Отож віддай мені папери. Вони — моя власність, розумієш?
Маргеріт. А я вважаю, що саме народ, якому ви брехали, до якого ви підлещувалися, який ви обкрадали, є законний власник тих паперів, а зовсім не ви.
Старкветер. Ти що, зробила це з кохання до того, як його… до того демагога?
Маргеріт. Я зробила це заради народу, заради дітей, майбутнього…
Старкветер. Дурниці! Скажи мені, ти його кохаєш?
Маргеріт(повільно). Я не можу відповісти — не знаю… Зараз я не знаю…
Стукають у двері на другому плані — ліворуч. Доблмен відмикає.
Доблмен(дивлячись на візитову картку, що її подала йому покоївка, до Старкветера). Містер Ратленд.
Старкветер(робить нетерплячий рух, по тому раптом передумує і каже похмуро). Гаразд. Запросіть його сюди. Я стільки грошей віддав на церкву, — нехай-но зараз побачу, що та церква зможе зробити для мене.
Конні (несподівано схоплюється, підбігає до Маргеріт і з плачем обіймає її). Бога ради, бога ради! Медж, віддай татові папери, і все буде гаразд. Ти чула, що тато сказав, подумай, що буде зі мною, якщо цей скандал вийде на люди. А так тато загамує цю справу. Жадна душа не насмілиться сказати ані словечка. Віддай йому папери!
Маргеріт(цілує її, хитає головою і злегка відсторонює). Ні; я не можу. Конні, люба моя… То все неправда, Конні. Він… він мені не коханець. Скажи, що ти віриш мені.
Конні(лащиться до неї). Я вірю тобі. Але чому ти не хочеш повернути ці папери — бодай заради мене?
Стукають у двері.
Маргеріт. Я не можу.
Входить Ратленд. Конні повертається до місіс Старкветер.
Ратленд(сяючи усміхом, простує до Старкветера). О, тут уся родина в гурті! Я так поспішав застати вас ще до від'їзду, містере Старкветере, щоб особисто скласти вам подяку за вашу великодушну й щедру… так, так — великодушну й щедру… пожертву… (Помічає в кімнаті напружену атмосферу і розгублено застигає з роззявленим ротом, переводячи очі з обличчя на обличчя).
Старкветер. Тут вчинено крадіжку, містере Ратленде. Моя дочка вкрала в мене дуже цінну річ — пакет з надзвичайно важливими приватними паперами. Якщо їй пощастить оголосити їх, то я зазнаю великих фінансових втрат і припиняться мої великодушні й щедрі пожертви — як для вас, так і для будь-кого іншого. Я зробив усе, що міг, аби вмовити її повернути вкрадене. Тепер ви спробуйте. Переконайте її, що вона чинить божевілля.
Ратленд(не знаючи на яку ступити, мимрить). Яко ваш духовний напутник, місіс Чалмерс… якщо так справді сталося… я рекомендую… я раджу… я… гм… я благаю…
Маргеріт. Прошу вас, містере Ратленде, не ставте себе в ніякове становище. Адже ж мій батько просто використовує ваш сан. А щодо того, що я вчинила чи не вчинила, то я переконана, що повелася так, як слід. Підлоти й без мене у світі вистачає. Народ обдурюють і обкрадають, а ви потураєте цьому підлому ошуканству та обкраданню. Якщо ви й надалі так ретельно виконуватимете батькові накази — справді, накази, — я хоч-не-хоч повірю, що вас напрямляє тільки жадання мати якнайбільше отих великодушних і щедрих пожертв.
Старкветер посміхається.
Ратленд (розгубився цілком). Боюся, що ця справа… гм… надто делікатна, містере Старкветере, щоб я мав право до неї втручатися. Я просив би дозволу відкланятися… гм…
Старкветер (задумано). Отже, й церква підвела мене… (Ратлендові). Ні, будьте такі ласкаві, залишіться тут.
Маргеріт. Батьку, Томмі в машині,— сам. Дозволь мені піти до нього.
Старкветер. Дай папери.
Місіс Старкветер підводиться й, схлипуючи, непевною ходою наближається до Маргеріт.
