Ярмарок Суєти

Це ж, мабуть, він добув полковникові місце?-Він?— пирхнув Браун.— Аякже! Це лорд Стайн зро­бив йому таку послугу.

Чого б це?-Доброчесна жінка — оздоба свого чоловіка,— загад­ково відповів містер Браун і знову втупився в газету.

Родон прочитав у "Роялісті" таке дивовижне повідом­лення:-"Посада губернатора на острові Ковентрі.

Військовий корабель "Єллоуджек" під командою капі­тана Джандерса привіз листи й газети з острова Ковент­рі. Його вельможність сер Томас Ліверсідж став жертвою малярії, поширеної в Мочартауні. Квітуча колонія су­мує з приводу цієї тяжкої втрати. Є чутка, що посаду губернатора запропоновано полковникові Родону Кроулі, кавалерові ордена Лазні, офіцерові, що відзначився в битві під Ватерлоо. Для керування нашими колоніями нам потрібні люди, які не тільки засвідчили свою хоробрість, а й мають хист адміністратора, і ми не сумніваємося, що міністерство колоній вибрало гідну людину для заміщення вакансії, яка звільнилася внаслідок сумної події на острові Ковентрі". Острів Ковентрі? А де він лежить? І хто порадив урядові дати тобі цю посаду? Візьми мене до себе в секретарі, голубе! — сміючись, сказав Макмердо.

Поки наші приголомшені приятелі сиділи й обміркову­вали те, про що довідалися з газети, до них підійшов клубний служник і подав Родонові картку з прізвищем містера Уенгема, який бажав бачити полковника Кроулі.

Полковник та його ад'ютант вийшли назустріч тому джентльменові, певні, що він з'явився до них як емісар лорда Стайна.

Як ся маєте, Кроулі? Радий вас бачити,— сказав мі­стер Уенгем, улесливо всміхаючись, і з перебільшеною сердечністю потиснув полковникові руку.

Я думаю, ви прийшли від...

Саме так,— відповів містер Уенгем.

Тоді ось вам мій приятель, капітан Макмердо з лейб-гвардії Зеленого полку.

Дуже радий познайомитися з капітаном Макмердо,— сказав містер Уенгем, знов мило всміхнувшись, і по­дав секундантові руку, як щойно подавав самому дуелян­тові.

Мак простяг йому один палець у замшевій рукавичці й дуже холодно вклонився, ледь схиливши голову над своєю накрохмаленою краваткою. Мабуть, він був невдоволений, що йому доведеться мати справу з "шпаком", і ду­мав, що лордові Стайну годилося б прислати до нього при­наймні полковника.

Оскільки Макмердо виступає від мого імені і знає, чого я хочу,— мовив Кроулі,— я краще піду й залишу вас самих.

Звичайно,— сказав Макмердо.

Що ви, любий полковнику! — заперечив містер Уен­гем.— Я мав честь просити зустрічі особисто з вами, хоч товариство капітана Макмердо для мене також надзви­чайно приємне. Власне, я сподіваюся, капітане, що наша розмова дасть найкращі наслідки, і зовсім не ті, які, оче­видно, має на думці мій друг полковник Кроулі.

Гм! — тільки й сказав капітан Макмердо, а сам подумав: "Хай би вони показилися, ті цивільні, їм аби лише-теревенити і все пригладжувати".

Містер Уенгем узяв стільця, якого йому ніхто не про­понував, витяг з кишені газету й почав:-Ви бачили, полковнику, в сьогоднішніх газетах це втішне повідомлення? Уряд придбав собі дуже цінного службовця, а ви, якщо погодитесь на цю пропозицію,— я сподіваюся, що так воно й буде,— чудову посаду. Три тисячі на рік, прекрасний клімат, розкішний губернатор­ський будинок, цілковита самостійність і забезпечене під­вищення в майбутньому. Поздоровляю вас від щирого сер­ця! Я гадаю, ви знаєте, джентльмени, кому мій приятель зобов'язаний такою протекцією?-Хай мене повісять, якщо я знаю! — сказав капітан, а полковник почервонів, як рак.

