Мій тато розвозить молоко, він теж не міг повірити. Тому я й роблю цілу купу знімків, щоб надіслати йому додому. Було б чудово, якби я мав твоє фото, — благально глянув він на Гаррі, — може, твій товариш міг би зняти нас удвох? А ти б тоді його підписав?
— Підписав би фото? Ти роздаєш фотки з автографами, Поттере?
Гучною луною на подвір'ї обізвався в'їдливий голос Драко Мелфоя. Він стояв за Коліновою спиною, а по обидва боки від нього були, як завжди, його здоровенні приятелі головорізи Креб і Ґойл.
— Карочє, усі в чергу! — загиготів на весь двір Мелфой. — Гаррі Поттер роздає фотки з автографами!
— Це неправда! — сердито заперечив Гаррі, стиснувши кулаки. — Заткнися, Мелфою!
— Ти просто заздриш, — утрутився Колін, усе тіло якого було десь таке завтовшки, як шия у Креба.
— Заздрю? — перепитав Мелфой, якому вже не треба було кричати, бо до них прислухалася добра половина шкільного подвір'я. — Чого б це? Навіщо мені здався той паскудний шрам на лобі? Дуже дякую! Не думаю, що з подряпаною башкую стають якимись особливими.
Креб і Ґойл дурнувато гигикали.
— Щоб ти об'ївся слимаками, Мелфою! — сердито обізвався Рон. Креб перестав сміятися й почав загрозливо потирати свої тверді, мов залізо, кулаки.
— Фільтруй базар, Візлі! — вишкірився Мелфой. — Тобі не варто встрявати в халепу, бо тоді твоя матуся буде змушена забрати тебе зі школи. — Він заволав писклявим і пронизливим голосом: "Якщо ти ще коли небудь утнеш щось таке!.."
Купка слизеринців п'ятикласників, які були неподалік, голосно розреготалися.
— Візлі теж хотів би мати фото з твоїм автографом, Поттере! — глузливо вишкірився Мелфой. — Воно буде дорожчим за весь їхній будинок!
Рон вихопив свою заліплену чароскочем паличку, але Герміона з ляскотом закрила свої "Вакації з вампірами" й прошепотіла:
— Обережно!
— Що тут діється, що діється? — Ґільдерой Локарт стрімко наближався до них у бірюзовій мантії, що розвівалася під вітром. — Хто тут роздає фото з автографами?
Гаррі хотів було пояснити, але не встиг, бо Локарт обняв його за плечі й весело вигукнув:
— Тут і питати не треба! Ми знову зустрілися, Гаррі!
Не в змозі випручитися від Локарта і палаючи з сорому, Гаррі бачив, як усміхнений Мелфой розчинився в юрбі.
— Знімайте, містер Кріві! — заохотив Коліна Локарт, сяючи усмішкою. — Подвійний портрет — що може бути краще? І ми обидва підпишемо його!
Колін намацав фотоапарат, зробив знімок, і одразу ж пролунав дзвоник, сповіщаючи про кінець обідньої перерви.
— Ану на уроки! Мерщій! — звернувся Локарт до юрби учнів, прямуючи разом із Гаррі до замку. Гаррі шкодував, що не знає доброго заклинання, аби щезнути, бо й досі не міг відкараскатися від Локарта.
— Вислухай мою пораду, Гаррі, — по батьківському мовив Локарт, коли вони зайшли до будівлі бічними дверима. — Я виручив тебе в цій ситуації — Кріві сфотографував і мене, тож твої шкільні приятелі не подумають, що ти надто задираєш носа.
Не зважаючи на Гарріні протести, Локарт поволік його вздовж коридору, переповненого зацікавленими учнями, а тоді сходами нагору.
— Хочу тобі сказати, що не надто розумно роздавати фото з автографами вже на самому початку кар'єри, бо, якщо чесно, Гаррі, це видається зарозумілістю. Колись, може, настане час, що й ти, подібно до мене, завжди носитимеш із собою цілу пачку таких знімків, але, — пирхнув він, — не думаю, що ти вже доріс до цього.
Вони підійшли до Локартового класу, і Локарт, нарешті, відпустив Гаррі.
Гаррі поправив мантію і пішов до парти аж у кінці кімнати. Він поклав перед собою усі сім Локартових підручників, щоб тільки не бачити самого автора.
Голосно перемовляючись, зайшли інші учні, і Рон з Герміоною вмостилися поруч із Гаррі.
— Ти був червоний, наче рак, — сказав Рон. — Дивися, щоб Кріві часом не зустрів Джіні, бо удвох вони заснують фан клуб Гаррі Поттера.
— Заткнися! — огризнувся Гаррі. Не вистачає, щоб Локарт почув ще й фразу "фан клуб Гаррі Поттера".
Коли всі повсідалися, Локарт гучно прокашлявся, і в класі запала тиша. Він нахилився, взяв у Невіла Лонґботома примірник "Трапези з тролями" й підніс його вгору, демонструючи власний портрет, який підморгував з обкладинки.
— Це я, — показав він на портрет, підморгуючи теж, — Ґільдерой Локарт, кавалер ордена Мерліна третього ступеня, почесний член Ліги захисту від темних сил і п'ятиразовий володар призу "Відьомського тижневика" за найчарівнішу усмішку! Але мова не про це. Я ж не завдяки усмішці зумів позбутися Баби Яги з Бендона!
Він зробив паузу, чекаючи, що всі засміються; кілька учнів непевно усміхнулися.
— Бачу, ви всі придбали повний комплект моїх книжок — дуже добре. Я так подумав, що для початку проведемо сьогодні невеличкий іспит. Нічого страшного — просто перевіримо, наскільки уважно ви читали їх, чи все зрозуміли.
