Завдяки цьому бажанню темрява, що їх оточувала, розсіювалася, промені Світла один за одним переможно проривали її, оскільки люди замислювалися над словами й переконувалися в їхній правдивості. Все світліше й світліше ставало довкола них; темрява більше не знаходила твердої опори в таких людях і, відповзаючи від них, зрештою впала донизу, все більше й більше втрачаючи ґрунт. Тож Слово Істини діяло в темряві як гірчичне зерно, що проростає, і як закваска в тісті.
І це було Діяння Спасителя, Сина Божого Ісуса, Приносителя Світла та Істини.
Темрява, яка вже уявляла себе володарем усього людства, вчинила опір, вступивши в шалену боротьбу, аби зробити Діяння Спасителя неможливим. До самого Ісуса вона не могла підступити, зісковзуючи з його чистого відчуття. Отож самозрозуміло, що вона послуговувалася своїми догідливими знаряддями, що їх мала в розпорядженні для боротьби.
Це були люди, котрі цілком справедливо називали себе "людьми інтелекту", тобто тими, хто підкорився інтелектові, і таким чином, як і він, міцно прив'язали себе до простору та часу, внаслідок чого вищі духовні поняття, що перебувають високо над простором і часом, більше не могли осягнути. Тому й були вже не в змозі йти за Вченням Істини. За їхнім переконанням усі вони стояли на "реальному" ґрунті, і таких іще й сьогодні досить багато. Насправді ж ґрунт реальности є ґрунтом найбезпросвітнішої обмежености. Та саме всі ці люди і являли собою більшість тих, хто уособлював владу, тобто, хто тримав у руках керівні та релігійні важелі впливу.
Так темрява в оскаженілому захисті підхльостувала цих людей аж до грубого перевищення своїх повноважень, яке застосувала проти Ісуса, скориставшись земною владою, що була в їхніх руках.
У такий спосіб темрява сподівалася зробити Ісуса нерішучим і вже в останню мить зруйнувати Діяння Спасителя. Те, що вона взагалі могла застосовувати владу на Землі, було провиною безпосередньо людства, яке своєю самостійно обраною хибною позицією звузило власну спроможність осягнення і, отже, темрява здобула перевагу.
Саме ця провина була гріхом людства, який потягнув за собою все інше зло.
І за цей гріх людства мусив страждати Ісус! Темрява підхльостувала далі аж до крайнощів: Ісус мав зазнати хресної смерти, якби він продовжував стверджувати, що є Приносителем Істини та Світла. Це було останнє рішення. Втеча, повне відречення від усього могли ще врятувати його від хресної смерти. Але це означало б перемогу темряви в останню мить, тому що тоді вся робота Ісуса поступово зійшла б нанівець, і темрява знову переможно зімкнулася б над усім. Ісус не виконав би своєї Місії, розпочате Діяння Спасіння залишилося б незавершеним.
Внутрішня боротьба в Гетсиманії була тяжкою, але короткою. Ісус не злякався земної смерти, а залишився стійким і пішов заради принесеної ним Істини спокійно на земну смерть. Своєю кров'ю на хресті він, як печаткою, підтвердив усе те, про що говорив і чим жив.
Таким вчинком він остаточно здолав темряву, яка пустила в хід останній козир. Ісус переміг. Із Любови до Отця, Істини, із Любови до людства, для якого залишив шлях до свободи у Світлі, бо завдяки цій перемозі воно зміцніло в Істині його Слова.
Зречення через втечу і пов'язане з цим припинення своєї праці мусили б посіяти сумніви.
Ісус помер, отже, за гріхи людства! Якби людство не впало в гріх, не відвернулося від Бога у своїй звуженості через інтелект, то Ісус міг би обійтися без свого Пришестя, без свого шляху страждання і своєї хресної смерти. Тому цілком правильно кажуть: за наші гріхи прийшов Ісус, постраждав та помер хресною смертю!
Але це не означає, що ти свої власні гріхи не повинен спокутувати сам!
Тільки тепер ти можеш це зробити легко, тому що Ісус, передаючи Істину, у своєму Слові вказав тобі шлях. Тож навіть хресна смерть Ісуса не спроможна так просто змити з тебе твої власні гріхи. Якби таке сталося, то спершу мусили б упасти всі Закони Всесвіту. Але цього не буде. Сам Ісус досить часто посилається на все те, "що написано", тобто на давнє. Нова Євангелія Любови не має наміру давню Євангелію Справедливости повалити чи відкинути, навпаки – доповнити. Вона прагне об'єднатися з нею.
Не забувай тому про Справедливість великого Творця всього сущого, порушити яку неможливо ні на волосину і яка залізно стоїть від початку світу й аж до його кінця! Вона б у жодному разі не допустила, аби хтось узяв на себе провину іншого, щоби спокутувати її.
Ісус міг за провину інших, тобто через провину інших прийти, постраждати, померти, як Борець відстояти Істину, але він сам залишиться недоторканним та чистим від цієї провини, тому особисто неспроможний взяти її на себе.
Діяння Спасителя тому не применшено, навпаки, воно є Жертвою, більшої за яку бути не може. Ісус зійшов зі Світлих Висот заради тебе в бруд, він боровся за тебе, постраждав і помер заради тебе, щоби принести тобі світло для знаходження правильного шляху вгору, щоби в темряві ти не заблукав і не загинув!
