Це свідчило про зростання чогось нового, а може, про занепад старого. Що ж трапилося з Форсайтами? Чи вони стали меншими індивідуалістами, чи більшими патріотами, чи меншими провінціалами? Чи, може, вони просто ненавиділи німців?.. Де ж Флер? Швидше б уже забратися звідси! Він побачив, як ті троє повернулися з сусідньої зали і пройшли попід стендом із протилежного боку. Хлопець зупинився перед Юноною. І раптом по той бік від неї Сомс побачив... свою доньку. Вона стояла, підвівши брови — нічого дивного. Сомс помітив, як Флер скоса позирає на хлопця, а хлопець на неї. Потім Айріні взяла його під руку і повела далі. Сомс бачив, як він озирнувся, а Флер подивилася вслід тим трьом, коли вони виходили із зали.
Поряд хтось весело озвався:
— Забагато каламуті, сер, чи не так?
Юнак, що подав йому хусточку, знову підійшов до нього. Сомс кивнув головою:
— Не знаю, куди ми прямуємо.
— О, не турбуйтеся, сер,— весело відповів юнак.— Вони й самі не знають.
Голос Флер сказав:
— Добридень, тату! А ось і ти!
Неначе це їй довелося його чекати.
Юнак підняв капелюха й пішов далі.
— Нічого не скажеш,— промовив Сомс, оглядаючи її з ніг до голови,— ти в мене пунктуальна!
Цей найдорогоцінніший з його набутків був середнього зросту і неяскравих тонів. Темно-каштанове волосся було коротко підстрижене; широко розставлені карі очі на тлі напрочуд ясних білків аж виблискували, коли рухалися, але в спокої здавалися майже сонними під білісінькими повіками з чорними віями, ніби застиглими в напруженому чеканні. У неї був чарівний профіль, і в обличчі ніякої схожості з батьком, крім рішучого підборіддя. Знаючи, що його погляд лагіднішає, коли він дивиться на неї, Сомс насупився, щоб зберегти незворушність, властиву кожному Форсайтові. Він знав, що дочка надто схильна користатися його слабкістю.
Взявши його під руку, Флер запитала:
— Хто це такий?
— Він підняв мою хусточку. Ми з ним поговорили про картини.
— Але ж ти не збираєшся купувати оце, тату?
— Ні,— похмуро відповів Сомс,— ні оце, ні ту Юнону, яку ти роздивлялася.
Флер потягла його за руку.
— Ой, ходімо вже! Яка жахлива виставка!
Біля виходу стояв юнак, що назвався Монтом, і його товариш. Але Сомс вивісив табличку "Вхід заборонено" і ледь відповів на його уклін.
— То кого ж ти бачила в Імоджен?— запитав він, коли вони вийшли на вулицю.
— Тітоньку Вініфред і мосьє Профона.
— А, того бельгійця!— буркнув Сомс.— Що в ньому такого бачить твоя тітка?
— Не знаю. Він чоловік з головою. І мамі він подобається.
Сомс гмукнув.
— Там був і кузен Вел з дружиною.
— Он як!— мовив Сомс.— Я гадав, вони вже давно у себе в Південній Африці.
— Де там! Вони продали свою ферму. Кузен Вел збирається об'їжджати скакових коней у Сассексі. Вони придбали чарівний старовинний маєток; і мене запрошували в гості.
Сомс кахикнув: новина була йому не до вподоби.
— А яка тепер його дружина?
— Дуже спокійна, але, здається, приємна жінка.
Сомс кахикнув знову.
— Шалапут він, твій кузен Вел.
— Ну що ти, тату! Вони страшенно люблять одне одного. Я пообіцяла приїхати до них у суботу і погостювати до середи.
— Таке вигадав — об'їжджати скакових коней!— мовив Сомс.
Кепське діло саме по собі, але він був невдоволений не через це. Якого дідька його племінник не залишився в Південній Африці? Мало Сомсові того клятого розлучення, а тут ще й племінникові надало одружитися з дочкою суперника — з однокровною сестрою Джун і того хлопця, на якого Флер тільки-но позирала з-під ручки помпи. Треба остерігатись, а то вона вивідає все про ту давню ганьбу! Стільки неприємностей зразу! Обсіли його сьогодні, наче рій бджіл!