Одному з найвеликодушніших і найдобріших людей у світі, і до того ж одному з наймогутніших — моєму чудо­вому приятелеві, маркізові Стайну.

Хай мене чорти вхоплять, якщо я прийму від нього місце! — заревів Родон.

Ви сердиті на мого шляхетного приятеля,— спокійно повів далі містер Уенгем.— А тепер, в ім'я здорового глу­зду й справедливості, скажіть мені: чому?-Чому? — вражено вигукнув Родон.

Так, чому в біса? — і собі запитав капітан, стук­нувши паличкою об підлоту.

Добре, хай буде "в біса",— погодився містер Уенгем" якнайприязніше всміхаючись.— Гляньте на цю справу як світська людина... як чесна людина і зважте, чи ви не помилилися. Ви повертаєтесь додому з подорожі й застає­те — що?.. Мілорда Стайна, який вечеряє у вашому будин­ку на Керзон-стріт з місіс Кроулі. Хіба це щось таке дивне й нове? Хіба він не бував уже у вас сотні разів за таких самих обставин? Присягаюся честю і даю слово джентльмена (містер Уенгем приклав руку до жилета рухом до­свідченого парламентарія), що ваша підозра неприпустима, цілком безпідставна, вона ображає шановного джентль­мена, який безліччю добродійств довів свою прихильність до вас і... до чесної, невинної леді.

Не хочете ж ви сказати, що... що Кроулі помилив­ся? — спитав містер Макмердо.

" Я вірю, що місіс Кроулі така сама невинна, як моя власна дружина,— палко мовив містер Уенгем.— Я певен, що наш приятель, засліплений шаленою ревністю, завдає удару не тільки кволому старому чоловікові, високому сановникові, своєму незмінному другові і благодійникові! але й своїй дружині, своїй власній честі, яку повинен ша­нувати, майбутній репутації свого сина і своїм життєвим успіхам.

Я розповім вам, що сталося,— повів далі містер Уенгем дуже врочистим тоном.— Сьогодні вранці по мене послали від мілорда Стайна, і я застав його в жалюгід­ному стані — мені навряд чи треба пояснювати вам, пол­ковнику Кроулі, в якому стані буде літня, квола людина після особистої сутички з таким дужим чоловіком, як ви. Скажу вам просто у вічі: ви жорстоко скористалися пере­вагою, яку маєте завдяки своїй силі. Ви завдали моєму чесному, доброму приятелю не тільки тілесної рани, але й його серце, сер, обливалося кров'ю! Адже його так тяжко образив той, кому він робив добро і кого він обда­ровував своєю прихильністю. Хіба це призначення, про яке повідомлено в сьогоднішніх газетах,— не доказ його ласки до вас? Коли я прийшов до його милості сьогодні вранці, на нього страшно було глянути. Але він так само, як і ви, горить бажанням помститися за образу — змити її кров'ю. Я думаю, вам відомо, полковнику Кроулі, що мі­лорд на це здатен?-Він сміливий чоловік,— сказав полковник,— ніхто цього не заперечує.

Перше, що він звелів мені зробити,— це написати виклик і послати його полковникові Кроулі "Один із нас,— заявив він,— не повинен залишитися живим після того, що сталося минулої ночі".

Кроулі кивнув головою і сказав:-Нарешті ви підходите до суті справи, Уенгеме.

Я доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти лорда Стайна. "Господи боже, сер,— сказав я,— як я каюся, що ми з дру­жиною не прийняли запрошення місіс Кроулі повечеряти з нею! "-Вона вас запрошувала на вечерю? — запитав капі­тан Макмердо.

