Рідко коли це щось варте уваги, але завжди треба поглянути, а може...
— Ви розважаєтесь цією роботою?
— Розважаюсь? Це єдине, що я вмію робити добре.
Нас перебив добродій років сорока, зодягнений у піджак, завеликий на нього не менш як на декілька розмірів, з рідким білявим чубом, що спадав йому на густі, такі самі жовті брови. Він говорив м'яко, наче повчаючи дитину.
— Я вже зовсім стомився від цього "Порадника платника податків". Мені слід було б переписати його від початку до кінця, але не хочеться. Я вам перешкоджаю?
— Це Діоталлеві, — сказав Бельбо й відрекомендував нас одного одному.
— A-а, ви прийшли подивитись на тамплієрів? Бідолашний. Послухай, ось що мені спало на думку: Циганське містобудування.
— Непогано, — сказав Бельбо захоплено. — А я думав про Кінний спорт у ацтеків.
— Перший клас. Але куди ти це помістиш, у Супорізання чи до Неможливих речей?
— Треба добряче помізкувати, — мовив Бельбо. Він пошукав у шухляді і вийняв з неї якісь картки. — Супорізання... — Він поглянув на мене, помітивши моє зацікавлення. — Супорізання, як усім відомо, це мистецтво різати суп. Ба ні, — звернувся він до Діоталлеві. — Супорізання — це галузь науки, це науковий предмет, як і Механічне тіткопривітання чи Пілокатабазис, всі вони належать до галузі Волосорозчетверизації.
— А що таке ця Волосороз... — ризикнув я.
— Це мистецтво розділяти одну волосину на чотири. Ця галузь містить науки, що займаються непотрібними техніками, приміром, Механічне тіткопривітання навчає конструювати машини для привітання тіток. Ми не певні, чи залишати у цьому розділі Пілокатабазис, який є мистецтвом уникати неприємностей на волосину, адже це не виглядає зовсім непотрібним. Хіба ні?
— Чекайте. Поясніть мені, про що тут взагалі йдеться... — спробував я з'ясувати становище.
— Справа в тому, що ми з Діоталлеві готуємо реформу сфери знання. Запровадження Факультету порівняльної неважливості, де вивчатимуться непотрібні або неможливі науки. Цей факультет повинен випускати вчених, які працюватимуть над збільшенням до безмежжя кількості неможливих наук.
— А скільки там галузей?
— Поки що чотири, але вони вже можуть умістити всі науки. Галузь Волосорозчетверизації має підготовчий характер, вона повинна виробити відчуття неважливості. Важливою галуззю є галузь Неможливих речей. Приміром, Циганське містобудування чи Кінний спорт у ацтеків... Суттю цих дисциплін є розуміння глибинних причин їхньої неважливості, а у галузі Неможливих речей — також їхньої неможливості. Тому сюди належать Морфологія Морзе, Історія сільського господарства в Антарктиці, історія малярства на острові Пасхи, Сучасна шумерська література, Впровадження екзаменування у систему Монтессорі, Ассиро-вавилонська філателія, Технологія кола у доколумбових імперіях, Інтерпретація образів Брайля, Фонетика німого кіно...
— А що ви скажете про Психологію натовпу в Сахарі?
— Незле, — мовив Бельбо.
— Незле, — сказав Діоталлеві переконано. — Ви повинні брати в цьому участь. У цього юнака є здібності, правда, Якопо?
— Авжеж, я це відразу збагнув. Учора ввечері він з великою спритністю конструював ідіотські умовиводи. Але продовжуймо, якщо цей проект вас цікавить. Що ми помістили у галузь Оксимороніки, ніяк не знайду своїх нотаток?
Діоталлеві витягнув з кишені картку і пильно, з повчальною приязню поглянув на мене:
— Галузь Оксимороніки, як пояснює сама назва, характеризується внутрішньою суперечністю дисципліни. Ось чому Циганське містобудування повинне потрапити саме сюди...