— Не до вподоби мені ці відвідини!— кинув він.
— Я хочу подивитись на скакових коней,— мовила Флер,— і мене обіцяли повчити їздити верхи. Ти ж знаєш, кузен Вел не може багато ходити, але він чудово їздить верхи. Він хоче показати мені коней на чвалі.
— Ці ще мені перегони!— сказав Сомс.— Шкода, що війна не знищила їх остаточно. Здається мені, Вел вдався в свого батька.
— Я нічого не знаю про його батька.
— Угу,— мугукнув понуро Сомс.— Він був іподромним завсідником і скрутив собі в'язи в Парижі на якихось сходах. Твою тітоньку це врятувало від багатьох прикростей.
Сомс насупився, згадавши, як він їздив до Парижа на слідство через ті сходи шість років тому, бо Монтегю Дарті вже не міг з'явитися на нього особисто,— звичайнісінькі сходи в будинку, де грають у бакара. У його шуряка, певно, пішла обертом голова — чи то від виграшів, чи від пиятики з нагоди виграшів. Французькі слідчі дуже неуважно поставилися до справи; Сомс мав чимало клопоту.
Голос Флер перебив його думки.
— Дивися! Он люди, що були з нами на виставці.
— Які люди?— буркнув Сомс, чудово знаючи, кого вона має на увазі.
— Ця жінка справжня красуня.
— Зайдімо сюди, тут смачні тістечка,— заквапився Сомс і, притиснувши міцніше її руку, звернув до кондитерської. Таке запрошення було незвичним для нього, і він запитав трохи зніяковіло:
— Що тобі взяти?
— Я нічого не хочу. Ми пили коктейль, та й сніданок був просто розкішний.
— Ні, треба щось узяти, якщо вже ми зайшли!— пробурчав Сомс, не випускаючи її руки.
— Дві склянки чаю,— сказав він,— і дві порції нуги.
Але тільки-но він устиг сісти, як серце його несамовито закалатало. Ті троє... ті троє і собі зайшли в кондитерську! Він почув, як Айріні щось сказала синові, а той відповів:
— Та ні, мамусю, це чудова кондитерська. Мені тут дуже подобається.
Вони втрьох сіли за столик.
Цієї хвилини, найнеприємнішої в його житті, оточений привидами й тінями минулого, перед двома жінками, яких він тільки й любив по-справжньому — його колишньою дружиною й дочкою від її наступниці,— Сомс не так побоювався їх, як своєї двоюрідної племінниці Джун. Вона може влаштувати сцену, може познайомити цих двох дітей — вона здатна на все. Він квапливо відкусив нугу, і вона пристала до його вставних зубів. Відриваючи її пальцями, він поглянув на Флер. Дочка байдуже жувала нугу, але її погляд був прикутий до хлопця. Форсайт у ньому озвався: "Якщо ти почнеш розмірковувати, зважувати свої почуття, то тут тобі й край!" Він роздратовано колупнув нугу пальцем. Вставні зуби! Чи у Джоліона теж вставні зуби? А у цієї жінки?— Був час, коли він бачив її всю, без усяких прикрас, навіть без сукні. Цього в нього ніхто не відніме. І вона це знає, хоч і сидить тут спокійна, самовпевнена, наче ніколи й не була його дружиною. Їдка іронія ворушилася в його форсайтівській крові — гострий біль, що майже завдавав насолоди. Аби тільки Джун не викинула якого-небудь коника! Хлопець заговорив:
— Звичайно, тітонько Джун ("То він називає сестру тіткою? А втім, їй, мабуть, уже під п'ятдесят!"), це дуже добре, що ти їх підтримуєш. А як на мене — то цур їм!
Сомс крадькома позирнув на них. Айріні стривожено стежила за сином. Он яка вона... Вона була здатна на ніжність до Босіні, батька цього юнака і до самого юнака. Він торкнув Флер за руку:
— Ну, ти вже закінчила?
