Година матері настане, коли її покличуть в інший світ. Син залишиться сам. Для нього вже запізно розпочинати здійснення своїх бажань із радісним піднесенням, притаманним юності. Та попри все, він при цьому щось здобуває, бо завдяки здійсненому самозреченню від дечого звільняється. Це може бути щось споріднене з його попереднього буття, при цьому водночас він уникає внутрішньої самотности в шлюбі, яка би спіткала його при одруженні, або щось інше. За таких обставин він отримає тільки здобуток для себе. Мати ж переселилася разом зі своєю егоїстичною любов'ю. Сила притягання духовних спорідненостей притягує її тому непереборно до людей зі схожими властивостями, адже в них вона знаходить можливість зближення, щоб у житті відчуттів таких людей відчути маленьку частку власної пристрасти, коли вони свою егоїстичну любов проявляють стосовно інших. Через це вона залишається прив'язаною до Землі. Якщо серед людей, поблизу яких вона повсякчас перебуває, відбувається зачаття, то внаслідок цього сковування себе духовним взаємозв'язком вона інкарнується. Тоді становище змінюється. Тепер вона, як дитина, мусить через таку властивість батька чи матері терпіти те саме, що колись від неї довелося терпіти її дитині. Вона не може покинути батьківський дім, попри своє бажання та сприятливі нагоди. Таким чином провина спокутується, щойно, переживши на собі вплив таких властивостей характеру, вона усвідомить їх як неправильні і завдяки цьому звільниться від них.
Унаслідок з'єднання з груборечовинним тілом, тобто інкарнації, кожній людині накладається пов'язка, яка заважає їй бачити своє попереднє буття. А це, як і всі події у Творінні, людині лише на користь. У цьому, знову ж таки, закладено Мудрість і Любов Творця. Якби кожен точно пам'ятав своє минуле буття, то в новому земному житті, стоячи збоку, він би залишався лише спокійним спостерігачем, переконаний, що в такий спосіб досягне поступу або щось спокутує, що також означає поступ. Однак саме через це для нього не було б тоді жодного просування вперед, а, навпаки, виникла б значно більша небезпека сповзання донизу. Земне життя треба по-справжньому переживати, якщо воно має мету. Тільки те, що внутрішньо прожито – з усіма злетами й падіннями, – тобто відчуто, стає власним. Якби людина від самого початку чітко знала, який напрям для неї корисний, їй би не треба було нічого зважувати, нічого вирішувати. Через це, знов-таки, вона не змогла б набути ні сили, ні самостійности, які їй, безумовно, потрібні. За наявних же умов кожну ситуацію свого земного життя вона сприймає реальніше. Все по-справжньому пережите закарбовує відбиток глибоко у відчутті, в нетлінному, яке людина бере з собою в мандри як своє власне, як частину її самої, сформовану завдяки новим враженням. Однак тільки по-справжньому пережите, – все інше згасає із земною смертю. Пережите ж, як витриманий екстракт, залишається здобутком її земного буття! До пережитого належить не все вивчене. А тільки те з нього, що завдяки переживанню стало особистим. Увесь зайвий непотріб вивченого, на який так багато людей жертвують усе своє земне буття, лишається позаду, як полова. Тому кожну мить життя потрібно сприймати достатньо серйозно, щоби потужне життєве тепло струменіло крізь думки, слова та дії, аби вони ніколи не опускалися до порожніх звичок.
Новонароджена дитина через накладену при інкарнуванні пов'язку видається зовсім необізнаною і тому помилково вважається безневинною. При цьому вона часто приносить із собою величезну карму, яка надає їй можливості для спокутування колишніх хибних шляхів, коли вони проявляються сповна. Карма у приреченні є лише необхідним наслідком уже вчиненого. При здійсненні місії карма приймається добровільно, щоб цим досягти земного розуміння і земної зрілости для виконання місії, якщо це не є частиною самої місії.
Тому людина повинна не нарікати на несправедливість при народженні, а з вдячністю підвести очі до Творця, який із кожним окремим народженням дарує лише нові милості!
16. Чи радити окультне навчання?
На це запитання треба відповісти категоричним "ні". Окультне навчання, до якого загалом зараховують вправи з набуття здатности до яснобачення, ясночуття тощо, є перешкодою для внутрішнього вільного розвитку та справжнього духовного злету. Таким чином можна виростити тих, кого вважали в глибоку давнину так званими магами* (чаклунами), якщо навчання протікало певною мірою вдало.Це – одностороннє намацування шляху знизу вгору, причому так званих земних меж здолати ніколи не вдається. Хоч яких би окремих результатів іноді вдавалося досягнути, завжди йдеться лише про речі низького та найнижчого роду, які неспроможні людей внутрішньо піднести вище, але, ймовірно, можуть ввести в оману.
Людина здатна в такий спосіб проникнути лише в найближче до неї етерноречовинне оточення, інтелекти якого часто ще менш обізнані, ніж самі земні люди. Усе, чого вона цим досягає, – це те, що відкриває себе невідомим їй небезпекам, від яких була захищена саме завдяки тому, що не відкривалася їм.
