Вона перевершила саму себе, коли в п'ятницю на уроці замовлянь вихопилася Ронові з рук і луснула старого крихітного професора Флитвіка просто межи очі, залишивши там великий зелений набряк. Отож Гаррі неабияк утішився, коли нарешті настали вихідні. Разом з Роном і Герміоною він планував у суботу вранці відвідати Геґріда. Проте його ще вдосвіта розбудив Олівер Вуд, капітан ґрифіндорської команди з квідичу.
— Щ що сталося? — промимрив напівсонний Гаррі.
— Тренування з квідичу! — вигукнув Вуд. — Вставай!
Гаррі скоса глянув у вікно. Рожево золотаве небо було оповите легким серпанком. Голосно цвірінькали пташки.
— Олівере, — прохрипів Гаррі, — щойно тільки світає.
— Авжеж, — підтвердив Вуд.
Це був високий і кремезний шестикласник, очі якого тепер горіли несамовитим завзяттям.
— Віднині будемо тренуватися по новому. Давай, бери мітлу і йдемо, — рішуче мовив Вуд. — Жодна інша команда досі не почала тренувань, тож цього року ми ще на старті випередимо всіх.
Позіхаючи і здригаючись від холоду, Гаррі вибрався з ліжка й почав шукати форму для квідичу.
— Молодець, — похвалив його Вуд. — За п'ятнадцять хвилин зустрінемося на стадіоні.
Знайшовши яскраво червону форму й накинувши зверху мантію, щоб зігрітися, Гаррі нашкрябав Ронові записку, у якій пояснив, де він буде, а тоді зійшов гвинтовими сходами до вітальні, тримаючи на плечі "Німбус 2000". Тільки но він підступив до отвору за портретом, як на сходах почувся тупіт і там з'явився Колін Кріві, що мчав, стискаючи щось у руці, а на його шиї теліпався фотоапарат.
— Я чув, як хтось назвав твоє ім'я, Гаррі! Дивися, що я маю! Вже надрукував, зараз покажу!
Гаррі очманіло глянув на чорно білу фотографію, якою розмахував Колін.
На ній Локарт щосили смикав чиюсь руку, в якій Гаррі впізнав свою власну. Він задоволено відзначив, що його двійник на фотографії активно впирався і не бажав з'являтися в полі зору. Зрештою Локарт здався і, важко дихаючи, присів, зіпершись на біле обрамлення фотки.
— Ти мені підпишеш? — нетерпляче запитав Колін.
— Ні, — категорично відрубав Гаррі, озираючись, чи ніхто в кімнаті їх не бачив. — Вибач, Коліне, я поспішаю — тренування з квідичу.
Гаррі поліз у отвір за портретом.
— Ого! Зачекай! Я ще ніколи не бачив, як грають у квідич!
Колін поліз услід.
— Там не буде нічого цікавого, — запротестував Гаррі, але Колін його не слухав, і аж сяяв від збудження.
— Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? — допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. — Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?
Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з'явилася страшенно балакуча тінь.
— Я нічого не тямлю у квідичі, — захекано торохтів Колін. — Це правда, що там чотири м'ячі? А два з них гасають довкола і намагаються збити гравців з мітел?
— Так, — важко зітхнув Гаррі і почав пояснювати Колінові складні правила гри у квідич. — Ті м'ячі звуться бладжери. У кожній команді є по два відбивачі, які мають битки, щоб відбивати бладжери у бік суперників. Фред і Джордж Візлі — відбивачі Ґрифіндору.
— А навіщо інші м'ячі? — запитав Колін, спотикаючись, бо дивився на Гаррі, роззявивши рота.
— Ну, квафел — такий великий і червоний — це м'яч, яким забивають голи. По три загоничі в кожній команді кидають квафел один одному й намагаються закинути його в одне з кілець: на кожному кінці поля є три високі стовпи з кільцями вгорі.
— А четвертий м'яч?
