Родовідне дерево (воно висить у Королевиному Кроулі) далі згадує Чарльза Стюарта, прозваного потім кощавим Кроулі, сина Кроулі часів Якова І, і, нарешті, Кроулі часів королеви Єлизавети, зображеного на передньому плані, з роздвоєною бородою і в обладунку. З-під його жилета, як то буває, і росте дерево, на головних гілках якого вписано згадані вище імена. Поряд із прізвищем сера Кроулі, баронета, головної дійової особи цього
Розділу, стоїть прізвище його брата велебного Б'юта Кроулі (Великий Комонер був уже в неласці, коли народився його велебність), священика парафії Кроулі і Снейлбі, та інших членів родини обох статей.
Сер Пітт першого разу одружився з Грізелою, шостою дочкою Манго Бінкі, лорда Бінкі, а отже, кузиною містера Дандаса. Бона йому народила двох синів — Пітта, що отримав ім'я не стільки по батькові, скільки на честь богом дарованого нам міністра, і Родона Кроулі, названого нечесть приятеля принца Уельського, якого той, ставши його величністю Георгом IV, зовсім забув. Через багато років після смерті дружини сер Пітт повів до вівтаря Розу, дочку містера Дж. Доусона з Грязьбері, від якої мав дві дочки; саме для них тепер і найнято гувернанткою Ребеку Шарп. Отже, з цього видно, що Ребека потрапила в сім'ю з дуже значною ріднею і мала обертатись у вищих колах, ніж те скромне товариство, яке вона щойно покинула на Рассел-сквер. У записці, нашкрябаній на старому конверті, їй пояснили, коли вона має прибути до своїх вихованок:-"Сер Пітт Кроулі просить міс Шарп з речами бути тут у вівторок, бо я їду в Королевини Кроулі завтра рано-вранці.
Грейт-Гонт-стріт".
Ребека не пам'ятала, щоб колись мала нагоду бачити баронета, а тому, тільки-но попрощавшись з Емілією та порахувавши гінеї, які щиросердий містер Седлі поклав їй у гаманець, тільки-но переставши витирати хусточкою очі (цю процедуру вона скінчила тієї миті, коли карета повернула за ріг вулиці), відразу ж почала в уяві малювати собі, як має виглядати баронет. "Цікаво, чи він носить зірку? — подумала вона.— Чи це тільки в лордів є зірки? Але він, напевне, дуже гарно вбраний, у придворний костюм з мереживом, і волосся в нього трохи припудрене, як у містера Ротона з Ковент-Гарденського театру. Мабуть, він страшенно гордий і ставитиметься до мене зневажливо. Що ж, доведеться нести свій хрест, принаймні ‘ я житиму між аристократами, а не серед тих вульгарних гендлярів". І Ребека почала міркувати про своїх друзів із Рассел-сквер з тією самою філософською гіркотою, з якою лисиця у відомій байці говорила про виноград.
Звернувши з Гонт-сквер на Грейт-Гонт-стріт, карета нарешті спинилася біля високого похмурого будинку, затиснутого між двома іншими такими самими непривітними високими будинками; кожен із них мав над середнім вікном вітальні траурний герб, як і всі інші будинки на цій невеселій вулиці, де, здається, завжди панує смерть. Віконниці на першому поверсі в будинку сера Пітта були зачинені, тільки на вікнах їдальні ледь відхилені, а за ними видніли завіси, старанно загорнені в старі газети.
Візник Джон, що цього разу сам правив каретою, не завдав собі клопоту злізти з козлів, а попросив хлопчика—молочаря, що пробігав повз них, подзвонити замість нього. Коли задзеленчав дзвоник, між половинками віконниць у вітальні з'явилася чиясь голова, потім двері відчинив чоловік у вилинялих штанях і гетрах, брудному старому сюртуку й заношеній хустці, намотаній на шию під неголеним підборіддям, з блискучою лисиною і червоним хитруватим обличчям, на якому світилася пара неспокійних сірих очиць і весь час кривилися в глузливій посмішці губи.
Тут мешкає сер Пітт Кроулі? — гукнув Джон в козлів.
