Окрім того, з цих же металів виготовляють ланцюги та грубі кайдани, якими сковують рабів. Нарешті, у тих, хто зганьбив себе якимсь злочином, висять золоті кільця у вухах, їхні пальці в золоті, на шиї золотий ланцюг, і навіть на голові золотий обруч. Отже, утопійці все роблять для того, щоб золото й срібло в них зневажалось.
Інші народи втрату золота й срібла переживають з болем у серці, натомість якби певні обставини вимагали від утопійців відректися нараз від усіх скарбів, ніхто з них не подумав би, що втратив хоч один шеляг.
Крім того, вони збирають на морських берегах перли, а на деяких скелях — алмази та рубіни, однак не шукають їх умисно. Надибавши випадково, вони їх шліфують і, мов блискітками, прикрашають малят, які в ранньому віці чваняться й пишаються цими прикрасами, але тільки-но трохи підростуть і помітять, що такими цяцьками тішаться лише малі діти, вони без жодного нагадування з боку батьків самохіть, червоніючи від сорому, знімають їх; так само роблять паші діти, коли, підростаючи, викидають геть горіхи, амулети і ляльки. Ці звичаї, так відмінні від усього того, що зустрічається в інших народів, породжують і інший світогляд. Я це усвідомив з повною ясністю у зв'язку з прибуттям в Амаурот анемолійських послів22.
Вони завітали в Амаурот, коли я там був, і тому, що мали обговорюватись важливі справи, то перед їхнім прибуттям приїхали по три представники з кожного міста Утопії. Всі посли сусідніх народів, які раніше приїздили сюди, звичайно з'являлися в якнайскромнішому одязі, бо добре знали звичаї утопійців. Річ у тім, що утопійці зовсім не цінили дорогого одягу, нехтували шовком, а мати золото вважали навіть ганьбою. Однак анемолійці жили далеко і мало спілкувалися з утопійцями. Дізнавшись, що всі утопійці носять грубий одяг однакового крою, вони подумали, що придбати гарне вбрання в них немає змоги. Анемолійці, не стільки розумні, скільки зарозумілі, вирішили виступити у всьому блиску, немов якісь боги, і засліпити очі бідних утопійців пишнотою свого вбрання. Отож три посли з'явилися в супроводі почту зі ста чоловік, усі в різнобарвному одязі, більшість у шовках. Самі посли (на батьківщині вопи були знатними людьми) мали на собі золотом вишиті плащі, на шиях — великі намиста, у вухах — золоті сережки, до того ж на руках у них сяяли золоті персні, а капелюхи були обвішані стьожками, які виблискували перлами й дорогими камінцями,— одне слово, вони були прикрашені всім тим, що в утопійців служило або для покарапня рабів, або було ознакою ганьби для знеславлених, або для забави дітей. Тому-то варто було подивитись, як анемолійці гнули кирпи, колп порівнювали свос пишне вбрання із скромним одягом утопійців (бо на площу висипав народ). А, з другого боку, з не меншим задоволенням можна було спостерігати, як глибоко вони розчарувалися, не відчувши тої шани, на яку розраховували. І справді, на думку присутніх утопійців, за винятком небагатьох, які в якихось важливих справах перебували за кордоном, уся ця пишнота одягу була дуже ганебна. Ось тому шанобливо вітали вони замість їхніх панів незнатних людей, вважаючи їх послами, а самих послів пропустили, не виявляючи їм ніякої уваги, бо, коли побачили в них золоті ланцюги на шиях, подумали, що це раби. Навіть діти утопійців, які вже облишили перлп та самоцвіти, помітивши їх прикріпленими до капелюхів послів, штурхали матерів під боки і казали: "Глянь-но, мамо! Такий здоровань, а ще прикрашає себе перлами й самоцвітами, ніби маленький хлопчик". А мати також цілком поважно відповідала: "Мовчи, дитинко! Це, певне, один із посольських блазнів". Інші ганили золоті ланцюги, що вони ні до чого не придатні, бо настільки тонкі, що раб може їх легко розірвати, а, з другого боку, настільки просторі, що при бажанні він може їх скинути і втекти, кудп очі світять, без ланцюгів, вільний. А втім, посли, перебуваючи в цьому місті день-другий, переконалися, що в ньому багато золота, але цінується воно утопійцями дуже дешево, в той час як у них самих — дуже високо, до того ж па ланцюги й кайдани одного збіглого раба витрачено золота більше, ніж варта вся пишнота їх трьох. Тоді й вони опустили крила і, засоромлені, зняли з себе всі ті прикраси, якими досі хизувалися. Особливо після того, як подружньому порозмовляли з утопійцями і дізналися про їхні звичаї та погляди. Утопійці дивом дивуються, як може хто-небудь із смертних захоплюватися сумнівним блиском невеличкої перлини або дорогоцінного каменя, коли є нагода спостерігати зорі чи навіть саме сонце; невже може бути хтось настільки обмеженим, щоб убити собі в голову, начебто благороднішою роблять людину нитки тоншої вовни, забуваючи, що цю саму вовну, хоч яка вона тонка, носила колись на своїй спині вівця, яка була нічим іншим, як вівцею. Дивує утопійців також те, що золото, за своєю природою таке нікчемне, тепер усюди на землі в такій великій ціні, і цінують його більше, ніж людину, хоч саме людина надала йому цінності, вживаючи для своїх потреб. Доходить до того, що якомусь тупаку, в якого розуму не більше, ніж у пня, так само нечесному, як і дурному, підлягає безліч розумних і добропорядних людей лише через те, що йому дісталася велика купа золотих монет. А якби випадок або якийсь юридичний виверт закону (котрий не гірше від випадку може поставити все догори дном) забрав оцю купу грошей в отого пана й віддав наймерзеннішому гультяєві з усієї його челяді, тоді, ясна річ, пан перейшов би на службу до свого слуги як додаток і доважок до його грошей. Але більше дивуються утопійці й відчувають відразу до безумства тих людей, які шанують багатіїв, немов богів, хоч вони цим багатіям нічим не зобов'язані й від них незалежні. Ці дурні поважають їх тільки за те, що вони багаті, хоч чудово знають осоружну скупість багатіїв і не сумніваються в тому, що, поки ті живуть, їм з величезпої купи грошей не перепаде жодного мідяка.
