— Вчинивши одне вбивство, людина не зупиняється перед другим, адже так? Навіть перед третім.
— Третім?! Невже ви думаєте, що буде й третє? — Так, цілком можливо.
— Міс Марпл, ви мене лякаєте, — промовив сер Генрі. — Може, ви навіть знаєте, хто буде третій? — У мене є чудова ідея! — відказала міс Марпл.
13 Полковник Мелчетт і старший поліційний офіцер Гарпер перезирнулися. Гарпер приїхав до Мач-Бенхема порадитись.
— Отже, що ми знаємо і чого не знаємо? — сумно запитав Мелчетт.
— Другого більше, сер.
— Тепер уже треба брати до уваги дві смерті, — сказав Мелчетт. — Два вбивства.
Рубі Кіні й та дівчинка, Памела Рівз. Речових доказів, що це саме вона, не дуже багато, але достатньо, її впізнали по ґудзику від скаутської уніформи та по черевичку, який не згорів. Диявольська справа, Гарпер.
— Ваша правда, сер, — поволі мовив старший поліційний офіцер.
— Втішає тільки одне: коли машина загорілася, дівчинка була вже мертва. Так каже Гайдок. Це підтверджується й тим, що вона лежала впоперек сидіння. Певне, її вдарили по голові. Бідолашне дитя...
— А може, задушили? — Гадаєте? — Так, сер, є й такі вбивці.
— Знаю. Я бачив батька й матір дівчинки. Мати у нестямі. Це жах. Треба з'ясувати, чи ці два вбивства пов'язані між собою.
Гарпер почав перелічувати події, загинаючи пальці:
— Була на зборах скаутів у Данбері-Даунз. Подруги стверджують, що поводилась, як завжди, й була весела. З трьома подругами, які поверталися до Медчестера автобусом, не поїхала. Сказала, що зайде до універмаїу "Вулвортс" у Дейимугі, а вже звідти поїде автобусом додому. Цілком правдоподібно, адже "Вулвортс" у Дейнмугі розкішний, а дівчинка живе в селі, і їй не часто випадає їздити до містечка. Головна дорога до Дейнмута робить чималий гак; Памела Рівз зрізує його, йде навпрошки через поле і стежками заходить біля готелю "Меджесгік" у Дейнмут з його західного боку. Там вона, цілком імовірно, чує або бачить щось таке, що стосується Рубі Кіні, й стає ддя вбивці небезпечною. Скажімо, чує, як убивця домовляється з Рубі Кіні зустрітись об одинадцятій вечора. Він розуміє, що його підслухали, й усуває Памелу.
— Це в тому разі, якщо вбивство Рубі Кіні було замислене заздалегідь, а не випадкове.
— Гадаю, так воно й було, сер. Хоч і скидається на несподіване насильство — спалах почуттів, ревнощі... Але я вже починаю думати, що це не так. Бо як же тоді пояснити смерть дівчинки? Якщо Памела була свідком самого злочину, то він стався пізно ввечері, близько одинадцятої, а що вона робила такої пори в готелі "Меджестік"? Крім того, її • батько й мати занепокоїлись, що вона не повернулась, близько дев'ятої.
— А може, вона просто йшла у Дейнмуті до когось такого, кого не знають ні рідні, ні друзі, і її вбивство зовсім не пов'язане з першим убивством.
— Так, сер, але я не можу в це повірити. Погляньте, навіть ця стара леді, міс Марпл, одразу здогадалася, що тут є якийсь зв'язок і що в машині тіло дівчинки зі скаутів. Метка, скажу вам, ця стара леді! О, вони такі! Кмітливі, знаєте.
Одразу мітять у саму суть.
— Вона робила це вже не раз, — сухо промовив полковник Мелчетт.
— Та й потім, сер, ця машина. Саме вона пов'язує друге вбивство з готелем "Меджестік", бо належить містеру Джорджу Бартлетту.
Погляди слідчих знову зустрілися.