Таким стоїть твій Спаситель перед тобою. Це було його ґрандіозне Діяння Любови.
Божа Справедливість у Законах Всесвіту завжди серйозна й сувора, бо що людина посіє, те вона й пожне, каже й сам Ісус у своєму Посланні. Жодної копійки їй не буде списано згідно з Божественною Справедливістю!
Пам'ятай про це, коли стоїш перед знаком священної серйозности. Щиро подякуй за те, що тобі Спаситель своїм Словом знову відкрив шлях до прощення твоїх гріхів, залиш таке місце з серйозним наміром іти вказаним тобі шляхом, аби здобути собі прощення. Іти цим шляхом, однак, анітрохи не означає лише вивчати Слово й вірити в нього, але цим Словом жити! Вірити в нього – значить вважати правильним; але якщо не в усьому діяти згідно з ним, то для тебе не буде від цього жодної користи. Навпаки, ти будеш у гіршому становищі за тих, хто взагалі нічого не знає про Слово.
Тому пробудися – земний час для тебе безцінний!
15. Таємниця народження
Коли люди кажуть, що в природі обставин народження лежить велика несправедливість, то вони не знають, що чинять!З величезним завзяттям один стверджує: "Якщо є справедливість, то як може дитина бути від народження обтяжена успадкованою хворобою! Безневинна дитина мусить розплачуватися за гріхи разом із батьками!"
Інший: "Одна дитина народжується в багатстві, інша в гіркій бідності та скруті. При цьому не може бути жодної віри у справедливість".
Або: "Припустимо, батьки повинні отримати покарання, то це несправедливо, що воно відбудеться як хвороба і смерть дитини. Адже дитина мусить при цьому безневинно страждати".
Такі й схожі висловлювання тисячами кружляють посеред людства. Навіть серйозні шукачі часом сушать собі голову над ними.
Простим поясненням: "Божі дороги годі збагнути, вони всі просувають до кращого", – не позбутися прагнення знайти відповідь на запитання "чому?". Хто згоден цим задовольнитися, той мусить тупо скоритися йому або кожну допитливу думку відразу придушити, як неправильну.
Так чинити не бажано! За допомогою запитань знаходять правильний шлях. Тупоумство чи насильницьке придушення нагадує лише рабство. Але ж Бог не хоче рабів! Він хоче не тупоумної покірности, а вільного, свідомого погляду вгору. Його прекрасні мудрі Установлення не потребують містичних покровів темряви, однак вони лише виграють у своїй піднесеній недоторканній величі й досконалості, коли вільно постають перед нами! Незмінні та непідкупні, в розміреному спокої та впевненості безупинно виконують вони свою вічну роботу. Їх не хвилює ані гнів чи вдячність людей, ані їхня необізнаність, проте вони повертають кожній особі – до найтонших нюансів – дозрілими плодами те, що вона сама посіяла.
"Божі млини мелють повільно, але впевнено", – так влучно говорить народна мудрість про це прядіння безумовної взаємодії в усьому Творінні, непорушні Закони якого несуть у собі та виконують Божу Справедливість. Вона плине, тече й струменить, і ллється на всіх людей, байдуже, хочуть вони цього чи ні, підкоряються їй чи виявляють спротив. Вони мусять прийняти її як справедливе покарання та прощення або як винагороду в піднесенні.
Якби буркотун або скептик зміг хоча б однораз кинути погляд на пронизані й підтримані строгим Духом етерноречовинні хвилі та прядіння, що перетинають, охоплюють усе Творіння, що самі як частина Творіння є живими в ньому, як вічно рухомий ткацький верстат Божий, то він би відразу онімів від сорому і приголомшений визнав, що в його словах прихована гординя. Спокійна величність і впевненість, які він побачить, змусять його впасти ниць, вимолюючи прощення. Яким же малим уявляв він свого Бога! І яку ґрандіозну Велич знайшов він у Його Діяннях. Він побачить тоді, що у своїх найвищих земних уявленнях він лише намагався принизити Бога, применшити досконалість великого Діяння в марних зусиллях втиснути її в дріб'язкову звуженість, створену виплеканим інтелектом, який повік не здатен піднятися над простором і часом. Людина не має права забувати, що вона перебуває в Діянні Божому, сама є частиною Діяння, і, отже, також безумовно підвладна Законам цього Діяння.
Діяння ж охоплює не лише видимі земним очам речі, але й Етерноречовинний світ, на який припадає більша частина справжнього людського буття та людської діяльности. Окремі земні життя становлять лише малу частину цього буття, однак це завжди важливі поворотні пункти.
Земне народження повсякчас являє собою лише започаткування особливого відрізку у всьому бутті людини, але в жодному разі не є його початком узагалі.
Коли людина як така розпочинає свій шлях у Творінні, то вона ще вільна, не зв'язана нитками долі, які лише потім протягуються в Етерноречовинний світ, дорогою міцніючи завдяки силі притягання спорідненого, перетинаючись, переплітаючись із іншими та зворотно впливаючи на призвідника, з яким вони завжди пов'язані і таким чином приносять із собою долю або карму. Прояви одночасно зворотноплинних ниток тоді зливаються, внаслідок чого спершу яскраво виражені барви отримують різноманітні відтінки і формують нові комбіновані картини* (Доповідь №6 "Доля").