Ні, свої були хоч і бідні на вигляд, але дужчі тілом і вільніші в поводженні.
Слов янські багаття повабили злиденних господарів колишнього міста надією на милостину. Нещасні жебраки завдали першого вдару по легендах про багатство ромеїв і підтвердили слова уголичів, що треба за здобиччю іти далеко в імперську землю.
Малх розізнав історію міста. Тут шістнадцять поколінь тому були посаджені на землю легіонери Траяна. Нове місто, назване Неаполем Мізійським, швидко розбагатіло, обросло приміськими селищами. Тричі переносили міський мур. Передові загони гуннів пограбували жителів. Ставши гуннським володінням, місто швидко ожило. Потомки згадували про часи Баламира, Ругіли та Аттіли як про золотий вік. Місто грабували варвари, грабували свої війська, що ходили імперською дорогою. Жителі розбігалися. Дехто залишався з нерозумною надією скористатися покинутим майном. На них накидалися здирники податків, вимагаючи заплатити за себе, і за тих, що втекли, померли, яких забрали варвари.
Селищу, на яке перетворилося місто, остаточного удару завдав нинішній базилевс. Для роботи на''спорудженні фортець людей ловили, як диких звірів. Решткам жителів оголосили: базилевс вимагає від підданих самопожертви, за що вони будуть винагороджені вічною безпекою свого буття. Фортеці побудовані. Варвари нападають більше, ніж раніше. Населення зникало зовсім.
Струнка дівчина просила Малха, щоб її взяли з собою. Вона буде доброю служницею, вона сильна. Все, все — аби лише не залишатися в проклятій богом пустелі. Про щось далеке і забуте говорили Ратибору смаглява шкіра і чорні очі в довгих віях. Князь не міг згадати. Тінь лягла на мить і зникла.
Слухаючи розповідь друга про гірку долю ромейських байстрюків, Ратибор пожалів дівчину:
— Нехай чекає, коли ми повернемося,— і, щедрий, дозволив: — та й інших, хто з нею, нам теж совісно буде відганяти.
Сховавшись за стремено, дівчина потяглася до Ратибора. Малх переклав князеві слова пристрасної вдячності: молода вона, народжена через три літа після того, як базилевс побив у столиці народ за повстання. Чесна вона, і мужа в неї немає. І обіцяє тебе чекати хоч до самої смерті.
йшли швидко, йшли обережно. Верстов на вісім, на десять відходила вперед вивідувальна сотня, випускаючи від себе дозори — очі й вуха війська. Позаду основна сила охороняла себе рухливою заставою. Зв'язок вперед і назад тримали ланцюжки, щоб знати потрібне, щоб основна сила не натисла на передову заставу, щоб тилова не навалювалася на хвіст основних сил.
На козячих плащах, вивернутих шерстю догори, мряка збиралася у великі краплини. Передовий загін наближався до перевалу. Хмари порвалися зітлілою пістрею, виглянуло сонце і передова сотня наткнулася на перешкоду.
Гори замикали сідло перевалу лісистими волохатими хребтами. Між ними дві фортеці стали на варті проходу. Одна велика, друга мала і між ними — видолинок завширшки не більше убіиного лету стріли. Розумні умільці замкнули перевал з добрим знанням військової справи.
Жупан Владан здивувався:
— Коли я тут ходив, не було стін.
Порівняно із оброслим мохом громаддям на дунайському березі ці фортеці були зовсім свіжі. Видно, камінь брали на місці — гірські схили темніли вижолобками недавніх вибоїв. На горах зяяли лисини лісових вирубок, від яких униз ішли просіки для скочування балок.
Тут не пройдеш. Фортеця, народжена горами, пригнічувала роську свободу. Ратибор згадав ненависть степовиків до укріплень, згодився з їхніми злими почуттями, але відчув і повагу до творців фортеці.
Жодної душі біля обох твердинь. Сонце наближалося до заходу, і ромеї втяглися за мури, мов слимак.
Короткої ночі росичі й уголичі нишпорили біля фортеці. Рову тут не було, скелі виходили назовні, ледь прикриті осувами та тонким грунтом. Між двома фортецями не пройти і вночі. Ромеї запалили сильні смолоскипи.
Ромейські вовцюги тривожилися. Чулися голоси, тупіт на мурах. З башт кидали смолоскипи, та вони швидко гасли в калюжах, залишених дощем. Перед світанком у великій фортеці ясно і спокійно зазвучала бронзова дошка.
Комес Гераклед гаряче молився, припадаючи лобом до шерехуватої плити підлоги. Не було часу гладенько обтесати камінь.
Ревний кафолик, Гераклед висунувся на службі у військах, підлеглих антіохійському патріарху Єфрему. Святитель Єфрем викорінював в Сірії єресь монофізитствуючих. Понад два міріади ченців-схизматиків, вигнаних і втеклих з розорених кафоликами монастирів, зібралося в Теллсько-му монастирі. Коли легіон під командуванням брата патрі-
арха наблизився до нескінченних рядів чорноризців, солдати відступили, сприйнявши смертних за гігантів. Один Гераклед, повторюючи догмат істинної віри як бойовий клич, кинувся на ченців і вбивав єретиків до знемоги. Його приклад не надихнув оторопілий легіон. Та полководець відзначив хороброго борця за істину християнського віросповідання.
Гераклед отримав командування. Міста і містечка Сірії почули ім'я благочестивого комеса. Ведений істинним богом, Гераклед спустошив околиці Телли, розшукував схизматиків у горах і в недоступних, як раніше вважалося, сховищах по Євфрату.
