Можливо, Зігфрід знав про силу гілочки, але не хотів нею скористатися. Скінчивши роботу, Гернот і Гізельгер попрощалися з Альберіхом і вирушили в дорогу. З ними поїхало багато Нібелунгів, а решта разом із Альберіхом повернулися до гори. Ніхто не знає, де вони поділися згодом. А ті, що поїхали з Гернотом і Гізельгером, пізніше загинули на чужині.
Привезений у Вормс скарб насипали в Крімгільдині скрині, але в них не все вмістилося. Тому ним заповнили всі вежі її палацу і багато покоїв. Однак Крімгільда відмовилася б від скарбу в тисячу разів більшого, якби тільки ожив Зігфрід. Така вірність дружини трапляється рідко.
Тисячі витязів доправили скарб на Рейн. Крімгільда зустріла їх і всіх обдарувала. Золото й самоцвіти роздавала пригорщами.
Крімгільду прославляли по всіх усюдах. У всіх християнських країнах знали її як найшляхетнішу жінку.
Це турбувало Гагена, і він почав підбивати Гунтера:
— Далі не можна терпіти цього! Вона перетягне на свій бік таку силу, яка загрожуватиме нам!
— А що ж ми можемо вдіяти? Скарб належить Крімгільді, і ніхто [86] не має права втручатися в її справи. Я радий, що ми помирилися. Не треба заважати їй. Але Гаген наполягав:
— Розважливий чоловік не довірить жінці таке багатство! Ви ще пожалкуєте, що дозволили змарнувати такий безцінний скарб!
Та Гунтер не відступався:
— Вона моя сестра. Я присягнув не завдавати їй горя, тому втручатися не буду.
— То хай я буду винен,— мовив Гаген. Гунтер промовчав.
Тоді Гаген сказав:
— Ви обіцяли сестрі не чіпати її скарбу. Ви не зламаєте свого слова. Нехай скарб залишиться при ній. Я візьму тільки ключі від її скринь та веж, де лежать коштовності.
Так знову було порушено урочисту клятву. її зламали, мов трухляве ратище. Вдова втратила право на своє майно. Скрині залишилися у її будинку, а ключі перейшли до Гагена.
Король Гернот обурився, коли довідався про це. Він кричав:
— Це злочин! Годі кривдити мою сестру! Скарб ніколи не повинен потрапити в замок! Урочисто обіцяю перешкодити цьому!
Гізельгер теж розгнівався й мовив:
— Люба сестро, коли б Гаген не належав до нашого роду, я вбив би його!
Крімгільда плакала гіркими слізьми. Ще ніколи її так не принижували. До того ж, вона була зовсім безпорадна. Все це дуже турбувало Гернота.
— Це скінчиться чимось страхітливим! Скарб треба викинути в Рейн! — сказав він.
Через кілька днів королі оголосили, що їм треба спішно поїхати з Вормса, але ніхто не знав — чому і куди. Вони сказали, що поїдуть верхи на конях. Замість себе вони залишили Гагена.
Коли королі поїхали, Гаген вдерся у Крімгільдин будинок, і ніхто не наважився його зупинити. Те, що не могло повезти сто в'ючаків, він завдав собі на плечі, а тоді пішов на берег Рейну і вкинув у воду. Це сталося коло Лохгайму. Він вирішив сховати скарб на дні річки задля безпеки, а згодом підняти. Перед від'їздом Гунтера з Вормса він поклявся нікому не казати, де втопить скарб,— і він не зрадив клятви до самої смерті.
Проте ніхто в Бургундії цим скарбом так і не скористався.
Коли королі повернулися, Крімгільда розповіла їм про свою нову притугу.
Гунтер, вислухавши її, гнівно мовив:
— Я нічого не знаю! І зарадити твоєму лихові не можу. Гізельгер так обурився, що пригрозив убити Гагена. Але той [87] сховався від гніву королів. Однак через кілька день йому пробачили, і він повернувся до королівського двору.
А Крімгільда поринула у свою скорботу. У неї забрали все — чоловіка і скарб; розійшлися також її воїни. Залишилися тільки спогади та надія на помсту.
Так прожила Крімгільда аж тринадцять років, сумуючи, плачучи й проклинаючи долю.
