Іноді по дорозі проїздив віз, запряжений парою корів, які брели, похнюпивши голови під ярмом; поряд, як завжди, ішов селянин, із запалим животом, у великому чорному брилі, і, вимахуючи прутом, як диригент паличкою, поганяв свій запряг.
Він скидав бриля, вітаючись з дівчатами Оріоль, а ті дзвінкими юними голосами дружньо відповідали: "Добридень".
Коли почало вечоріти, рушили додому.
Коло парку Шарлотта Оріоль крикнула:
— О! Буре! Буре! [20]
Справді, в парку під старовинну овернську мелодію танцювали буре.
Селяни й селянки манірно виступали, підскакували, крутились і вклонялися, жінки — підбираючи двома пальчиками спідниці, чоловіки — то взявшись в боки, а то опустивши руки.
Монотонна приємна мелодія теж неначе кружляла у свіжому вечірньому повітрі; скрипка співала одну й ту саму музичну фразу, виводячи її тоненьким голосом, а інші інструменти скандували ритм, пожвавлюючи танцювальний темп. То була весела і проста, справжня селянська музика, що саме й пасувала до цього дещо незграбного сільського менуету.
Курортники теж пробували танцювати. Петрюс Мартель скакав перед маленькою Одлен, манірною, мов балетна статистка; комік Лапальм плів якісь чудернацькі кренделі перед касиркою казино, видно, схвильованою спогадами про бали в Бюльє.
Раптом Гонтран побачив доктора Онора, що танцював од щирого серця, виконуючи класичне буре, як істинний при роджений овернець.
Оркестр замовк. Усі спинилися. Доктор підійшов до маркіза привітатися.
Важко дихаючи, він витирав лоба.
— Добре, знаєте, часом згадати молодість, — мовив Онора.
Гонтран поклав йому на плече руку і насмішкувато озвався:
— А ви й не казали мені, що одружені.
Лікар перестав утиратись і відповів серйозно:
— Так, одружений, і невдало.
— Як кажете?
— Кажу: невдало одружений. Ніколи не робіть такої дурниці, юначе.
— Чому?
— Чому? Я вже двадцять років як одружений, а все не можу звикнути. Щовечора, коли приходжу додому, думаю: "Диви, ця стара ще й досі у мене? То ж вона ніколи й не піде звідси?"
Всі засміялися — так серйозно і переконано він це сказав.
У готелі задзвонив дзвін — скликали на обід. Свято кінчилося. Луїзу і Шарлотту Оріоль провели до батьківської хати і, коли дівчата пішли, заговорили про них.
Усі вважали, що вони обидві дуже милі. Тільки Андерма-^ тові більше подобалася старша. Маркіз сказав:
— Яка гнучка жіноча натура! Від самої наявності батькового золота, ці селючки, навіть не знаючи, як його можна використати, стали панянками.
Христіана запитала Поля Бретіньї-
— А вам яка з них більше подобається?
Він пробурмотів:
— О, я так і не придивився до них. Мені подобається інша.
Сказав зовсім тихо, і вона нічого не відповіла.
VI
Для Христіани Андермат настали чарівні дні. їй було так легко на серці, а душу сповнювала радість. Найпершою солодкою втіхою було ранкове купання — півгодини в чудовій теплій струменистій воді,— яке на цілий день, аж до вечора, давало їй відчуття щастя. Вона й справді була щаслива в усіх своїх думках, усіх бажаннях. Ніжність, яку вона відчувала довкола і яка проникала в неї, п’янка радість життя, сила, молодість, що буяла в її жилах, а до того, ще нове оточення, цей величний край, створений для мрій і спокою, широкі простори, запахуще повітря, ласкава природа, — все це будило в ній нові почуття. Все, що її оточувало, з чим вона стикалася, підтримувало те відчуття щастя, яке давала їй ранкова купеля; широка і тепла хвиля щастя омивала її, і вся вона тілом і душею поринала в неї.
Андермат, який мав проводити в Анвалі тільки два тшкні на місяць, поїхав до Парижа, а дружину попросив стежити, щоб паралітик не припиняв лікування.
Щодня перед сніданком Христіана з батьком, братом і Полем ходили дивитися, як, за висловом Гонтрана, "вариться юшка з старця". Приходили й інші курортники, стояли навколо ями, розмовляли з бродягою.
