Скрізь ішла жвава перетасовка! Ротою стернових командуватиме лейтенант Кравцов, взводом боцманів — теж він... А два перших класи роти Кравцова прийняли в своє підпорядкування знайомі вже старшини — Росомаха й Колесник... Як усе добре! І чорні роти прямували до чорного лісу, щоб зайняти свої кубрики. Інколи чулося:
— Стерновим легко: ліво на борт, стерно праворуч. Це не те що в радистів. Лисим станепі від різних там катодів і анодів!
— А от дизелістам, там ще важче. Опір матеріалів вивчають — як, в інституті. Механіку, фізику... А нам дурниця: штурвал та прапорці! Он в кіно стернові: стоять собі на вітерці, бублик одним пальчиком покручують.
Уздовж строю, розвіваючи полами шинелі, пробіг Кравцов:
— Припинити базікання! Чи статуту не знаєте? ...Нічого вони ще не знають. Але скоро дізнаються.
Розселялись у лісі поротно. Біля, озера Банного осіли в землянках радисти, а боцмани й стернові — далі від Савватьєва, за версту від камбуза. Зате тут було справжнє роздолля: казковий ліс на горбистих узвишшях, навколо хлюпочуть озера, а до моря — палицею докинути.
— На лижах кататимемося... Чудово!
Байдужих не було, коли оселялись у кубриках. Не обійшлося й без бійок — хто сильніший, намагався вижити слабших з верхнього, третього, ярусу ліжок, щоб самому втішатися "верхотурою". В багатоликій юрбі шибеників, які наїхали сюди з усіх усюд країни, вже вгадувався військовий колектив, але ще не спаяний духом бойового побратимства. Це прийде з часом...
Савку також витіснили вниз — разом з мішком.
— Товаришу старшина,— поскаржився він Росомасі,— а мене рудий зіпхнув згори і сам заліз аж під стелю.
Росомасі було ніколи. Він розміщував свій клас з лівого "борту" землянки, а Колесник судив, порядкував і мирив двадцять п'ять своїх стернових — з правого "борту".
— Ну, що тобі? — не одразу відгукнувся Росомаха.— Яи звати рудого?
— Не знаю. У нього в роті ще зуб залізний. Росомаха задер голову: .
— Гей, як тебе там? Зійди, красне сонечко.
З-за бортика ліжка спалахнула яскраво-вогняна голова, ніби соняшник завис над тином.
— А обзивати не можна,— заявив юнга аж з-під стелі, виблискуючи стальною коронкою.— Я вам не рудий і не красне сонечко, а товариш Фіпікін.
— Для чого, товаришу Фінікїп, ти малих кривдиш?
— І не думав. Чого це раптом? Я й сам невеликий... Гаразд! Савка розіслав свій матрац у нижньому ярусі,
майже над палубою. З насолодою ліг на ліжко. Як чудово, коли в людини є свій постійний куточок, куди можна скласти речі й де можна плекати свої мрії... Тумбочок юнги не мали, зате над головою кожного теслярі приладнали поличку. Савка якнайакуратніше розклав на ній своє дорогоцінне особисте господарство: два томи своїх власних творів, яскраво-рожевий шматок туалетного мила, трафарет для ґудзиків, та рушник. Розклав усе це н притих на матраці у радісній знемозі. Він непогано почувався й на нижньому ряду, тим паче, що поруч з ним, голова до голови, розлігся милий і славний друг Джек Баранов — майбутній підкорювач глибин.
— Подобається? — запитував Джек, збиваючи подушку.
— Ще б пак! І читати буде зручно.
Росомаха вже бігав уздовж "борту", піднімаючи юнг з ліжок:
— Що ви тут порозлягалися, ніби паралітики! Ану вставай! На ліжках удень лежати не дозволяється. Ти що? Може, дачником уявив себе? Бач, розвалилися догори бляхами, ніби їх, як інвалідів праці, привезли на відпочинок у Сочі чи в Піцунду...