Такими й подібними поглядами утопійці завдячують частково вихованню, бо виросли вони в державі, звичаї якої дуже різняться від наших нісенітниць, а частково — літературі іі науці. Щоправда, в кожному місті є невелика кількість людей, які, звільнені від інших видів праці, присвячують себе науці. Це якраз ті, у кого вже в дитинстві помічено незвичайні здібності, неабиякий розум та потяг до знань. Зрештою, в Утопії всі діти і значна частина народу, чоловіки й жінки, тягнуться до освіти, присвячуючи навчанню, як було вже сказано, щоденно кілька годин, вільних від праці. Навчальні предмети утопійці вивчають своєю мовою. Вона не бідна на слова, милозвучна і точніше від інших мов передає думки того, хто говорить. Ця мова, лише з деякими відхиленнями в різних місцях, розповсюджена на значній частині того світу.
До нашого прибуття утопійці навіть не чули про всіх тих філософів 2 , імена яких славні у цьому відомому нам світі. Все ж у музиці, діалектиці24, арифметиці та геометрії вони домоглися майже тих самих результатів, що й наші вчені. Зрештою, якщо утопійці у всіх галузях зрівнялися з нашими давніми вченими, то відстали порівняно з досягненнями нових діалектиків25. Річ у тім, що вони не придумали жодного з тих витончених правил про обмеження, узагальнення й підставлення 26, які тут повсюдно вивчають діти за так званою "Малою логікою". Далі, І' "другі інтенції" 27 не тільки не стали в утопійці в предметом глибшого дослідження, а й ніхто з них не міг побачити так звану "саму людину взагалі"28, хоч, як ви внаете, вона настільки велика, що більша за будь-якого гіганта.
Зате утопійці дуже добре обізнані з рухом небесних тіл. Вони придумали майстерні прилади різного виду, за допомогою яких дуже точно визначають рух і положення Сонця та Місяця, а також інших світил, за якими можна спостерігати на їхньому небосхилі. А втім, їм навіть уві сні пе сниться про дружбу і чвари планет 29 та про оманливе ворожіння на зірках. На основі деяких прикмет, відомих їм з великого досвіду, вони передбачають дощі, вітри та інші зміни погоди. Щодо причин усіх цих явищ, припливу і відпливу морів, їхньої солоності, та й взагалі щодо походження і природи неба й всесвіту, то утопійці розмірковують подібно до наших давніх філософів. Ці останні бувають іноді неодиостайні між собою, так само й утопійці, подаючи нові пояснення явищ, висловлюють різні погляди і не доходять до повної згоди.
У тому розділі філософії, де мова йде про моральність30, утопійці розглядають ті ж питання, що й ми: вони розмірковують про блага духовпі, тілесні й зовнішніЗІ, далі — про те, чи назва "благо" підходить до всіх благ, чи тільки до духовних прикмет. Вони розглядають питання про доброчесність і насолоду. Але найбільшу розбіжність у ног.ія-дах викликає питання, чи щастя залежить від однієї умови, чи від багатьох. Але стосовно цього вони, як видно, вперто схиляються до погляду, який відстоює насолоду 32. В ній вони вбачають або єдиний, або найважливіший чинник людського щастя. Як не дивно, утопійці, захищаючи такий життєрадісний погляд, вдаються до релігії, хоч вона за своїм духом поважпа, сувора й здебільше сумна та непоступлива. Вони розмірковують про щастя, поєднуючи деякі релігійні положення з філософією, яка спирається на розумові докази. Чинять вони так, бо вважають, що без допомоги релігії розум сам по собі надто слабкий і неспроможний дослідити, в чому полягає суть справжнього щастя.
Положення їхпьої релігії такі: душа безсмертна й милістю божою створена для щастя; за чесноти і добродійства людині призначена нагорода після смерті, а за ганебні вчинки — кара. Хоч ці положення належать до царини релігії, однак, на думку утопійців, розум підказує повірити в них і прийняти їх. Вони бел будь-якого вагання твердять, що якби відкинути ці положення, то хіба людина не втратила б глузд і не прагнула б до насолоди всіма дозволеними й недозволенный засобами.
Одного лише треба остерігатись, а саме: щоб менша насолода не стала на заваді більшій, і не ганятися за такою, за яку довелося б заплатити стражданням. Вони вважають доказом вершини безумства прагнути до суворої та нелегкої доброчесності, не тільки відрікаючись від утіх життя, а н добровільно терплячи страждання без надії мати з цього яку-небудь користь, бо який тут глузд, коли, проживши все життя безрадісно, тобто нещасливо, після смерті нічого не одержиш.
Все ж, на їхню думку, щастя полягає не в будь-якій насолоді, а тільки в чесній і пристойній.