Той казав, що ходити йому ще трудно, але на ногах у нього повно мурашок; і розповідав, як ті мурашки лазять туди й сюди, повзуть угору аж до крижів, а тоді вниз, до самісіньких пальців. Навіть уночі бігають, лоскочуть, кусають його й не дають спати.
Всі приїжджі і селяни, поділившись на два табори — тих, що вірили і недовірків, — стеясили за лікуванням.
Після сніданку Христіана часто заходила до сестер Оріоль, і вони разом вирушали гуляти. З усього жіночого товариства на курорті їй тільки з ними було приємно поговорити і провести час, тільки до них вона мала дружню довіру і тільки від них могла сподіватися якоїсь теплої жіночої приязні. Старша одразу сподобалась їй своєю спокійною розважливістю і практичним розумом; ще більше лежала її душа до молодшої — потайливої пустунки. Хрис-ті ані хотілося подружитися з дівчатами не так на догоду чоловікові, як для власної втіхи.
На прогулянки то ходили пішки, а то їздили старою каретою на шість осіб, яку взяли напрокат в Ріомі.
Улюбленим місцем їхніх прогулянок була дика галявина біля Шатель-Гійона, яка вела до одинокого сільського будиночка Сан-Сусі.
Розмовляючи, вони поволі йшли парами по вузькій стежці, що вилася понад річечкою, під високими ялинами. Стежку раз у раз перетинав струмок; доводилось перебиратися через нього, і Поль та Гонтран, постававши на каміння у стрімкій воді, подавали руку жінкам, підтримували їх, і ті перестрибували на другий берег. І щоразу після такої переправи порядок їхнього руху змінювався.
Христіана йшла то з тим, то з тим, але щоразу знаходила спосіб побути якийсь час наодинці з Полем Бретіньї, чи то випередивши всіх, чи відставши.
Він поводився з нею вже не так, як у перші дні; був не такий насмішкуватий, не такий різкий, зникла його товариська невимушеність, він став шанобливий і послужливіший.
Але розмови їхні ставали інтимніші, і в них чимале місце займали сердечні справи. Він говорив про любов як людина досвідчена, яка звідала жіноче кохання, зазнавши від нього і щастя, і страждання.
Захоплена і трохи схвильована, Христіана сама з палкою цікавістю хитро викликала його на відвертість. Все, що вона знала про цього молодика, збуджувало в ній гостре бажання знати ще більше, проникнути думкою в чоловіче життя, ледь відоме їй тільки з книжок, сповнене любовних ураганів і таємниць.
Він охоче йшов назустріч цій цікавості і щодня розповідав їй про щось із свого життя, про свої пригоди, успіхи й невдачі; спогади часом надавали його словам палкої пристрасті, а бажання сподобатись — прихованого лукавства.
Поль відкривав перед очима Христіани незнаний світ і так красномовно змальовував витонченість бажань, жагу чекання, спустошливу нестримність надій, святість почуттів, що їх викликають дрібні речі — засохлі квіти, клапті стрічок — які зберігає закохана душа, і біль раптових сумнівів, гіркоту тривожних здогадів, муки ревнощів і невимовно безумну розкіш першого поцілунку.
І розповідав він про все це дуже тактовно, пристойно, стримано, поетично і принадно. Як і кожен чоловік, що втратив спокій, думаючи про жінку, він з не погаслою ще жагою, але скромно говорив про тих, кого любив. Пригадував силу-силенну чарівних подробиць, що хвилюють серце, безліч зворушливих подробиць, од яких сльози набігають на очі, і всі оті прекрасні відтінки, що прикрашають залицяння і надають надзвичайної чарівності любовним стосункам між людьми з витонченою душею та розумом.
Усі ці хвилюючі й відверті розмови точилися щодня, ставали чимраз довші і западали в серце Христіани, як кинуте в землю зерно. І краса неосяжного краю, запашне повітря, синя Лімань, простори якої немовби розширюють людську душу, погаслі вулкани на гірському кряжі — давні вогнища землі, що тепер гріли тільки воду для хворих, і прохолодні затінки, й тихе дзюрчання струмків, що біжать по камінню, — все це теж проникало в душу і тіло молодої жінки, розм’якшувало їх, як ніжний і теплий дощ розм’якшує цілинну землю, і з насіння кинутого в неї потім виростають квіти.
