Перед нею ДИТИНА несе велетенську Біблію з перекресленими сторінками.
СПІВЕЦЬ БАЛАД. Ось Галілео Галілей, руйнівник Біблії!
Оглушливий регіт юрби.
11.
1633 р. Інквізиція викликає славнозвісного дослідника до Риму.
Глибінь гаряча. Зимна височінь.
Волають вулиці. А двір мовчить.
Передпокій і сходи в палаці Медічі у Флоренції. ГАЛІЛЕЙ з ДОЧКОЮ чекають прийому у герцога.
ВІРДЖІНІЯ. І довго ж це триває.
ГАЛІЛЕЙ. Так.
ВІРДЖІНІЯ. Ось знову той чоловік, що йшов за нами слідом. (Показує на суб’єкта, який минає їх, не звертаючи на них уваги).
ГАЛІЛЕЙ (зір його погіршав). Я його не знаю.
ВІРДЖІНІЯ. А я часто бачила його останнім часом. Він здається мені зловісним.
ГАЛІЛЕЙ. Дурниці. Ми у Флоренції, а не серед корсиканських бандитів.
ВІРДЖІНІЯ. Йде ректор Гафоне.
ГАЛІЛЕЙ. Оцього я боюсь. Цей дурнуватий знову втягне мене в довжелезну розмову.
Вниз по сходах спускається ГАФОНЕ, ректор університету. Він явно лякається, побачивши Галілея, і йде напружено, одвернувши обличчя, минає обох, ледь кивнувши.
Який біс у ньому сидить? Знову сьогодні недобачаю. Він хоч привітався?
ВІРДЖІНІЯ. Ледь-ледь. Що там у твоїй книзі? Може її знову визнали за єретичну?
ГАЛІЛЕЙ. Ти вже занадто вдаєшся до тих церков. Оте раннє вставання, оті ходіння по месах зовсім зіпсують тобі колір лиця. Ти за мене молишся, га?
ВІРДЖІНІЯ. Ось синьйор Ванні ливар, якому ти накреслив план ливарні. Не забудь подякувати йому за перепілок.
Сходами спускається ЧОЛОВІК.
ВАННІ. Вам смакували перепілки, що я їх надіслав, синьйоре Галілею?
ГАЛІЛЕЙ. Перепілки були чудові, майстер Ванні, ще раз красно дякую.
ВАННІ. Нагорі йшла мова про вас. На вас складають вину за памфлети проти Біблії, які нещодавно скрізь продавали.
ГАЛІЛЕЙ. Про памфлети нічого не знаю. Моє улюблене читання — Біблія і Гомер.
ВАННІ. А хоч би й ні: хотів би скористатися з нагоди запевнити вас, що ми, мануфактуристи, на вашому боці. Я не з тих, хто багато знає про рух зірок, але для мене ви людина, яка бореться за свободу вчення нового. Візьміть ось цей механічний культиватор з Німеччини, якого ви мені описували. За один лише останній рік в Лондоні вийшли в світ п’ять книг про сільське господарство. А тут ми дякували б хоч за одненьку книжку про голландські канали. Ті самі кола, які завдають вам неприємностей, не дозволяють лікарям Болоньї розтинати трупи для досліджень.
ГАЛІЛЕЙ. Ваш голос чимало важить, Ванні.
ВАННІ. Сподіваюсь. Ви знаєте, що в Амстердамі і Лондоні є фондові біржі. Так само й ремісничі школи. І регулярно виходять газети з новинами. А нам тут невільно навіть заробляти гроші. Проти ливарень заперечують, бо, бачте, коли в одному місті багато робітників, то це сприяє розпусті. Я цілком на боці таких людей, як ви, синьйоре Галілео. Коли б хтось задумав проти вас лихе, тоді не забудьте, прошу, що у вас є друзі у всіх галузях ремесла. За вами стоїть вся північна Італія, синьйоре Галілею.
ГАЛІЛЕЙ. Наскільки мені відомо, ніхто не збирається щось мені заподіяти.
ВАННІ. Ні?
ГАЛІЛЕЙ. Ні.
ВАННІ. На мою думку, у Венеції вас би краще шанували. Там менше чорних сутан. Звідти ви могли б розпочати боротьбу. У мене є дорожня карета, синьйоре Галілео, і коні.
ГАЛІЛЕЙ. Не можу уявити себе втікачем. Я високо ціную свої вигоди.
ВАННІ. Авжеж. Але з того, що я тут чув нагорі, стає ясно, що треба поспішати. Гадаю, що саме зараз вам краще не бути у Флоренції.
