Що ж вони зробили в решті царевих округ? І яке бажання твоє? І буде тобі дано. І яке ще прохання твоє? І буде зроблене".
13 І відповіла Естер: "Якщо це цареві до вподоби, хай буде дане юдеям, щоб у Сузах, і завтра вчиняти за законом цього дня, а десятьох Гаманових синів хай повісять на шибениці".
14 І сказав цар, щоб було зроблено так, і був даний закон у Сузах, а десятьох Гаманових синів повісили.
15 І зібралися юдеї, що в Сузах, також чотирнадцятого дня місяця адар, і вибили в Сузах три сотні людей, але не пограбували їхнє майно.
16 А решта юдеїв, що жили по царських округах, зібралися та й стали до бою за своє життя, щоб помститися своїм ворогам. І повбивали вони між своїми ненависниками сімдесят п'ять тисяч, але не грабували їхнє майно.
17 Це було тринадцятого дня місяця адара, а чотирнадцятого в ньому настав мир, і зробили його днем гостини та радості.
18 А юдеї, що в Сузах, збиралися тринадцятого та чотирнадцятого дня в ньому, а мир мали п'ятнадцятого дня, і зробили його днем гостини та радості.
19 Тому то юдеї, що сидять по провінційних містах, роблять чотирнадцятий день місяця адара днем радості, гостини, свята та днем посилання подарунків один одному.
20 А Мордехай описав ці події, і порозсилав листи до всіх юдеїв, що по всіх округах царя Ахашвероша, до близьких та далеких,
21 щоб вони постановили святкувати чотирнадцятий день місяця адара та п'ятнадцятий день у ньому кожного року,
22 як і ті дні, коли юдеї помстилися ворогам своїм, і як той місяць, коли їм сум обернувся на радість, жалоба на свято, щоб зробити їх днями гостини та радості, і посилання подарунків один одному та вбогим.
23 І прийняли юдеї це, і почали робити, про що написав їм Мордехай,
24 що аґаґ'янин Гаман, син Гаммедатів, ненависник усіх юдеїв, задумав був винищити юдеїв, і кидав пура, цебто жеребка, на сум'яття та на знищення їхнє.
25 Та коли прийшла Естер, перед обличчя, царя він наказав указом: "Хай обернеться його лихий задум на юдеїв, на його голову!" І повісили його та синів його на шибениці.
26 Тому то й назвали ці дні: "Пурім", від слова пур. Тому згідно з усіма словами цього листа, що вони бачили і що трапилося з ними,
27 юдеї постановили і прийняли на себе й на нащадків своїх та на всіх, хто поєднається з ними, і не відступлять, щоб святкувати два ті дні кожного року згідно з написаним про них та згідно з їхнім часом.
28 А дні ці мають згадуватися та святкуватися в кожному поколінні, у кожному роді, у кожній окрузі, у кожному місті. А ці дні, Пурім, не відміняться між юдеями, а пам'ять про них залишиться у їхніх нащадків.
29 І написали цариця Естер, дочка Авіхаїлова, та юдей Мордехай другого листа, щоб підтвердити все, що стосується Пуріму.
30 І порозсилали вони листи до всіх юдеїв, до ста двадцяти семи округ Ахашверошового царства, зі словами миру та правди,
31 щоб вони виконували ті дні Пуріму у визначений час, як постановили про них юдей Мордехай та цариця Естер, і як вони самі постановили на себе та на нащадків своїх приписи постів та їхнього голосіння.
32 А Естерин наказ підтвердив ці приписи про Пурім, і було це записане в книгу.
Естер 10
1 І наклав цар Ахашверош данину на землю та на морські острови.
2 А всі його справи і могутність та детальна розповідь про велич Мордехая, якою наділив його цар, ось вони детально описані в книзі про царів мідіянських та перських.
3 Бо юдей Мордехай був другий по царі Ахашвероші, великий для юдеїв, мав підтримку багатьох братів своїх і шукав добра для народу свого, проголошуючи мир для всіх нащадків його.
ЙОВ
Йов 1
1 Був чоловік у країні Уц, на ім'я Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від лихого втікав.
2 І народилися йому семеро синів та три дочки.
3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, три тисячі верблюдів, п'ять сотень пар худоби великої, п'ять сотень віслючок та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.
4 А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в помешканні того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити з ними.
5 І бувало, як минало коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він вдосвіта, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: "Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму". Так робив Йов по всі дні.
6 І одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов поміж ними й Сатана.
7 І запитав Господь у Сатани: "Звідки ти прийшов?" А Сатана відповів Господові: "Я оглядав землю, мандруючи по ній".