— Ні, — мовив Бельбо, — інша річ, якби це було Містобудування у кочівників. Для Неможливих речей характерна емпірична неможливість, а для Оксимороніки — суперечливість термінів.
— Побачимо. Але що ми помістили в Оксимороніку? Ось, Традиційність революції, Парменідова динаміка, Гераклітова статика, Спартанське сибаритство, Інституції народної олігархії, Історія традиційних новинок, Тавтологічна діалектика, Еристика Буля...
У мене з'явилось бажання показати, якого я гарту:
— Можна запропонувати Граматику винятків?
— Чудово, чудово! — мовили обидва і взялися записувати.
— Тут є одна заковика, — остеріг я.
— Яка?
— Якщо ви оприлюдните цей проект, насуне хмара людей з вартими уваги публікаціями.
— Я казав тобі, що він гострий хлопець, Якопо, — сказав Діоталлеві, — а чи знаєте ви, що саме в цьому й полягає наша проблема? Несамохіть ми накреслили ідеальний профіль реального знання. Ми показали необхідність можливого. Тому слід мовчати. Але зараз мені треба йти.
— Куди? — поспитав Бельбо.
— Сьогодні п'ятниця.
— Господи Ісусе, — сказав Бельбо. Тоді звернувся до мене: — Тут навпроти є два-три доми, де живуть ортодоксальні євреї, знаєте, ті у чорних капелюхах, з бородою і пейсами. їх небагато у Мілані. Сьогодні п'ятниця, і після заходу сонця починається субота. Тому в помешканні навпроти починають усе рихтувати, начищати підсвічники, готувати їжу, влаштовуючи все так, аби завтра їм не довелося навіть вогню запалювати. Навіть телевізор залишається увімкненим цілу ніч, з вибраним заздалегідь каналом. У Діоталлеві є невеликий бінокль, і він, ганебно підглядаючи з вікна, насолоджується побаченим, мріючи опинитися по той бік вулиці.
— А чому? — поцікавивсь я.
— Тому що наш Діоталлеві вперто твердить, ніби він єврей.
— Як це — вперто тверджу? — запитав вражений Діоталлеві. — Я єврей. Ви щось маєте проти, Казобоне?
— Нічогісінько.
— Діоталлеві, — сказав Бельбо рішуче, — ти не єврей.
— Ні? А моє прізвище? Як Ґраціадіо, Діосіаконте — всі перекладені з єврейської, імена з гетто, як Шолом Алейхем .
— Прізвище Діоталлеві, як добру призвістку, муніципальні службовці часто давали знайдам. А твій дідусь був знайдою.
— Єврейським знайдою.
— Діоталлеві, у тебе рожева шкіра, горловий голос і ти фактично альбінос.
— Є кролі-альбіноси, тож мають бути і євреї-альбіноси.
— Діоталлеві, не можна вирішити стати євреєм, як вирішуєш стати філателістом чи свідком Єгови. Євреєм треба народитися. Заспокойся, ти такий самий поганин, як і всі ми.
— Я обрізаний.
— Облиш! Будь-хто може зробити обрізання з гігієнічних міркувань. Для цього потрібен лише лікар з відповідними інструментами. У якому віці тобі зробили обрізання?
— Не будемо вдаватися у подробиці.
— Будемо. Євреї завжди удаються в подробиці.
— Ніхто не може довести, що мій дідусь не був євреєм.
— Звичайно, він же був знайдою. Але він міг бути також спадкоємцем візантійського трону або нешлюбним сином Габсбургів.
— Ніхто не може довести, що мій дідусь не був євреєм, і його не знайшли поблизу Портіко д'Оттавіа.
— Але твоя бабуся не була єврейкою, а у євреїв походження простежується по материнській лінії...
— ...а крім метрикальних даних, — адже навіть муніципальну метрикальну книгу можна читати між рядками, — є також поклик крові, а моя кров говорить про вишукано талмудичний характер мого єства, і це буде расизмом з твого боку, якщо ти твердитимеш, що поганин теж може бути таким вишукано талмудичним, як почуваю себе я.