Старшини почали вчити, як застеляти ліжка. Ковдру підіткнути з обох боків під матрац. Друге простирадло слати зверху.
— Фінікін, ти все зрозумів, що я сказав?
— Так точно. Коли по-російському — я все розумію.
— Вже заслав своє ліжечко?
— Як наказували. На ять!
Фінікін думав, що старшина ие ризикне вдатися до акро-ібатики. Росомаха чимало в своєму житті побігав по трапах, і за мить він злетів аж під стелю. Враз згори вниз, на "палубу", полетів матрац Фінікїна, за матрацом — подушка й [ковдра.
— Чого брешеш? — спокійпо сказав старшина.— Думав, я полінуюся полізти? Перестеляй знову!
Довелося Фінікїну тягти матрац нагору в зубах: руки ж №айняті. Савка кинув йому під стелю подушку.
— Так тобі й треб_а,— помстився він на словах. Посеред кубрика — двоє залізних ліжок для старшин.
Біля них — столи для навчальних занять та читання. Колесник прибив до свого "борту" плакат: "Червонофлотцю, пометися!" Росомаха цвяхами прибив над своїм "бортом" барвистий плакат політвідділу флоту: "Ворогів не рахують — <їх знищують!" В кубрику встановився лад. Росомаха попереджав свій клас:
— Я всілякі ці морські фокуси знаю. Сам, коли був перволітком, черевики старшині вночі набивав недоїдками від .вечері. Бували випадки, коли старшина спить, а до його ліжка підключають електричні проводи. Але зі мною вам такого не втнути. Я вас усіх,— енергійно зробив висновок старшина,— одразу виведу на чисту воду. І Забив у стіну цвях і повісив на ньому свій бушлат.
— Хто серед вас московський? — запитав Росомаха. Нреред ним миттю виріс, ніби з-під землі, меткий і жвавий
%ідлїток.
— Єсть! — відрубав він, клацнувши каблуками бутсів.
— Будеш старший у класі... Моїм помічником. З життєвого досвіду знаю, що московські кмітливі й ніколи не губляться.
— Єсть бути старшим. Тільки я не московський, а ярославський.
— То чого півником таким сюди випурхнув?
— Ви ж мене покликали.
— Ярославських не клпкав — кликав московського.
— Я ж і є Московський, а звати мене Ігорем. Росомаха почухав потилицю:
— Все одно. Ярославські ще завзятіші від московських. Також пальця в рот не клади, відкусять.
Від дверей почулася дудка днювального по роті, р — Увага... Каперанг обходить кубрики.
До землянки увійшов Аграмов. Прийняв рапорти від старший. Окинув усіх поглядом. Потанцював на "палубі", перевіряючи, чи не риплять мостини. Потім сказав:
— Печі опалювати цілодобово. Щоб дерево просохло. Старшипи, на опалювання печей ввести спеціальне чергування.
Хитро примружившись, Аграмов раптом присів навпочіпки.
— Подивимося, де тютюнець секретний ховаєте.
З пимн словами Аграмов поліз рукою на одну з поличок. Кахикнув і витяг звідти "Критику чистого розуму" Канта. Здається, коли б начальник школи дістав з полички гримучу змію, він так би не здивувався, як зараз.
— Кант... Чий?
До нього жваво зробив крок юнга, як казковий хлопчик-мїзинчик:
— Микола Поскочін. Це я читаю.
— Поскочін? — перепитав Аграмов.— Прізвище знайоме, відоме в історії флоту... А чи не зарано ти взявся за Канта?
Для Гегеля ранувато,— відповів юнга,— а Кант цілком по зубах.— І пішов шкварити про дедукцію категорій.
Аграмов уважно його вислухав. Не перебивав.
Юнги принишкли по кутках, украй здивовані тим, що серед стернових виявився філософ. Росомаха розгублеио дивився на Колесника, а Колесник по-дурному позирав на Росомаху. Німа сцена тривала, недовго. Аграмов запитав філософа:
— А де твій батько, юнго Поскочін? Не на флоті?
— Його вже нема. Він... пропав. ■— А мати?