— Джорджу Бартлетту? — перепитав Мелчетт. — Он як! Ваша думка? Гарпер знову заходився методично переповідати різні події:
— Востаннє Рубі Кіні бачили з Джорджем Бартлеттом. Він каже, що потім вона пішла до себе нагору. Це підтверджується: в її кімнаті знайдено сукню, в якій вона танцювала. І тут виникає запитання: чи не пішла вона перевдягнутися, щоб потім зустрітися з ним? І чи не домовлялися вони про побачення раніше — скажімо, перед вечерею, — а Памела Рівз випадково підслухала їх? — Він заявив про свою машину аж уранці, — підхопив полковник, — і був якийсь невпевнений. Прикидався, ніби не пригадує, коли бачив її востаннє.
— Це може бути від великого розуму, сер. Як на мене, то він або дуже розумний чоловік, і тому такий неуважний, або ж просто неуважний.
— Нам потрібен мотив, — сказав Мелчетт. — А в нього ніякого мотиву вбивати Рубі Кіні немає.
— Так, саме тут ми щоразу й застряємо. Мотив! Як я розумію, всі повідомлення з Палацу танців у Бріксвеллі нічого не дають.
— Анічогісінько! У Рубі Кіні не було хлопця. Слек провів ґрунтовне розслідування. Поставте тільки перед Слеком завдання — і він що завгодно розкопає! — Саме так, сер, розкопає.
— Коли десь і є щось винюхати, він неодмінно винюхає. Він такий. Але там нічого не було. Слек має список тих, хто найчастіше з нею танцював. Кожного перевірили, з ними все гаразд. Невинні хлопці, і в кожного на цей вечір алібі.
— Ох! — зітхнув Гарпер. — Алібі... Ось що нас тепер непокоїть, не дає спокою.
Мелчетт кинув на нього пильний погляд.
— Он як! Я доручив розслідувати це вам.
— Так, сер. Ми працювали, і дуже ретельно. Навіть звернулися по допомогу до Лондона.
— І як? — Містер Конвей Джефферсон, певне, гадає, що містер Гаскелл і молода Джефферсон добре забезпечені. Але це не так. їм обом дуже й дуже сутужно.
— Справді? — Так, сер. Що каже містер Конвей Джефферсон: коли поодружувалися його син і дочка, він відписав їм чималі гроші. Але відтоді минуло стільки років! Містер Френк Джефферсон гадав, що знає, куди і як вкладати гроші. Ризиковані й сумнівні справи оминав. І все ж йому не щастило. Його вклади прогорали. Гроші танули на очах. Сказати правду, місіс Джефферсон ледве зводить кінці з кінцями, вона навіть змушена була віддати сина до державної школи.
— А в свекра допомоги так і не попросила? — Ні, сер. Як мені вдалося з'ясувати, вона живе з ним під одним дахом і нічого не витрачає на прожиття.
— А здоров'я в нього таке, що він довго не протягне? — Саме так, сер. А тепер щодо містера Марка Гаскелла. Він картяр, звичайнісінький картяр. Дуже швидко розтринькав жінчині гроші. Тепер у нього чималі борги, і, щоб їх погасити, йому конче потрібні гроші.
— Не сподобався він мені, мушу сказати, — зауважив полковник Мелчетт. — Бридкий тип, правда ж? От він мотив має, це напевне. Для нього усунути дівчину — це дістати двадцять п'ять тисяч фунтів стерлінгів. Мотив цілком достатній.
— Вони обоє мають мотив.
— Про місіс Джефферсон я не кажу.
— Я знаю, сер. Але в обох у них алібі. Вони не могли цього зробити. Ось так.
