Смертежер з дитячою голівкою лементував, натикався на різні предмети, топтав старовинні годинники й перекидав столи, а засклена шафка, в якій, — подумав Гаррі, — мабуть, зберігалися часовороти, все собі падала, розбивалась і знов опинялася на стіні як нова.
— Він нас не помітить, — прошепотів Гаррі. — Ходімо... тільки не відставай...
Вони вислизнули з кабінету й рушили до дверей у чорну залу. Невіл заточувався під вагою Герміони. Двері зали Часу зачинилися за ними, і стіни закрутилися знову. Від недавнього удару по потилиці Гаррі нетвердо стояв на ногах і бачив усе трохи розмито. Коли стіна нарешті зупинилася, він примружив очі і з розпачем побачив, що Герміонині вогненні хрести з дверей позникали.
— Куди ж нам тепер?..
Та не встигли вони вирішити, куди йти, як одні двері відчинилися, і з них вискочили три постаті.
— Роне! — кинувся до них Гаррі. — Джіні... що з вами?..
— Гаррі, — захихотів Рон, схопив Гаррі за мантію і втупився в нього нетвердим поглядом, — ось і ти... ги?ги... ти такий смішний, Гаррі... весь розпатланий...
Обличчя в Рона було бліде, а з кутика рота сочилася темна цівочка. Наступної миті коліна в нього підкосилися, але він і далі тримав за мантію Гаррі, який аж вигнувся, мов лук, щоб і собі не впасти.
— Джіні? — злякано запитав Гаррі. — Що сталося?
Та Джіні лише похитала головою, сповзла по стіні на підлогу й сіла, важко дихаючи й тримаючись за ногу.
— Думаю, в неї перелом, я чула, як щось тріснуло, — прошепотіла Луна й схилилася до неї. Луна, здається, єдина не постраждала. — Їх було четверо, й вони нас загнали в залу з планетами. Там так дивно. Ми якийсь час просто пливли в темряві...
— Гаррі, ми зблизька бачили Уран! — знову кволо гигикнув Рон. — Врубався, Гаррі? Ми бачили Уран... ги?ги?ги...
У кутику Ронового рота надулася й луснула кривава бульбашка.
— ...так ось, один з них упіймав Джіні за ногу, я використала зменшувальне закляття й метнула йому в пику Плутоном, але...
Луна розпачливо показала на Джіні, яка ледве дихала і не розплющувала очі.
— А що з Роном? — зі страхом поцікавився Гаррі, бо Рон не переставав хихотіти, чіпляючись за Гарріну мантію.
— Не знаю, чим його закляли, — сумно відповіла Луна, — але він став трохи дивний. Я його ледве сюди дотягла.
— Гаррі, — Рон потяг його до себе, щоб сказати на вухо, кволо хихочучи, — знаєш, хто ця дівчина, Гаррі? Це Лунатичка... Лунатичка Лавґуд... ги?ги?ги...
— Ми мусимо звідси вибратися, — рішуче сказав Гаррі. — Луно, зможеш допомогти Джіні?
— Так, — Луна заклала чарівну паличку собі за вухо, обняла Джіні рукою за талію і спробувала підняти.
— Звичайний вивих, я можу й сама! — запротестувала Джіні, та вже наступної миті повалилася набік, хапаючись за Луну. Гаррі закинув Ронову руку собі на плече, як це робив влітку з Дадлі. Озирнувся — у них був один шанс із дванадцяти з першого разу вгадати потрібні двері...
Поволік Рона до дверей. Їм залишалося буквально півметра, коли з протилежного боку зали різко відчинилися двері й увірвалося троє смертежерів на чолі з Белатрисою Лестранж.
— Ось вони! — закричала Белатриса.
По залі шугнули приголомшливі закляття. Гаррі влетів у двері, безцеремонно скинув з себе Рона й кинувся назад — допомогти Невілові з Герміоною. Вони встигли перестрибнути поріг і зачинити двері перед самим носом Белатриси.
— Колопортус! — вигукнув Гаррі й почув, як у двері з того боку з розгону врізалося троє тіл.
— Нічого! — почувся чоловічий голос. — Є й інші двері... МИ ЇХ УПІЙМАЛИ, ВОНИ ТАМ!
