Коли діти прийшли додому, їхні рукавички, черевики та шкарпетки можна було викручувати — так усе промокло. Та ніхто їх не картав, бо мама чудово розуміла, що таке мокрий сніг. Щоправда, дітям довелося роздягнутись і раніше піти спати, а їхній одяг був розкинутий на кріслах для просушки. Дитячі черевики були поставлені перед каміном, щоб доходило тепло від жару, а шкарпетки дбайливо розвішені над каміном. Вночі, коли всі міцно спали, в каміні з'явився Санта-Клаус, і тут він помітив дитячі шкарпетки. Часу в Санта-Клауса було обмаль, тож він скоренько поспихав подарунки у шкарпетки і через комин повернувся назад. Цього разу він упорався зі своїм завданням як ніколи швидко.
— От якби всі вішали шкарпетки над каміном, — міркував Санта-Клаус, підступаючи до наступного комина. — Тоді я мав би більше часу і міг би об'їхати більше дітей.
Коли, прокинувшись уранці, Марго, Дік, Нед і Сара побігли на перший поверх по свої шкарпетки і знайшли в них подарунки від Санта-Клауса, дитячій радості не було меж. Правду кажучи, у тих шкарпетках було більше подарунків, ніж зазвичай отримували діти, бо Санта-Клаус так поспішав, що кидав іграшки туди, навіть не рахуючи.
Авжеж, вони розповіли про це своїм маленьким друзям, ну й, звісно ж, кожен з них вирішив, що наступного року перед Різдвом він повісить біля каміна шкарпетку. Навіть Бессі-Веселунка, яка була тоді в місті разом з батьком, великим лордом Лердом, коли почула від дітей таку історію, повернувшись на Різдво додому, також повісила над каміном свої розкішні панчішки.
Минув рік, і коли Санта-Клаус знову подався у свої різдвяні мандри, вже багато хто, готуючись до його відвідин, розвішував над комином шкарпетки. Він скоренько наповнював їх подарунками і їхав далі. Справа тепер просувалася вдвічі швидше, ніж тоді, коли для того, щоби залишити дарунок, дітей доводилося розшукувати по всій оселі.
Дуже скоро цей звичай перейняли інші люди. Санта-Клаус тільки радів, бачачи таку полегшу. Бо коли вам потрібно об'їхати цілу купу дітвори, а часу обмаль, будь-яка допомога буде доречною.
Розділ дванадцятий
ЯК З'ЯВИЛИСЯ
РІЗДВЯНІ ЯЛИНКИ
Клаус дотримав слова, даного нукам, і завжди повертався до Веселої Долини до світання, хоча їздити доводилося по всьому світу. Ось такі були у нього прудконогі скакуни. Клаус радо мандрував по землі. Йому подобалась нічна їзда з вітерцем, веселило душу радісне дзеленькання дзвіночків. Коли він тільки починав їздити на запрягу із десяти оленів, дзвіночки мали лише Лиско та Пушок. Клаус вісім років поспіль носив дарунки дітям Повелителя Всіх Гномів. Добродушний володар щоразу дарував йому низку двіночків, аж поки їх не стало стільки, що вистачило всім оленям. Можете уявити, як весело вони дзеленькали, коли оленячий запряг вихором пролітав через засніжені землі.
Дитячі шкарпетки довгі, і щоби заповнити подарунками хоч одну, знадобиться чимало іграшок. Та Клаус скоро дізнався, що дітям до вподоби не тільки іграшки, і посилав у теплі краї кількох фей, з якими він завжди дружив. Феї наривали там повнісінькі клунки апельсинів та бананів і з ними поверталися до Клауса. Інші феї летіли до дивовижної Потішної Долини, де просто на кущах росли смачні цукерки та льодяники. Вони приносили багато-багато солодощів для малечі. І кожного Святвечора Санта-Клаус наповнював дитячі шкарпетки іграшками та всякою смакотою, і можете не сумніватися: знаходячи гостинці від Санта-Клауса, діти стрибали від радості.