— Вона уціліла. Тепер працює прибиральницею. Аграмов спохмурнів. Знявши рукавицю, поклав долоню
на обстрижену голову Колі Поскочіна.
— Тільки дивися,— попередив він його,— щоб Кант і Гегель не заважали твоєму навчанню.— Тут каперанг помітив золоту голову Фінікіна.— А ти? Вчився до служби чи працював?
— Працював у Ногінську на фабриці.
— Що робив?
■— Точив голки для патефонів.
Фінікін з його голками не зацікавив Аграмова. Начальник Школи вже націлився поглядом на іншого юнгу, який стояв збоку і всім своїм виглядом виражав внутрішню гідність.
— Також працював,— поманив його Аграмов.— Чи навчався?
— Я... крав, товаришу капітане першого рангу,
— Для чого?
— Так сталося. Батько загинув. Матір німці забрали. Жити не було де. Голод. Холод. Спасибі, міліція мене підібрала.
— Як прізвище?
— Артюхов я... звати Федором. По батькові — Іванович.
— Злодійство на флоті дуже суворо карається.
— Я це добре знаю,— спокійно відповів Артюхов. Аграмов, рипнувши шкіряним пальтом, повернувся до
дверей.
— До речі! — нагадав, затримавшись біля порога.^-Прошу вас, товариші, частіше пишіть рідним. Ваші мами, тільки-но затримка з листами від вас, в паніці шлють запити командуванню, що сталося з їхнім Вовочкою. Тож звільніть мій штаб від зайвої писанини. У нас і своїх папірців вистачає... Пишіть мамам!
Залишаючи кубрик стернових, Аграмов покликав з собою Поскочіна. Юнга довго розмовляв в начальником наодинці і повернувся схвильований.
— Про що ви там? — спитав Савка, зацікавившись.
— Не скажу,— відповів Коля.
Був місяць листопад — вражаючий листопад. У цьому місяці війська під Сталинградом перейшли в генеральний наступ.
На тому місці, де колись хиталася ржава дошка з написом "С.Т.О.П.", тепер з'явився новий напис:
ШЮ ВМФ СРСР Уже листопад, і навколо біло-біло, пурга замела ліси. Савватьєвський репродуктор доносив до юнг голос далекої Москви; звучали привітання, одержані від друзів до двадцять п'ятої річпипі Жовтня. Над затишшям соловецької зими Москва промовляла імена Рахманінова і Чойбалсаиа, Ентона Синклера і де Голля, Теодора Драйзера і Колдуелла, Йосипа Броз Тіто й Томаса Манна...
. Помітний був перелом у війні, який відкривав дорогу до перемоги! Від цього й настрій юнги мали святковий:
— Скоро усім фюрерам по шапці дадуть.
— Наші не розгубляться — наставлять Гітлерові банок..* Тепер вони мали право й на особисту гордість. Куди не
глянь —-— усе зроблено своїми руками. Що тут було? Серед плакучих беріз стояла на холоді завалена мотлохом в'язниця та заїзд для прочан. А зараз у лісі створено флотську базу, великий учбовий комбінат. Є все, що треба: від улюбленої юнпвської кобили Бутилки до крейсерського радіопередавача, якого вчора ледве витягли по східцях на другий поверх, у клас радистів. Аудиторії стернових заповнила навігаційна техніка. Благородно відсвічувало червоне дерево нактоузів, бронза й сталь приладів. Холодом мерехтіли опуклі "чечевиці" компасних лінз.
— А який найголовніший прилад у кораблеводінні?
— Голова,— відповідали педагоги...
Ось і вечір. Засвітилися вікна в землянках радистів, а в роті стернових затопили печі. Поплив над лісом смачний димок.
Велике людське життя кожного юцги тільки починалося. Саме в листопаді, коли радянські солдати почали знищення армії Паулюса під Сталинградом, коли ворога вигнали з передгір'я Кавказу, юнг привели до присяги.
Було цього дня якось незвично тихо над озерами й лісами давніх російських островів.