Той, хто за допомогою навчання оволодів яснобаченням або ясночуттям, часто бачить або чує в цьому низькому оточенні також речі, які здаються йому високими й чистими, хоча вони мають із цим дуже мало спільного. До цього долучається також власна ще більш збуджена за допомогою вправ фантазія, котра так само породжує оточення, що його учень відтак справді бачить і чує, і тоді виникає плутанина. Тож людина, котра через штучне навчання невпевнено стоїть на ногах, не може розпізнати, навіть за найкращих намірів не може провести чітку межу між істиною та обманом, зокрема і в тисячах проявів формотворчої сили в етерноречовинному житті. Зрештою, на неї ще діють і низькі, безумовно, шкідливі для неї впливи, яким вона сама добровільно відкрилася, доклавши багато зусиль, яким не може протиставити вищу силу, і, отже, незабаром у невідомому морі стає некерованим уламком, який для всіх, хто з ним стикається, може стати небезпечним.
Точно так, як це відбувається з людиною, котра не вміє плавати. Вона цілком здатна досить безпечно рухатись у човні незнайомою для неї стихією. Це можна порівняти із земним життям. Якщо ж вона під час плавання вийме дошку з човна, який для неї є прихистком, то в захисті з'явиться отвір, крізь який проникне вода і позбавить її захисту та затягне з собою. В результаті людина, яка не вміє плавати, стане жертвою незнайомої для неї стихії.
Такою є подія окультного навчання. Людина в такий спосіб лише виймає дошку із судна, під захистом якого перебуває, але не вчиться плавати!
Проте є також плавці, котрі називають себе майстрами. Плавцями в цій ділянці є ті, хто вже несе в собі сформовані нахили і вдається до цього навчання, щоб ці задатки зміцнити, намагається їх іще більше розвинути. В таких випадках, отже, більш або менш сформовані нахили доповнюються штучним навчанням. Однак і для кращого плавця також встановлено вузькі межі. Наважившись запливти занадто далеко, він утрачає сили і врешті-решт гине так само, як і той, хто не вміє плавати, якщо… до нього, як і до того, хто не вміє плавати, не надійде допомога.
Проте така допомога в Етерноречовинному світі може надійти тільки зі Світлих Висот, із Чистого Духовного. І ця допомога знов-таки може з'явитися лише тоді, коли той, хто в небезпеці, у своєму душевному розвиткові досяг визначеного ступеня чистоти, з яким вона може з'єднатися, утворюючи опору. Така чистота досягається не окультним навчанням із випробуваннями, а може лише прийти завдяки підвищенню справжньої внутрішньої моралі з поглядом, повсякчас зверненим до Чистоти Світла.
Якщо людина тримається цього шляху і з часом набуває певного рівня внутрішньої чистоти, який, природно, відбивається тоді в її думках, словах та діях, то вона поступово вступає у зв'язок із більш чистими Висотами та у взаємодії одержує звідти помножену силу. Вона тримає таким чином зв'язок крізь усі проміжні сходинки, які її тримають і на яких вона може триматися. Невдовзі без будь-яких власних зусиль їй буде надано все те, чого марно намагалися досягти плавці. Але з дбайливістю та обережністю, закладеними в суворих Законах Взаємодії, щоб вона отримала саме стільки, аби за протидії мати можливість виставити принаймні рівнозначну силу, чим будь-яку небезпеку усунуто від самого початку. Насамкінець відокремлювальний бар'єр, прирівняний до дощок човна, стає все тоншим і тоншим і зрештою зовсім зникає. А це і є та мить, коли вона відчуває себе в Етерноречовинному світі, аж до Світлих Висот, як риба у воді – цілком як удома. Це єдино правильний шлях. А все передчасне, отримане через штучне навчання, є при цьому помилковим. У воді лише риба почувається справді безпечно, бо це її "стихія", для існування в якій її оснащено всім необхідним, чого ніколи не зможе досягти навіть тренований плавець.
Перш ніж узятися за навчання, людина добровільно обирає рішення, наслідкам якого вона потім буде підвладна. Тому вона не може розраховувати, що їй мусить надійти допомога. Адже раніше вона обрала власне вільне рішення.
Але людина, котра спонукає до такого навчання інших, наражаючи їх через це на найрізноманітніші небезпеки, має взяти на себе значну частину наслідків, тобто провини кожної такої особи. Вона буде до них усіх етерноречовинно прикута. Беззаперечно мусить вона після свого земного кінця спуститися до тих із них, хто відійшов раніше і потрапив у небезпеку, аж до того, хто при цьому опустився найглибше. Сама вона зможе піднестися вгору не раніше, ніж допоможе знову піднятися окремо кожному з них, зітре хибний шлях, а, крім того, ще й надолужить втрачене через це. Врівноваженням у взаємодії і водночас шляхом милости стане це для неї, коли несправедливість буде виправлена і продовжиться сходження.
Якщо ж така людина впливала на інших не лише словом, але й своїми творами, то уразить це її ще тяжче, тому що ці твори і після її власного земного кінця коїтимуть лихо. Вона муситиме в етерноречовинному житті чекати доти, доки переселиться останній із тих, хто дозволив цими творами ввести себе в оману, і кому вона тому знову повинна допомогти підвестися.