Ярмарок Суєти

Хлопець бер­кицьнувся і влетів у зграйку малих Буллоків з величез­ними чорними бантами на капелюшках і широкими чор­ними поясами; вони йшли в супроводі своєї матінки, теж убраної в жалобу.

"Він за віком якраз пара моїй Розі",— подумала дбай­лива матуся і глянула на своє любе дитя — хворобливу семирічну дівчинку.

Розо, підійди й поцілуй свого любого кузена,— мо­вила місіс Фредерік.— Ти не знаєш мене, Джордже? Я твоя тітка.

Я знаю вас дуже добре,— відповів Джордж,— але не люблю цілуватися.— І він ухилився від пестощів слухняної кузини.

Проведи мене до своєї матері, пустунчику,— сказала місіс Фредерік, і дами зустрілися після багаторічної пе­рерви.

Поки Емілію долали турботи й злидні, місіс Буллок жодного разу не подумала відвідати її, але тепер, коли вдова посіла досить помітне становище в світі, зовиця, звичайно, прийшла,— а як же інакше? Те саме зробили й багато інших. Наші давні знайомі міс Суорц та її чоловік галасливо налетіли з Гемптон-корт з лакеями у жовтогарячих лівреях, і мулатка бурх­ливо, як завжди, почала виливати Емілії свою любов. Від­даймо їй належне: вона й далі любила б Еммі, якби мог­ла з нею бачитися. Та que voulez vous? — у такому вели­чезному місті людям ніколи бігати й розшукувати друзів; коли вони випадають з наших лав, то зразу губляться, а ми крокуємо далі без них. Хіба чиюсь відсутність помі­чають на Ярмарку Суєти?-Одне слово, ще не скінчилася жалоба по містерові Ос-борну, як Еммі опинилася в центрі вишуканого світського товариства, члени якого не могли навіть уявити собі, що хтось, допущений у їхнє коло, не вважав за велике щастя знатися з ними.

Серед них, мабуть, не було жодної дами, що не мала б у родині пера, хоч її чоловік міг просто тор­гувати маринадами в Сіті. Деякі з тих дам були дуже вче­ні й добре з усім обізнані: читали твори місіс Сомервіл і вчащали до Королівського інституту. Інші були суворими протестантками і трималися Екеетер-хола. Треба визнати, що Еммі цілком розгублювалася серед їхнього базікання і страшенно змучилася, коли раз чи два мусила прийняти запрошення місіс Буллок. Та дама наполегливо опікува­лася нею і великодушно взялася виховувати її. Вона під­шукувала для Емілії кравчинь, перевіряла, як вона госпо­дарює, і стежила за її манерами. Вона часто приїздила з Роугемптона й розважала зовицю нудною світською бала­каниною і нікчемними двірськими плітками.

Джоз любив послухати місіс Буллок, зате майор сердито покидав това­риство, коли з'являлася ця дама зі своєю дешевою світсь­кістю. На одному з найвишуканіших Буллокових обідів він Примудрився заснути під самим носом у лисого банкіра (Фредові все ще дуже хотілося, щоб осборнівські гроші Йерейшли від Стампі й Роді до їхнього банку), а тим часом Емілія, що не знала латини, не чула, хто написав останню Статтю в "Едінбурзькій газеті", яка набула великого розго­лосу, і нітрохи не сумувала чи, навпаки, не раділа з приво­ду несподіваного виверту містера Піла під чає обговорен­ня фатального законопроекту про пільги католикам, сиді­ла мовчки серед дам у просторій вітальні, дивлячись крізь вікно на оксамитові моріжки, рівненькі стежечки, всипані жорствою, і блискучі дахи теплиць.

Вона, мабуть, добра, але нудна,— зауважила місіс Роді.— А той майор, видно, дуже нею épris /Захоплений (франц.)/.

їй бракує стильності,— додала місіс Голіок.— Вам, голубко, ніколи не пощастить її виховати.