— Це золотий снич. Він дуже маленький, дуже швидкий, і його важко зловити. Саме це й має робити ловець, бо гра у квідич закінчується тільки тоді, коли зловлено снич. Ловець, що піймав снича, заробляє для своєї команди сто п'ятдесят очок.
— А ти ґрифіндорський ловець, так? — благоговійно запитав Колін.
— Так, — підтвердив Гаррі.
Тим часом вони вже вийшли з замку і крокували росяною травичкою.
— А ще є воротар. Він захищає стовпи з кільцями. Оце, власне, і все.
Але Колін не переставав засипати Гаррі питаннями, і Гаррі спекався його тільки перед самою роздягальнею. Колін гукнув йому вслід писклявим голосом:
— Я піду займу гарне місце, Гаррі! — і побіг до трибун.
Уся ґрифіндорська команда вже була в роздягальні. Вуд і досі був єдиним, хто по справжньому прокинувся. Фред і Джордж, з припухлими очима та скуйовдженим волоссям, сиділи біля четвертокласниці Алісії Спінет, яка сперлася на стіну і клювала носом. Навпроти позіхали її колеги загонички Кеті Бел і Анжеліна Джонсон.
— А ось і Гаррі. Чого ти так затримався? — жваво поцікавився Вуд. — Що ж, я хотів трохи поговорити з вами, перш аніж ми вийдемо на поле. Цього літа я розробив цілком нову тренувальну програму, завдяки якій, мені здається, ми багато чого досягнемо…
Вуд тримав у руках великий аркуш картону зі схемою поля для квідичу, на якій різнокольоровим чорнилом було накреслено багато ліній, стрілок і хрестиків. Він витяг чарівну паличку, вдарив легенько по картону, і стрілки на схемі заповзали, наче гусінь. Вуд почав пояснювати свої нові тактичні задуми, а Фред Візлі тим часом похилився головою на плече Алісії Спінет і захропів.
Пояснення першої схеми тривало мало не двадцять хвилин, але під нею була друга схема, а під другою третя. Поки Вуд без угаву бубонів, Гаррі сидів мов причмелений.
— Отож, — сказав нарешті Вуд, перериваючи сумні мрії Гаррі про те, що саме він з'їв би цієї миті на сніданок, — чи все вам зрозуміле? Є якісь запитання?
— Маю одне питання, Олівере, — сказав Джордж, раптом прокинувшись. — Чому ти не розповів нам це все вчора, коли ми були притомні?
Вудові це не сподобалось.
— Так от, послухайте, — сказав він, сердито поглядаючи на них, — торік ми повинні були виграти чемпіонат. Ми були явно найкращою командою. Але, на жаль, через незалежні від нас обставини…
Гаррі винувато засовався на стільці. Під час торішньої фінальної гри він лежав непритомний у шкільній лікарні, і тому ґрифіндорській команді бракувало одного гравця, й вона зазнала найприкрішої поразки за останні триста років.
Минув якийсь час, поки Вуд знову опанував себе. Ця остання поразка ще й досі не давала йому спокою.
— Тому цього року слід тренуватися значно наполегливіше, ніж будь коли. Гаразд, ходім випробовувати наші нові теорії на практиці! — вигукнув Вуд, хапаючи мітлу й виходячи з роздягальні. Команда рушила за ним, ледве пересуваючи ногами й позіхаючи.
Вони так довго сиділи в роздягальні, що сонце підбилося вже височенько, хоча над травою ще стелилися рештки туману. Ступивши на поле, Гаррі побачив на трибунах Рона й Герміону.
— Ви ще не закінчили? — здивовано гукнув Рон.
— Навіть не починали, — озвався Гаррі, заздрісно поглядаючи на грінки з повидлом у їхніх руках. — Вуд розучував з нами нові фінти.
Гаррі виліз на мітлу, відштовхнувся від землі й злетів у повітря. Свіжий ранковий вітерець обвіяв йому обличчя, і це розбурхало його набагато краще, ніж довгі Вудові лекції. Як добре знову повернутися на поле для квідичу. Він майнув довкола стадіону, переганяючи Фреда і Джорджа.
