його пив, і сприяв розкриттю його справжньої суті. Через що "нечистий дух" не міг привласнити чуже добро і царство не потребувало Певно, найбільш вражає у цій країні фонтан вічної молодості. Коли гідні чоловіки й жінки хотіли стати молодими, то витримували піст, а тоді випивали три ковтки води з того фонтану. Після цього зникали недуги й відступала старість, і вони знову ставали тридцятилітніми. Казали, що сам пресвітер Іоанн продовжив у такий спосіб своє життя до 562 років.
"Орлині камені" не лише відновлювали гостроту зору, а й робили невидимими тих, хто носив їх у перснях. Інші магічні камені могли нагрівати чи охолоджувати будь-що й освітлювати околиці на вісім кілометрів або ж огортати місцевість цілковитою темрявою. Вхід до святилища з магічним каменем охороняли двоє старих, що пропускали лише достойних. Велика тринадцятиповерхова башта зводилася над містом пресвітера Іоанна. Це царство не знало бідних, в ньому панувала справедливість, а про злочини й пороки не чули.
Розповіді про могутнього азіатського володаря, безумовно, християнина, викликали сенсацію в Європі. То була важка пора хрестових походів, коли будь-який союз зі Сходом був украй бажаним. Цим і пояснюється зацікавлення держав і церкви царем-священиком Індії.
Хоч у розповідях про пресвітера Іоанна чимало вигадок, реальність осіб, які вели листування,-королів, пап і самого загадкового пресвітера Іоанна,-не викликає сумнівів.
Знаменно, що царство пресвітера Іоанна має багато спільного з царством Хіарха, що його описав Філострат за тисячоліття до того. Географічні характеристики обох країн вказують на Тібет.
Мудреці обох царств уміли контролювати бачення, створювати штучне світло й літати в повітрі.
Один з уривків найбільш відомого листа пресвітера Іоанна мовить про піщане море в його царстві, що може бути пустелею Гобі. Якщо це так, то я цілком згоден з висновками американського вченого Менлі Холла: "Місцезнаходженням імперії пресвітера Іоанна є район пустелі Гобі, де серед гір стоїть його зачарований палац. Якщо ви попросите східних посвятників описати північний рай, званий Дежунгом, або Шамбалою, загадковим містом адептів, вони скажуть вам, що він у серці пустелі Гобі. В предковічних пісках Шамо, стародавньої матері, стоїть храм невидимого уряду світу".
Вивчаючи історію XII століття, коли ширилася слава про пресвітера Іоанна, помічаєш цікаві збіги. Орден храмовників було засновано 1118 року. 1184 року трубадур і рицар-тамплієр Вольфрам фон Ешенбах склав поему "Тітурель", в якій звів усі легенди про святий Грааль. Він вважав, що існує зв'язок святого Граалю з Азією і описує його, як камінь ("і камінь цей зветься Граалем"). Чи не мав він на увазі Шамбалу і камінь Чінтамані?
Співець Ешенбах стверджує, що Тітурель прожив п'ятсот років.
Разюча паралель із життям пресвітера Іоанна, що тривало п'ятсот шістдесят два роки, чи не так? Справді, Ешенбах пов'язує легенду про святий Грааль з розповідями про пресвітера Іоанна.
Його Парсіфаль приносить священну чашу чи камінь в Азію. "Отже, бачимо, що таємні ордени Європи брали учать в увічненні цікавої легенди про азіатського Вчителя вчителів",-пише Менлі Холл.
Вкрай промовисте й те, що Вольфрам фон Ешенбах був рицарем ордену тамплієрів, завдяки чому зміг познайомитися з таємними
вченнями тамплієрів; про них мова у наступному розділі.
10. БРАТСТВА РЕФОРМАЦІЇ СВІТУ
У своїй науковій праці про тібетську йогу доктор В. 1.
Еванс-Вентц так визначає методи передачі давніх таємних доктрин: "Інколи вони цілковито телепатичні, інколи вкрай засимволізовані, часто лише усні й ніколи не користуються лише писемними документами". Тібетська школа міларепа користувалася "переда-чею через нашіптування" при поширенні своїх йогічних методів тренування розуму для очищення душі.
У III ст. до н. е. індійський імператор Ашока заснував одне з найтаємніших товариств у світі, щоб зберегти й розвинути давню науку. Воно називалося Братством дев'яти; ця група, як вважають, діє в Індії і сьогодні. У XIX столітті романіст Луї Жаколіо, що тривалий час жив у Калькутті, почув від одного пандіта, що посвячені Індії вивчали розумові й фізичні сили впродовж двадцяти тисяч років. Тож не дивно, сказав цей індус, що їхні досягнення в цій галузі видаються єпропейцям дивовижними. Зауважимо, що пам'ять про Ашоку увічнено премією Калінги, яку щороку присуджує ЮНЕСКО за популяризацію науки.