Еге,— відповів чоловік у дверях і кивнув головою.
То гайда; стягай манатки,— сказав Джон.
Стягай сам,— відповів чоловік.
Ти хіба не бачиш, що я не можу лишати коней? Бери мерщій, може, вона дасть тобі на пиво! — сказав Джон і голосно зареготав, виявляючи цілковиту зневагу до міс Шарп, оскільки вона вже назавжди попрощалася з його господарями, а до того ж, їдучи, нічого не дала челяді.
Лисий чоловік витяг руки з кишень штанів, підійшов до карети, взяв на плече валізку міс Шарп і заніс до будинку,-Будь ласка, візьміть цього кошика й шаль та відчиніть мені дверці,— сказала Ребека і вийшла з карети, аж тремтячи з обурення.— Я напишу містерові Седлі, як ви поводились,— звернулась вона до візника.
Ой злякали! — відповів той.— А ви там нічого не забули? Забрали всі сукні міс Емілії? Ті, що належали покоївці? Думаю, вони вам будуть до лиця! Та зачиняй, Джіме, дверцята, однаково від неї нічого не урвеш,— повів далі Джон, тикаючи великим пальцем на міс Шарп.— Нічого на вдієш, така вже людина тобі трапилась!-З цими словами візник містера Седлі поїхав. Річ у тім, що він був закоханий у покоївку Емілії й лютував, що сукні, які їй мали дістатися, забрала Ребека.
Лисий чоловік у гетрах повів Ребеку до їдальні, і вона переконалася, що кімната має такий самий незатишний і невеселий вигляд, як звичайно такі житла, коли вельможне панство виїздить з міста. Вірні покої наче оплакували відсутність своїх господарів. Турецький килим скрутився і понуро заліз під буфет, картини позатуляли обличчя аркушами пакувального паперу, люстра загорнулася в бридкий ворок із сірої мішковини, завіси на вікнах зникли під усіляким старим шматтям, мармурове погруддя сера Уолпола Кроулі позирало з темного кутка на голі столи, на приладдя до каміна, змащене жиром, на порожню тацю для візиток, що стояла на каміні; пивничка сховалася за згорнутим килимом, стільці попереверталися вздовж стіни, а в другому темному кутку навпроти мармурового погруддя стояла на столику замкнена старовинна кована скринька зі столовим сріблом. Проте до каміна присунені були два кухонні ослінчики, круглий столик, стара, погнута кочерга й щипці, а на слабенькому жару грівся казанок. На столику лежала грудка сиру й шматок хліба і стояли олов'яний свічник та кварта з недопитим чорним портером.
Ви, мабуть, уже пообідали, еге? Вам не жарко? Хочете сьорбнути пива?
Де сер Кроулі? — велично спитала Ребека.
Хе-хе-хе. я сер Кроулі. Затямте: ви мені винні пінту пива за те, що я приніс ваші речі. Хе-хе! Як ви не вірите, спитайте в Тінкер, хто я такий. Міс Тінкер, познайомтеся: міс Шарп; міс гувернантко, познайомтеся з підмітальницею, га-га-га! .
Жінка, яку лисий чоловік назвав міс Тінкер, щойно зайшла з люлькою й пачкою тютюну, по які її послано за хвилину до приїзду Ребеки Шарп. Вона віддала принесене господареві, що влаштувався вже біля каміна.
А де фартінг? — спитав він.— Я дав вам три півпенси. Де ж решта, га?
— Ось,— відповіла міс Тінкер, шпурнувши йому монету.— Баронетові не личило б питати про фартінг.
Фартінг на день — це сім шилінгів на рік,— відповів сер Пітт.— Сім шилінгів на рік — це відсотки з семи гіней. Хто береже фартінги, стара, той матиме гінеї.
Будьте певні, міс Шарп, що це сер Пітт Кроулі! — сердито мовила міс Тінкер,— Хто ще так труситься над кожним фартінгом? Скоро ви його краще пізнаєте.
І, напевне, полюбите, міс Шарп,— майже ласкаво сказав старий.— Я в першу чергу справедливий, а вже тоді щедрий.
Щедрий? Та він зроду не подарував нікому навіть фартінга,— буркнула Тінкер.