Вона темна людина й нічим не цікавиться,— мовила місіс Глаурі замогильним голосом і сумно похитала висо­ким капелюшком.— Я спитала її, коли, на її думку, впа­де папа римський: тисяча вісімсот тридцять шостого року, як вважає містер Джоулс, чи тисяча вісімсот тридцять дев'ятого, як вважає містер Уопшот, а вона каже: "Від­пий папа! Хоч би з ним нічого не сталось. А що він зро­бив?"-Вона вдова мого брата,— відповіла місіс Фредерін,— і мені здається, що вже саме це зобов'язує нас, любі мої, приділяти їй увагу й тепер, коли вона виходить у світ, до­помагати їй порадою. Ви ж розумієте, що в тих, чиї розча­рування всім відомі, не може бути корисливих міркувань.

Бідна та місіс Буллок,— сказала місіс Роді своїй приятельці місіс Голок, коли вони разом їхали додому,—-вічно вона щось задумує і влаштовує! Вона хоче, щоб місіс Осборн перенесла свій рахунок з нашого банку до їхньо­го. А як вона підлещується до її хлопця і все садовить його біля своєї підсліпуватої Рози, аж смішно дивитися!-Хай би та Глаурі вдавилася своїм "Грішним чолові­ком" та "Битвою Армагеддона"! — вигукнула її співроз­мовниця, і карета, гуркочучи, поїхала по Патні-брідж.

Але це товариство було надто вишуканим для Еммі, і всі застрибали з радощів, коли вирішено було податися в закордонну подорож.

Розділ LXII АМ RHEIN

Минуло кілька тижнів після змальованих подій, і ось одного чудового ранку, коли парламент закрився і все по­рядне лондонське товариство почало виїздити на літо з міста в пошуках розваг чи здоров'я, від Тауерської при­стані відчалив пароплав "Батавець", навантажений добір­ною компанією англійських утікачів. На юті були напнуті тенти, лавки й проходи заповнили десятки рум'яних дітей, заклопотані няньки, дами в чудових рожевих капелюшках і літніх сукнях, чоловіки, в дорожніх кашкетах і полотняних піджаках, із щойно відпущеними задля мандрівки ву­сами, кремезні, охайні ветерани в накрохмалених крават­ках і старанно вичищених капелюхах,— одне слово, всі ті, хто, відколи скінчилась війна, наповнює Європу і при­возить своє національне "Goddem" в усі міста континен­ту. Всюди лежали цілі купи коробок з капелюшками, брамівських скриньок з письмовим приладдям та несесерів. Серед пасажирів були веселі кембріджські студенти зі своїм вихо­вателем, що їхали в наукову експедицію до Нонненверта або Кенігсвінтера; були ірландські джентльмени з розкіш­ними бакенами й коштовними оздобами, що розмовляли тільки про коней, надзвичайно чемні з молодими дамами на борту, яких кембріджські хлопці та їхній блідий вихова­тель, навпаки, уникали з просто-таки дівочою соромливі­стю були старі пелмелські гультяї, які пливли в Емс і Вісбаден лікуватися водами — промити шлунки від обідів ми­нулого сезону — і грати потроху в рулетку та treaite et quarante , щоб підтримувати в собі приємне збудження; був там і старий Мафусаїл, що одружився з молоденькою дівчиною, а біля нього — капітан гвардії Папільйон, який носив її парасольку й путівники; був і юний Май, що їхав у шлюбну подорож з дружиною (колишньою місіс Зимлер, яка ходила до школи разом з бабусею містера Мая) ; був сер Джон і міледі з десятком діточок і такою ж кількістю няньок; і, нарешті, вельможі з вельмож — родина Голодвірсів, що сиділи осторонь, недалеко від капітанського міст­ка, всіх пасли очима, але ні до кого не озивалися. їхні прикрашені коронами карети, увінчані купами вичовганих валіз, стояли на передній палубі, затиснуті десятком ін­ших карет. Пробратися повз них було нелегко, і бідні па­сажири з носових кают не мали де розгулятися. Серед тих пасажирів було кілька розкішно вбраних джентльме­нів з Гаундсдіча, що, хоч возили з собою харчі, могли б закупити половину веселої публіки з великого салону; кілька вусатих молодиків з папками, які, не побувши на кораблі й півгодини, взялися за свої ескізи; дві-три фран­цузькі femmes de chambre, яких почало страшенно вгойдувати, коли пароплав ще не минув навіть Гринвіча; кіль­ка візників, що розташувалися в сусідстві зі стійлами для коней, яких вони доглядали, або, перехилившись через борт над загрібним колесом, розмовляли про те, які коні придатні для Леджера і скільки вони самі виграють чи програють на гудвудських перегонах.