Калінга —царство, що його захопив імператор Ашока після кривавої війни; після неї він поклявся ніколи вже не воювати, а віддати всі сили духовному й культурному розвиткові людей.
Хто такі адепти? А. П. Сіннетт, британський журналіст в Індії, що удостоївся честі побувати в гімалайському братстві високих йогів, означує його як таємну общину в Тібеті.
Санскритська "Веданта-сара" визначає його головну мету так:
"розвіювання густого мороку невідання, у який поринуло людство". Великі мудреці Азії не лише мудрі, а й украй могутні, бо "сила за тим, хто знає", стверджує Агручада Парікчай.
За давнини люди науки трудилися таємно, з покоління в покоління передаючи знання найдостойнішим учням через посвячення. Так зберігалась і розвивалася мудрість, замість того щоб руйнуватися чи збочуватися невіглаством.
"Чому ж адепти, якщо вони такі мудрі, не залишили жодного сліду в історії?"-спитали якось у гімалайського махатми. "А чому ви вважаєте, що вони не залишили слідів? —спитав він у відповідь.-Як може ваш світ зібрати докази діяльності цих людей, якщо вони ретельно приховують її, щоб жоден цікавий не міг за ними простежити?" Не важко переконатися, що з найдавніших часів правлячі кола ревниво оберігали свій авторитет і наполягали на тому, щоб народ поклонявся лише ідолам своєї епохи; виготовлені вони з каменю, золота, паперу чи повітря. Община Піфагора з Кротони вивчала астрономію, математику й філософію. Піфагору ми завдячуємо сімома нотами музичної гами. Проте цю общину мирних учених-вегетаріанців брутально розігнали, а багато кого з піфагорійців убили лише за їхній незвичний триб життя та ідеї.
Кумранський монастир ессенів, де було написано "Битву Дітей Світла проти Дітей Темряви" і скопійовано рукописи, відомі сьогодні як "Сувої Мертвого моря", піддали гонінням римські загарбники Ізраїлю. Як видно з цих двох прикладів, підстав для засекречування шкіл містерій було більш ніж достатньо. Цих філантропічних ідеалістів звинуватили в конспірації, оскільки все, чого більшість неспроможна осягнути, як правило, викликає підозру й вороже ставлення, а отже, й переслідування.
Історія знає багато організацій і окремих осіб, що передавали спеціальні послання Ієрархії Світла на користь людства. Їх усі годі перерахувати. У нашому дослідженні ми вибрали кілька таких товариств, щоб висвітлити головну ідею зовнішнього кола Білого братства.
Історія свідчить, що такі організації раптово з'являлись і так само раптово зникали, сповнивши свою місію. Це стосується як західних орденів посвячених, так і братств Сходу. Найбільш освічені лами Тібету і раджа-йоги Індії завжди були відданими служителями небесних учителів.
Східні братства суфіїв, друзів і дервішів заснували адепти. Керівники їхніх внутрішніх груп продовжують спілкуватися з великими магами.
Орден тамплієрів було засновано в Палестині 1118 року французькими рицарями Гуго де Пейном, Жофруа де Сен-Омером та іншими. Святий Бернар де Клерво визначив його закони й регламент. Його дядько Андре де Монтбар згодом став великим магістром. Одягнуті в білі плащі з червоними хрестами, рицарі-тамплієри провадили аскетичне життя. Все своє майно й статки вони віддавали ордену, завдяки чому він надзвичайно розбагатів, хоча самі його члени були бідні. Орден мав, тисячі прилучених служителів з неаристократичних верств. Ієрархію ордену складали рицарі, сержанти, капелани й слуги. Рицарі, що складали меншість, походили з аристократії.
Цілком імовірно, що рицарі-тамплієри, багато з яких вивчили арабську мову за час тривалого перебування на Середньому Сході, могли сприйняти дещо із східної практики і навіть бути посвяченими в таємні вчення гностиків.
За своє двовікове існування орден тамплієрів став найбільшою банківською організацією світу. Прочани, що йшли до Святої землі, могли з будь-якого значного європейського міста просто й безпечно перерахувати гроші в Єрусалим каналами ордену. Більшість рицарів та їх служителів аж ніяк не були святими, проте є чимало свідчень того, що керівники ордену були мудрими й добрими людьми і володіли певною часткою таємних знань Сходу.
З точки зору розпорядників цивілізації, злиття європейської і арабської культур було вкрай бажане, оскільки європейцям тоді бракувало тих давніх наукових знань, що їх засвоїли араби. Арабський вплив неабияк збагатив Європу.
Запровадження арабських цифр сприяло розвиткові математики, яка доти користувалася малопридатними для цього римськими цифрами.
Запозичення арабської медицини, хімії і технології також сприяло європейському поступу.
Є думка, що тамплієри запозичили доктрини християн-йоганнітів, які твердили, що саме Єгипет є джерелом мудрості Ісуса.