8 І сказав Господь до Сатани: "Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, що Бога боїться, а від лихого втікає".
9 І відповів Сатана Господові: "Чи ж Йов дармо боїться Бога?
10 Чи ж не ти йому сприяв в усьому, і оселі його, і всьому, що його? Чин його рук ти поблагословив, а маєток його поширився по краю.
11 Але простягни тільки руку свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?"
12 І сказав Господь до Сатани: "Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки!" І пішов Сатана від обличчя Господнього.
13 І одного дня, коли сини та дочки його їли та вино пили в будинку свого, народженого першим, брата,
14 то прибіг до Йова посланець та й сказав: "Худоба велика орала, а віслючки паслися поруч.
15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг убили вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
16 Він ще промовляв, аж прибігає інший та й каже: "З неба спав Божий вогонь, і спалив отару та слуг... А втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
17 Він ще промовляв, аж біжить ще інший та й каже: "Халдеї поділилися на три ватаги, і напали на верблюдів, та й забрали їх, а слуг убили вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
18 Поки він промовляв, аж прибігає ще інший та й каже: "Сини твої та дочки твої їли та вино пили в будинку свого першородного брата.
19 Аж раптово налетів сильний вітер з боку пустелі, та й ударив на чотири роги будинку, і він упав на юнаків, і вони померли... І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
20 І встав Йов, і роздер одяг свій, і обстриг свою голову, і упав на землю, вклонився
21 та й сказав: "Я вийшов голий з утроби матері своєї, і голий повернуся в землю! Господь дав і Господь узяв... Хай буде благословенне Господнє ім'я!"
22 При всьому цьому Йов не згрішив і не сказав нічого поганого на Бога!
Йов 2
1 Одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов також Сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.
2 І запитав Господь у Сатани: "Звідки ти прийшов?" Сатана ж відповів Господові: "Я оглядав землю, мандруючи по ній".
3 А Господь запитав у Сатани: "Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, яка Бога боїться, а від лихого втікає. І він тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був мене на нього, щоб без приводу знищити його"...
4 І відповів Сатана Господові: "Шкіра за шкіру! Все, що має, віддасть він за душу свою.
5 Але простягни-но ти руку свою, і доторкнися до кісток його та до тіла його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?"
6 І сказав Господь до Сатани: "Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!"
7 І вийшов Сатана від обличчя Господнього, та й ударив Йова болісними гнояками від стопи його й аж до черепа...
8 І той, сидячи серед попелу, шкріб себе черепком...
9 А його жінка сказала йому: "Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога й помреш!"...
10 А він відповів їй: "Ти кажеш так, як каже яка з божевільних!... Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а лихого не приймемо?" При всьому тому Йов не згрішив своїми вустами...
11 І почули троє приятелів Йовових, теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар, про все те нещастя, що прийшло на нього. І зібралися вони та домовилися прийти разом, щоб похитати головою над ним та втішити його.
12 І поглянули вони здалека, і не пізнали його... І заголосили вони, і роздерли кожен одяг свій, і кидали порох над своїми головами аж до неба...
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...
Йов 3
1 По цьому відкрив Йов вуста свої та й прокляв був свій день народження.
2 І сказав він:
3 "Хай згине той день, що я в ньому народився, і та ніч, коли сказали: Зачата людина!
4 Хай цей день потемніє, хай Бог з висоти не згадає його, і хай не з'являться сонячні промені над ним!...
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай сутінки вечірні лякали його!...
6 Хай морок огорне ту ніч, хай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...
7 Тож ця ніч хай буде самотня, хай не прийдуть до неї радісні голоси!
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9 Хай потемніють ранкові зорі її, хай сподівається на світло й не буде його, і хай вона не побачить повік зорі ранньої,
10 бо вона не замкнула дверей нутра материного, і не сховала страждання з очей моїх!...
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов з нутра, то чому не помер?
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які годували мене?
13 Бо нині лежав би я спокійно, спав би, та був би мені відпочинок
14 з царями та з земними радниками, що могили будують собі,
15 або з князями, що золото мали, що будинки свої сріблом наповнювали!...
16 Або чом я не стався недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змучені,
18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...
19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...
20 І нащо він мученикам дає світло, і життя душам засмученим,
21 що вичікують смерті й нема її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22 тим, що радісно тішилися б та веселилися, коли б знайшли місце для поховання,
23 людині, що шлях їй закритий, який Бог тінню накрив перед нею?...