Усі провідники, обнишпоривши пароплав і розмістивши своїх різномастих господарів по каютах і на палубі, зі­йшлися докупи і, покурюючи, завели розмову; до них при­єднались євреї з Гаундсдіча й почали роздивлятися на карети. Там стояв великий повіз сера Джона, де вміща­лося тринадцять душ, екіпаж лорда Мафусаїла, коляска, бричка й фургон лорда Голодвірса, за які він полишав пла­тити кому завгодно. Диво дивне, як мілорд взагалі добував гроші на видатки в дорозі! Джентльмени-євреї знали, скіль­ки в його милості грошей в кишені, які відсотки він запла­тив за них і хто йому їх дав. Був там, нарешті, ще один чистенький гарний дорожній екіпаж, на який задивля­лися ці джентльмени.

A qui est cette voiture là /Чий це екіпаж? (Франц.)/? — запитав один джентльмен-провідник з великим сап'яновим гаманом і сережкою у вусі в другого, з такою самою сережкою і сап'яновим га­маном.

C'est à Kirsch, je bense — je l'ai vu toute à l'heure, qui brenoit des sangviches dans la voiture /Здається, Кіршів... Я його щойно бачив... він закусував сандві­чем у кареті /калічена франц.)/,— відповів той ви­-шуканою французько-німецькою мовою.

Тієї миті Кірш вигулькнув з сусіднього трюму, де він, щедро послуговуючись лайливими словами з усіх мов сві­ту, горлав на матросів, що розкладали багаж пасажирів. Підійшовши до своїх колег-перекладачів, він сказав їм, що карета належить одному страшенно багатому набобові а Калькутти і Ямайки, якого він найнявся супроводжувати в дорозі. Саме тоді якийсь юний джентльмен, що його попросили забратися з містка між барабанами коліс, стриб­нув звідти на дах карети лорда Мафусаїла, потім по ін­ших екіпажах та імперіалах досяг своєї карети, зсунувся з неї і крізь віконце заліз усередину під схвальні вигуки провідників, що стежили за ним.

Nous allons avoir une belle traversée /Чудова буде подорож (франц.)/, мосьє Джордж,— мовив Кірш, вищиривши зуби й ледь підняв­ши кашкета з золотим галуном.

Ідіть до біса з своєю французщиною,— сказав юний джентльмен.— Де бісквіти?-Кірш відповів йому вже по-англійському, тобто такою англійською мовою, на яку був здатен, бо хоч йому не чужі були всі мови, до пуття він не знав жодної і говорив усіма так само легко й неправильно.

Тим владним юним джентльменом, що накинувся на бісквіти (і справді пора було підживитися, бо він поснідав у Річмонді три години тому), виявився наш приятель Джордж Осборн. Дядько Джоз і його мати сиділи на юті разом з джентльменом, з яким переважно бавили час,— вони всі четверо вирушили в літню подорож.

Джоз сидів на палубі під тентом, майже біля графа Голодвірса та його дружини, і не зводив з них очей.