Гаррі озирнувся. Вони були в залі Мозку. І справді, уздовж стін було багато інших дверей. Почув здалеку кроки смертежерів, що бігли їх відчиняти.
— Луно... Невіл... поможіть!
Вони утрьох заметалися по залі, запечатуючи всі входи й виходи. Гаррі наштовхнувся на стіл і перелетів через нього, — так поспішав до наступних дверей.
— Колопортус!
За стіною лунали швидкі кроки, час від часу чиєсь важке тіло гупалося в чергові двері, аж ті тріщали й здригалися. Луна й Невіл зачакловували двері уздовж протилежної стіни... і тут, коли Гаррі добіг уже до самого кінця кімнати, почувся Лунин крик:
— Коло... а?а?а?а?а?а?ай...
Він озирнувся й побачив, як дівчина відлетіла вбік. У двері, що їх вона не встигла запечатати, ввірвалося п'ятеро смертежерів. Луна вдарилася об стіл, проїхалася по ньому і впала з другого боку на підлогу, розпростершись так само нерухомо, як і Герміона.
— Хапайте Поттера! — заверещала Белатриса й рвонула до нього. Він крутнувся й чкурнув у протилежний бік зали. Був у безпеці, поки вони боялися влучити в пророцтво...
— Гей! — це Рон зіп'явся на ноги і поплентався до Гаррі, п'яно похитуючись і хихочучи. — Гей, Гаррі, тут є мізки, ги?ги?ги, прикольно, правда, Гаррі?
— Роне, відійди, пригнися...
Але Рон уже націлився чарівною паличкою на резервуар.
— Чесно, Гаррі, це мізки... дивися... Акціо мозок!
Усі на якусь мить завмерли. Гаррі, Джіні, Невіл і всі смертежери мимоволі обернулися до резервуара, з зеленої рідини якого вилегів, немов якась стрибуча риба, мозок. Спочатку завис у повітрі, а тоді помчав, обертаючись, до Рона, і з нього, немов рулони плівки, розкручувалися стрічки рухомих картинок...
— Ги?ги?ги, Гаррі, ти ба... — захихотів Рон, дивлячись, як мозок вивергає свої барвисті нутрощі, — Гаррі, ану помацай, так прикольно...
— РОНЕ, НЕ ЗАЙМАЙ!
Гаррі не знав, що станеться, коли Рон доторкнеться до цих летючих щупалець з думками, але був певний, що нічого доброго не вийде. Кинувся до Рона, але той уже впіймав мозок простягненими руками.
Щупальці торкнулися шкіри й умлівіч обмотали Ронові руки, немов мотузки.
— Гаррі, дивися, що стал... Ні... ні... мені не подобається... перестаньте... перестаньте...
Але тоненькі стрічки вже обвили Ронові груди. Він борсався і віддирав їх, а мозок присмоктався до нього, мов спрут.
— Діфіндо! — закричав Гаррі, намагаючись розірвати щупальця, які в нього на очах міцно обмотували Рона, але ті не піддавалися. Рон упав на підлогу борсаючись з останньої сили.
— Гаррі, він задушиться! — крикнула Джіні, яка не могла встати через перелом ноги. Тут з чарівної палички котрогось зі смертежерів вилетів червоний струмінь і влучив їй в обличчя. Вона впала боком і знепритомніла.
— ЗА'ЛЯ'ТУС! — вереснув Невіл, замахуючись Герміониною чарівною паличкою на смертежерів, що насувалися, — ЗА'ЛЯ'ТУС, ЗА'ЛЯ'ТУС! Але нічого не сталося.
Один зі смертежерів вистрілив приголомшливим закляттям у Невіла, але не влучив. Гаррі з Невілом залишилися вдвох проти п'яти смертежерів, двоє з яких стріляли струменями сріблястого світла, що пролітали повз хлопців, наче стріли, й залишали в стіні за їхніми спинами вибоїни. Гаррі побіг, а Белатриса Лестранж кинулася за ним. Гаррі мчав залою з одною?єдиною думкою — відвести смертежерів якнайдалі від друзів.