— Будь ласка, тату, ще одну порцію.
Її занудить! Він пішов до каси платити, а коли вернувся, то побачив, що Флер стоїть біля дверей, тримаючи хусточку, яку хлопець, мабуть, тільки-но подав їй.
— Ф. Ф.,— почув він її голос.— Флер Форсайт, справді моя. Дуже вам вдячна.
Господи! Вона скористалась випадком у галереї, про який він розповів їй,— мавпочка!
— Форсайт? Та невже? Я теж Форсайт! Можливо, ми родичі.
— Може, й родичі. Інших Форсайтів немає. Я живу в Мейплдергемі. А ви?
— У Робін-Гілі.
Вони так швидко обмінялися запитаннями й відповідями, що розмова скінчилася, перше ніж Сомс устиг ворухнути пальцем. Він побачив, як злякано спалахнуло обличчя Айріні, ледь помітно похитав головою і взяв під руку Флер.
— Ходімо,— сказав він.
Вона не зрушила з місця.
— Ти чув, тату? Як дивно — у нас однакове прізвище. Ми не родичі?
— Що?— спитав він.— Форсайт? Певно, далекі.
— Мене звати Джоліон, сер. Скорочено — Джон.
— А! О!— сказав Сомс.— Так. Далекі родичі. Як поживаєте? Ви дуже люб'язні. До побачення!
Він рушив до дверей.
— Дякую вам,— сказала Флер.— Au revoir!
— Au revoir,— відповів хлопець.
II. КМІТЛИВА ФЛЕР ФОРСАЙТ
Коли вони вийшли з кондитерської, першим бажанням Сомса було зігнати свою злість і сказати дочці: "Що це за вигадка — впустити хусточку!"— на що вона напевно відповіла б: "Я навчилася в тебе!" А за хвилину він уже вирішив, як то кажуть, не чіпати лиха, поки воно спить. Але ж Флер, певна річ, сама почне його розпитувати. Він скоса зиркнув на неї й побачив, що й вона так само позирає на нього. Вона лагідно спитала:
— Чому ти не любиш цих родичів, тату?
Сомс ледь скривив губи.
— Звідки це ти взяла?
— Cela se voit [67].
"Це бачить саме себе"— кумедно висловлюються ці французи!
Проживши двадцять років з дружиною-француженкою, Сомс і досі не долюблював її мови: вона здавалася йому театральною і до того ж пов'язувалася з усіма тонкощами подружньої іронії.
— Чому ж?— поцікавився він.
— Ти напевне їх знаєш, а проте вдав, ніби ви не знайомі. Я помітила, як вони дивилися на тебе.
— Цього хлопця я сьогодні зустрів уперше,— заперечив Сомс, і він сказав щиру правду.
— Можливо. Але ж інших ти знаєш, татусю.
Сомс знову зиркнув на неї. Що вона вже вивідала? Невже щось вибовкали Вініфред, чи Імоджен, чи Вел Дарті з дружиною? Дома він пильнував, щоб при дочці ніхто і словом не прохопився про ту скандальну історію, і не раз попереджав Вініфред, що Флер не повинна навіть здогадуватися про це. Їй не слід знати, що він уже був одружений. Але темні доччині очі, які часто майже лякали Сомса своїм південним блиском, дивилися на нього невинно.
— Справа в тому,— сказав він,— що твій дід і його брат колись посварилися. І відтоді обидві родини порвали всякі стосунки.
— Як романтично!
"Що вона має на увазі?"— подумав Сомс. Це слово здавалося йому екстравагантним і небезпечним, а прозвучало воно так, наче вона сказала: "Як чудово!"
— Давня неприязнь триває й досі,— додав він і одразу пожалкував, бо його слова пролунали, як виклик.
Флер посміхнулася. За теперішніх часів, коли молодь хизується тим, що в усьому йде наперекір старшим і не зважає ні на що, його слова тільки підштрикнуть її норовливість. Потім, згадавши вираз обличчя Айріні, він полегшено зітхнув.
— А чого вони посварилися?— почув він запитання Флер.
— За будинок.