Місіс Старкветер. Медж, Медж, — то не може бути правда. Я не вірю. Я знаю, що ти не вчинила тієї огидної речі. Ніколи не повірю я, щоб моя дочка дійшла до такого негідного вчинку… Я відмовляюся вірити своїм власним вухам… (Раптом падає навколішки перед Маргеріт і плаче істерично, заламуючи руки).
Старкветер(підходить до неї). Встань. (Завагавшись). Ні; лишайся. Monte, вона тебе послухає.
Маргеріт(намагаючись підвести матір). Не треба, мамо, не треба. Прошу тебе, підведись. (Місіс Старкветер пручається істерично). Ти не розумієш, мамо. Ну, прошу ж тебе, прошу, — підведись.
Місіс Старкветер. Медж, я, твоя мати, благаю тебе навколішках. Віддай ті папери батькові, і я забуду все, що тут почула. Подумай про нашу репутацію! Я не вірю в це, я не вірю жадному їхньому слову; але ж подумай, яка ганьба на нас чатує. Подумай про мене. Подумай про Конні, свою сестру. Подумай про Томмі. А до якого стану доведеш ти батька! А мене? Ні, моє серце не витримає… (Стогнучи й хитаючи головою). Мені млосно… Я знаю, що зараз зомлію!..
Маргеріт(підводить матір; Конні підходить допомогти сестрі). Мамо, ти не розумієш. Тут ідеться про багато важливіші речі, аніж наша репутація, чи (показує на Ратленда) приміром, бог. Ти кажеш про Конні й Томмі… Але ж два мільйони таких самісіньких Конні й Томмі тяжко працюють сьогодні на фабриках Сполучених Штатів. Подумай про них. І, крім того, мамо, все це неправда, що ти тут почула. Між містером Ноксом і мною нічого немає. Він зовсім мені не коханець.
Я насправді не така скандальна особа, як мене тут обзивали чоловіки.
Конні(благально). Медж!
Маргеріт (так само). Конні! Повір мені. Я чиню по правді. Я знаю, що чиню по правді.
Місіс Старкветер хлипає, Конні веде її назад до крісла.
Старкветер. Маргеріт, кілька хвилин тому, коли ти запевняла, що не було нічого між тобою й тим чоловіком, — ти збрехала мені… збрехала, як тільки розпусна жінка може збрехати.
Маргеріт. Ви тільки в найгірше вірите.
Старкветер. А хіба тут є що інакше? Але те, що ти накоїла ось у цій кімнаті, на очах нахабно обікравши мене, те ще бридкіше, ніж твої взаємини з тим чоловіком. Ну, що ж, ти пішла всупереч батьковій волі, та ще й у справах, на яких ані геть не розумієшся. Це чоловіча гра, в якій ти поважилася взяти участь, тож май на увазі, що наслідки на тобі й окошаться. Том вимагатиме розлучення.
Маргеріт. Що-що, а це вже зовсім не погроза.
Старкветер. Але кар'єрі Нокса це завдасть смертельного удару. Наш добрий недалекий народ не прощає вільного поводження. Ми завдамо Ноксові такого сорому…
Місіс Старкветер(тяжко вражена). Ентоні!..
Старкветер (роздратовано зиркнувши на дружину). І ще одне. Оскільки буде доведено, що ти зламала подружню вірність, стала неморальна жінка, то ти не гідна виховувати свою дитину. Отже, її в тебе відберуть.
Маргеріт. Ні, ні! Такого не може бути. Я не вчинила нічого злого. Жадний суд, жадний справедливий суддя не повірить свідченням такого суб'єкта, як оцей! (Показав на Габарда).
Габард. Свої свідчення я можу довести. В сусідній кімнаті було двоє чоловіків. Можете не сумніватися, бо я сам їх туди привів. І це були люди, що служать вашому батькові. А в дверях, як відомо, є замкові щілини. Отож свідки бачили.
Маргеріт. І вони посвідчать усе, що ви їм скажете.
Габард. Вони знатимуть, що посвідчити, — запевняю вас.
