Якщо ти загинеш, гроші перейдуть до особи, яку ти зазначив в анкеті як спадкоємця.
Своєю спадкоємицею Гарольд назвав Нору.
– Як часто люди вмирають під час іспитів? – поцікавився він.
– Так часто, як нам треба, – відповів містер Бакстер.
– Пробачте, не зрозумів?..
– Як треба за статистикою, я маю на увазі. Ми не розглядаємо окремі іспити.
– Тоді що ви розумієте під статистикою?
– Тобі слід було б прочитати брошуру, – сказав Бакстер. – Рада Мисливського Світу встановлює кількість Мисливців і Жертв, які можуть одночасно протистояти одні одним у місті. Якщо дозволити полювати в один і той самий час надто великій кількості людей, почнеться непоправний хаос. Отож міняючи ступінь складності Іспиту, ми контролюємо кількість гравців в залежності від збільшення або зменшення попиту на Мисливців.
– Начебто зрозумів, – сказав Гарольд. – А який ступінь складності зараз?
– Нуль, сімсот двадцять п'ять тисячних.
– Високий?
– Не такий, як три роки тому.
– Це добре.
– Але вищий, ніж у будь-якому році з тих пір. Тебе записуватимуть на відеоплівку, до речі. Якщо все буде гаразд, побачиш власну виставу в сьогоднішньому випуску вечірніх новин. А тепер давай.
Гарольд зайшов до "Кімнати жахів".
Постояв трохи в проході, аби очі звикли до темряви. Двері, клацнувши, зачинилися в нього за спиною. Він сперся на них. Замикалися вони автоматично. Так він і думав.
Звідкись зі стелі долинало гудіння камер. Стіни трохи світилися в темряві. Коридор тягся ще десь на десяток футів, а тоді різко повертав ліворуч. Почулося чиєсь гиготіння. То був скрипучий сміх: записаний.
Він рушив уперед, міцно стискаючи кувалду. Чом йому дали саме її?
Десь ізгори в нього за спиною почулося хлопання крил, і Гарольд крутнувсь на місці, інстинктивно втягуючи голову. Повз нього пролетіло якесь створіння з короткими широкими крилами і довгим дзьобом, воно зробило круг і знов готувалося до нападу. Він встиг зауважити, що то був якийсь механічний птах з червоними мигаючими очима й сталевим дзьобом і кігтями. Хижий, але незграбний. Він збив його кувалдою і розтоптав ногами. Чути було, як дзенькають потрощені деталі.
Він пішов коридором далі. І одразу почулося якесь вологе сопіння, що долинало з темряви. Було схоже на ведмедя, але цього не могло бути, бо ведмеді лишилися хіба що в зоопарках. Іще одна механічна іграшка, подумав Гарольд.
Повернувши за ріг, він побачив, що то якесь вигадане створіння з тілом кози, лев'ячою головою і зміїним хвостом. Лише згодом він дізнався, що то є реконструкція казкової Химери з грецьких міфів.
З Химерою впоратись було важче, ніж із птахом. Її малесенький комп'ютерний розум був, здається, розрахований на більшу кількість операцій. Ухиляючись від ударів, вона кидалася на нього, дихаючи полум'ям. Гарольд відступав, передчуваючи, що цим не скінчиться. Довго чекати не довелось. З іншого боку з'явився велетенський скорпіон, схожий на тих, яких колись: зображали у японських фантастичних фільмах.
Герольд підступив до скорпіона збоку і торохнув по ньому кувалдою не так сильно, щоб його потрощити, але досить, аби розвернути його в бік Химери. Дві великі іграшки накинулися одна на одну, а Гарольд, обминувши їх, пішов коридором далі.
Наступним випробуванням виявилися якісь подоби пацюків та кажанів, то було неприємно, але не дуже небезпечно. Він пробирався між створінь, яким іноді все ж таки вдавалося його вкусити, і врешті-решт проминув їх, не втративши загальної доброї форми.