Христіана відчувала, що цей молодик трохи залицяється до неї, вважає її гарненькою, навіть більше, ніж гарненькою; їй хотілося подобатись, вона вдавалася до безлічі хитрих і водночас простих способів, щоб полонити і підкорити його.
Коли видно було, що він схвильований, вона зненацька десь відходила; відчуваючи, що з його уст от-от зірветься ніжний натяк, спиняла його коротким глибоким поглядом, з тих, що вогнем пронизують серце чоловіка.
Якимось влучним словом чи й зовсім без слів, тільки легенько кивнувши головою, неуважно повівши рукою, з виразом смутку, який тут же розвіювала усмішкою, вона вміла показати, що його старання не пропадають марно.
Чого ж вона хотіла? Нічого. Чого сподівалася від цієї гри? Нічого. Тішилася нею тільки тому, що була жінкою, зовсім не відчувала небезпеки і хотіла побачити, що він робитиме.
До того ж у ній раптом спалахнув вогник природженого кокетства, що є в крові кожної жінки. Вчора ще наївна дитина, що спала тихим сном, вона раптом прокинулась, стала меткою і кмітливою перед цим чоловіком, який безнастанно говорив їй про любов. Вона вгадувала його щораз більший неспокій, бачила в його очах, як у ньому зароджувалась пристрасть, розуміла всі відтінки його голосу — підсвідомо, як жінка, котра відчуває, що чоловік прагне її кохання.
У світських салонах бувало чоловіки залицялись до неї, але нічого, крім веселого дівочого глузування, добитися не могли. її смішили їхні банальні компліменти, забавляли сумні, пригнічені обличчя, і на всі прояви ніжних почуттів вона відповідала жартами.
Але тепер вона раптом відчула, що спинилася перед знадливим і небезпечним супротивником, і сама стала спритною кокеткою, від природи завбачливою, сміливою та спокійною, спокусницею, яка, доки її серце вільне, вистежує, зненацька захоплює і затягує чоловіків у невидимі тенета кохання.
Спочатку Христіана видалася йому простушкою. Звиклий до жінок-хижачок, вправних у любовному ділі, обізнаних у всіх тонкощах залицяння і ласки, як старий вояка в прийомах бою, Поль вважав банальною цю сердечну простоту і ставився до Христіани навіть трохи зневажливо.
Та помалу саме ця простота зацікавила його, а потім принадила, і він, від природи схильний захоплюватись, почав оточувати молоду жінку ніжним піклуванням.
Поль добре знав, що найкращий спосіб зворушити чисту душу, — це безнастанно говорити про любов, вдаючи, ніби думаєш про інших; і, хитро скориставшись жадібною цікавістю, яку пробудив у ній, він заходився нібито в дружніх звіреннях, викладати їй у тіні дерев справжній курс кохання.
Його, як і її, забавляла ця гра: дрібними знаками уваги — чоловіки вміють їх знаходити — він показував, що вона йому дедалі більше подобається, і грав роль закоханого, ще не підозрюючи, що незабаром справді закохається.
Довго й неквапно гуляючи, вони вели свою гру, й це було так природно для обох, як природно для людини, що опинилася в спеку біля річки, викупатись у прохолодній воді.
Та з того часу, коли у Христіани пробудилось справжнє кокетство, коли вона відкрила в собі природну здатність жінки знаджувати чоловіків і їй захотілося кинути до своїх ніг цього пристрастного чоловіка, як захотілося б виграти партію в крокет, — він, простодушний баламут, попав у тенета невинних хитрощів і покохав її.
І став тоді незграбний, неспокійний, нервовий, а вона гралася з ним, як кішка з мишею.
З іншою він би не соромився, сказав би про все, підкорив би її своїм запалом; а з нею не наважувався на це — в його очах вона була така не схожа на всіх інших жінок, яких він знав.
Усіх тих жінок уже обпалило життя, їм можна було все сказати, кинути найсміливіші поклики пристрасті, шепочучи їм трепетні слова, що запалюють кров.