— Що це за дивне клацання? — гукнув йому Фред, коли вони стрімко розверталися.
Гаррі глянув на трибуни. Колін сидів на одному з верхніх рядів, піднявши вгору апарат, і клацав фотку за фоткою. На порожньому стадіоні те клацання видавалося дуже гучним.
— Гаррі, подивися сюди! Гаррі! — пронизливо заволав Колін.
— Хто це? — поцікавився Фред.
— Не знаю, — збрехав Гаррі, кулею помчавши якомога далі від Коліна.
— Що тут діється? — похмуро запитав Вуд, підлітаючи до хлопців. — Чому той першокласник нас знімає? Мені це не подобається. Може, це слизеринський шпигун, який намагається вивідати все про нашу нову тренувальну програму.
— Він із Ґрифіндору, — відразу озвався Гаррі.
— А слизеринцям, Олівере, шпигун не потрібен, — додав Джордж.
— Чому ти так думаєш? — роздратувався Вуд.
— Бо вони вже тут, — показав униз Джордж. Кілька постатей у зеленій формі з мітлами в руках виходили на поле.
— Не може бути! — розлючено засичав Вуд. — Я ж замовив на сьогодні стадіон! Зараз усе з'ясуємо.
Вуд понісся додолу, зі злості приземлившись занадто різко, і тому мало не впав, злізаючи з мітли, Гаррі, Фред і Джордж спустилися слідом за ним.
— Флінте! — гаркнув Вуд капітанові Слизерину. — Зараз наша година тренувань! Ми спеціально домовились! Можете забиратися!
Маркус Флінт був ще кремезніший, ніж Вуд. З підступним, яку троля, виразом обличчя він відповів:
— Вуде, тут вистачить місця для всіх. Підійшли також Анжеліна, Алісія й Кеті. У слизеринській команді дівчат не було, і всі слизеринці стояли пліч о пліч, скоса поглядаючи на ґрифіндорців.
— Але я це поле замовив! — мало не вибухав зі злості Вуд. — Замовив заздалегідь!
— Ага, — сказав Флінт, — а я ось маю спеціальний дозвіл із підписом професора Снейпа. "Я, професор Снейп, дозволяю команді Слизерину провести сьогодні тренування на полі для квідичу у зв'язку з необхідністю випробувати нового ловця".
— Ви маєте нового ловця? — розгубився Вуд. — А де ж він?
І тут з поза спин шести кремезних постатей вигулькнув сьомий. Він був менший за них, а на його блідому загостреному обличчі сяяла самовдо волена посмішка. То був Драко Мелфой.
— Ти часом не син Луціуса Мелфоя? — запитав Фред, неприязно глянувши на Мелфоя.
— Цікаво, що ти згадав його батька, — сказав Флінт, і всі слизеринці заусміхалися. — Зараз побачите, який щедрий дарунок він зробив команді Слизерину.
Усі семеро виставили вперед свої мітли.
Сім ретельно відшліфованих, новесеньких держаків і сім рядочків тоненьких золотих написів "Німбус 2001" виблискували перед самісінькими носами ґрифіндорців у промінні ранкового сонця.
— Найновіша модель. Випущена минулого місяця, — — недбало сказав Флінт, змахнувши порошинку з кінчика своєї мітли. — Думаю, вона набагато перевершує попередню двотисячну модель. А з тими старенькими "Клінсвіпами", — він огидно вишкірився до Фреда й Джорджа, що стискали свої "Клінсвіпи 5", — не варто й порівнювати.
Ніхто з ґрифіндорської команди навіть не знав, що відповісти.
Мелфой так самовдоволено посміхався від вуха до вуха, що його холодні очі перетворилися у вузенькі щілини.
— Гляньте но, — сказав Флінт, — напад на стадіон.
Через усе поле по траві бігли Рон і Герміона — подивитися, що діється.
— Що сталося? — звернувся Рон до Гаррі.