Він вийшов. Бельбо сказав мені:
— Не звертайте уваги. Ця суперечка точиться майже щоденно, тільки кожного дня я намагаюсь навести новий аргумент. Річ у тім, що Діоталлеві палкий шанувальник Кабали. Але ж були й християнські кабалісти. Зрештою, послухайте, Казобоне, якщо Діоталлеві хоче бути євреєм, чому я повинен заперечувати?
— Авжеж. У нас тут демократія.
— Так воно і є.
Він запалив сигарету. Я згадав, навіщо сюди прийшов.
— Ви згадували якийсь машинопис про тамплієрів, — мовив я.
— Справді... Зараз подивимось. Він був у течці зі штучної шкіри...
Він нишпорив у купі рукописів і намагався витягти з-поміж них один, що лежав посередині, не знімаючи інших. Ризикована операція. І справді, купа враз полетіла шкереберть, дещо впало на підлогу. Бельбо держав у руці течку зі штучної шкіри.
Я перебіг очима зміст і вступ. "Стосується арешту тамплієрів. 1307 року Філіп Красивий вирішує заарештувати всіх тамплієрів Франції. Збереглася легенда, згідно з якою за два дні до того, як Філіп віддав наказ про арешт, зі штаб-квартири тамплієрів у Парижі в невідомому напрямку вирушає віз із сіном, запряжений волами. Кажуть, що на возі переховувалася група лицарів на чолі з якимось Омоном і що вони знайшли прихисток у Шотландії, вступивши до ложі каменярів у Кілвіннінгу. Легенда твердить, що ті лицарі влилися в товариства вільних каменярів, які стали охоронцями таємниці Соломонового Храму. Оце й усе, як я й передбачав. Цей теж шукає коріння масонства у цій втечі тамплієрів до Шотландії... Цю історію пережовують уже два століття, а вона зовсім безпідставна. Немає жодного доказу, я можу притягти вам з п'ятдесят опусів, які розповідають те саме, списані один з одного. Погляньте сюди, розгортаю навмання: "Що шотландська експедиція справді відбулася, доводить те, що навіть нині, через шістсот п'ятдесят років, у світі ще існують таємні ордени, які виводять своє коріння від Війська Храму. Як інакше можна пояснити тяглість цієї традиції?" Ви розумієте? Хіба можливо, що ніякого маркіза Карабаса не було, якщо навіть Кіт у чоботях каже, що служив у нього?"
— Зрозуміло, — сказав Бельбо. — Треба буде його позбутися. Але історія ваших тамплієрів мене зацікавила. І я не хотів би прогавити таку нагоду, маючи тут під рукою знавця. Чому всі говорять про тамплієрів, а не про мальтійських лицарів? Ні, не зараз. Уже пізно, ми з Діоталлеві невдовзі повинні йти на вечерю з паном Гарамондом. Але десь о пів на одинадцяту ми, мабуть, уже звільнимося. Якщо зможу, то переконаю й Діоталлеві заскочити до Піладе — але він непитущий і звичайно йде спати рано. Я знайду вас там?
— А де ще? Я належу до занапащеного покоління і знаходжу самого себе лише у товаристві самотності подібних до мене.
13
Брати, володарі у Храмі,
Що повен був коштовних крамів,
Де срібло й золото палало —
Ті, що над панством владували,
Де всі вони? Що сталось з ними?
Chronique á la suite du roman de Favel
Et in Arcadia ego . Того вечора бар Піладе здавався втіленням золотого віку. То був один із тих вечорів, коли відчуваєш, що революція не лише відбудеться, — її навіть спонсоруватиме Спілка промисловців. Лише у Піладе можна було побачити, як власник бавовнопрядильні у штормівці й з бородою грає в очко з майбутнім терористом у двобортному костюмі та краватці.