Сьогодні я розмовляв з одним чолов'ягою з Пентагону, і він пояснив мені, що ми входимо до кільця навколо Бріджпорта. Вони також ставлять ракетні батареї у Вестпорті та Ферфільді. Це називається системою всеосяжної оборони на той випадок, коли ворожі літаки спробують бомбардувати бріджпортські заводи.
— В якому місці купує армія ці сто акрів? — підводячись з місця, спитав Джордж Мелвін.
— На Коржовому Пагорку, — сказав Меннінг.
— Ек! — крякнув Джордж Мелвін і важко впав на стілець.
Двісті акрів землі на Коржовому Пагорку належали Джорджу Мелвіну. "Якщо армія візьме половину землі під полігон для ракет, — стогнучи, подумав він, — хто ж тоді захоче ставити будинки на другій половині?"
— Мені здається, що армія може знайти інше місце, ніж Патнем-Лендінг, для встановлення батареї, — зауважив собачник Генрі Стейнберг. — Навіщо ставити ракети, бензосклади та арсенали з атомними снарядами в центрі нашого міста?
— А діти?! — вигукнула Грейс, знову зриваючись на ноги. — Слухайте мене, друзі, — мовила вона глухим від хвилювання голосом, звертаючись до всього залу, — слухайте мене всі! Ми можемо сперечатись між собою з багатьох питань, але всіх нас об'єднує одне: ми любимо своїх дітей. Невже ж ми будемо сидіти склавши руки і допустимо, щоб на наших очах їх спопелили, пошматували чи на все життя покалічили ракети, що вибухатимуть над нашим містом? Ні! Наш священний обов'язок — боротися проти цього! Ми повинні тісніше згуртувати наші лави і спільними зусиллями перегородити жахливій небезпечній зброї дорогу до нашого міста. Ми повинні зберегти життя дітей, яких породили!
Вдруге за цей вечір Грейс викликала бурю оплесків, але зараз аплодував не тільки сектор сезонників, а вся зала. Грейс зустріла цю овацію з високо піднятою головою; в її очах блищали сльози, її щоки горіли, а груди здіймалися від нестримного хвилювання. "Богиня, — благоговійно подумав Гаррі. — Богиня вогню, пристрасті й натиску".
Він взяв її за руку і лагідно посадив на місце.
— Слухай, Г рейс, — гарячково зашепотів він, — я знаю, що завтра в тебе Червоний Хрест, що в суботу день народження Вада, що в неділю будуть гості, а в понеділок Піту ставитимуть зубну пластинку... Може, у вівторок?
— Що? — спитала Грейс, не чуючи його, бо всю її увагу заполонили схвильовані промови, які зараз виголошувалися звідусіль без жодного порядку.
— Може, у вівторок, — повторив Гаррі. — Я кажу про те, щоб поїхати удвох до готелю "Конкорд". О'кей?
— Гаррі, ради бога...
— О'кей? — наполягав він. — О'кей?
— О'кей! — нетерпляче відповіла Грейс. — А зараз краще слухай!
Серед загального гамору виділявся голос Джорджа Мелвіна.
— А як це відіб'ється на вартості нерухомого майна? — питав він. — В мене є двісті акрів землі на Коржовому Пагорку. Сотню акрів забирає армія. Кому ж я продам решту? Хто захоче ставити будинок поруч із ракетною базою?.. І не думайте, що тільки я постраждаю. Ви всі домовласники, і у ваші будинки вгачено чимало грошей. Скільки ж, по-вашому, вони коштуватимуть після того, як армія перетворить це місто на ракетний полігон?
— А що буде з нашими дочками? — зарепетувала організаторка аматорських спектаклів Лора Бошам, драматично заламуючи руки. — Що станеться з нашими юними невинними донечками, коли до міста вдереться п'яна розбещена солдатня?
— Знаєте, в чому найбільша іронія? — запитав Девід Коулмен, художник-карикатурист. — Найбільша іронія в тому, що "найк" нікуди не годиться! В мене є знайомі льотчики, і вони мені казали, що на останніх випробуваннях "найк" не міг влучити в клуню за сто футів! І, уявіть собі, армія пишається цим брязкалом і навіть не хоче співробітничати з авіацією.