Є на світі й такі краї, де взимку не буває снігу, але Клаус та його олені не проминали їх. У санкове полоззя були прилаштовані маленькі коліщата, тож по землі вони пересувалися анітрохи не гірше, ніж по снігу. І незабаром в теплих краях ім'я Санта-Клауса знали не гірше, ніж в околицях Веселої Долини.
Одного року, перед самою мандрівкою, коли олені вже були ладні зірватися з місця, до Клауса прийшла фея і розповіла про трьох малих дітей, що мешкали під грубим чумом зі шкур посеред широкої рівнини, де не було жодного деревця. Жили вони гірко та безрадісно, бо батьки цих дітей були люди темні, затуркані, а до малечі їм не було ніякого діла. Клаус вирішив на зворотному шляху заїхати до цих дітей. Коли він уже повертався, на дорозі йому трапилася пухната соснова верхівка, яку зламав бешкетний вітер. Клаус підняв цю верхівку з землі і поклав її у сани.
Вже починало світати, коли олені спинилися перед самотнім чумом зі шкур, у якому спали бідні діти. Клаус ввіткнув соснову верхівку у піщаний рунт, а її гілки щедро прикрасив свічками. Вийшло гарненьке деревце. Він повішав на нього кілька найкращих іграшок і пакетиків з цукерками. Швидко впоравшись із цим завданням (а Санта-Клаус усе робить швидко), він запалив свічки, знайшов вхідний отвір у чумі, засунув голову і прокричав:
— Малята, вітаю з Різдвом!
Поки діти протирали сонні очі, поки вони виходили надвір поглянути, хто ж це кричав, за Санта-Клаусом вже й слід прохолов.
Уявіть, як дивувалися діти (котрі досі не знали, що таке радість), побачивши на тлі сірого світанкового неба осяяну вогнями ялинку! Як вони раділи іграшкам на ній! Цієї радості їм вистачило на багато-багато років. Дітвора взялася за руки та й пішла у танець навколо ялинки. Вони сміялись та галасували аж до хрипоти. Батьки, вийшовши з чуму, зачудовано озирали ялинку, і слід сказати, що після відвідин Санта-Клауса вони значно подобрішали.
Вигадка з сосновою верхівкою сподобалася Санта-Клаусу, тому через рік його сани вже були навантажені не тільки іграшками, а й ялинками. Він дарував їх небагатим сім'ям, де люди ще не звикли до прикрас, а ялинкове гілля прикрашав свічками та іграшками. Звичайно, за одну поїздку Клаус не міг привезти різдвяні ялинки всім, хто хотів би їх мати, і люди поступово стали діставати їх самі та ставити у домі перед приїздом Санта-Клауса. І добряк Клаус завжди старався прикрасити ялинку так, щоби сподобалося всім, вішав на них іграшки та свічки, щоб діти могли побачити різдвяне деревце в усій його красі.
Нові задуми та непідробна щирість Санта-Клауса робили свою справу: тепер діти не могли дочекатися тієї єдиної ночі на рік, коли мав завітати їхній друг. Очікування свята таке ж приємне, як і саме свято, і вони пережили не одну щасливу хвилину, гадаючи, з чим завітає Санта-Клаус наступного разу.
Ви ще не забули свавільного барона Брауна, того самого, що прогнав колись Клауса від свого замку і заказав йому дорогу до своїх дітей? Так от, коли через багато років після смерті старого барона замком почав правити його син, якось Браун-молодший у супроводі рицарів та зброєносців завітав до Клауса. Спішившись, він зняв шолом і покірливо схилив голову перед найкращим другом усіх дітей.
— Мій батько не знав, який ви добрий і гарний чоловік, — промовив барон. — Ось чому він погрожував повісити вас на замковій стіні. Але я маю дітей, які дуже хочуть зустрітися з Санта-Клаусом, і прийшов просити вас, щоби ви не обминали їх своєю ласкою.