Здається, йому це вдалося. Смертежери рвонули за ним, перекидаючи стільці й столи, але заклясти його не наважувалися — боялися знищити пророцтво. Гаррі кинувся в єдині відчинені двері, крізь які забігли смертежери. На бігу благав Невіла залишитися з Роном і якось допомогти йому звільнитися. Влетів у наступну залу й відчув, що підлога під ногами зникла...
Він котився вниз крутими кам'яними сходами, підскакуючи на кожному ряду, аж доки гупнувся спиною просто в западину, де на підвищенні височіла кам'яна арка. Йому забило дух. Уся зала аж дзвеніла від смертежерського реготу. Підвів голову й побачив, що до нього спускається та п'ятірка, що була в залі Мозку. Ще стільки ж смертежерів з'явилося з інших дверей. Вони стрибали з лави на лаву, теж насуваючись на нього. Гаррі схопився, хоч ноги страшенно тремтіли й ледве тримали тіло. Пророцтво в лівій руці, на диво, залишилося неушкоджене. А правою він міцно стискав чарівну паличку. Позадкував, озираючись і намагаючись не випустити з поля зору жодного смертежера. Наштовхнувся на щось тверде — то було підвищення з аркою. Не озираючись, виліз на нього. Смертежери зупинилися і втупились у Гаррі. Дехто був задиханий не менше за нього. Один страшенно кривавив. Дологов, позбувшись закляття?тілов'язу, криво посміхався. Його чарівна паличка цілила Гаррі прямо в лице.
— Усе, Поттере, ти програв, — ліниво проказав Луціус Мелфой, знімаючи маску, — тому віддай мені пророцтво як чемний хлопчик.
— Нехай... нехай вони всі заберуться, і я віддам його вам! — розпачливо вигукнув Гаррі.
Кілька смертежерів зареготали.
— Поттере, ти не в тому стані, щоб торгуватися, — бліде Мелфоєве лице аж розчервонілося від задоволення. —Ти ж бачиш, нас десятеро, а ти сам... Дамблдор не навчив тебе рахувати?
— 'Ін не 'ам! — пролунав угорі голос. — 'Ше є я!
Гаррі похололо в грудях. Невіл спускався кам'яними лавами, стискаючи тремтячою рукою Герміонину чарівну паличку.
— Невіле... не треба... вертайся до Рона...
— ЗА'ЛЯКТУС! — закричав Невіл, цілячись по черзі у смертежерів. — ЗА'ЛЯКТУС! ЗА'ЛЯ...
Один з найкремезніших смертежерів схопив Невіла за поперек і притис йому руки до боків. Невіл звивався й борсався, а смертежери реготали.
— Це, здається, Лонґботом? — глузливо посміхнувся Луціус Мелфой. — Твоя баба вже звикла втрачати родичів заради нашої справи... твоя смерть її особливо й не засмутить.
— Лонґботом? — перепитала Белатриса, і лиха посмішка освітила її кістляве лице. — Я мала приємність знати твоїх батьків.
— НІЧОГО 'И НЕ МА'А! — заревів Невіл і так несамовито почав видиратися зі смертежерових рук, що хтось інший крикнув:
— Та приголомште його!
— Ні?ні?ні, — заперечила Белатриса. Вона була в захваті, аж засвітилася від збудження, зиркаючи то на Гаррі, то знову на Невіла. — Давайте поглянемо, скільки протримається Лонґботом, перш ніж здуріє, як і його батьки... хіба що Поттер вирішить віддати нам пророцтво.
— НЕ 'ІД'АВАЙ! — ревів Невіл, що наче сам не свій борсався й звивався, поки на нього насувалася Белатриса з піднятою чарівною паличкою. — НЕ 'ІД'АВАЙ ЇМ, 'АРРІ!
Белатриса націлилася чарівною паличкою. — Круціо!
Невіл закричав, його ноги підсмикнулися до грудей, відірвавшись на якусь мить від підлоги. Він упав, смикаючись і волаючи від болю.
— Це ще тільки квіточки! — знову підняла чарівну паличку Белатриса, а Невіл перестав кричати і лише скімлив біля її ніг. Белатриса озирнулася на Гаррі.