Старкветер. Маргеріт, я розповів тобі дещо з того, що я можу зробити. Ще не пізно. Поверни папери, і все піде в непам'ять.
Маргеріт. Виходить, ти навіть ладен забути цюцю… подружню зраду. Ти тільки-но казав, що я неморальна жінка і не гідна виховувати власного сина, а тепер ти повертаєш його мені! Я й не уявляла собі, що твоя доброчесність може бути така ница!.. Вірячи в мою розбещеність, ти, проте, згодний пробачити мені й усе забути, і це заради якихось нікчемних папірців, заради грошей, заради права грабувати й обкрадати людей! То це така твоя моральність — самі тільки гроші?!..
Старкветер. Я знаю, що таке моральність. І справа зовсім не в грошах. Я тільки керівник; і я високо шаную свій обов'язок, як керівника…
Маргеріт (перебиваючи йому мову, гірко). Крадіжки, й брехні, й усілякі інші дрібні гріхи — ніщо проти високого обов'язку… Мета виправдує засоби.
Старкветер(відрубує їй). Саме так.
Маргеріт(Ратлендові). Це ж єзуїтщина[66], містере Ратленде. Сподіваюсь, що ви, як духовний напутник мого батька…
Старкветер. Досить цього базікання! Дай мені папери.
Маргеріт. В мене їх нема.
Старкветер. Що робити, Габарде?
Габард. Вони в неї. Вона ж майже призналася, що їх немає більш піде в кімнаті. А сама вона не виходила звідси. Отже, нічого іншого не лишається, як обшукати її.
Старкветер. Так, це єдиний вихід. Доблмене і ви, Габарде, ідіть з нею за ширму. Роздягніть її і знайдіть папери.
Доблмен невимовно злякався, але Габард ладен виконати це доручення залюбки.
Чалмерс. Ні; я цього не дозволю! Габард тут уже ні до чого.
Маргеріт. Надто пізно, Томе. Ви не заступилися за мене, коли тут поневіряли мою душу… То що вже там важить, коли здеруть з мене ще й одяг!.. Якщо мають мене роздягати й обшукувати чоловіки, то чим містер Габард гірший за кожного іншого? А може, й містер Ратленд хоче докласти до цього руку?
Конні. О Медж! Віддай їм ті папери. (Маргеріт хитає головою. Старкветерові). Тоді нехай я обшукаю її, тату.
Старкветер. Ти занадто набиваєшся. Мені не треба таких охочих. Хто зна, чи тобі можна вірити більше, ніж твоїй сестрі.
Конні. То нехай це зробить мама.
Старкветер(глузливо). Маргеріт винесе цілу скриню документів, а твоя мама й не помітить.
Конні. Але ж тільки не чоловіки, тату! Тільки не чоловіки!
Старкветер. А чому ні? Безсоромність їй уже не первина. (Владно). Доблмене!
Доблмен (думаючи, що прийшла на нього остання година, переляканий на смерть). Т-т-а-ак, сер. Старкветер. Покличте служниць.
Місіс Старкветер(протестуючи). Ентоні! Старкветер. Ти волієш, щоб її обшукали чоловіки?
Місіс Старкветер (стиха). Я помру, я помру… Я знаю, що я помру…
Старкветер. Доблмене! Подзвоніть по служниць. (Доблмен через силу підходить до бюрка, натискає кнопку і вертається до дверей). Впустіть сюди покоївок та доморядницю.
Лінда самовіддано кидається до Маргеріт.
Відійдіть туди — в куток. (Показує праворуч на передній).
Лінда нерішуче прикипає до місця, але Маргеріт подає їй знак головою і та скоряється. Маргеріт підбадьорливо до неї всміхається. Стукають праворуч у двері, на другому плані; Доблмен відмикає їх, розмовляє з покоївкою, тоді знов замикає.
(До Маргеріт). Зараз не час на жарти й тонкосльозі сентименти. Поверни папери, а ні, то скуштуєш лиха. Маргеріт не відповідає.
Чалмерс. Ви встряли в чоловічу гру, і тут пахне серйозним. Краще віддайте напери.
Маргеріт усе так само незворушна.
Габард (закрадливо).