ЯК КОРОЛЬ ЕТЦЕЛЬ* ПОСЛАВ ГІНЦІВ У БУРГУНДІЮ СВАТАТИ КРІМГІЛЬДУ
Померла красна Гельха, Етцеля жона.
Шукать собі дружину володар почина.
І ось уже в Бургундію верста посол верству,
Крімгільду щоб посватати, гордую вдову.
* Так германці називали вождя гуннів Аттілу (? —453).
Після смерті красуні Гельхи, дружини гуннського короля Етцеля, гуннські дворяни стали наполягати, щоб у них швидше була нова королева. Вони радили Етцелеві посватати Крімгільду, горду вдову з Бургундії.
— Вона найшляхетніша з усіх королев,— говорили вони.— її чоловіком був могутній Зігфрід, а її троє братів — найкращі поміж рицарів. Лише Крімгільда була б володаркою, достойною вашої величності!
Вислухавши їх, Етцель сумно сказав:
— А як же вона довідається про мій намір? Але й це не все. Є ще одна завада. Крімгільда — християнка, а я поганин і хреститися не збираюся, бо дав таку клятву! То як же нам разом жити?
Проте радники не відступалися:
— Хто посміє суперечити імені й силі такого могутнього володаря, як ви? Ви тільки зважтеся! Ми дуже хочемо, щоб Крімгільда одягла гуннську корону. Без королеви ми почуваємось погано. Подумайте також про те, що у вас нема спадкоємця.
Нарешті Етцель погодився і став шукати людей, які знають Бургундію. [89] Свої послуги запропонував один із його васалів — маркграф Рюдігер з Пехларна. Він дав згоду поїхати до Крімгільди сватом. Колись, ще хлопчиком, він був заложником при гуннському дворі в Угорщині й грався разом з Гагеном. Король Етцель обіцяв Рюдігеру велику винагороду, якщо він висватає Крімгільду.
— Я зроблю все якнайкраще, милостивий володарю,— обіцяв Рюдігер.
Маркграф почав готуватися в дорогу, а спорядитися треба було як слід, бо по той бік Дунаю шлях стелився через Баварію — найбільш дикий і розбійницький край Європи. З собою він узяв п'ятсот воїнів. Вони були в латах і ні вдень ні вночі не скидали їх. А розкішний одяг, яким обдарувала їх дружина Рюдігера Готелінда, везли у валці. Хоч і не без пригод, але все ж таки цілі і здорові, воїни проминули Баварію і через дванадцять днів прибули у Вормс.
Гунтер саме був у залі, коли чужинці з'явилися на внутрішньому дворі замку. Перш ніж прийти до короля, вони знайшли в місті постій і переодяглися в багате шовкове вбрання, оздоблене хутром.
Гунтер здивовано спитав, хто ці славні рицарі. Однак камергери не могли відповісти. Тоді покликали Гагена. Придивившись до чужинців, він сказав:
— Здається, це Рюдігер з Пехларна, що перебуває на службі у короля Етцеля. Ще хлопчиком я з ним грався. Тоді ми були в Угорщині заложниками. І я часом згадую криві шаблюки, занесені над гривами конячок, не більших за барана чи косулю.
Він говорив про це, і радість спогадів блищала в його очах.
— А ви не помилилися, Гагене? — спитав Гунтер.— Чого б це гуннський князь прибув до нас?
Гаген невпевнено стенув плечима, а тоді раптом вигукнув:
— Це Рюдігер! Я впізнав його по тому, як він зіскакує з коня! Збуджений Гаген вибіг із зали й кинувся назустріч товаришеві
дитинства, обійняв його і привітно усміхнувся.
— Ласкаво просимо до Вормса, друже Рюдігере! — вигукнув він.— Що привело вас сюди? Скажіть — і я зроблю для вас усе!
— З вашої ласки, повідомте про мене королю Гунтерові,— попросив Рюдігер.— У мене до нього важливе доручення від мого короля.
І Гаген повів свого друга просто в залу.