ГАЛІЛЕЙ. Дурниці. Великий герцог — мій учень, а крім того, сам папа рішуче постане проти всяких спроб накинути мені зашморга на шию.
ВАННІ. Здається, синьйоре Галілео, ви не дуже чітко відрізняєте друзів від ворогів.
ГАЛІЛЕЙ. Зате я відрізняю силу від безсилля. (Рвучко йде геть).
ВАННІ. Чудово! Бажаю щастя. (Йде).
ГАЛІЛЕЙ (іде назад з Вірджінією). Всяк, хто в цій країні має якісь скарги, обирає мене за адвоката, особливо там, де мені це найменш може йти на користь. Я написав книгу про механіку всесвіту, оце й усе. А що з того зроблять, або не зроблять, те мене вже не обходить.
ВІРДЖІНІЯ (вголос). Якби ці люди знали, як ти засуджував усе, що трапилось останньої карнавальної ночі.
ГАЛІЛЕЙ. Так. Дай ведмедю лизнути меду, він, голодний, і руку тобі відкусить.
ВІРДЖІНІЯ (стиха). А взагалі, герцог тебе сьогодні запросив?
ГАЛІЛЕЙ. Ні. Але я просив доповісти про мене. Він хоче мати книгу, він же заплатив за неї. Спитай урядовця і пожалійся, що нас примушують чекати.
ВІРДЖІНІЯ (йде до урядовця, за нею стежить суб’єкт). Синьйоре Мінчо, чи відомо його високості, що мій батько хотів би мати в нього аудієнцію?
УРЯДОВЕЦЬ. Звідки я знаю?
ВІРДЖІНІЯ. Це не відповідь.
УРЯДОВЕЦЬ. Хіба?
ВІРДЖІНІЯ. Вам слід бути чемнішим.
Урядовець напіводвертається, позіхає, дивлячись на суб’єкта. Вірджінія підходить до батька.
Він каже, що герцог ще зайнятий.
ГАЛІЛЕЙ. Я чув — ти щось казала про "чемність", що то було?
ВІРДЖІНІЯ. Я подякувала йому за чемну відповідь і тільки. А ти не можеш лишити книгу тут? Ти ж тільки гаєш час.
ГАЛІЛЕЙ. Я починаю запитувати себе, чого вартий цей час. Мабуть, прийму запрошення Сагредо тижнів на двоє поїхати в Падую. Та й здоров’ям похвалитися не можу.
ВІРДЖІНІЯ. Ти не проживеш без своїх книг.
ГАЛІЛЕЙ. Можна захопити з собою в карету трохи сіцілійського вина, скажімо, ящиків зо два.
ВІРДЖІНІЯ. Ти завжди казав, що воно не терпить перевезень. А казна винна тобі за три місяці утримання. Тобі ж услід їх не надішлють.
ГАЛІЛЕЙ. Це правда.
КАРДИНАЛ-ІНКВІЗИТОР спускається сходами.
ВІРДЖІНІЯ. Кардинал-інквізитор!
Він, минаючи, низько вклоняється Галілею.
Що робити кардиналу-інквізитору у Флоренції, тату?
ГАЛІЛЕЙ. Не знаю. Він поводився не без чемності. Я знав, що чинив, коли переїхав у Флоренцію і всі ці роки мовчав. Вони так розхвалили мене, що мусять тепер приймати мене таким, як є.
УРЯДОВЕЦЬ (вигукує). Його високість, великий герцог!
КОЗІМО ДЕ МЕДІЧІ спускається сходами. Галілей іде йому назустріч. Герцог, трохи збентежений, спиняється.
ГАЛІЛЕЙ. Хотів би я запропонувати Вашій високості мої діалоги про обидві космічні системи...
КОЗІМО. Ага, ага! Як ваші очі?
ГАЛІЛЕЙ. Нічим хвалитись, ваша високосте. Якщо ваша високість дозволять, я цю книгу...
КОЗІМО. Мене турбує стан ваших очей. Справді турбує. Ви, мабуть, понад міру сидите за вашим чудовим телескопом, чи не так?
Іде далі, не взявши книги з рук Галілея.
ГАЛІЛЕЙ. Він не прийняв книги.
ВІРДЖІНІЯ. Тату, я боюсь.
ГАЛІЛЕЙ (приглушено, але твердо). Нічим не видавай себе. Звідси підемо не додому, а до склоріза Вольпі. Я домовився, що в сусідньому з ним заїзді завжди буде напоготові віз з порожніми винними барилами. Мене вивезуть з міста.