24 Бо зітхання моє випереджає хліб мій, а плач мій полився, як вода,
25 бо страх, що його я боявся, до мене прибув, і чого я страшився прийшло те мені...
26 Не мав я спокою і відпочинку не мав, і не був безтурботний, та ще нещастя прийшло!"...
Йов 4
1 І сказав Еліфаз:
2 "Коли спробувати сказати слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3 То ж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцнював,
4 того, хто спіткнувся, підіймали слова твої, а колінам тремтячим ти силу давав!
5 А нині, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...
6 Хіба не давала тобі впевненості твоя богобоязнь і твоє сподівання невинності — шляхам твоїм?
7 Пригадай-но, чи гинув невинний, і де знищені праведні?
8 Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного його!
10 Чути рев лютого лева й гарчання левчуків, та й левчукам вилущуються зуби.
11 Гине лев, як нема здобичі, і левенята розбігаються.
12 І закрадається слово до мене, і моє вухо почуло ось дещо від нього.
13 у роздумах над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремтіння, і багато кісток моїх він струсонув,
15 і дух перейшов по обличчю моєму, стало дибки волосся на тілі...
16 Хтось стояв, я не міг його розпізнати, я бачив перед собою просто постать, і тут почув я тихий голос:
17 "Хіба праведніша людина за Бога, хіба є чистішою за свого творця?"
18 То ж рабам своїм він не йме віри, і накладає вину й на своїх ангелів.
19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!
20 Вони між ранком і смерком на порох стерті, гинуть назавжди непоміченими...
21 Слава їхня зникає разом з ними, вони помирають не в мудрості!...
Йов 5
1 Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?
2 Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!
3 Я бачив безглуздого, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...
4 Від порятунку далекі сини його, вони без рятівника почавлені будуть у брамі!
5 Його жниво голодний поїсть, і ще й до сховку сховає, а спраглі проковтнуть маєток його!
6 Бо нещастя виходить не з пороху, а лихо росте не з землі,
7 бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...
8 А я б звернувся до Бога, і на Бога б поклав свою справу,
9 Він робить велике та недослідиме, предивне, якому нема числа,
10 бо він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає він воду,
11 щоб поставити низьких на високе, зміцнити засмучених і дати їм порятунок.
12 Він руйнує задуми хитрих, і стають не слухняними їхні руки,
13 Він ловить мудрих їхнім лукавством, і задум крутійський марним стає,
14 вдень знаходять вони темряву, а в полудень мацають, мов уночі!...
15 І він від меча рятує бідного, а з міцної руки — бідаря,
16 і дає сподівання нужденному, і замикає кривді вуста!
17 Тож щаслива людина, яку Бог картає, і ти не цурайся Всемогутнього кари.
18 Бо він рану завдасть і перев'яже, він зламає, і зцілять руки його!
19 В шістьох лихах рятує тебе, а в сімох не дістане тебе воно:
20 Викуповує тебе він від смерті за голоду, а в бою з рук меча.
21 Як бич язика запанує, ти сховаєшся, і не боятимешся руїни, як прийде вона.
22 З насилля та з голоду будеш сміятися і земної звірини не боятимешся.
23 Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.
24 І довідаєшся, що намет твій безпечний, і переглянеш оселю свою, і не знайдеш у ній нестатків.
25 І довідаєшся, що численні нащадки твої, як трава на землі!
26 І в зрілому віці до могили ти зійдеш, як збіжжя достигле входить до клуні за часу свого!
27 Отож, дослідили ми це і так воно є, послухай цього й затям собі все!"
Йов 6
1 А Йов сказав:
2 "Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,
3 то нині воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважливе вуста мої кажуть!...
4 Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...
5 Чи дикий віслюк над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без солі їдять несмачне, чи є смак у білку яйця?
7 До чого не бажала доторкнутися душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...
8 О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув свою руку й мене поламав,
10 то була б ще потіха мені, і стрибав би я з радості в нестерпному болі, бо я не зрікався слів Святого!...
11 Яка сила моя, що я сподіватимуся? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?
12 Чи сила моя кам'яна? Чи тіло моє мідне?
13 Чи не допомога для мене в мені самому, чи порятунок від мене відсунутий?
14 Для того, хто гине, товариш — ласка, хоча б полишив того страх Всемогутнього...
15 Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,
16 темні від криги вони, в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висихають і в посуху зникають з місця свого.
18 Збочують каравани зі шляху свого, ідуть у пустелю й зникають.
19 Каравани з Теми виглядають, мандрівники з Шеви на них сподіваються.
20 І осоромилися, що вони сподівалися.