— Тоді на якого нам біса ці "найки"? — вигукнула Лора Бошам. — Вони занапастять наших дочок, знецінять наші будинки, зруйнують наше місто, а самі нікуди не годяться!
— Навіщо зайві балачки? — розважливо мовив Меннінг Соу. — Коли армія вирішила встановити батарею, вона встановить батарею.
— Це ми ще побачимо! — похмуро гукнула Лора Бошам. — Містер Coy, хто розпоряджається цими "найками" і де його знайти?
— Полковник Торвальд, — відповів перший старійшина. — Він на Лонг-Айленді, у форті Тоттен.
— Гаразд, — промовила Лора Бошам. — Я пропоную обрати делегата, який відвідає полковника Торвальда і скаже йому в найсильніших виразах, що в Патнем-Лендінгу не можна встановлювати ракетну батарею.
— Блискуча ідея, — погодився Джордж Мелвін. — Треба обрати людину, яка вміла б сильно висловлюватись — якогось письменника абощо.
— Так! — раптом підскочила Грейс. — Мій чоловік — письменник, і неабиякий! Гаррі, ти складеш протест, га?
— Що? — заблимав очима Гаррі.
— Чудово! — вигукнула Лора Бошам. — Я знаю, що ви зробите це, як слід, містер Беннермен. Але треба не гаяти часу. Коли ви зможете скласти його?
— Ну... — мовив Гаррі, блимаючи ще швидше.
— Він напише протест у неділю, — сказала Грейс, — відредагує його в понеділок, а у вівторок одвезе до форту Тоттен.
— Вівторок! — зойкнув Гаррі.
Грейс здивовано глянула на нього.
— Так, у вівторок. А в чому річ?
— Ну ти ж сама... — почав був Гаррі, але вчасно прикусив язика. Хіба ж можна розповідати цілому місту, що на вівторок він призначив побачення власній дружині, а вона вже встигла про це забути?
— Отже, вівторок, гаразд? — спитала Грейс.
— Мг, — одвертаючись, пробурмотів він.
Анжела Хоффа помітила вираз його обличчя і потерла руки. Останні сумніви розсіялись: яблучко дозріло, і його треба було зірвати. Залишалося тільки визначити, коли і де.
— Леді і джентльмени, — сказав Меннінг Соу. — Вже пізно — доведеться закрити збори.
— Підтримую, — вигукнув Джордж Мелвін.
— Лапочко, — звернулась до Грейс Бетті О'Шіл, — а як же з нашою фабрикою?
Грейс нетерпляче замахала руками.
— Наступного разу, Бетті. Сьогодні не до цього.
— Здається, ти маєш рацію, — мужньо погодилась Бетті.
— Надійшла пропозиція закрити збори! — гукнув арбітр. — Хто за, прошу...
— Я-а-а!.. — прокотилося по залу.
Люди купками виходили на вулицю. О'Шіли, Стейнберги, Бошами та Коулмени обступили Грейс.
— Давайте поїдемо до ресторану та як слід обміркуємо цю справу, — запропонував Родні О'Шіл.
— Неодмінно, — мовила Грейс. — їдьмо, Гаррі!
— Я не хочу до ресторану, — накопилив губи Гаррі. — Я хочу додому.
Анжела Хоффа радісно посміхнулася.
— Правду кажучи, голубко, — мовила вона до Грейс, — мені теж треба бути дома. Я візьму таксі і поїду.
— Дурниці, — сказала Грейс, — Гаррі з радістю одвезе тебе, якщо він справді не піде з нами. Може, підеш, Гаррі?
— Ні!
— Ти не хочеш повечеряти у Фетсо?
— Ні!
— Гаразд, любий, — мовила Грейс і, підвівшись навшпиньки, цмокнула його в щоку. — Не турбуйся за мене. Мене підвезуть. На добраніч, Анжело.
— На добраніч, золотко, — посміхнулась Анжела. — Дякую за оренду чоловіка.