Після опери. Ось записка з запрошенням... стривай­те... ні, це якийсь інший папірець... я думав, що прихо­пив її, та це не має значення, даю слово честі, що я його отримав. Якби ми були прийшли,— а ми лишилися вдома тільки тому, що в місіс Уенгем боліла голова: в неї дуже часто болить голова, особливо навесні,— якби ми були прийшли, а ви повернулися додому, то не було б ніякої сварки, ніяких образ і підозр. Отже, тільки через те, що в моєї бідолашної дружини боліла голова, ви тепер хочете наразити на смертельну небезпеку двох благородних людей і вкинути у вир ганьби і смутку дві найкращі й найстаровинніші родини в королівстві.

Містер Макмердо, вкрай спантеличений, глянув на товариша, а Родон з глухою люттю відчув, що здобич ви­слизає в нього з рук. Він не вірив жодному слову з тієї історії, а проте як поставити її під сумнів, як довести брехню?-Містер Уенгем провадив далі з тим самим гладеньким красномовством, до якого він часто вдавався у своїх парламентських виступах:-Я просидів коло ліжка лорда Стайна годину або й більше, переконуючи його, благаючи, щоб він відмовився від наміру вимагати поєдинку. Я пояснював йому, що об­ставини врешті проти нього,— вони справді викликають підозру. Так, я визнаю це: кожен чоловік на вашому місці міг піддатись омані... Я казав йому, що чоловік, охопле­ний ревнощами,— все одно що божевільний, і на нього так і треба дивитися... що дуель між вами накличе ганьбу на всіх зацікавлених, що людина з таким високим стано­вищем, яке посідає його милість, не має права йти на пуб­лічний скандал у наші дні, коли безвідповідальні особи проповідують серед простолюду найжахливіші революційні принципи і найнебезпечніші доктрини рівності, і що, хоч він невинний, неодмінно підуть усякі плітки. Одне слово, я вблагав лорда не посилати виклику.

Я не вірю жодному слову з цієї історії,— сказав Родон, скрегочучи зубами.— Думаю, що це підла брехня і що вигадали її ви, містере Уенгеме. Якщо я не отримаю від нього виклику, то сам його пошлю, хай йому чорт!-Той вибух люті смертельно злякав містера Уенгема, він побілів, як полотно, і глянув на двері.

Але він знайшов собі оборонця в особі капітана Мак­мердо. Той джентльмен підвівся з місця і, пересипаю­чи свою мову лайкою, почав дорікати Родонові за його тон.

Ти доручив свою справу мені, то й поводься так, як я вважаю за потрібне, а не як тобі хочеться! Ти не маєш-права, в біса, ображати містера Уенгема такими словами. Ми повинні, хай йому трясця, вибачитись перед вами, містере Уенгеме. А щодо виклику лордові Стайну, то шукай собі когось іншого — я його не буду передавати. Коли мілорд, отримавши добру прочуханку, воліє сидіти тихо, то хай сидить, бий його лиха година. Що ж до історії з... з місіс Кроулі, то тут, я вважаю, нічогісінько не дове­дено. Твоя дружина невинна, як каже містер Уенгем. У кожному разі, ти будеш останній дурень, якщо не візь­меш тієї посади і не триматимеш язика на припоні.

Ви розмовляєте як розумна людина, капітане Макмердо! — вигукнув містер Уенгем, відчувши величезну полегкість.— Я ладен забути всі ті слова, які полковник Кроулі сказав мені в хвилину люті.

Я й думав, що ви їх забудете,— глузливо мовив Родон.

Не базікай зайвого, старий дурню,— добродушно ска­зав капітан.— Містер Уенгем не розбишака, до того ж він має цілковиту слушність.

Цю справу, я вважаю,— зрадів стайнівський емісар,— треба остаточно пустити в непам'ять. Жодне слово не по­винне вийти за ці двері. Так буде найкраще не тільки для мого приятеля, але й для полковника Кроулі, що вперто вважає мене своїм ворогом.

Думаю, що й лорд Стайн не буде про це розводи­тись,— сказав капітан Макмердо,— та й нам багато бала­кати ні до чого.