Тепер він почувався дуже впевнено. Може, навіть занадто. Бо мало не потрапив у наступну пастку. З голови до ніг одягнений у чорне військовий робот спустився зі стелі просто перед ним. Гарольд позадкував і мало не позбувся голови, коли той почав розмахувати широким мечем. Тут він оговтався і замахнувся кувалдою. Йому пощастило зачепити кінець меча й розвернути таким чином робота до стіни. Не встиг той розвернутись назад, як Гарольд вже потрощив його на уламки.
Звернувши до наступного, вже освітленого коридору, він був готовий до будь-чого. Але попереду сяяло сонячне світло. Усе скінчилося, він побачив містера Бакстера, який занотовував щось у зошиті.
– Ну, як я?
– Не так уже й погано. Але іспит був легкий. Цього року вимоги і справді занижені.
– То навіщо ж було мене лякати на початку?
– Аби відразу перевірити твої нерви. Ми не хотіли, щоб у тебе навіть і думка виникала про вихід із гри, якщо вже ти вирішив грати.
– А що, і таке буває?
– Звісно. Дехто гадає, що може скласти іспит, одержати гроші і швидко змитися.
– А що ж їм заважає так і вчинити?
– Наша поліція, хто ж іще. Ніхто, вступивши у гру, не залишить Есмеральду, не виконавши всіх зобов'язань.
Гарольд із Бакстером ізнов повернулися до приймальні. Тут йому видали пластиковий значок-посвідчення, який треба було носити не знімаючи і який надавав йому статусу повністю акредитованого Мисливця. Пояснили, що він має чекати звістки про свою першу Жертву. Він одержить її на цьому тижні, якщо комп'ютер не буде знов надто завантажений, Містер Бакстер також запропонував йому "люгер-П-38" для початку, але Гарольд від пістолета відмовився. Йому вистачало власного "сміта й вессона". Він був йому по руці, і Гарольд до нього вже звик.
Також він отримав чек на дві тисячі доларів. Як тільки він його підписав, містер Бакстер одразу обміняв його на двадцять рипучих стодоларових банкнот. Вийшовши з Будинку Іспитів, Гарольд вирушив на пошту. Там він телеграфом послав тисячу доларів Калебу Отту в Кін Веллі, штат Нью-Йорк, і повернувся додому, аби разом з Норою підготуватися до прийому.
23
Альбані зустрівся із своїм Мисливцем Джеффрісом у тютюновій крамниці в місті, неподалік від будинку суду. Джеффріс виглядав трохи збудженішим, ніж звичайно. То означало, що він був готовий діяти.
– Мої інформатори кажуть, що ваша Жертва проходить тут щодня, – сказав Альбані – Він завжди обідає в одному місці. Он там, через вулицю: "Аламо Чіллі хаус". Він каже, що може споживати лише їхню їжу.
– А чим там годують?
– Бобами з гострим соусом і старою яловичиною.
– То він навмисне таке їсть?
– Він з Техасу, – сказав Альбані. – А техасці – народ особливий, вони не можуть довго без звичної для них кухні.
– То як саме мені до нього добратися?
– Він хлопець зовсім не дурний, – сказав Альбані – Пообідавши, він виходить з "Аламо" – завжди з зубочисткою в роті, проминає квартал і заходить випити пива в бар "Ветеран", що а кінці вулиці.
– Яку марку він п'є?
– Хіба то має значення?
– Можливо, це допоможе мені зрозуміти його характер.
– Імпортоване "Плзенське судетсько".
– Ага. Тоді він не такий уже недосвідчений, як то може здаватися з першого погляду. Це дуже важливо, запам'ятайте, Альбані. Ну, то який у вас план?
– Випивши пива, ваша Жертва повертається до готелю. На ньому, як завжди, оті окуляри від сонця, завдяки яким він бачить, що робиться позаду.
– Погано, – зауважив Джеффріс.