Виконуючи волю святителя Єфрема, Гераклед погнав єретиків від міста Апамеї до кордонів сарацинів. Зграї нечестивців падлом укрили дорогу, та все ж Гераклед продав сарацинам три міріади чоловіків, півтора міріади жінок, чимало дітей. їх полінувалися порахувати. Єретик незрівнянно гірший за язичника. Ідолопоклонники перебувають поза церквою, а єретики хочуть розруйнувати християнську спільність ізсередини. Вони — проказа. Бути рабом язичника — ще надто легка доля для схизматика.
Божественному Юстиніану стало відоме ім'я Геракледа. Воїн в ім'я Христа був посланий на північний кордон імперії для приборкання варварів. В майбутньому Герак-леду було пообіцяно командування військами всієї Фракії.
Гераклед, затримавши посланців Рикіли Павла, погнав у Тзуруле і Юстиніанополь власних гінців. Попереджаючи про вторгнення трьох тисяч слов'ян, Гераклед звинуватив Рикілу в тому, що він зрадливо пропустив варварів через священний кордон.
Бог привів слов'ян у руки Геракледа, який знищить їх, як Самсон філістимлян.
З
Поцілувавши хрест, поцілувавши і руку священика — чоловіка грішного, але наділеного благодаттю при посвяченні в сан, комес Гераклед першим вийшов з храму.
Рання утреня завершилася зі сходом сонця. Благовістив дзвін. Було тепло і волого. Білі клапті туману чіплялися за гори. Промінь сонця лежав на позолоченому хресті, піднятому на високій жердині над вузьким прямокутником храму. Храм споруджувався раніше за фортечні стіни. Бо-
21 в. і ваноо
641
жественний базилевс бажав чути про благочинство богослужіння в далеких фортецях.
У нерухомому повітрі зависали густі, звично .сморідні випари людей і тварин. Під ногами чвакало болото — бруківку не встигли послати. Було тісно. Будівничий пропонував вести забудову ширше, збільшивши довжину мурів на півтори стадії. Бог напоумив свого раба — якби Гераклед був згодився, то скіфи застали б фортецю недобудованою. "А не був будівничий зрадником?" — промайнуло в голові в Геракледа, заклопотаного вторгненням.
Двері військових домів, широкі, як ворота стаєнь, були розчинені навстіж. У дворі з-під казанів, вмащених в огнища, здіймався густий дим. Кільканадцять босих рабів, єдиним одягом на яких була настегенна пов'язка, носили дрова. Побрязкували ножні ланцюги.
На високому порозі двоповерхового лупанару одна жінка ськала в косах іншої. На обох були хітони однакового крою і однаково брудні. Помітивши комеса, жінки завмерли, як миші, котрим нікуди втікати. Вранці, не нашмаровані крейдою і тальком, без сажі на бровах і фарби на щоках, вони виглядали такими, якими були,— старими бабами.
В інший час Гераклед звелів би власникові солдатського лупанару покарати жінок канчуками. Комес не хотів, щоб блудниці показувалися в години богослужіння.
Торговець рабинями Єйріній володів купленою в Пала-тії монополією на утримування лупанаріїв у фортецях імперії.
Тога сенатора чи золототканий черевичок базилиси проходять довгу дорогу, поки їхні лахміття перетворяться на ганчір'я, від якого відмовиться жебрак. Кожна драбина веде вниз. На кожному щаблі хтось добуває вигоду. Яка-небудь ніжна красуня іберійка, запропонована Єйрінієм витонченому патрикію Помпею через два дні після того, як корабель привіз її з берегів Лазіки, де батько, брат чи просто людокрад виміняв дівчину на міцний меч візантійської роботи, через двадцять п'ять років опинялася в лупанарі прикордонної фортеці, далі приносячи прибуток хазяїнові та імперії.
Гераклед грішив плоттю, як і всі. Основне, найосновні-ше — щиросердечна сповідь і відпущення гріхів. Не грішити — це диявольська спокуса; той, хто вважає себе безгрішним, впадає в смертельний гріх гордості, він піддає осудові ближніх, виказує свої думки про справи імперії та віри.
Так породжуються єресі й діяння, небезпечні для імперії. Бог вимагає не волі, а послуху.
Між солдатами доручених Геракледу маніпул були і язичники, що засвідчувало недбальство начальствуючих. їх слід навернути до Христа. Після перемоги, над варварами...
Бог обіцяв перемогу. Тривожної ночі Гераклед заснув лише на короткий час, та бачив сон. Біле ягнятко йшло лугом, забагреним червоною росою. Знак перемоги Хреста. Таке ж сновидіння мав Гераклед у Сірії, чи йому так тільки здавалося, він не міг би переконано сказати, поклавши руку на Євангеліє. А сьогоднішнє було ясне, як день.
Тіснота фортечного двору не дозволяла вишикувати всі мані пули водночас. Повільно, по чотири в ряд, солдати витягувалися з-під склепінчатої арки єдиних воріт. Багато хто пересмикував плечима під кірасою, намагаючись зачухати блошині вкуси. В пилюці долівок ними кишіло. А, фортеця ще обладнається! .
Ішли бадьоро. Геракледа солдати любили. Він не мучив мані пули військовою муштрою, годував досита кашею з круп, м'ясом, хлібом. Вологе повітря фортечного двору сповнилося важким духом часнику й цибулі. Всі солдати отримували по чотири цибулини і по дві головки часнику на день. Давали й вино.
Імперська армія виявляла вмілість виховувати ромеїв. Це просте чудо ставалося в однаковій мірі і з підданими, і з військовополоненими. Відбір відбувався природний і досить швидко.