Гунтер зустрів гостей із належними почестями. Він встав із трону, пішов їм назустріч, потиснув маркграфові руку. Король Гернот налив найкращого вина і меду, які тільки могли бути на Рейні. Примчав також Гізельгер. Потім прийшли Геро, Данкварт і Ортвін, а за ними Фолькер з Альцая. Товариство пило, гомоніло, чудово розуміючи один одного, бо всі добре зналися на рицарських звичаях і вихованні. Нарешті Гунтер сказав: [90]
— Шляхетний Рюдігере, що привело вас до бургундського двору? Може, у вас якесь послання від вашого короля? То ми уважно вислухаємо. Та перш за все скажіть, як ведеться королю Етцелеві і його славній дружині — королеві Гельсі.
Маркграф сповістив про смерть своєї володарки. І заніміла радість, а Гунтер сказав:
— Тільки бог може утішити короля. Гельха була надзвичайно доброчесна і славна жінка. Ми зробимо все, що в наших силах, аби порадувати вашого володаря!
З такою думкою були згодні всі — Гаген та інші рицарі. А Рюді-гер повів далі:
— Глибока скорбота за Гельхою ізсушила нашого володаря, і тільки вірна дружина може стати йому опорою. Він має намір знову одружитися. Чутки про Крімгільдину красу і шляхетність полонили його, і він пропонує їй стати володаркою його серця. Про це я й хотів вам сказати, шляхетний королю. Коли ваша ласка, обміркуйте мої слова.
Король Гунтер мовив:
— Я перекажу це своїй сестрі, маркграфе! Без її згоди я не маю права дати вам відповідь. Ми обмислимо цю справу, а ви почекайте три дні, дуже вас прошу!
Маркграф Рюдігер разом зі своїми п'ятьмастами воїнами перебрався до замку, а король Гунтер пішов радитися зі своїми придворними. Всі зійшлися на тому, що слід прийняти сватання як дуже високу честь, тільки Гаген заперечував:
— Цьому ми повинні перешкодити, навіть якщо Крімгільда погодиться вийти заміж за Етцеля,— сказав він.— Ставши дружиною Етцеля, вона матиме в руках страшну силу, а цього ми не повинні допустити!
— Вона моя сестра,— відповів король Гунтер.— Ідеться про її щастя! Мене бере щирий жаль, коли я щодня бачу її сумною і від ранку до ночі чую її плач! Треба вмовити Крімгільду взяти з Етцелем шлюб!
Гернот, Гізельгер та інші підтримали його. Тільки Гаген стояв на своєму.
— Це нечувано,— сказав юний Гізельгер.— Які ви жорсто'кі до моєї сестри. Немає нічого дивного в тому, що вона ненавидить вас! Я не можу більше дивитися, як вона тужить!
— А я — рішуче проти шлюбу, бо знаю, до чого він приведе,— заперечував Гаген.— Він принесе Бургундії лихо! Подумайте тільки про те, що може трапитися, коли Крімгільда стане найсильнішою королевою світу! Не забувайте і про те, що ми для неї — смертельні вороги!
— За її життя ми не будемо заходити в сутички з гуннським [91] двором,— заперечив Гернот.— Наші країни відокремлені одна від одної лісами і річками. До того ж, усім відоме миролюбство Етцеля.
— Начебто після цього все так і залишиться! — правив своєї Гаген.— Ненависть — всемогутня, вона долає все! Йдеться про владу, отже, ми повинні поводитися обачливо.
Гізельгер схопився на рівні.
— Я не хочу бути негідником! — вигукнув він.— Ви, Гагене, робіть, що вам заманеться. А я не ворог своїй сестрі!
Ці слова зачепили Гагена, як нічиї, однак рішення було прийняте, і він мусив змиритися. Проти Гагена були всі три королі.
— Ну, що має бути, того не минути,— сказав він, засміявся й вийшов геть.
Ніколи більше не прохопився він і словом про шлюб Крімгільди й Етцеля.
Геро зголосився повести з Крімгільдою мову про сватання.
Стражденна вдова вислухала його байдуже, а коли він замовк, похитала головою.
— Не знущайтеся з мене, благаю! — вигукнула вона.— Хіба я потрібна чоловікові, який раніше був щасливий з іншою жінкою?
Потім Крімгільду вмовляли Гернот і Гізельгер.