– Ні, добре. Він гадає, що окуляри гарантують йому повну безпеку. Я розрахував, що, досягши рогу Нортрап і Молл, саме там, де йому треба звертати на Седжвік, він опиниться біля непомітної для нього ділянки. Удень там така гра світла.
– І яка ця ділянка велика?
– Достатня, аби ви на ній стояли, містере Джеффріс. Ви будете в нього за спиною і трохи ліворуч. Пістолет він носить на правому боці. Він пройде за десять футів від вас. Стріляти буде напрочуд легко.
– Звучить непогано, – погодився Джеффріс. – А яка в нього зброя?
– "Кольт-357" під пахвою і п'ятидюймовий "X і Р" моделі 6Б6 у чоботі.
– Потужна штукенція.
– Треба не дати йому змоги використати його.
– Ви певні щодо цієї ділянки?
– Аякже! На тротуарі я зробив позначку крейдою. Ставайте на неї, і, проходячи мимо, він вас не помітить.
– Непогано звучить, – знов сказав Джеффріс. – Так, справді непогано. Гадаю, все вийде гаразд. – Він перевірив патронник свого пістолету "моссберг абілен магнум" 44 калібру. – Я готовий.
– Чекайте, коли він вийде з "Аламо". Ну, з Богом!
Джеффріс пригладив волосся, поклав "моссберг" у кишеню і вийшов на вулицю. Звернув за ріг, Альбані слідом за ним, і зайняв бойову позицію на вказаному місці. Жертва в ковбойському капелюсі й чоботях на високих підборах, які вирізняли цього чоловіка з-поміж перехожих, вийшов з "Аламо", як і передбачалося, звернув ліворуч і попростував вулицею. Звернув за ріг. Джеффріс пропустив його вперед і звів пістолет.
Цієї миті тротуар під ним вибухнув.
Альбані з усіх ніг кинувся туди. Він не йняв віри. Що сталося? На тому місці лежав Джеффріс, чи те, що від нього лишилося, розмазане по вищербленому пішоходу. Жертва вийняла з кишені довгу тонку чорну сигару, відкусила кінчик і почала палити. Залунала сирена. Поряд із ними загальмувала машина офіційної "Служби Перевірки", з якої виліз Посередник.
– Ваше ім'я? – звернувся він до Мисливця.
– Текс Драза.
– Ви залишили справжнє море крові, – сказав Посередник. – Що було використано?
– Протипіхотну міну під пішоходом.
Альбані наблизився:
– Такі речі не дозволяються. Є спеціальна заборона уряду на використання сліпих засобів убивства.
– Ця міна ніколи б не вибухнула випадково, – заперечив Драза. – Вона була запрограмована на тіло саме цього Мисливця.
– Зроду про таке не чув, – признався Посередник.
– Цю штучку зладнали для мене мої друзі у Вако. Отож вона щойно пройшла польові випробування. Мені здається, вона користуватиметься тут попитом, як гадаєте?
– Я протестую! – вигукнув Альбані.
Посередник похитав головою.
– Мені здається, все було законно. Ви були Наводчиком цього хлопця? – Він вказав на мокру пляму на пішоході.
– Що? Я, так би мовити, був його порадник, – сказав Альбані. – Попереджував же, що цей план нікуди не годиться, та ж ні, містер Всезнайко зробив так, як йому хотілося. Я не можу нести за нього відповідальність.
– Розберетесь у Суддівській Колегії, – сказав Посередник. – Як на мене, цілком законне Вбивство.
Альбані пішов геть. Ніколи в житті йому не було так гірко. Він ненавидів заброд, які наводнювали Мисливський Світ нововведеннями, від яких мінявся самий дух Полювання. Треба щось із цим робити. Тепер йому доведеться заплатити ще один штраф. Ну й гидкий же сьогодні день вийшов! Слава Богу, хоч Мисливський бал сьогодні ввечері. Він вирішив напитися й забути про всі клопоти.
24
Нора слухала розповідь про іспит і раділа за Гарольда.