— У вас є докладний звіт про те, що кожне з них робило ввечері? — Так, є. Спочатку щодо містера Гаскелла. Вечеряв із тестем і місіс Джефферсон; коли вони пили каву, до них підсіла Рубі Кіні. Потім Гаскелл сказав, що повинен написати листа, й пішов від них. Насправді ж сів у машину і поїхав на узбережжя погуляти. Він мені щиро признався, що не може цілий вечір грати в бридж. А старий просто схибнувся на картах. Отож, щоб не грати, Гаскелл і послався на листа. Рубі Кіні з-за столу не вставала. Марк Гаскелл повернувся, коли вона танцювала з Раймондом. Після танцю Рубі знов сіла до столу й пила з усіма, а тоді пішла танцювати з молодим Бартлеттом, а Гаскелл і решта поділилися на дві пари й почали грати в бридж. Це було за двадцять хвилин до одинадцятої. З-за столу Гаскелл не вставав аж до півночі. І тут сумніву немає, сер. Усі так кажуть — у родині, офіціанти, всі. Отже, він не міг цього зробити. У місіс Джефферсон алібі таке саме. Вона теж не вставала з-за столу. Обоє відпадають.
Полковник Мелчетт відкинувся на спинку стільця й заходився постукувати ножем для паперу по столу.
— Це якщо дівчину вбито до півночі, — уточнив Гарпер.
— Гайдок сказав, що це було саме так. А він дуже надійний чоловік у нашому ділі. Коли вже сказав, то так воно й було.
— Але ж можуть бути всілякі обставини — стан здоров'я, фізична ідіосинкразія тощо.
— Я скажу йому про це. — Мелчетт глянув на годинник, зняв трубку, назвав номер і звернувся до Гарпера:
— Гайдок має бути на місці. Отже, якщо припустити, що її вбито після півночі...
— Тоді є шанс, — підхопив Гарпер. — Після півночі вони там уже й виходили і входили. Припустімо, Гаскелл умовив дівчину зустрітися з ним надворі...
скажімо, о дванадцятій двадцять. Він виходить на одну-дві хвилини, задушує її, повертається, а тіло відвозить пізніше — вдосвіта.
— Двадцять миль везе її машиною, щоб підкинути в бібліотеку до Бентрі? К бісу, в таке важко повірити! — Так, важко, — відразу погодився старший поліціинии офіцер.
Задзвонив телефон. Мелчетт узяв трубку:
— Алло, Гайдок, це ви? Я щодо Рубі Кіні. Чи не може бути, що її вбито після півночі? — Я ж вам сказав, її вбито між десятою і дванадцятою.
— Так, я пам'ятаю. Але ж може бути похибка, еге ж? — Ні, не може. Коли я сказав до півночі, отже, я мав на увазі саме до півночі.
І не пробуйте впливати на медичні свідчення.
— Все це так, але чи не могла датися взнаки фізіологія або ще щось? Ви розумієте, про що я кажу? — Я розумію тільки, що ви нічого в цьому не розумієте. Дівчина була цілком здорова й нормальна. І я не збираюся міняти свої думки лиш для того, щоб допомогти накинути петлю на шию якомусь нещасному чоловікові, який вам там у поліції не до вподоби. І не заперечуйте. Я знаю ваші методи. До речі, дівчина не з доброго дива сунула голову в петлю. Спочатку її напоїли наркотиком. Дуже сильним наркотиком. Померла вона від удушення, це правда, але спершу її напоїли наркотиком. — Гайдок поклав трубку.
— Ось так, — сумно мовив Мелчетт.
— Мені здавалося, що я знайшов ще одного потенціального вбивцю, але й він відпав.
— Що саме? Хто такий? — Якщо бути точним, то він ваш клієнт, сер. Звати його Безіл Блейк. Живе поблизу Госсінгтон-хола.
— Оте безсоромне юне нахабисько?! — Від згадки про грубіяна й нечему Безіла Блейка полковник аж на виду потемнів. — А яке відношення має до цього він? — Здається, він знав Рубі Кіні. Частенько вечеряв у готелі, танцював із нею.
Пригадуєте, що сказала Джозі Раймондові, коли з'ясувалося, що Рубі зникла:
"Невже вона з отим кіношником?" Я довідався, вона мала на увазі Блейка. Він працює на студії в Ленвіллі. Джозі не має чим підтвердити, крім власного переконання, що Рубі була від нього в захваті.
— Це вже дещо, Гарпер, уже дещо! — Якби ж то, сер. Того вечора Безіл Блейк був на вечірці у студії. Ви ж знаєте, як там у них.