Правда, й ніколи не подарую — це проти моїх засад. Принесіть із кухні ще один ослінчик, Тінкер, якщо хочете сісти, й будемо вечеряти.
Баронет устромив виделку в казанок, витяг звідти клапоть хляків та цибулину й поділив усе це на дві досить рівні пайки, віддавши одну міс Тінкер.
Бачите, міс Шарп, коли я не вдома, Тінкер отримує гроші на харчі, а коли я в місті, вона обідає за родинним столом, ха-ха-ха! Я радий, що ви, міс Шарп, не голодні. А ви, Тінк?-І вони заходилися коло своєї вбогої вечері.
Після вечері сер Пітт закурив люльку, а коли стемніло, засвітив свічку з комишевим ґонтом в олов'яному свічнику і, витягти з бездонної кишені паку паперів, почав їх перечитувати й упорядковувати.
Я був тут зайнятий судовою справою, любонько, тому й вийшло, що я матиму приємність завтра вертатися в такому гарному товаристві.
Він завжди, зайнятий судовими справами,— сказала міс Тінкер , узявшись за кварту з портером.
Ага, допийте все,— мовив баронет.— Так, любонько, Тінкер правду каже: в Англії ніхто більше за мене не приграв і не виграв судових процесів. Ось гляньте лишень: баронет Кроулі проти Снефла. Я його з торбами по світу пущу, щоб я так здоров був, Подер та інші проти Кроулі, баронета. Громадські опікуни парафії Снейлбі проти баронета Кроулі. Вони не можуть довести, що та земля громадська. Я їм доведу, що вона моя. Громада має на неї таке право, як ви або міс Тінкер. Я їх поб'ю, хоч би й вгатив у цю справу тисячу гіней. Ось гляньте на папери, я дозволяю, коли вас цікавить. А пишете ви гарно? Я неодмінно скористаюся вашими послугами, як ми будемо в Королевиному Кроулі, міс Шарп. Бо відколи померла моя перша жінка, мені не завадила б переписувачка.
Вона була йому до пари,— мовила міс Тінкер.— Притягала до суду кожного крамаря і за чотири роки вигнала сорок вісім служників.
Еге, скупенька була, дуже скупенька,— спокійно погодився баронет.— Але для мене вигідна, навіть на управителя де. доводилось витрачатися.
Такою щирою, задушевною розмовою він розважав Ребеку досить довго. Хоч би які були в нього риси — гарні чи погані,— він їх нітрохи не приховував. Він не переставав говорити про себе, то вживаючи найвульгарніші гемшшірські слова, то переходячи на світський тон. Наприкінці він ще нагадав міс Шарп, що вона має бути готова о п'ятій ранку, і відпустив її спати. — Ви ляжете сьогодні з Тінкер,— мовив він,— ліжко широке, стане місця на двох. У ньому померла леді Кроулі. На добраніч.
Після такого благословення сер Пітт вийшов, а непривітна Тінкер зі свічкою в руці повела Ребеку широкими, холодними кам'яними сходами нагору повз понурі двері вітальні, на яких ручки були обмотані папером, до просторої, з вікнами на вулицю, спальні, де востаннє заснула господиня дому. Ліжко й сама кімната скидалися на темний склеп,— неважко було уявити собі, що на ній леді Кроулі не тільки померла, а й що тут і досі витає її дух. Та однаково, поки стара служниця молилася, Ребека зацікавлено обійшла кімнату, зазирнула у великі скрині, в шафи й комоди, спробувала відчинити шухляди, що всі виявилися замкненими, оглянула похмурі картини й туалетне приладдя.
Слава богу, що в мене чисте сумління, а то б я нізащо не лягла на це ліжко,— мовила стара.
Тут стане місця па нас обох і ще на десятьох духів,— відповіла Ребека.— Розкажіть мені, як ваша ласка, про леді Кроулі, про сера Пітта і про всю їхню родину.
Проте мала хитрунка не могла нічого витягти зі служниці, яка, заявивши, що на ліжку сплять, а не розмовляють, захропла в своєму кутку так солодко, як тільки може хропти праведниця.