ВІРДЖІНІЯ. Ти знав?..
ГАЛІЛЕЙ. Не оглядайся.
Збираються йти.
ВИСОКОПОСТАВЛЕНИЙ УРЯДОВЕЦЬ (сходить донизу). Синьйоре Галілею, я маю доручення повідомити вас, що флорентійське герцогство не спроможне більше чинити опір бажанню найсвятішої інквізиції допитати вас у Римі. Карета найсвятішої інквізиції чекає на вас, синьйоре Галілею.
12.
ПАПА
Палати Ватікану. ПАПА УРБАН VIII (колишній кардинал Барберіні) приймає КАРДИНАЛА-ІНКВІЗИТОРА. Під час аудієнції папа одягається. За дверима чути човгання багатьох ніг.
ПАПА (дуже голосно). Ні! Ні! Ні!
ІНКВІЗИТОР. Отже, ваша святість, тут зібрались усі доктори усіх факультетів, представники всіх священних органів і все духовенство. З дитячою вірою в слово Боже, викладене в Святому Письмі, вони зібрались тут, щоб почути від вашої святості підтвердження цієї віри, і ви хочете повідамити їм, що Святе Письмо надалі не може вважатися за істинне?
ПАПА. Не дам розбити грифельну дошку, не дам.
ІНКВІЗИТОР. Ці люди скажуть вам, що то грифельна дошка, а не дух заколоту і сумніву. Але це не грифельна дошка. В світ прийшов жахливий неспокій. Це неспокій їх власного розуму, який вони лише переносять на нерухому Землю. Вони кричать: нас приневолюють числа! Але звідки ж беруться їхні числа? Вони йдуть від сумніву, це кожен знає. Ці люди сумніваються в усьому. Невже людське суспільство ми будемо будувати на сумніві, а не на вірі? "Ти мій пан, але я сумніваюсь, чи це добре". "Це твій дім і твоя дружина, але я сумніваюсь, чи не повинні вони бути моїми". З другого боку, прихильність вашої святості до мистецтва. Цій прихильності ми завдячуємо стількома чудовими колекціями, але вона знаходить таке образливе тлумачення, як ото читалося на стінах будинків Риму: "Те, що Римові лишили варвари, грабують тепер Барберіні". А за кордоном? То була Божа воля — піддати найсвятіший папський престол тяжким випробуванням. Іспанську політику вашої святості люди, яким бракує проникливості, не розуміють, а незгоду з королем вони засуджують. Уже з півтора десятиріччя Німеччина стала схожа на бойню, і люди з цитатами із Біблії на вустах ріжуть один одного на шматки. А тепер, коли внаслідок чуми, війни і реформації, християнство розпалося на окремі незначні купки, тепер по Європі шириться чутка, що ви уклали таємну угоду з лютеранською Швецією аби послабити католика-короля. І тоді математики, ці хробаки, спрямовують свої телескопи на небо і повідомляють цілий світ, що ваша святість не дуже обізнані навіть тут, в цьому єдиному просторі, в якому вам покищо не відмовлено. А спитати: звідки цей несподіваний інтерес до такої абстрактної науки, як астрономія? Чи не однаково, як ці кулі крутяться? В цілій Італії всі, до останнього конюха, за лихим прикладом цього зухвалого флорентійця, базікають про фази Венери. Але ніхто з них не думає про все те, що в школах та інших таких установах вважається незаперечним. Їм то, бачте, надокучило. Що було б, якби всі вони, слабі плоттю і схильні до всяких неподобств, вірили б тільки у власний розум. А це ж його той безумець Галілей оголошує верховним суддею. Раз узявши під сумнів те, чи справді Сонце зупинилось над Гаваоном, вони захотіли взяти під свій брудний сумнів і церковну карнавку! Відтоді як вони плавають по морях, — а втім, я нічого не маю проти цього, — вони вірять в мідну скриньку, яку називають компасом, а не в Бога. Той Галілей ще замолоду писав про машини. Машинами вони хочуть творити чудеса. Які? У всякому разі, Бога їм уже не треба, але що ж це за чудеса? Наприклад, не буде ні верху, ні низу. Їм це непотрібно. Аристотель — вони його мають за дохлого пса — сказав, і вони то наводять: коли ткацький човник сам буде ткати, а цитра гратиме сама, тоді майстрам не треба буде підмайстрів, а панам — наймитів.