9
— Зайдіть, вип'ємо по чашці кави.
— Ні, дякую, Анжело, я, мабуть, поїду...
— А віскі?
— Ні, дякую.
— Може, коньяку?
— Спасибі, Анжело, я справді...
— Ну, що б вам іще запропонувати? — з удаваним відчаєм вигукнула Анжела. — Пиріжків з кишмишем? Солодких коржиків? Моє прекрасне біле тіло?
— Ха-ха! — нервово відповів Гаррі, відганяючи од себе спокусливий образ білого тіла Анжели.
— Ну, годі вам, заходьте, — промовила Анжела, міцно стискаючи його руку. — Ваша дружина розважається в ресторані Фетсо, мій чоловік в Голлівуді, а чим ми гірші? Ходімте вип'ємо, втішимо одне одного!
— Що ж, коли ненадовго... — згодився він і почвалав слідом за Анжелою до її оздобленої кипарисовим деревом вітальні.
— Це, мабуть, дуже нетактовно з мого боку, — сказала Анжела, — але, пробачте, я піду одягну щось легше.
— Будь ласка, — мовив Гаррі, відчуваючи раптовий приплив хвилювання. Він переглянув задосить кінофільмів, щоб знати, що саме мають на увазі жінки, коли кажуть, ніби йдуть одягти щось легше.
— А ви приготуйте напої, — сказала Анжела. — Я зараз повернусь.
Гаррі провів Анжелу до самих сходів довгим уважним поглядом. За десять років подружнього життя він, як і всякий жонатий американець, не раз загорався, вгледівши гарну, хоч і чужу, молодицю. Але це коротке захоплення було не стільки плотським як споглядальним — він спокійно міркував про те, які в неї ноги, талія, плечі. Майже як науковець.
Але зараз, стежачи за розкішними контурами постаті Анжели, Гаррі відчув, як хвиля трепету пройшла по всьому його тілу. Йому нараз сяйнула думка, що сьогоднішня зустріч з Анжелою могла б вийти за межі теорії. Анжела була доступною.
Першим імпульсом Гаррі було тікати. Він ще ні разу не заплямував своєї вірності Грейс — і не через якісь там високі моральні принципи, а просто тому, що нікого більше не бажав. Чи варто ганьбити прапор сьогодні?
"Ні, це смішно, — сказав він сам до себе, прямуючи до серванта. — І не тільки смішно, це образа для Анжели. Адже в місті у неї найчудовіша репутація. Які в тебе є підстави гадати, що цього вечора вона буде легковажною?.. Ні, хлопче, ти просто мариш. Анжела ж сама сказала, що ми лише вип'ємо і втішимо одне одного".
"А що, коли раптом їй заманеться більше, ніж пити й втішати мене, — подумав він, наливаючи собі чарку віскі з содовою. — Що; коли вона зараз спуститься по сходах у негліже і пришпилить мене до килима? Та, врешті, хіба це так страшно? Хіба вдома на мене чекає щось краще? Взагалі, що чекає на мене вдома?
Від цієї думки у серці Гаррі закипіла лють, і він одним духом вихилив повну чарку віскі. Якщо сьогодні він і скочить у гречку з Анжелою, — звичайно, це лише припущення, але все-таки, — то нехай Грейс нарікає сама на себе. Коли б вона не подалася до ресторану, він зараз був би дома, а не в Анжели. Більше того, коли б вона не була вічно зайнята клятими громадськими та господарськими справами, він навіть і не подумав би шукати собі чужих краль.
В усьому, що б не трапилось, винна сама Грейс, йому не потрібна була ні Анжела, ні жодна інша молодиця, ніхто, крім власної жінки. Та це однаково, що намагатися дістати квиток на оперету "Моя красуня"
Переклавши всю відповідальність на дружину, Гаррі з чистим сумлінням став обмірковувати насущну проблему: що робити, коли Анжела раптом з'явиться в самому лише прозорому пеньюарчику.
Багато води збігло з того часу, як Гаррі востаннє займався спокушанням, і, правду кажучи, ніколи не вважав себе великим експертом у цій галузі.