Клаус не без задоволення вислухав барона. Замок був єдиним місцем на землі, де він ще не був, і Санта-Клаус пообіцяв, що на Святвечір неодмінно подарує щось бароновим дітям. Барон пішов додому задоволений, а коли прийшла пора, Санта-Клаус дотримав свого слова.
Ось так наш добряк добрими справами завоював людські серця. І чи варто дивуватися, що він завжди був у гарному гуморі? Адже на світі не було жодної оселі, де б його не приймали зі справді королівськими почестями.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. СТАРІСТЬ
Розділ перший
ЖИТТЄДАЙНА МАНТІЯ
Тепер, коли наближається доленосна мить у житті Санта-Клауса, чиє ім'я славиться по цілому світі, я зобов'язаний ще раз згадати найзнаменніші події, що сталися в житті цього славетного чоловіка.
Отже, вперше ми зустрілися із Клаусом тоді, коли німфа дерев Нецилія знайшла його, ще безпорадне немовля, на узліссі Дикої Пущі, всиновила і виховала. Ми бачили, як Клаус почав майструвати іграшки для дітей і як він, при сприянні безсмертних, дарував їх усій дітворі.
Багато років Санта-Клаус ніс радість у людські оселі. Жив він просто, багато працював і тому був дужий та не знав недуг. А що за домівку йому була прекрасна Весела Долина, де не було ні смутку, ні турбот, то Клаусові просто на роду було написано жити довго та щасливо.
Минуло чимало літ. Санта-Клаус зістарився, довга русо-золотиста борода, що вкривала щоки й бороду, помалу сивіла, аж поки врешті не забіліла, наче сніг. Його волосся також побіліло, від кутиків очей пролягли глибокі зморшки, особливо помітні, коли він сміявся. Зросту він був невисокого, а зараз розповнів і ходив перевальцем. Так, зовнішність Клауса змінилася, але не його вдача! Яким він був замолоду — моторним, радісним, безжурним, таким залишався і зараз, а його веселі очі блищали так само яскраво, як і в перші дні життя у Веселій Долині.
Рано чи пізно кожен смертний вступає в ту пору, коли він старіє; життя його добігає кінця, і він, покидаючи цей світ, переселяється у потойбіччя. Тому нема нічого дивного у тому, що олені, не знати вже вкотре вирушаючи із Санта-Клаусом у звичну подорож, тривожно перешіптувалися: а що, коли ця поїздка виявиться останньою?
А потім уся Дика Пуща поринула в жалобу, оніміла Весела Долина, замовкло все живе, що знало Клауса, встигло його полюбити і веселішало від звуку його кроків та веселого посвисту.
Всі розуміли: старого Клауса покинули останні сили, бо він уже не майстрував іграшок, а лежав на ліжку і, здавалося, спав.
Німфа Нецилія, котра виховала Клауса, і досі залишалася юною, вродливою і сповненою сил. їй здавалося, ніби ще тільки вчора вона тримала на руках оцього сивого бороданя, а він невинно, по-дитячому їй усміхався.
Вона була безсмертною, він — смертним, і між ними пролягала нездоланна прірва.
На щастя, в цій порі у Дику Пущу завітав Господар Усіх Лісів. Сумно дивлячись йому у вічі, Нецилія повідала Аку, яка доля спіткала їхнього друга Клауса.
Лісовий Господар відразу почорнів, наче хмара, сперся на свою сокиру і впав у задуму, раз по раз погладжуючи сиву бороду. Аж ось він різко випростався, рішуче труснув головою і розпростав правицю, немов збирався сотворити диво. В Аковій голові народився грандіозний задум, настільки грандіозний, що тепер весь світ мав кланятися йому в ноги та на віки вічні славити Господаря Всіх Лісів!
Усім відомо, що коли великий Ак за щось береться, він діє чітко, без зволікань.