Роздавши запитання, він повернувся до учнів:
— Маєте тридцять хвилин. Можна починати — вперед!
Гаррі глянув на список:
1. Який улюблений колір Ґільдероя Локарта?
2. Яка заповітна мрія Ґільдероя Локарта?
З. Яким, на вашу думку, є найбільше досягнення Ґільдероя Локарта?
І так далі, в тому ж дусі, понад три сторінки тексту, що закінчувалися таким запитанням:
54. Коли день народження Ґільдероя Локарта і яким був би ідеальний дарунок для нього?
Через півгодини Локарт зібрав усі відповіді і переглянув їх на очах усього класу.
— Отакої! Майже ніхто з вас не пам'ятає, що мій улюблений колір — бузковий. Я про це згадую в "Сніданку зі сніговою людиною". Декому також не завадить уважніше перечитати "Перерви з перевертнями", там у дванадцятому розділі чітко сказано, що ідеальним дарунком для мене була б гармонія між чарівниками й усіма простими людьми. Проте я не відмовився б і від пляшки старого віскі "Оґден"!
Локарт знову пустотливо підморгнув учням. Рон дивився на нього з таким виразом, ніби не вірив своїм очам; Шеймус Фініґан і Дін Томас, які сиділи спереду, аж тряслися від ледве стримуваного сміху. А от Герміона захоплено слухала Локарта і мало не підскочила, коли він назвав її ім'я.
— Але міс Герміона Ґрейнджер знала, що моєю заповітною мрією є звільнення світу від зла і завоювання ринку зіллям для догляду волосся моєї власної марки. Молодчина!.. До речі, — він переглянув її аркуші з відповідями, — прекрасна робота!.. Де міс Герміона Ґрейнджер?
Герміона піднесла тремтячу руку.
— Чудово! — засяяв Локарт, — просто чудово! Десять очок Ґрифіндору! Ну, а тепер — до роботи!
Він нагнувся під столом, а тоді поставив на нього велику, накриту рядниною клітку.
— Отож — увага! Мій обов'язок — озброїти вас проти найжахливіших створінь чаклунського світу! У цій кімнаті ви можете зіткнутися зі своїми найгіршими страхами. Але знайте: поки я тут — вам ніщо не загрожує. Я вас тільки попрошу зберігати спокій.
Гаррі визирнув з за книжкової барикади, щоб краще побачити клітку. Локарт узявся рукою за ряднину. Дін і Шеймус перестали сміятися. Невіл зіщулився на своєму сидінні в передньому ряду.
— І ще прошу вас не кричати, — тихо сказав Локарт. — Бо це може спровокувати їх.
Учні затамували подих, а Локарт стягнув ряднину.
— Ось, — вимовив він драматичним голосом. — Щойно піймані корнуольські ельфи.
Шеймус Фініґан не зміг стриматися. Він так явно реготнув, що навіть Локартові той звук не міг видатися нажаханим вигуком.
— Що? — усміхнувся він Шеймусові.
— Ну, але ж вони… не такі вже й небезпечні, правда? — давився сміхом Шеймус.
— Не будь таким певним! — роздратовано погрозив йому пальцем Локарт. — Іноді то такі чортенята, що о го го!
Ельфи були яскраво сині й завбільшки десять — дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало. Не накриті рядниною, вони почали галасувати, підстрибувати, торохкотіти по ґратах і химерно кривлятися перед учнями.
— Гаразд, — голосно мовив Локарт. — Побачимо, як ви з ними впораєтесь! — І відчинив клітку.
Зчинилося пекло. Ельфи кулями розлетілися навсібіч. Двоє з них схопили Невіла за вуха й підняли його в повітря. Деякі миттю вискочили через вікно, засипавши розбитим склом задні парти. Інші почали нищити все у класі значно ефективніше, ніж то зробив би розлючений носоріг. Вони хапали чорнильниці, поливаючи все чорнилом, Роздирали на клоччя книжки й папери, зривали зі стін картини, перевертали смітнички, жбурляли в розбите вікно портфелі й підручники. За кілька хвилин півкласу ховалося під партами, а Невіл висів на люстрі під стелею.
— Ану заженіть їх назад, заженіть їх, це ж тільки ельфи! — крикнув Локарт.
Він закотив рукави, махнув чарівною паличкою й заволав: "Пескі Піксі Пестерномі!"
Замовляння не мало жодного результату; якийсь ельф вихопив паличку з Локартових рук і теж викинув її у вікно. Локарт аж задихнувся і ледве встиг сховатися під столом, щоб його не розчавив Невіл, який щойно зірвався з люстри.
Задзвонив дзвоник і всі, мов несамовиті, кинулися до виходу. Стало трохи тихіше, а Локарт, підводячись, побачив Гаррі, Рона й Герміону, що були вже майже біля дверей, і сказав:
— Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. — Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.
— Бачите, який він! — обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.
— Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, — пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.
— На практиці? — здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. — Герміоно, та він навіть не знав, що робить!
— Дурниці! — заперечила Герміона. — Ти ж читав його книжки — бачив, скільки він зробив дивовижного?
— Каже, що зробив, — скривився Рон.
— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —
Бруднокровці і бурмотіння
Кілька наступних днів, угледівши в коридорі Ґільдероя Локарта, Гаррі куди небудь ховався. Важче було уникати Коліна Кріві, що, здається, вивчив напам'ять Гаррін розклад. Ніщо так не тішило Коліна, як можливість запитати шість сім разів на день: "Гаррі, як ти?" — і почути у відповідь: "Привіт, Коліне", хоч яким роздратованим міг бути голос Гаррі.
Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну подорож, а Ронова чарівна паличка й досі функціонувала абияк.